Рішення

від 27.09.2024 по справі 175/895/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/895/21

Провадження № 2/175/279/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2024 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про виселення, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2021 року Акціонерне товариство«Райффайзен БанкАваль» звернулося до суду з позовом, в якому просило постановити рішення, яким виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з житлового будинку за АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується повернутими поштовими відправленнями на адресу суду, відзив на позовну заяву відповідачка не подавала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується повернутими поштовими відправленнями на адресу суду, відзив на позовну заяву відповідач не подавав.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомила.

Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, проте явку свого представника не забезпечила.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги непідлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 19.02.2008 р. між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір №014/144434/3161/74, за яким Банком видані кредитні кошти в розмірі 220000,00 доларів США зі строком остаточного погашення 18.02.2028 р.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №014/144434/3161/74 від 19.02.2008 р., між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» був укладений договір іпотеки №014/144434/3161/74/1 від 19.02.2008 р., згідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене майно належить ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 19.02.2008 р.

01.10.2020 р. Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу про задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни в порядку ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку під час виконання рішення суду у цивільній справі №2-2450/2010 р. за позовом ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до листа Відділення поліції №8 Дніпровського районного управління поліції головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 29.12.2021 р. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не проживає. Під час опитування сусідів , останні повідомили що ОСОБА_1 вони не знають та ніколи її не бачили. Встановити місце знаходження останньої не вдалося (а.с. 72).

Відповідно до листа Відділення поліції №8 Дніпровського районного управління поліції головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 29.12.2021 р. ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 не проживає. Під час опитування сусідів , останні повідомили що ОСОБА_2 вони не знають та ніколи його не бачили. Встановити місце знаходження останнього не вдалося (а.с. 71).

За довідкою Підгородненської міської ради Дніпровського району від 12.01.2022 р. №66 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 73, 76).

За довідкою Підгородненської міської ради Дніпровського району від 12.01.2022 р. №66 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не мешкає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 78).

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, відповідно дост. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до приписів статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до вимогст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно з вимогамист. 40 Закону України «Про іпотеку»- звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Таким чином, чинне житлове законодавство чітко передбачає порядок виселення, в даному випадку, мешканців іпотечного житла, відповідно до вимогст. 109 ЖК УРСР.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 109 ЖК УРСРгромадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина другастатті 109 ЖК УРСРвстановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-317цс18.

Отже, за змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з вимогамист. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд в праві ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідачів, суд приходить до висновку, що позивач повинен був довести, чи проживають та користуються відповідачі житловим будинком, з урахуванням того, що судом встановлено що право власності на предмет іпотеки набуто відповідачем за кредитні кошти, відтак не потребує обов`язку позивача на надання відповідачам іншого постійного житла.

Також, матеріали справи не мають підтвердження того, що за позивачем зареєстровано право власності на предмет іпотеки.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів для виселення відповідачів, суд доходить висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства«Райффайзен БанкАваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,треті особи: ОСОБА_3 ,Служба усправах дітейПідгородненської міськоїради Дніпровськогорайону Дніпропетровськоїобласті провиселення, відмовити у повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Озерянська Ж.М.