Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/8533/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/8533/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/8533/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК-Системи"</a>;

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд";

про стягнення 159 599,73 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВК-Системи"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" заборгованість за договором поставки № 739/3 від 27.10.2020 року у загальному розмірі 159 599,73 грн, з яких: 112 958,83 грн сума основного боргу, 8 258,32 грн - 3% річних та 38 382,58 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК-Системи"</a> залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

18.07.2024 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8533/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

05.08.2024 Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

08.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВК-Системи"</a> подало до господарського суду відповідь на відзив Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на позов.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОВК-Системи" (далі також - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі також - відповідач, замовник) укладено договір поставки № 739/з (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник, в порядку і на умовах передбачених договором, протягом 2020-2021 років, зобов`язався поставити та передати у власність замовника кошики для кондиціонерів (далі також - товар) для об`єктів замовника, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити вартість товару, відповідно до умов договору.

Кількість товару, його характеристики, обумовлюються у заявках замовника (п. 1.2 договору).

Загальна ціна договору, відповідно до п. 3.1. договору, становить 5 000 000 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 833 333,33 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4 цього договору.

Пунктом 5.4 договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене Замовником у заявці в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого товару.

Відповідно до п. 6.3.1 договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та заявок замовника, а також має право своєчасно та в повному обсязі отримати оплату за поставлений товар (п. 6.4.1 договору).

В свою чергу замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості товару (п. 6.1.1. договору).

За умовами п. 11.1. договору, цей договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов`язань.

Позивач вказує, що відповідач 24.12.2024 року прийняв без будь-яких зауважень товар в кількості 188 штук на загальну суму 719 632,42 грн, однак здійснив лише часткову оплату вартості поставленого товару, а саме на загальну суму 606 673,59 грн.

Як зазначає позивач, станом на сьогодні за відповідачем обліковується заборгованість за договором в сумі 112 958,83 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що до матеріалів справи надані не в повному об`ємі документи, які вимагаються умовами договору, відповідно не в повній мірі відповідають надані документи веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість (необхідний пакет документів згідно з п. 5.4. договору не доданий до матеріалів справи).

Так само, на думку відповідача, до матеріалів справи не надано доказів несплати коштів позивачу за поставлений товар.

Крім цього, відповідач посилається на те, що невиконання чи/або прострочення його зобов`язань сталося чи могло статися з незалежних обставин, які визнані форс-мажорними обставинами.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов позивачем було відвантажено, а відповідачем, а саме уповноваженою особою за довіреністю № 8635 від 24.12.2021 ОСОБА_1 , без зауважень прийнято товар за договором в кількості 188 штук, що підтверджується видатковою накладною № 5358 від 24.12.2021, товарно-транспортною накладною № Р5358 від 24.12.2021.

У зв`язку з наведеним позивачем виставлено відповідний рахунок на оплату № 18430 на суму 719 632,42 грн.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1. договору, замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4 цього договору.

З наведеного вбачається, що відповідач у строк по 25.01.2022 мав здійснити оплату товару, поставленого відповідно до видаткової накладної № 5358 від 24.12.2021.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив лише часткову оплату вартості поставленого товару, а саме на загальну суму 606 673,59 грн.

Суд вказує, що відповідач у відзиві на позовну заяву проти вказаної обставини не заперечував.

За змістом ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, суд вказує, що обставина щодо сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів у розмірі 606 673,59 грн за поставлений товар не підлягає доказуванню.

А відтак, враховуючи те, що за видатковою накладною № 5358 від 24.12.2021 та товарно-транспортною накладною № Р5358 від 24.12.2021 позивачем поставлено відповідачеві товар загальною вартістю 719 632,42 грн з ПДВ, то сума несплаченої вартості останнім товару складає 112 958,83 грн.

Суд зазначає, що вказані висновку суду жодним чином не спростовані відповідачем.

При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, які б спростовували твердження позивача.

Враховуючи вищевикладене суд вказує, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 112 958,83 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 38 382,58 грн інфляційних втрат та 8 258,32 грн 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання в частині оплати вартості товару у строк по 25.01.2022.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 38 382,58 грн інфляційних втрат та 8 258,32 грн 3% річних, відповідно за період з 26.01.2022 по 03.07.2024.

Посилання відповідача як на підставу неможливості виконання зобов`язань за договором на наявність форс-мажорної обставини, що підтверджується листом Торгово-промислова палата України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з п. 9.3 договору, якщо виконання зобов`язань за цим договором стане неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії.

За умовами п. 9.4. договору, початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україна", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Проте, відповідачем не доведено належними засобами доказування не можливість здійснення оплати товару за договором внаслідок введення воєнного стану.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів ані повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки № 739/з від 27.10.2020.

Більш того, прострочення виконання зобов`язань відповідача по сплаті поставленого товару виникло 26.01.2022, тоді як воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 25 000,00 грн витрат пов`язаних з розглядом справи, зокрема на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

В якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім було долучено до матеріалів справи договір (угоду) про надання правової допомоги №27/01 від 01.07.2024 та ордер серії АІ № 1643660 від 01.07.2024.

Згідно ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

В порушення ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не подано акту приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених відповідачем витрат.

Положення ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачають надання детального опису саме наданих (виконаних) адвокатом послуг (робіт).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

За умовами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд вказує, що позивачем, у відповідності до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, не було зроблено жодної заяви, що докази понесення судових витрат будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Враховуючи вище викладене, та те, що відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (детального опису виконаних робіт, платіжних доручень, квитанцій, актів приймання-передачі наданих послуг тощо), вимоги позивача про стягнення 25 000,00 грн витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю та не обґрунтованістю зазначених витрат.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. М. Омеляновича-Павленко, буд. 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК-Системи"</a> (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, корп. 1Ф, ідентифікаційний код 36971973) 112 958 (сто дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 83 коп. заборгованості, 38 382 (тридцять вісім триста вісімдесят дві) грн 58 коп. інфляційних втрат, 8 258 (вісім тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн 32 коп. трьох процентів річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 35 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко