Рішення

від 15.10.2024 по справі 754/6057/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3494/24

Справа №754/6057/24

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника

третьої особи Сороки В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Лінійне управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконною відмови у видачі ордера на квартиру та зобов`язання видати ордер,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністраціїпро визнання незаконною відмови у видачі ордера на квартиру та зобов`язання видати ордер.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Управління внутрішніх справ міста Києва від 07.08.1989 року № 176 о/с він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, а наказом Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в місті Києві від 22.04.2010 № 38 o/с був звільнений з органів внутрішніх справ згідно п. «а» (за віком) ст. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 26.04.2010 року. Під час проходження служби він перебував на квартирному обліку за місцем служби. Згідно рішення житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві від 23.07.1998 року була придбана за власні кошти управління охорони Київського метрополітену Головного управління МВС України в м. Києві квартира АДРЕСА_1 , яка була надана в постійне проживання його сім`ї у відповідності із ст. 52 ЖК України відповідно до договору найму від 23.07.1998 року. Ордер на квартиру мав видатися пізніше.

Як зазначає позивач, він заселився в квартиру, за свої кошти зробив в ній ремонт, та закупив меблі, потім був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 і постійно сплачував за утримання будинку і прибудинкової території, регулярно платив за користування електричною, тепловою енергією, тепло і водопостачання. Правомірно користуючись даною квартирою тривалий час, він розраховував від компетентних органів, на отримання у законному порядку ордера на квартиру, щоб мати всі законні правомочності щодо квартири: володіння, користування, набуття права власності, але такі дії із спливом часу не відбувались із-за незалежних від нього причин. В подальшому він неодноразово звертався до Ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо надання йому ордера на спірну квартиру та сприяння йому у вирішенні питання отримання ордеру, приватизації даної квартири. З аналогічним питанням він звертався до МВС України і до відповідача, його звернення були розглянуті без позитивного вирішення цих прохань. Для вирішення такого спору звернувся до суду з позовом про визнання права користування квартирою. 26.12.2023 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва його позовні вимоги до Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Ліквідаційної комісії про визнання права користування жилим приміщенням були задоволені, визнано за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 . Дане рішення суду у справі № 754/14929/23 жодною стороною не оскаржувалось і набрало законної сили.

Позивач вказує, що для належного урядування у користуванні квартирою та повного комплексу правомочностей шодо неї, йому потрібно отримати і статус володіння даною квартирою, щоб у встановленому законом порядку повноцінно набути право власності на неї шляхом її приватизації. З метою реалізації свого права на приватизацію квартири у відповідності до ст. 47 Конституції України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», абзацу 7 п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, а саме: надання органу приватизації Деснянської районної державної адміністрації в м. Києві копії ордера на жиле приміщення, він клопотав перед керівництвом Ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх Києві, звернутись до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації для вирішення питання у відповідності до п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, ст. 52 ЖК України щодо видачі йому ордеру. 17.04.2024 року на звернення голови Ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені Головного управління Національної поліції України в місті Києві В.Азарової щодо видачі йому ордера на спірну квартиру з урахуванням того, що за ним визнано право користування даним жилим приміщенням відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києка від 26.12.2023 року (справа № 754/14929/23), Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь, якою відмовила у видачі ордера з огляду на те, що він не перебуває на квартирному обліку згідно ст. ст. 42, 43 Житлового кодексу України та п. п. 37, 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській PCP відповідно до автоматизованої бази даних «Квартоблік», також за відсутності затвердженого виконавчим комітетом районної в місті Ради народних депутатів спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання йому житлового приміщення в будинку (квартирі) відомчого житлового фонду. За обставин відмови у видачі йому ордера на зазначену квартиру його права для здійснення права на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення його до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин, тобто володіння та приватизації квартири обмежуються, порушуються, що змушує його звертатись до суду з даним позовом.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив задовольнити його вимоги, а саме визнати відмову Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-1799 від 17.04.2024 року про видачу йому ордера на квартиру АДРЕСА_1 незаконною та зобов`язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію видати йому ордер на вищевказану квартиру.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 30.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

17.05.2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача Рибальченко Л.М на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що позивач ніколи не перебував на квартирному обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов Деснянської РДА, перебуваючи на квартирному обліку за місцем своєї роботи. Крім того, квартира не належить до державного житлового фонду, а була приватизована та неодноразово відчужена її власниками і на даний час належить на праві власності Лінійному управлінню в метрополітені, підпорядкованому ГУ МВС України в м.Києві. Відтак, представник відповідача вважає, що правові підстави для видачі позивачу ордеру на квартиру саме відповідачем не передбачені законом. Крім того, представник відповідача зауважила, що позивач з питань видачі ордера до відповідача не звертався, а також позивачем не подано належних доказів порушення його прав будь-яким рішенням (відмовою) відповідача, а також не зазначено, які конкретно його права порушено саме відповідачем.

Посилаючись на викладені обставини, а також на неналежність обраного позивачем способу захисту прав, представник відповідача просила залишити позовні вимоги без задоволення.

04.06.2024 року до суду надійшли пояснення представника третьої особи Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС України в м.Києві Азарової В.А. У даних поясненнях представник третьої особи просить ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а також розглядати справу без участі представника Лінійного управління за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 10.06.2024 року замінено третю особу Департамент майна та ресурсів МВС України на МВС України.

17.06.2024 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив. У даній відповіді представник позивача наполягає на тому, що саме Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація у даному випадку має вирішувати питання видачі ордера на квартиру позивачу і є належним відповідачем у даній справі, посилаючись на те, що з урахуванням рішення управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві від 23 липня 1998 року про надання позивачу квартири АДРЕСА_1 , саме Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація з урахуванням своєї компетенції, в межах своїх повноважень, здійснюючи виконавчу владу на території адміністративно-територіальної одиниці в Деснянському районі м. Києва, про що не існує імперативної заборони про протилежне і в статті 52 ЖК України, має вирішувати питання затвердження спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві про надання квартири позивачу. На думку представника позивача, такий висновок кореспондується із ч. 2 ст. 5 ЖК, оскільки дана квартира відомчого житлового фонду при ліквідації Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, підлягає поступовій передачі до відання саме Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, у відповідності до ст. 12 ЖК України держава у тому числі за рахунок повноважень Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на території її юрисдикції вирішує питання встановлення нормативів витрачання фінансових і матеріальних ресурсів на експлуатацію та ремонт державного житлового фонду, встановлює порядок і строки внесення квартирної плати та плати за комунальні послуги, розмір пільг з оплати жилих приміщень та комунальних послуг, встановлює правила і норми технічної експлуатації жилих будинків і правил користування прибудинковими територіями, у відповідності до ст. ст. 14, 15, 30 ЖК України Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація здійснює державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду у тому числі і буд. АДРЕСА_3 , керує житловим господарством, через відповідні органи, забезпечує належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у її віданні, здійснює управління житловим фондом, здійснює контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду, здійснює державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду на території її компетенції, відповідно ст. 19 Конституції України діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник позивача зауважив, що відповідачем не оспорюють ся та визнаються фактичні обставини справи, в тому числі відповідач визнає, що позивач ОСОБА_1 був взятий на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи, що свідчить про відсутність необхідності оспорювання зазначених відповідачем статей 31, 36, 37, 42, 52 ЖК України і обставин про те, що позивач не знаходився на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов в Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації, оскільки, як визначено статтею 37 ЖК України облік громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання, як і обставин про правомірність рішення житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві від 23 липня 1998 року про надання позивачу квартири в контексті ст. 52 ЖК України. Більше того, відповідач звертає увагу суду на те, що він жодним чином не заперечує проти наявності у позивача права користування вказаною квартирою і правомірність його проживання не ставиться під сумнів, а також те, що ним не вчинялось і не вчиняється жодних перешкод у користуванні позивачем цим жилим приміщенням. Відтак позивач визнає факт правомірності надання жилого приміщення позивачу, як особі, яка перебувала на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у відповідності до ст. ст. 37, 42, 50, 52 ЖК України, п. п. 20, 22, 51, 58 Правил (Документ 470-84-п). Таким чином, питання перебування позивача на обліку, як потребуючого поліпшення житлових умов і надання йому квартири, вирішене в законному порядку і відповідачем не оспорюється. Твердження відповідача про те, що не він має вирішувати питання затвердження протоколу рішення житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві від 23 липня 1998 року про надання квартири позивачу спростовується наявністю повноважень відповідача саме з урахуванням його адміністративно-територіальної юрисдикції у Деснянському районі м. Києва, де і знаходиться квартира, а також обґрунтуванням наведеним в позові. Також відповідачем не взяті до уваги обставини про те, що жиле приміщення в будинках відомчого житлового фонду надавалось позивачу за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету установи від 23.07.1998, в якій він працював і таке рішення затверджується виконавчим комітетом районної в місті ради (ст. 52 ЖК України) (тобто слід розуміти, що розглядається і затверджується рішення установи, а не заява фізичної особи в даному випадку), тому позивач клопотав перед керівництвом Ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, звернутись до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації для вирішення питання у відповідності до п. 69 Правил (Документ 470-84-п), ст. 52 ЖК України щодо видачі йому ордера на квартиру. Відмову відповідача від 17.04.2024 року у видачі ордера позивачу на квартиру слід розцінювати, як факт, з яким позивач пов`язує порушення його прав, невизнання цивільного його права, яке полягає в пасивному запереченні відповідачем наявності у позивача суб`єктивного цивільного права на квартиру у розумінні ст. 58 ЖК України, що створює позивачу перешкоду у правовому статусі носія суб`єктивного права у сенсі володіння квартирою.

Представник позивача наголошує, що позивач правомірно вселився в дану вільну квартиру на підставі рішення власника, зареєстрований за адресою проживання у цій квартирі у встановленому законом порядку, сплачує на протязі більше 25 років всі необхідні комунальні платежі та платежі за користування будинком АДРЕСА_3 та прилеглої прибудинкової території, того, що за ним визнано право користування даним жилим приміщенням відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26.12.2023 року (справа № 754/14929/23), відповідно і фактичне володіння даною квартирою, позивач набув права та обов`язки користувача і фактичного володільця даною квартирою, відповідно настанням у нього за таких обставин об`єктивного «легітимного сподівання» отримати ордер на дану квартиру, що зумовлює зобов`язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію, яка здійснює виконавчу владу на території Деснянського району міста Києва за місцем знаходження квартири, видати йому ордер на дану квартиру.

Посилаючись на викладене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

21.06.2024 року до суду надійшли пояснення представника третьої особи МВС України Сороки В.В. щодо позову. У даних поясненнях представник третьої особи вважає, що позивачем не було обґрунтовано, які його права, свободи чи інтереси було порушено, яким чином обраний ним спосіб захисту реально відновить його наявне суб`єктивне право. Представник третьої особи зазначив, що позивач користується квартирою АДРЕСА_1 на підставі договору найму жилого приміщення від 23.07.1998, відповідно до якого вказана квартира передана позивачу у постійне користування. В той же час, вимога про зобов`язання видати ордер на вселення до жилого приміщення може бути належним та ефективним способом захисту прав у разі вирішення спору про право на вселення та проживання у певному жилому приміщенні. На засіданні Центральної житлової комісії Міністерства внутрішніх справ України не приймалося рішень та не може прийматись в межах її повноважень про надання ОСОБА_1 житлової площі. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Посилаючись на викладене, представник третьої особи просив суд прийняти законне та обґрунтоване рішення, що ґрунтуватиметься на засадах верховенства права.

27.06.2024 року до суду надійшли заперечення представника позивача ОСОБА_2 на пояснення представника третьої особи МВС України. У даних запереченнях представник позивача вважає, що з пояснень представника третьої особи вбачається лише загально формальне відношення з боку третьої особи - МВС України до обставин, встановлених і оцінених судом у справі № 754/14929/23, оскільки судом першої інстанції у даній справі були встановлені суттєві факти та їх правовідносини, що мають важливе (преюдиційне) значення для розгляду справи № 754/6057/24. Посилання представника МВС України жодним чином не спростовують права позивача на звернення до суду з даним позовом, ані обраного ним належного та ефективного способу захисту, що є виключно його правом, ні суб`єктного складу сторін, носять суто умоглядний характер, оскільки не відповідають характеру спірних правовідносин (предмету і підставам позову), природі спірних правовідносин, спростовуються наданими суду доказами, які є належними, достовірними, достатніми, у тому числі такими, які мають преюдиційний характер.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 08.07.2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення.

Представник відповідача та представник третьої особи Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС України в м.Києві в судове засідання не з`явились, надавши клопотання про розгляд справи в їхню відсутність.

Представник третьої особи МВС України Сорока В.В. в судовому засіданні просив суд винести рішення згідно чинного законодавства.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, а також встановлено судовим рішенням у справі № 754/14929/23, наказом Управління внутрішніх справ міста Києва від 07.08.1989 року № 176 о/с, ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.

Наказом Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві від 22.04.2010 року № 38 о/с, ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, згідно п. «а» (за віком) ст. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 26.04.2010 року.

Наказом МВС України № 392 від 10.07.1994 року та ГУВС № 281 від 10.08.1994 року Головне управління внутрішніх справ м. Києва перейменовано в Головне управління МВС України в місті Києві.

Наказом МВС України № 1388 від 06.11.2015 року «Про організаційно-штатні питання» Головне управління МВС України в м. Києві ліквідовано та наказами Національної поліції України від 06.11.2015 року № 3 та № 7 створене Головне управління Національної поліції у м. Києві, яке функціонує до теперішнього часу. Поряд з цим управління охорони Київського метрополітену функціонувало до 2007 року.

На виконання вимог Наказу МВС України № 275 дск від 21.07.2007 року, наказом Головного управління МВС України в місті Києві № 162 від 30.11.2007 року «Про затвердження штату районних та лінійних органів» управління охорони Київського метрополітену реорганізоване в Лінійне управління в метрополітені та функціонувало до 05.11.2015 року.

У зв`язку із ліквідацією 06.11.2015 року Головного управління МВС України в м.Києві та скасування усіх його штатів (у т.ч. і Лінійного управління в метрополітені), Наказом Національної поліції України № 7 від 06.11.2015 року створено управління поліції в метрополітені Головного управління Національної поліції у м. Києві, яке функціонує до теперішнього часу.

З матеріалів справи також вбачається, що квартира АДРЕСА_1 на підставі розпорядження органу приватизації № 1278 від 09.04.21996 року була приватизована ОСОБА_5 та в подальшому була відчужена ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07.07.1997 року.

Між ОСОБА_6 та управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві, в особі начальника управління охорони Київського метрополітену Ікранова А.О., 26.06.1998 року було укладено Договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красієм В.Я.

Відповідно до умов Договору, продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 . Покупець одержує право власності на вказану квартиру з моменту укладання договору.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить Лінійному управлінню в метрополітені, підпорядкованому ГУ МВС України в м. Києві.

Згідно із витягу з протоколу житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві № 5 від 23.07.1998 року, придбана за власні кошти управління охорони Київського метрополітену Головного управління МВС України в м. Києві квартира АДРЕСА_1 та була надана в постійне проживання сім`ї міліціонера ОСОБА_1 .

Між ОСОБА_1 та управлінням охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві 23.07.1998 року було укладено Договір найму житлового приміщення.

Відповідно до п. 1. Договору, наймодавець надає наймачу, працівнику управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві, у постійне користування квартиру АДРЕСА_1 , для проживання наймача з сім`єю в складі: ОСОБА_7 - сина.

Згідно із п. 2, 3, 5 Договору, вказана квартира загальною площею 38,9 кв.м. Квартира є власністю управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.06.1998. Вказана квартира здається в найм безстроково, з 23.07.1998 року.

Пунктами 6, 7. Договору визначено, що наймач зобов`язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт. Наймач сплачує вартість використаної ним електроенергії, комунальних послуг, телефонних розмов, несе відповідальність за навмисне псування сантехніки, підлоги іншого обладнання квартири (двері, вікна, рами тощо).

Відповідно до п. 11 Договору, викуп квартири наймачем проводиться за домовленістю з наймодавцем за цінами, що не перевищують балансової вартості квартири на момент її викупу.

Управління охорони Київського метрополітену зверталось до Начальника житлово-експлуатаційної контори № НОМЕР_1 з листом від 23.07.1998 року № 35/162 та листом від 27.07.1998 року №33/825, з проханням про надання ОСОБА_1 постійної прописки за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 26.12.2023 року у справі № 754/14929/23 також установлено, що позивачем були зроблені неодноразові запити до ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені, щодо надання позивачу ордеру на вищевказану квартиру, та сприяння позивачу у вирішенні питання купівлі-продажу, приватизації даної квартири. З аналогічними питаннями ОСОБА_1 звертався і до МВС України і до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно із відповіді з Департаменту майна та ресурсів МВС України № 409А3-25-502-2023 від 28.04.2023 року зазначено, що єдиною підставою для вселення є ордер. Однак житловою комісією МВС України не приймалось рішення про надання ОСОБА_1 житлової площі, а власником об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 є держава, в особі Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС в м. Києві, і саме це управління має вирішувати питання надання ОСОБА_1 ордеру на дану квартиру, можливості її придбання та приватизації.

Відповідно до відповіді Ліквідаційної комісія Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві № 36/5азЛК від 24.03.2023 року зазначено, що дозвіл на право приватизувати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не видавався. Також у відповіді № 28/58 від 25.04.2023 зазначено, що у голови ліквідаційної комісії відсутні повноваження та правові підстави щодо видачі дозволу на приватизацію вищевказаної квартири.

Згідно відповіді Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації №102103/24-3976 від 01.09.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 не видавався. Відповідно до картотек службового житла відділу обліку, розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, вищевказана квартира не є службовою.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 26.12.2023 року у справі № 754/14929/23 визнано за позивачем право користування квартирою АДРЕСА_1 .

19.03.2024 року голова ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені ГУ МВС України в м.Києві Азарова В. звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з листом № 58/46 щодо вирішення питання видачі ордера на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , за яким визнано право користування даним жилим приміщенням відповідно до рішення Деснянського районного суду м.Києва від 26.12.2023 року (справа № 754/14929/23).

17.04.2024 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь на вказаний лист, в якій зазначила про відсутність правових підстав щодо видачі ОСОБА_1 ордера на квартиру АДРЕСА_1 із посиланням на те, що згідно з автоматизованою базою даних «Квартоблік» ОСОБА_1 на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов у Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації не перебуває. Також зазначено, що відповідно до ст.53 ЖК України та п.59 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, надання їм жилих приміщень в Українській РСР, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання жилих приміщень в будинках відомчого житлового фонду затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, на території якого знаходиться установа, підприємство, організація.

Позивач просить задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення відповідачем його житлових прав, оскільки відмова у видачі ордеру позбавляє його права на приватизацію житла в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Представник відповідача проти тверджень позивача заперечував, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 15 ЖК Української РСР, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентовано приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон №280/97-ВР).

Згідно із приписами частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 статті 11 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частина 2 статті 11 Закону №280/97-ВР).

За правилами підпункту 8 пункту «б» (делеговані повноваження) статті 30 Закону №280/97-ВР, видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

В силу положень ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Тобто, відповідно до ст. 58 ЖК Української РСР, єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду, ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування, до компетенції якого входить вирішення питань, пов`язаних із наданням житлових приміщень.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом.

В силу положень ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року (із змінами та доповненнями), до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, включених до плану реконструкції поточного року, здійснюється після її проведення власником (володільцем) будинку (гуртожитку). Наймачі, які проживали у квартирах (будинках), житлових приміщеннях у гуртожитках до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках. Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, житлові приміщення у гуртожитках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом:

- безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;

- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

У ч. 10 ст. 8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; далі - Закон № 500-VI), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII).

Згідно з п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396 (далі - Положення), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до органу приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Серед них має бути і копія ордера про надання жилої площі, а також документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

Крім того, Постановою Ради Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок від 11.12.1984 № 470 затверджено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (далі - Правила).

Відповідно до п.п. 8, 15 цих Правил, квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. На квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті.

За приписами ст.ст. 39-40 ЖК Української РСР та п.п. 20, 21, 28 Правил, громадяни беруться на квартирний облік за місцем роботи на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету, яке затверджується виконавчим комітетом місцевої ради; зняття з квартирного обліку та виключення зі списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житлового приміщення, провадиться тими ж органами, які прийняли або затвердили рішення про взяття на квартирний облік (включення до списку).

Згідно з п. 67 Правил, рішення про надання жилого приміщення приймає виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів, підприємство, установа, організація, у віданні яких перебуває жилий будинок, у порядку, встановленому цими Правилами.

Відповідно до п.п. 69, 70, 72 (розділ IV), ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів. Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Також, відповідно до ст.61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ч.9 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Як встановлено в судовому засіданні, а також встановлено судовим рішення у справі № 754/14929/23), Лінійне управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії, є власником квартири АДРЕСА_1 , а також є наймодавцем згідно договору найму від 23.07.1998 року, відповідно до умов якого квартира надана позивачу у постійне користування. Судом також встановлено, що спірна квартира не передавалась у комунальну власність органу місцевого самоуправління.

З урахуванням наведеного, суд також погоджується з відповіддю Департаменту майна та ресурсів МВС України № 409А3-25-502-2023 від 28.04.2023, де зазначено, що єдиною підставою для вселення є ордер. Однак житловою комісією МВС України не приймалось рішення про надання ОСОБА_1 житлової площі, а власником об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 є держава, в особі Лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС в м. Києві, і саме це управління має вирішувати питання надання ОСОБА_1 ордеру на дану квартиру, можливості її придбання та приватизації.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що згідно вищенаведених норм ЖК України та Правил, ордер на вселення в житлове приміщення надається громадянам, які потребують поліпшення житлових умов.

В той же час, згідно з автоматизованою базою даних «Квартоблік» ОСОБА_1 на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов у Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації не перебуває, а поліпшення житлових умов позивача, який був працівником Лінійного управління, було реалізовано роботодавцем, як власником житла, шляхом укладення договору найму жилого приміщення від 23.07.1998 року.

Суд зауважує, що право користування позивача спірною квартирою визнано рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 26.12.2023 року у справі № 754/14929/23. Також, порядок вселення позивача до спірної квартири та його право користування нею не оспорюється та визнається іншими сторонами по справі. Фактично з обґрунтувань позову вбачається, що між сторонами виник спір щодо приватизації спірної квартири, при цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивача саме до відповідача з питань отримання ордеру на спірну квартиру та її подальшої приватизації.

Відтак, відсутні підстави вважати, що оспорювана відповідь відповідача № 102-1799 від 17.04.2024 року порушує права позивача або є необґрунтованою, в зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 1 ст.82 ЦПК України визначає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають як такі, що не доведені належними та допустимими доказами. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог не дають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Лінійне управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконною відмови у видачі ордера на квартиру та зобов`язання видати ордер - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2024 року.

Суддя: