Ухвала

від 21.10.2024 по справі 910/12883/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/12883/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши заяву Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (02000, м. Київ, вул. Лаврська, 9 корпус 19, ідентифікаційний код 03922197)

про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви

особи, які можуть отримати статус учасників справи:

1) Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 8, ідентифікаційний код 20073260);

2) Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, ідентифікаційний код 43220275)

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (далі - заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову у якій просить суд:

вжити заходи забезпечення позову до відкриття провадження у справі у вигляді заборони Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра", Міністерству культури та стратегічних комунікацій України та будь-яким фізичним та юридичним особам, державним та приватним виконавцям вчиняти дії щодо примусового виселення Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" із займаного приміщення корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована наступними обставинами.

Постановою Кабінету Міністрів України №351 від 27.03.1996 передано у безоплатне користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" корпус №19 по вул. Лаврській 9 у м. Києві.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.06.1996 №851 дозволено Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику передати Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору.

01.07.1996 між Національним Києво-Печерським державним історико-культурним заповідником (дирекція) та Українським товариством охорони пам`яток історії та культури (орендар) укладено охоронний договір №6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус" корпус №19, за умовами пункту 1 якого, з урахуванням додатку №1 від 05.07.2004 до договору, дирекція здає, а орендар приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури "Готельний корпус" корпус №19 загальною площею 2984,3 кв. м для використання приміщень цієї пам`ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Відповідно до п. 3 цього договору строк оренди з 01.07.1996 - безстроково.

В 2015 році Національний Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник, як балансоутримувач приміщення, звертався до Господарського суду м. Києва з позовом до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про розірвання договору оренди № 6 від 01.07.1996 з 26.04.2015, проте рішенням суду від 02.11.2015 у справі № 910/24070/15 в позові було відмовлено.

У той же час, як зазначає заявник, Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" здійснено ряд кроків, направлених на розірвання охоронного договору № 6 від 01.07.1996 за відсутності відповідних підстав, зокрема спрямовано листи від 31.05.2023 за №04-25/502 та 13.09.2023 за № 04-25/903 з вимогами про розірвання охоронного договору та звільнення займаного приміщення, а в подальшому, вжито ряд дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури", шляхом проведення численних безпідставних оглядів, безпідставних протипожежних перевірок, безпідставного залучення громадськості до блокування діяльності громадської організації тощо.

При цьому, в своїх листах (від 22.08.2024 №04-25/786, від 20.10.2023 №04-25/1014), спрямованих на адресу Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури", Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" неодноразово вказувалося на те, що охоронний договір № 6 від 01.07.1996 ним розірвано в односторонньому порядку.

Враховуючи викладене, заявник звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії щодо примусового виселення Громадської організація "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" із займаного приміщення корпусу 19 по вулиці Лаврській, 9 міста Києва.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Заборона відповідачу вчиняти певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити активну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов`язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В свою чергу, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У даному випадку, як вказано в заяві про забезпечення позову, заявник має намір звернутися до суду з позовом з вимогою про визнання дійсним охоронного договору № 6 від 01.07.1996, а відтак, має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, в разі задоволення позовних вимог, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №910/21049/17, від 29.03.2021 у справі №910/16800/20 та від 16.03.2021 у справі №921/302/20.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури", суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося, саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

При цьому, суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача (заявника).

У даному випадку, заявник не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом визначеного заявником заходу не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Обставини, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать про наявність спору між сторонами щодо чинності охоронного договору №6 від 01.07.1996, а не про наявність обставин, які б свідчили про ймовірну можливість порушення чи утруднення (унеможливлення) захисту порушених прав заявника, тоді як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду даного клопотання про застосування заходів забезпечення позову.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.

Не наведено заявником у заяві про забезпечення позову обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, що можуть мати наслідком примусове виселення Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" із займаного приміщення, зокрема не є такими діями саме лише надсилання Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" листів з вимогами про розірвання договору та звільнення приміщення, при цьому інші обставини, вказані в заяві (проведення протипожежних перевірок, залучення громадськості), взагалі не пов`язані з діями відповідача та не свідчать про можливість примусового виселення із займаного приміщення.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що у поданій заяві міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, без доведення необхідності термінового забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо примусового виселення Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" із займаного приміщення корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 20, 136, 138, 139, 140, 169,234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про забезпечення позову.

2. Ухвала набирає законної сили 21.10.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги у строк визначений ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Л.Г. Пукшин