Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/9733/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/9733/24Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс транс груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмосфера інжиніринг сістемз"

про стягнення 40264,54 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс транс груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмосфера інжиніринг сістемз" про стягнення за договором користування відкритим майданчиком від 01.01.2023 № 03-01/23 основного боргу в сумі 30000 грн., пені в сумі 6149,64 грн., штрафу в сумі 2 250 грн., 3% річних в сумі 602,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 1261,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду доставлена відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи. Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2023 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (користувач) укладено договір користування відкритим майданчиком № 03-01/23, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Користувач приймає у строкове платне користування відкритий асфальтований майданчик площею 600 кв.м. (шістсот квадратних метрів) за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 181 для здійснення власної господарської діяльності.

Згідно з пунктом 2.1 договору розмір плати за користування Майданчиком становить 15000,00 грн. за місяць з врахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 2.4 договору користувач до п`ятого числа місяця, перераховує плату за користування майданчиком у поточному місяці.

Орендодавець, до другого числа місяця, направляє рахунок-фактуру на оплату послуг за цим Договором за поточний місяць (пункт 2.5 договору).

У пункті 2.7 договору визначено, що документом, що підтверджує надання послуг за цим договором є акт надання послуг.

Згідно з пунктом 3.1 договору, документом, що підтверджує передачу Майданчика від Орендодавця Користувачу, є акт приймання-передачі майданчика.

Цей договір починає дію з дня його підписання та діє до 31.12.2023 (пункт 11.1 договору).

Факт передачі майна в оренду за договором від 01.01.2023 № 03-01/23 підтверджується актом приймання-передачі відкритого майданчика від 01.01.2023 року.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем на виконання умов договору від 01.01.2023 № 03-01/23 надано за період з 01.01.2023 по 31.03.2024 послуги на загальну суму 225 000 грн., що підтверджується підписаними електронним підписом обох сторін актами надання послуг.

Натомість, відповідач здійснив оплату наданих послуг частково, сплативши 195 000 грн. відповідно до наявних у матеріалах справи копій платіжних документів.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість за виставленими рахунками № 70 від 31.07.2023 та № 59 від 31.03.2024 на суму 30 000 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1. ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Із наданих позивачем до суду актів надання послуг слідує, що позивачем на виконання умов договору від 01.01.2023 № 03-01/23 надано за період з 01.01.2023 по 31.03.2024 послуги на загальну суму 225 000 грн., що залишилися не оплаченими відповідачем на суму 30000 грн., зокрема, за рахунками № 70 від 31.07.2023 за липень 2023 року на суму 15000 грн. та № 59 від 31.03.2024 за березень 2024 року.

При цьому, долучені до матеріалів справи копії актів надання послуг № 513 від 31.07.2023 за липень 2023 року на суму 15000 грн. та № 98 від 31.03.2024 за березень 2024 року на суму 15000 грн. містять відмітку щодо підписання актів електронним підписом відповідача.

Відомостей щодо наявності у відповідача претензій або заперечень щодо обсягу наданих послуг за договором від 01.01.2023 № 03-01/23 матеріали справи не містять.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 30000 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 6 149,64 грн., штраф у сумі 2 250 грн., три проценти річних в сумі 602,96 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 261,94 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6.2 договору у разі порушення Користувачем строків виконання будь-якого грошового зобов`язання за цим Договором, Орендодавець має право вимагати від користувача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення виконання такого грошового зобов`язання, яка нараховується на суму простроченого платежу (платежів) до моменту повного виконання відповідного грошового зобов`язання, без обмеження строку нарахування пені.

Згідно з пунктом 6.3 договору у разі прострочення виконання своїх зобов`язань за цим Договором більше ніж на п`ятнадцять днів Користувач додатково сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 15% від розміру щомісячної плати, встановленої цим Договором.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім нарахована пеня в сумі 4794,31 грн. за період з 06.08.2023 до 06.08.2024 на суму боргу 15000 грн. за рахунком № 70 від 31.07.2023, а також пеня в сумі 1355,33 грн. за період з 06.04.2024 до 06.08.2024 на суму боргу 15000 грн. за рахунком № 59 від 31.03.2024 року. Також позивачем нараховано 2250 грн. штрафу в розмірі 15 % від суми боргу 15000 грн.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача, останнім нараховано за рахунком № 70 від 31.07.2023 три проценти річних у сумі 451,73 грн. за період з 06.08.2023 до 06.08.2024 та 809,12 грн. інфляційних втрат за період серпень 2023 року - червень 2024 року на суму боргу 15000 грн., а також за рахунком № 59 від 31.03.2024 три проценти річних у сумі 151,23 грн. за період з 06.04.2024 до 06.08.2024 та 452,82 грн. інфляційних втрат за період квітень-червень 2024 року на суму боргу 15000 грн.

За арифметичним перерахунком суду, нараховані позивачем пеня в сумі 6 149,64 грн., штраф у сумі 2 250 грн., три проценти річних в сумі 602,96 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 261,94 грн. підлягають стягненню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 13000 грн. суд дійшов висновку про наступне.

На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання правової допомоги від 08.05.2024 № 08/0524, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана», акт про надану правничу допомоги від 01.08.2024 на суму 13000 грн., банківську виписку з рахунку Адвокатського бюро за 31.07.2024 щодо сплати позивачем 13000 грн. за договором.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору клієнт сплачує авансом гонорар на користь Бюро в розмірі 13000 грн. Вартість години роботи адвоката Бюро становить гонорар у розмірі 2000 грн. за одну годину роботи.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 та постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року по справі № 902/347/18, для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку частин 5, 6 статті 126 ГПК України не заявлялося.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 13000 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс транс груп" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атмосфера інжиніринг сістемз" (01001, м. Київ, пров. Хрестовий, 6; ідентифікаційний код 42828431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс транс груп" (02154, м. Київ, просп. Соборності, 30, оф.344; ідентифікаційний код 40076599) 30000 (тридцять тисяч) грн. основного боргу, 6 149 (шість тисяч сто сорок дев`ять) грн. 64 коп. пені, 2 250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) грн. штрафу, 602 (шістсот дві) грн. 96 коп. трьох процентів річних, 1 261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 13000 (тринадцять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова