Постанова від 17.10.2024 по справі 638/4832/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 638/4832/18

Номер провадження 22-ц/818/2405/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Курила О.М., Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Мамницької А. В.,

представника ОСОБА_2 адвоката Марченко С. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року в складі судді Рибальченко Л.М. у справі № 638/4832/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Клопотов Станіслав Давидович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лученко Аліна Михайлівна про визнання права власності за законом та визнання недійсним договору купівлі-продажу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Клопотов Станіслав Дмитрович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна про визнання добросовісним набувачем,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Клопотов Станіслав Давидович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лученко Аліна Михайлівна про визнання права власності за законом та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра - ОСОБА_8 , якій належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

26 серпня 2009 року вона звернулася до Шостої Харківської Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 як єдиний спадкоємець, оскільки відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2013 року син ОСОБА_8 ОСОБА_9 був визнаний безвісно відсутнім з липня 2009 року. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 9 грудня 2013 року ОСОБА_9 був оголошений померлим.

Проте оформити своє спадкове право вона не може, оскільки згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира не зареєстрована за спадкодавцем.

Зазначала, що ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 була підроблена довіреність від 9 квітня 2009 року від імені ОСОБА_8 , за якою начебто та доручала продати належну їй квартиру ОСОБА_12 , уродженцю Московської області, Шатурського району, с. Дмитровський Погост.

За ОСОБА_8 у довіреності виданої ОСОБА_12 та посвідченої у нотаріальній конторі РФ м. Дзержинську Московської області, розписалася ОСОБА_11 . Під час слідства встановлено, що ОСОБА_12 помер ще у 2006 році. Діючи під іменем ОСОБА_12 , ОСОБА_3 на підставі підробленої довіреності отримав у КП «Харківське міськБТІ» дублікат свідоцтва про право власності на житло від 22 січня 2010 року, після чого ОСОБА_11 умовила ОСОБА_4 оформити квартиру на себе за грошову винагороду.

25 січня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д. було посвідчено договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 який під іменем ОСОБА_12 на підставі підробленого паспорту, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

26 січня 2010 року, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 організували продаж квартири ОСОБА_5 , фактичній дружині ОСОБА_10 .

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 1-620/11 (поточний номер справи № 646/12146/13-к) від 12 липня 2013 року ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 були засуджені за ст. ст. 358 ч.2, 190 ч.4 КК України, але ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 2 грудня 2013 року вирок був скасований, і справа направлена до суду на новий розгляд в іншому складі.

Спірна квартира вибула з власності ОСОБА_8 не з її волі, а внаслідок шахрайських дій ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , а тому договір купівлі-продажу від 25 січня 2010 року, укладений за підробленою довіреністю від імені ОСОБА_8 . ОСОБА_3 , який виступав за підробним паспортом на ім`я ОСОБА_12 , є недійсним.

22 вересня 2016 року після здійснення ще двох перепродажів спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу квартири укладеного із ОСОБА_6 .

Зазначала, що для відновлення її порушеного права необхідною умовою є скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо попередніх власників.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_13 просила:

визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

встановити нікчемність довіреності від 9 квітня 2009 року, видану від імені ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_12 (ім`я та по батькові ОСОБА_14 ), посвідченої нотаріусом міста Дзержинського Московської області Корнаковим С.С. № 456783;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 січня 2010 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_12 , що діяв від імені та в інтересах ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Клопотовим С.Д.;

витребувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ;

скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31512730 від 22 вересня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 483336863101, винесене приватним нотаріусом ХМНО Лученко А.М. щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (запис про право власності № 16597802);

скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28742995 від 15 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 483336863101, винесене приватним нотаріусом ХМНО Харченко І.А., щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 (запис про право власності № 13697385);

скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16670883 від 22 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 483336863101, винесене державним реєстратором ХМНО Михайловою І.В. щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_15 (запис про право власності № 7427115).

19 жовтня 2022 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус ХМНО Клопотов С.Д., приватний нотаріус ХМНО Звєрєв А.М., приватний нотаріус ХМНО Харченко І.А. про визнання добросовісним набувачем.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є належним позивачем, оскільки нею не надано доказів того, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_8 .

Зазначала, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири, за час володіння квартирою вона здійснила реконструкцію та ремонт зазначеного нерухомого майна.

Під час укладання нею договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_2 від 22 вересня 2016 року із ОСОБА_6 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лученко А.М. перевіряла наявність обтяжень та заборон на відчуження нерухомого майна.

Вказувала на бездіяльність ОСОБА_1 щодо забезпечення позову у справі № 638/9073/16-ц, що перебувала у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила визнати її добросовісним набувачем квартира АДРЕСА_3 .

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила зустрічним позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що факт наявності родинних відносин між нею та ОСОБА_8 встановлено рішеннями Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2013 року по справі № 638/4619/13-ц та від 09 грудня 2013 року по справі № 638/12265/13.

Зазначала, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки на час укладання договору купівлі продажу вона мала можливість дізнатися про те, що квартира вибула із володіння ОСОБА_8 поза волею останньої, та витребовується її спадкоємцем за законом.

Станом надату придбанняквартири 22вересня 2016року вДержавному реєстріречових правна нерухомемайно містиласьінформація, що до 18 вересня 2014 року квартира знаходилась під арештом, накладеним Слідчим управлінням ГУМВСУ в Харківській області. Також, на час набуття права власності на спірне майно відповідачкою, остання могла довідатись з Єдиного державного реєстру судових рішень про розгляд справи № 638/9073/16-ц про витребування квартири.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що належала останній на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня 1999 pоку, яке видано ЦПДЖФ Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна BK ХМР, р. № 1-99-201583.

Встановлено нікчемність довіреності від 9 квітня 2009 року, видану від імені ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_12 (ім`я та по батькові ОСОБА_14 ), посвідченої нотаріусом міста Дзержинського Московської області Корнаковим С.С. р. № 456783.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 січня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Клопотовим С.Д., укладеного між ОСОБА_12 , що діяв від імені та в інтересах ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ).

Витребувано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31512730 від 22 вересня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 483336863101, винесене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лученко А.М., щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (запис про право власності № 16597802).

Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28742995 від 15 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 483336863101 винесене приватним нотаріусом ХМНО Харченко І.А., щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 (запис про право власності № 13697385).

Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16670883 від 22 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 483336863101, винесене державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області Михайловою І.В., щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_15 (запис про право власності № 7427115).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 12868,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_8 за відсутності її волевиявлення внаслідок шахрайських дій на підставі підробленої довіреності, подальші правочини щодо неї є недійсними, а тому наявні підставі для витребування квартири на користь позивачки, яка є спадкоємцем власника майна та у встановлений законом строк прийняла спадщину після ОСОБА_8

10 травня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Марченко Сергій Олегович, на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення та задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову є передчасними, оскільки Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 1-620/11 (поточний номер справи № 646/12146/13-к) від 12 липня 2013 року, яким ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 було засуджено за ст. ст. 358 ч.2, 190 ч.4 КК України скасовано та справу направлено до суду на новий розгляд.

Кримінальна справа № 646/12146/13-к наразі не розглянута, наступне судове засідання призначено на 28 травня 2024 року, а питання надання оцінки судово-почеркознавчій експертизі як доказу, судом ще не розглядалося.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 адвоката Марченко С. О., який підтримав апеляційну скаргу, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Мамницьку А. В., які проти скарги заперечували, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня 1999 pоку, яке видано ЦПДЖФ Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна BK ХМР, № 1-99-201583 (том 2, а.с.111)

Батьками позивачки ОСОБА_17 є ОСОБА_18 , мати ОСОБА_19 (том 1, а.с. 183,184).

Батьком ОСОБА_18 були ОСОБА_20 , ОСОБА_21 (том 1, а,с. 185).

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 батьками ОСОБА_22 є ОСОБА_20 , мати - ОСОБА_21 (том 1, а.с. 188).

За архівною довідкою від 06 червня 2019 року ОСОБА_23 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьки ОСОБА_24 , мати ОСОБА_25 (том 1, а.с. 190,191).

Із наведеного вбачається, що батько позивачки та мати спадкодавиці були рідними братом та сестрою.

21 січня 1954 року між ОСОБА_26 та ОСОБА_27 укладено шлюб (том 1, а.с. 193).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 (том 1, а.с. 194).

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1, а.с.198)

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2013 року по справі № 638/4619/13-ц ОСОБА_9 син ОСОБА_8 був оголошений безвісно відсутнім з липня 2009 року (том 2, а.с.112-114).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2013 року по справі № 638/12265/13-ц ОСОБА_9 син ОСОБА_8 був оголошений померлим (том 2, а.с.115-116).

26 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Шостої Харківської Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_8 . Заяву було зареєстровано у реєстрі спадкових справ за № 1-1759, та заведено спадкову справу за № 586/2009 (том 2, а.с.117).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 40080972 від 13 березня 2018 року відмолено у державній реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (том 1, а.с.11).

09 квітня 2009 р. від імені ОСОБА_8 на імя ОСОБА_12 видано довіреність, якою останнього уповноважено продати належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчено у нотаріальній конторі РФ м. Дзержинський Московської області нотаріусом Курнаковим С.С. (том 2, а.с.123).

25 січня 2010 року між ОСОБА_8 , в інтересах якої діяв ОСОБА_28 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. (том 2, а.с.126).

26 січня 2010 року спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 відчужена ОСОБА_5 . Договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Звєрєвим А.М., реєстровий № 97 (том 2, а.с.128).

16 березня 2010 року квартира АДРЕСА_3 була придбана ОСОБА_15 . Договір купівлі-продажу № 573, посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Міссіяж О.А. за реєстрованим № 573 (том 2, а.с. 130-132).

Відповідно до Висновків судово-почеркознавчої експертизи, проведеної у рамках кримінальної справи на підставі звернення УБОЗ ГУ МВС України в Харківській області від 24 лютого 2010 року підпис та запис від руки ОСОБА_8 на довіреності від 09 квітня 2009 року виконані не ОСОБА_29 , а іншою особою ( том 2, а.с.124, 125).

Згідно до рапорту, складеного 05 травня 2010 року УУМ Коробовского ПОМ ОВД по Шатурскому муніципальному району старшим сержантом міліції ОСОБА_30 , ОСОБА_12 помер у квітні 2006 році (том 2, а.с.125).

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 1-620/11 (поточний номер справи № 646/12146/13-к) від 12 липня 2013 року ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 були засуджені за ст. ст. 358 ч.2, 190 ч. 4 КК України (том 2, а.с.133-151).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 грудня 2013 року вказаний вирок скасовано, і справа направлена до суду на новий розгляд в іншому складі (том 2, а.с. 152-154).

22 вересня 2016 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужено спірну квартиру ОСОБА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Лученко А.М. за реєстровим № 276 (том 1, а.с.42-43).

Відповідно до Інформаційної довідки № 219448621 від 07 серпня 2020 року на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15895469 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 вересня 2014 року було внесено відомості про арешт квартири. Обтяжувач Слідче управління ГУМВСУ в Харківській області. Особою, майно якої обтяжується, - ОСОБА_5 . Первинно, арешт було внесено 22 березня 2010 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 9643737.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15895469 від 18 вересня 2014 року арешт квартири було припинено на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/2711/14-ц, виданого 14 серпня 2014 року.

Заочне рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/2711/14-ц від 14 серпня 2014 року знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Із вказаного заочного рішення вбачається, що арешт на квартиру АДРЕСА_3 накладено постановою начальника відділення СУ ГУМВС України в Харківській області в рамках розслідування кримінальної справи.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року у справі № 638/9073/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_8 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала останній на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня 1999 року, виданого ЦПДЖФ управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна ВК ХМР, р. № 1-99-201583.

Встановлено нікчемність довіреності від 09 квітня 2009 року, виданої від імені ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_12 , посвідченої нотаріусом міста Дзержинського Московської області Корнаковим С. С., № 456783.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 січня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С. Д., укладений між ОСОБА_12 , що діяв від імені та в інтересах ОСОБА_31 , та ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_3 .

Витребувано квартиру АДРЕСА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 (том 1, а.с.4-10)

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що до участі у справі не було залучено належного відповідача (том 2, а.с.50-56).

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 4статті 13 Конституції Українидержава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною 4 статті 41 Конституції Українигарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно достатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені устатті 1219 ЦК України(статті1218,1231 ЦК України).

Відповідно до частини 2статті 1220 ЦК Україничасом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 1 статті 1268 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1статті 1269 ЦК України).

Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положеньглави 29 ЦК України, у тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно доглави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина 2статті 1299 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбаченихстаттею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно доЗакону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частинами 1, 3, 5статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Устатті 215 ЦК Україниунормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Частиною 1 статті 216 ЦК Українипередбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина 1статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1статті 388 ЦК Українизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

У пунктах 5.57 - 5.62, 5.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК Українивтрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей387,388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Встановивши обставини по справі, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що право ОСОБА_1 щодо володіння та розпорядження спірною квартирою порушено, оскільки вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 , проте оформити своє право власності на спадкове майно позивачка позбавлена можливості, оскільки на підставі підроблених документів було скоєно кримінальне правопорушення, у зв`язку із чим спірна квартира вибула із її власності поза її волею.

Оспорювану довіреність, посвідчену нотаріусом 09 квітня 2009 року, ОСОБА_8 не підписувала, тобто не мала волевиявлення на вчинення правочину та відчуження належного їй майна.

Колегія суддів враховує обставини даної конкретної справи, що переглядається, обставини вибуття майна із власності позивача ОСОБА_1 , швидкість у часі та неодноразовість правочинів із відчуження спірного нерухомого майна, а тому вважає, що спірна квартира обґрунтована було витребувана з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про передчасність висновків суду про наявність підстав для витребування майна є необґрунтованими, оскільки в межах кримінального провадження було встановлено факт неналежності підпису на довіреності ОСОБА_8 , зазначені обставини ОСОБА_2 не спростовано. Відсутність вироку суду щодо притягнення винних осіб до відповідальності не спростовує факт вибуття спірної квартири поза волею ОСОБА_8 .

Оцінюючи доводи сторін, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 ознайомившись зі змістом документів, що стосуються спірного приміщення, врахувавши перехід права власності від одних набувачів майна до інших, а також, що такий перехід від попереднього власника відбувся у незначний проміжок часу, оцінивши всі ризики, пов`язані з придбанням цього приміщення, набуваючи у власність спірне майно, мала би проявити розумну обачність при укладенні правочину купівлі-продажу спірної квартири.

Також, ОСОБА_2 не наведено обставин, які б свідчили про те, що через витребування у неї спірного майна нестиме «індивідуальний надмірний тягар», адже жодних доказів, що вказане житло є її єдиним місцем проживання матеріали справи не містять.

В іншій частині, суд апеляційної інстанції вважає, що визнання нікчемного правочину недійсним та скасування рішень державного реєстратора не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду в частині вирішення спору про встановлення нікчемності довіреності від 9 квітня 2009 року, визнання договору купівлі-продажу квартири недійcним, а також скасування рішень державного реєстратора підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення цих позовних вимог без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплачено 20155,95 грн судового збору, з яких: 8528,50 *150% = 12792,75 грн щодо вимог майнового характеру, (1762*0,4 + 2102*0,4*4) *150 = 6102 грн немайнового характеру, а також 840*150% = 1261,20 грн щодо оскарження судового рішення в частині залишення зустрічного позову без задоволення.

Зважаючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, а саме - рішення суду першої інстанції скасовано частині вирішення спору немайнових вимог позову ОСОБА_1 , відповідачці має бути компенсовано 6102 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року у частині вирішення спору про встановлення нікчемність довіреності від 09 квітня 2009 року, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування рішень державного реєстратора скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Клопотов Станіслав Давидович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лученко Аліна Михайлівна про встановлення нікчемності довіреності від 09 квітня 2009 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25 січня 2010 року та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень спірної квартири за адресою АДРЕСА_1 залишити без задоволення.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 6102 (шість тисяч сто дві) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.М. Курило

О.Ю. Тичкова