Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/9911/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/9911/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТФОРМ ТЕНТ" (35705, Рівненська область, Рівненський р-н, місто Здолбунів, вулю Наливайка С., буд. 1; ідентифікаційний код 44868743)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТИМОДАЛЬНІ ТРАНСПОРТНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (03193, місто Київ, вулиця Білика Івана, буд. 11, прим.94, ідентифікаційний код 44873236)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНО-БАЛАНС» (38033, Полтавська область, Миргородський район, село Сагайдак, вулиця Федоренка, 1, ідентифікаційний код 40900620)

про стягнення 1 432 799,30 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАТФОРМ ТЕНТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТИМОДАЛЬНІ ТРАНСПОРТНІ ТЕХНОЛОГІЇ" про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання №01/24 від 29.01.2024 у розмірі 1 432 799,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

03.09.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, відповідач просить залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНО-БАЛАНС» (ідентифікаційний код 40900620, 38033, Полтавська область, Миргородський район, село Сагайдак, вулиця Федоренка, 1).

09.09.2024 позивачем до суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНО-БАЛАНС» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

11.10.2024 через підсистему «Електронний суд» третьою особою подані пояснення щодо предмету спору.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Платформ ТЕНТ» (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультимодальні транспортні технології» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди обладнання № 01/24 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування (оренд) обладнання, визначене у цьому договорі, а також зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3.1. договору орендна плата є платежем, який орендар сплачує орендодавцю за користування об`єктом оренди не пізніше 5 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата, в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця.

Згідно з п.3.2. договору розрахунки за договором здійснюються у безготівковому порядку, шляхом перерахування орендарем грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця на умовах 100% передоплати.

Розмір місячної орендної плати за цим договором складає 4000,00 грн за один об`єкт оренди (п.3.3. договору).

Орендна плата починає нараховуватися та підлягає сплаті з дня передачі об`єкту оренди орендарю та підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди (п.3.5. договору).

Згідно з п. 4.5. договору орендар зобов`язується своєчасно та в повному розмірі сплачувати орендну плату не пізніше 5 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата.

Відповідно до п. 7.1. договору у випадку припинення дії цього договору оренди з будь-яких причин, у тому числі у разі закінчення терміну його дії, орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди орендодавцю, або передати його особі, вказаній орендодавцем, протягом 5 (п`яти) календарних днів, з моменту закінчення терміну дії договору оренди. Оплата оренди здійснюється орендарем до дня фактичного передання об`єкта оренди.

Згідно з п.7.3. договору у випадку втрати об`єкта оренди, неможливості відновлення об`єкту оренди, або непридатності його до подальшої експлуатації орендар компенсує орендодавцю вартість об`єкту оренди в розмірі 19 800,00 грн за один об`єкт оренди.

На виконання умов договору оренди позивач передав відповідачу в строкове платне користування (оренду) обладнання: накриття з тканини ПВХ на вагон (тент на вагон) розміром 13800*3800, у кількості 36 штук, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання від 29.01.2024 року.

Відповідно до умов договору, на підставі виставленого рахунка № 3 від 29.01.2024 року, відповідач оплатив позивачу грошові кошти за оренду тентів (за лютий 2024 року) в сумі 143 999,86 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що після спливу одного місяця користування обладнанням відповідач надалі продовжив користуватися тентами. У свою чергу, позивач не заперечував щодо цього.

Проте, як зазначає позивач, відповідач не здійснив більше жодної оплати за оренду тентів.

01 липня 2024 року позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити орендну плату за об`єкти оренди на підставі рахунків №7 від 01.03.2024 року, №10 від 28.03.2024 року, №11 від 29.04.2024 року та актів надання послуг №8 від 29.03.2024 року, №11 від 30.04.2024 року, №12 від 31.05.2024 року.

Крім того, позивач повідомив відповідача про припинення договору оренди обладнання № 01/24 від 29.01.2024 року та звернувся з вимогою повернути об`єкти оренди в строки та в порядок визначені договором оренди (докази надсилання додаються).

Позивач зазначає, що відповідач даний лист проігнорував, жодної відповіді для позивача не надав.

Таким чином, позивач у позовній заяві стверджує, що станом на момент звернення до суду, заборгованість відповідача за договором оренди становить 1 432 799,30 грн, що складається з орендної плати за березень 2024 року по липень 2024 року у розмірі 719 999,30 грн та 712 800,00 грн - оціночна вартість орендованого обладнання, з розрахунку 19 800,00 грн за один об`єкт оренди.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди у розмірі 1 432 799,30 грн, що складається з орендної плати з березеня 2024 року по липень 2024 року у розмірі 719 999,30 грн та 712 800,00 грн - оціночна вартість орендованого обладнання, з розрахунку 19 800,00 грн за один об`єкт оренди.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договір оренди № 01/24 від 29.01.2024 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивачем передано відповідачу в строкове платне користування (оренду) обладнання: накриття з тканини ПВХ на вагон (тент на вагон) розміром 13800*3800, у кількості 36 штук, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання від 29.01.2024 року.

Орендна плата починає нараховуватися та підлягає сплаті з дня передачі об`єкту оренди орендарю та підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди (п.3.5. договору).

Згідно з п. 4.5. договору орендар зобов`язується своєчасно та в повному розмірі сплачувати орендну плату не пізніше 5 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата.

Поясненнями позивача, які викладені в позовній заяві, наявними в матеріалах справи доказами, підтверджується порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди №01/24 від 29.01.2024, у зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 575 999,44 грн за актом надання послуг № 7 від 01.03.2024, №8 від 29.03.2024, № 11 від 30.04.2024 та №12 від 31.05.2024.

Відповідно до п. 7.1. договору у випадку припинення дії цього договору оренди з будь-яких причин, у тому числі у разі закінчення терміну його дії, орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди орендодавцю, або передати його особі, вказаній орендодавцем, протягом 5 (п`яти) календарних днів, з моменту закінчення терміну дії договору оренди. Оплата оренди здійснюється орендарем до дня фактичного передання об`єкта оренди.

Судом встановлено, що 01 липня 2024 року позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити орендну плату за об`єкти оренди на підставі рахунків №7 від 01.03.2024 року, №10 від 28.03.2024 року, №11 від 29.04.2024 року та актів надання послуг №8 від 29.03.2024 року, №11 від 30.04.2024 року, №12 від 31.05.2024 року.

Крім того, позивач повідомив відповідача про припинення договору оренди обладнання № 01/24 від 29.01.2024 року, та звернувся з вимогою повернути об`єкти оренди в строки та в порядок, визначені договором оренди (докази надсилання додаються).

Обґрунтованої відмови відповідача від підписання актів надання послуг за договором оренди №01/24 від 29.01.2024 матеріали справи не містять, як і не містять заперечень відповідача щодо фактичного користування орендованим обладнанням.

Більше того, після повідомлення позивача про припинення договору відповідач продовжив користуватись орендованим обладнанням та не повернув його позивачу.

Будь-яких доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, або доказів сплати заборгованості за договором оренди №01/24 від 29.01.2024, а саме за актами наданих послуг № 7 від 01.03.2024, №8 від 29.03.2024, № 11 від 30.04.2024 та №12 від 31.05.2024 та за червень 2024, липень 2024 відповідач суду не надав.

За таких обставин суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 719 999,30 грн основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач у позовній заяві зазначає про те, що у відповідач має сплатити 712 800,00 грн оціночної вартості орендованого обладнання, з розрахунку 19 800,00 грн за один об`єкт оренди, відповідно до п.7.3. договору.

Так, згідно з п.7.3. договору у випадку втрати об`єкта оренди, неможливості відновлення об`єкту оренди, або непридатності його до подальшої експлуатації орендар компенсує орендодавцю вартість об`єкту оренди в розмірі 19 800,00 грн за один об`єкт оренди.

Суд зазначає, що першочергово треба з`ясувати та встановити факт наявності або відсутності зазначеного майна в натурі та можливості/неможливості його повернення позивачу.

Така позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду викладеною, зокрема, в постановах від 20.10.2020 у справі №910/13503/19, від 16.12.2020 у справі №336/2836/18, тощо.

З огляду на те, що матеріли справи не місять та позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження втрати об`єкта оренди, неможливості відновлення об`єкту оренди, або непридатності його до подальшої експлуатації, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 712 800,00 грн оціночної вартості орендованого обладнання відповідно до п.7.3. договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Твердження відповідача про те, що він не є фактичним, чи навіть номінальним володільцем орендованого обладнання, є прямим підтвердженням порушення відповідачем умов договору, суд визнає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.7. договору оренди, орендар не має права передавати об`єкт оренди в суборенду (в користування в будь-якому вигляді) іншим особам без письмової згоди орендодавця. У разі отримання згоди орендодавця на укладення договору суборенди, вказаний договір повинен бути погоджено із орендодавцем і він набуває чинності виключно після такого погодження.

У пункті 4.8. договору оренди визначено, що орендар зобов`язаний здійснювати всі необхідні заходи по охороні об`єкту оренди, тобто це означає, що охорона об`єкту оренди здійснюється виключно силами орендаря.

Відповідач не звертався до позивача з питанням щодо передачі орендованого обладнання в суборенду для третіх осіб. Позивач не надавав своєї згоди щодо передачі об`єктів оренди в користування для третіх осіб. Відповідачем доказів протилежного суду не надано.

Таким чином, відповідальність за збереження орендованого майна залишалась закріпленою за відповідачем.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МУЛЬТИМОДАЛЬНІ ТРАНСПОРТНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (03193, місто Київ, вулиця Білика Івана, буд. 11, прим.94, ідентифікаційний код 44873236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТФОРМ ТЕНТ" (35705, Рівненська область, Рівненський р-н, місто Здолбунів, вулю Наливайка С., буд. 1; ідентифікаційний код 44868743) заборгованість у розмірі 719 999 (сімсот дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 10 799 (десять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн 99 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.10.2024

Суддя І.О. Андреїшина