Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/10082/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/10082/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» (84105, Донецька область, вул. Свердлова, 1А, м. Слов`янськ,ідентифікаційний код 04873009)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз Енерго Поставка" (03195, м. Київ, пров. Павла Лі, 2-Б, ідентифікаційний код 42907209)

про стягнення 52 759,65 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз Енерго Поставка» про стягнення заборгованості за договором № 21/351 від 30.06.2021 на постачання природного газу у розмірі 52 759,65 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 прийнято справу №910/10082/24 до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

24.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

27.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній, серед іншого, просить суд продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву та долучити відзив до матеріалів справи.

01.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача повторно надійшов відзив на позовну заяву та позивачем подано клопотання про відмову у поновленні строку відповідачу на подання відзиву.

Судом встановлено, що в обґрунтування поважності причин пропуску подачі відзиву відповідач зазначив, що останній не мав можливості своєчасно підготувати та направити до суду відзив на позовну заяву у зв`язку з тим, що директор та юрист товариства перебували у відпустці, а інші посадові особи товариства не мають права засвідчувати своїм підписом процесуальні документи.

Розглянувши вказану заяву відповідача та дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвала суду від 21.08.2024 була отримана відповідачем - 21.08.2024 о 19:41 год.

Частиною 11 ст. 242 ГПК України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, встановлений судом 15-денний строк для подання відзив на позовну заяву сплинув 06.09.2024.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Однак, розглянувши вказану заяву, суд критично оцінює доводи відповідача щодо перебування директора та юриста товариства у відпустці. Більш того, до відзиву відповідач не надав копії наказів про строк перебування у відпустці директора та юриста відповідача.

Враховуючи те, що відповідачем не доведено та не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин для продовження процесуального строку для подачі відзиву, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву у даній справі, а відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз Енерго Поставка" на позовну заяву залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.2021 року між Приватним акціонерним товариством "Інститут керамічного машинобудування "Кераммаш" (далі - позивач, ПрАТ "Кераммаш") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргаз Енерго Поставка" (далі - позивач) було укладено договір поставки природного газу №21/351.

Згідно п. 2.4 договору поставки природного газу від 30.06.2021 року №21/351 обсяг переданого/спожитого газу за розрахунковий період (пункт 4.1. договору - календарний місяць), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та/або оператора ГТС та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку газу (лічильників газу), визначених в заяві- приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ».

Відповідно до пункту 4.7 договору поставки природного газу №21/351 від 30.06.2021 року у разі переплати вартості газу сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу на наступний розрахунковий період або повертається на поточних рахунок споживача на його письмову вимогу.

Так, позивач зазначає, що єдиним належним доказом обсягу фактично спожитого ПрАТ "Кераммаш" по договору поставки природного газу від 30.06.2021 року №21/351 природного газу є дані газового лічильника, належного ПрАТ "Кераммаш".

Також позивач зазначає, що Господарський суд Донецької області у справі №905/320/22 отримав від Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на виконання ухвали суду про витребування доказів від 08.11.2022 року по споживачу ПрАТ «Кераммаш» звіт за період з 01.11.2021 року по 30.11.2021 року, Коректор КВР 1.01 заводський номер 1784, лічильник газу КВР 1.01-G40-40-0.65-0.5, який містить дані комерційного вузла обліку газу (лічильника газу) про фактичне споживання ПрАТ "Кераммаш" природного газу за листопад 2021 року 11,0 кубічних метрів.

Лічильник газу КВР 1.01-G40-40-0.65-0.5, заводський номер 1784, відповідно до протоколу від 24.11.2021 року, був спрямований ПрАТ ГГ «Донецькоблгаз» на позачергову перевірку до СП «Радміртех», яке за результатами позачергової перевірки відповідно до протоколу перевірки лічильника газу КВР 1.01-G40-40-0.65-0.5, заводський номер 1784, від 30.11.2021 року визнало зазначений газовий лічильник придатним до застосування.

Таким чином, позивач зазначає, що даний факт встановлений постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 року у справі №905/320/22.

Позивач зазначає, що за період дії договору поставки природного газу №21/351 від 30.06.2021 року ТОВ "Укргаз Енерго Поставка" поставило ПРАТ «Кераммаш» природний газ, а саме:

- в серпні 2021 року на 7,67 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 31.08.2021 року;

- у вересні 2021 року на 2055,75 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 30.09.2021 року;

- в жовтні 2021 року на 9330,95 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 30.10.2021 року;

- в листопаді 2021 року 11,00 метрів кубічних відповідно до показів газового лічильника по ціні 29,475 гривень (додаткова угода №3 від 27.10.2021 року Договору від 30.06.2021 року №21/351) за кубічний метр природного газу без ПДВ на суму 324,23 гривень, а з ПДВ 324,23 х 1,2 = 389,08 гривень.

- в грудні 2021 року на 50365,71 (6749,40 + 43616,31) гривень відповідно до актів приймання передачі природного газу від 31.12.2021 року;

- в січні 2022 року на 132814,88 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 31.01.2022 року;

- в лютому 2022 року на 40505,61 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 28.02.2022 року;

- в березні 2022 року на 2,66 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 31.03.2022 року.

Також позивач зазначає, що за період дії договору поставки природного газу №21/351 від 30.06.2021 року ПРАТ «Кераммаш» оплатило ТОВ "Укргаз Енерго Поставка" за поставлений природний газ загалом 288231,96 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №17315 на суму 5773,50 грн, №17660 на суму 4311,90 грн, №17903 на суму 17685,00 грн, №18023 на суму 1308,97 грн, №18391 на суму 6749,40 грн, №18578 на суму 21192,00 грн, №18609 на суму 96120,00 грн, №18657 на суму 22424,31 грн, №19103 на суму 36694,88 грн та №19104 на суму 75972,00 грн.

Враховуючи зазначене вище, позивач зауважує, що з квітня 2022 року за ТОВ "Укргаз Енерго Поставка" обліковується переплата за спожитий природний газ в сумі 52 759,65 грн (288231,96 грн сплачено - 235472,31 грн отримано природного газу), про свідчать акти прийому передачі природного газу та платіжні інструкції, які долучені позивач до позовних матеріалів.

13.03.2024 року ПрАТ "Кераммаш" звернувся з претензією до відповідача про повернення переплати за договором поставки природного газу від 30.06.2021 року №21/351 в сумі 53148,73 гривень на поточний рахунок ПрАТ "Кераммаш".

19.03.2024 року ТОВ «УГЕП» відмовило ПрАТ "Кераммаш" в задоволенні претензії.

Таким чином, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, стверджує, що відповідач повинен повернути позивачу суму в розмірі 52 759,65 грн (288231,96грн - 235472,31грн).

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного договору поставки позивач сплатив відповідачу вартість замовленого газу на загальну суму 288 231,96 грн в якості попередньої оплати.

Проте, відповідач поставив природний газ позивачу на загальну суму 235 472,31 грн, а саме:

- в серпні 2021 року на 7,67 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 31.08.2021 року;

- у вересні 2021 року на 2055,75 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 30.09.2021 року;

- в жовтні 2021 року на 9330,95 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 30.10.2021 року;

- в листопаді 2021 року 11,00 метрів кубічних відповідно до показів газового лічильника по ціні 29,475 гривень (додаткова угода №3 від 27.10.2021 року Договору від 30.06.2021 року №21/351) за кубічний метр природного газу без ПДВ на суму 324,23 гривень, а з ПДВ 324,23 х 1,2 = 389,08 грн;

- в грудні 2021 року на 50365,71 (6749,40 + 43616,31) гривень відповідно до актів приймання передачі природного газу від 31.12.2021 року;

- в січні 2022 року на 132814,88 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 31.01.2022 року;

- в лютому 2022 року на 40505,61 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 28.02.2022 року;

- в березні 2022 року на 2,66 гривень відповідно до акту приймання передачі природного газу від 31.03.2022 року.

Отже, судом встановлено, що непоставленим позивачу залишився газ на суму 52 759,65 грн.

Відповідно до пункту 4.7 договору поставки природного газу №21/351 від 30.06.2021 року у разі переплати вартості газу сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу на наступний розрахунковий період або повертається на поточних рахунок споживача на його письмову вимогу.

З приводу повернення решти попередньої оплати в сумі 52 759,65 грн позивач звертався до відповідача з відповідною вимогою, зокрема, листом від 13.03.2024, проте, відповідач таку вимогу не виконав, коштів у повному обсязі не повернув.

Відповідно до ч. 2 статті 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами положень чинного законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати. Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/45382/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вже встановлено судом, позивач звертався до відповідача з претензією про повернення залишку передоплати за договором № 21/351, а отже, ним, як покупцем, було реалізоване його права на повернення належних йому коштів у сумі 52 759,65 грн, відповідно - у продавця виникло грошове зобов`язання з повернення покупцю попередньої оплати на вказану суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у розмірі 52 759,65 грн на користь позивача, а доказів її погашення у визначеному законом порядку відповідачем не надано, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 52759,65 грн попередньої оплати.

У даному випадку неповернення відповідачем попередньої оплати в розмірі 52 759,65 грн прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 по справі N 910/5444/17, від 30.10.2018 р. по справі № 917/63/18.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз Енерго Поставка" (03195, м. Київ, пров. Павла Лі, 2-Б, ідентифікаційний код 42907209) на користь Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» (84105, Донецька область, вул. Свердлова, 1А, м. Слов`янськ, ідентифікаційний код 04873009) заборгованість у розмірі 52 759 (п`ятдесят дві тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 65 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.10.2024

Суддя І.О. Андреїшина