Справа № 490/9176/24
н\п 2-о/490/283/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року м. Миколаїв
Суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатін О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 ,-
ВСТАНОВИВ:
15.10.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з даною заявою в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Метою встановлення вказаного факту визначає необхідність доведення існування права на звільнення з лав ЗбройнихСил України за підставою самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, що в свою чергу надасть їй можливість належним чином виконувати свої обов`язки щодо виховання своєї неповнолітньої дитини.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
15.10.2024 року матеріали справи було передано на розгляд судді.
Дослідивши заяву та додані до неї документи, встановлено наступне.
Згідно із частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються судом у окремому провадженні, яке належить до непозовного цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1, п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19) вказано, що «для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».
Судом встановлено, що звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 293, 315 ЦПК України, заявниця просить встановити факт самостійного виховання і утримання нею свого неповнолітнього сина. Метою встановлення вказаного факту є доведення існування права на звільнення з лав Збройних Сил України за підставою самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, та можливість належним чином виконувати обов`язки щодо виховання своєї неповнолітньої дитини.
В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
При цьому, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Статею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено право військовослужбовців, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років на звільнення з військової служби під час мобілізації.
З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявниця прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому можливості звільнитися з військової служби.
Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявниці, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви, заявницею суду не надано.
Суд звертає увагу на те, що документів, які б підтверджували існування складнощів в звільнені з військової служби суду не надано. Також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаного питання (звільнення з військової служби) за відсутності судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Отже встановлення зазначеного факту зумовлене необхідністю довести наявність права у відносинах, що виникають у зв`язку з проходженням військової служби, а за такого, обставини самостійного виховання дитини військовослужбовцем, для звільнення з військової служби, повинні доказуватись під час вирішення саме публічно-правового спору, у разі відмови заявниці у звільнені її з військової служби з цієї підстави та оскарження заявницею такої відмови компетентного органу у звільнені її з військової служби за зазначеною підставою, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
За таких обставин, факт самостійного виховання дитини матір`ю не може бути встановлений у судовому порядку, внаслідок чого дана заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 186, 258-261, 293, 315, 353-355 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 .
Ухвала набирає законної в порядку встановленому статтею 261 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.В. Саламатін
Суд | Центральний районний суд м. Миколаєва |
Дата ухвалення рішення | 21.10.2024 |
Оприлюднено | 23.10.2024 |
Номер документу | 122436425 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи окремого провадження Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них: інших фактів, з них:. |
Цивільне
Центральний районний суд м. Миколаєва
Саламатін О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні