Рішення

від 21.10.2024 по справі 120/10833/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 жовтня 2024 р. Справа № 120/10833/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Красіловського Вадима Олександровича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Красіловського Вадима Олександровича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не розгляду рапорту на звільнення від 28.03.2024 року.

Ухвалою від 20.08.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана відповідачем 20.08.2024 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (№0600284082688). Разом з тим, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить службу в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

28.03.2024 року позивач подав рапорт на ім`я командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 щодо подання останнім клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із наявністю батька із числа осіб з інвалідністю І групи.

30.03.2024 року командир 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ініціював рапорт безпосередньо перед командиром військової частини НОМЕР_1 , в якому клопотав по суті рапорту стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_1 .

У змісті позовної заяви представник позивача зазначив, що даний рапорт було проігноровано і у встановлений законом термін жодної відповіді надано не було.

З огляду на викладене, на думку представника позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту на звільнення від 28.03.2024 року.

Наведені обставини слугували підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII (в редакції чинній нас звернення позивача із рапортом) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), окрім іншого, у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

В пункті 7 статті 26 Закону №2232-XII вказано, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 3 статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 (в редакції чинній нас звернення позивача із рапортом) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Пунктом 5 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 року № 280 (далі - Інструкція №280) передбачено, що командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції №280 організація обліку особового складу в органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях - на начальників штабів, а там, де вони штатом не передбачені,- на командирів (керівників) органів військового управління та органу управління Держспецтрансслужби, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Пунктом 1 розділу Х Інструкції №280 визначено, що накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

Згідно з пунктом 19 розділу VI Інструкції №280 проєкти наказів по особовому складу перед поданням їх на підпис відповідному командиру (керівнику), повинні бути перевірені (вичитані) виконавцем, зазначені в пунктах наказу облікові дані військовослужбовців або працівників уважно звірені з наявними документами персонального обліку, посади - зі штатом, штатним розписом. Про відсутність помилок у проєкті наказу та відповідність його пунктів законодавству на звороті останнього аркуша наказу виконавець та безпосередній керівник служби персоналу (або посадова особа, на яку покладено завдання роботи з персоналом, де штатом не передбачено відповідної служби або окремої штатної посади), засвідчують своїми підписами.

У разі проведення перевірки проєкту наказу по особовому складу іншими посадовими особами вони також ставлять свої підписи. Зразок звороту останнього аркуша наказу по особовому складу наведено в додатку 52 до цієї Інструкції.

Кожний проєкт наказу по особовому складу обов`язково подається на юридичну експертизу до відповідної юридичної служби або посадової особи, на яку покладено завдання з проведення правової роботи. Віза посадової особи, яка проводила юридичну експертизу, проставляється на звороті кожного аркуша першого примірника наказу по особовому складу (пункт 20 розділу VI Інструкції №280).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція №170 (в редакції чинній нас звернення позивача із рапортом).

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

При цьому, суд зазначає, що подання рапорту «по команді», як то визначено пунктом 233 Положення №1153/2008, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/4805/23 від 13 листопада 2023 року, №560/18569/23 від 06 травня 2024 року та №560/4442/24 від 23 вересня 2024 року.

Як уже було встановлено судом, 28.03.2024 року позивач подав рапорт на ім`я командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 щодо подання останнім клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

30.03.2024 року командир 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ініціював рапорт безпосередньо перед командиром військової частини НОМЕР_1 , в якому клопотав по суті рапорту позивача.

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази розгляду відповідачем вищевказаного рапорту та прийняття наказу за результатом такого розгляду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 28.03.2024 року про звільнення з військової служби.

Як наслідок, відповідача належить зобов`язати розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.03.2024 року про звільнення з військової служби.

Крім того, відповідач не направив суду відзив на позовну заяву та не надав заперечень щодо наведених представником позивача у позові обставин про протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, керуючись частиною 4 статті 159 КАС України, суд кваліфікує неподання відзиву на позовну заяву відповідачем, як визнання позову.

Частина 2 статті 77 КАС України покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності допущеної бездіяльності.

В контексті наведених норм суд констатує, що відповідачем у даній справі не надано доказів розгляду рапорту позивача та прийняття відповідного наказу за результатом такого розгляду.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постановах Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі №380/3142/20, від 22.08.2023 року у справі №380/7394/21, від 20.09.2023 року у справі №820/3388/18.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката представником позивача подано:

- договір про надання правової допомоги №23-07 від 23.07.2024 року;

- розрахунок понесених витрат;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АВ №1147426;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН №000253.

Водночас, до матеріалів справи представником позивача не надано жодних доказів, які б свідчили про фактичну сплату позивачем гонорару адвоката.

Наведене свідчить про недотримання вимог частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №120/4765/21-а від 02 лютого 2023 року, №380/7394/21 від 22 серпня 2023 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/7049/23 від 22 січня 2024 року, №120/18870/23 від 23 липня 2024 року, №120/18852/23 від 09 серпня 2024 року.

За встановлених обставин щодо відсутності документального підтвердження витрат та наведеного правового врегулювання, суд приходить до висновку, що представником позивача не надано належних та достатніх доказів в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Відтак, за відсутності доказів, які б підтверджували факт понесення (сплати) позивачем витрат на правову допомогу адвоката, відсутні підстави для стягнення на його користь таких витрат.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 28.03.2024 року про звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.03.2024 року про звільнення з військової служби.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Свентух Віталій Михайлович