Рішення

від 21.10.2024 по справі 460/9782/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2024 року м. Рівне№460/9782/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 доДепартаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати відмову Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради щодо призначення ОСОБА_1 таким, що здійснює догляд на непрофесійній основі за ОСОБА_2 - протиправною; 2) зобов`язати Департамент соціальної політики Рівненської міської ради визнати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що здійснює постійний догляд на непрофесійній основі, за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи з ураженням ОРА, що підтверджується довідкою акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №818486 та медичним заключенням до лікарсько-консультативної комісії №230 від 12.04.2024, та потребує постійного стороннього догляду. Зазначає, що родичів першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 та допомагати йому, у останнього немає. Ще у 2006 році помер його батько, а у 2018 році мати, а з дружиною розлучився у 2022 році. У зв`язку з чим позивач разом із ОСОБА_2 звернулися до відповідача з відповідними заявами для юридичного оформлення надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі. Проте, відповідач відмовив у призначенні та виплаті компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, оскільки не підтверджено родинних стосунків з особою, яка потребує надання соціальних послуг.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивач є похресником особи, за якою хоче отримати компенсацію догляду, тобто не є членом його сім`ї. Обов`язку здійснювати догляд за ОСОБА_2 , 1960 року народження згідно норм Сімейного кодексу України у позивача немає. Інших доказів на підтвердження обставин, що позивач складає з ОСОБА_2 сім`ю не надано ні при зверненні за компенсаційною виплатою у вигляді соціальних послуг, ні в позовній заяві до суду.

Ухвалою суду від 02.09.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.09.2024 процесуальний строк, встановлений судом для усунення недоліків позовних заяви згідно з ухвалою суду від 02.09.2024 в адміністративній справі продовжено на 10 днів з дня вручення позивачу ухвали.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 .

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи з ураженням ОРА, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №818486 та медичним заключенням до лікарсько-консультативної комісії № 230 від 12.04.2024, та потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до акту обстеження квартири на предмет фактичного проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 23.05.2024, відповідно до якого комісія провела комісійне обстеження квартири АДРЕСА_1 , на факт проживання в ній громадян, які зареєстровані за даною адресою та встановила, що даною адресою зареєстровано 3 мешканця, але фактично проживає 4 мешканці: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (проживає/не зареєстрований).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до відповідача із заявами для юридичного оформлення надання соціальних послуг на непрофесійній основі.

Листом відповідача від 30.07.2024 № 465 відмовлено у задоволенні заяви, оскільки не підтверджено родинні стосунки з особою, яка потребує надання соціальних послуг.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Закон України «Про соціальні послуги» (далі - Закон) визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Пунктом 17 статті 1 указаного Закону передбачено, що соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб`єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, надавачі соціальних послуг (п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до чч. 6-7 ст. 13 Закону, фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є:

1) особами з інвалідністю I групи;

2) дітьми з інвалідністю;

3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями;

4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися;

5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

Розмір компенсації за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності на непрофесійній основі, незалежно від кількості осіб, за якими здійснюється догляд, розраховується як різниця між прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць, встановленим законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги, та середньомісячним сукупним доходом фізичної особи - надавача соціальної послуги за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги. Середньомісячний сукупний дохід фізичної особи - надавача соціальної послуги визначається шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-телекомунікаційними системами органів влади, підприємств, установ, організацій та обчислюється шляхом ділення середньомісячного сукупного доходу її сім`ї на кількість членів сім`ї, які включаються до її складу. Методика обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Розмір компенсації за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, визначається з розрахунку 70 відсотків мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі за одну годину догляду за однією особою, але не більше 360 годин на місяць.

Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується фізичним особам - надавачам соціальних послуг, які не перебувають у трудових відносинах, не є фізичними особами - підприємцями, не провадять незалежної професійної діяльності (наукової, літературної, артистичної, художньої, освітньої або викладацької, а також медичної, юридичної практики, у тому числі адвокатської, нотаріальної діяльності тощо), не перебувають на обліку як безробітні.

Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цьогоЗакону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується відповідно до тристороннього договору про надання соціальних послуг з догляду, що укладається у письмовій формі між фізичною особою - надавачем соціальних послуг з догляду, отримувачем соціальних послуг з догляду або його законним представником та структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міської ради міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі»затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, (далі Порядок № 859).

Цей Порядок встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1161(Офіційний вісник України, 2019 р., № 9, ст. 306).

Пункт 2 Порядку № 859 визначає категорії осіб, яким компенсація не призначається. Компенсація не призначається: 1) фізичним особам, які надають соціальні послуги особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, якщо такі особи отримують: соціальні послуги з догляду вдома, паліативного, стаціонарного догляду; виплати на догляд відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (крім осіб з інвалідністю з дитинства I групи); 2) фізичним особам, які надають соціальні послуги та отримують допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу»; 3) фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на професійній основі.

Відповідно до п. 3 Порядку № 859 компенсація призначається і виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (далі - уповноважені органи) за місцем проживання / перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

За змістом п. 7 Порядку № 859 призначення і виплата компенсації здійснюються уповноваженим органом з місяця подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, таких документів: 1) у паперовій формі: заяви про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі; заяви про згоду отримувати соціальні послуги; копії свідоцтва про народження дитини (у разі надання дитині соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі);декларації про доходи та майновий стан (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім`ї) за формою, затвердженою Мінсоцполітики. У декларації також зазначається інформація про склад сім`ї фізичної особи, яка надає соціальні послуги; копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (для осіб з інвалідністю); висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді громадян похилого віку внаслідок когнітивних порушень за формою, затвердженою МОЗ; висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді невиліковно хворих осіб, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за формою, затвердженою МОЗ; копії медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ; довідки про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими МОЗ; копії рішення суду про обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатною особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); копії рішення суду або органу опіки та піклування про призначення опікуна або піклувальника особі, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (для опікунів або піклувальників). Копії поданих документів засвідчуються посадовими особами уповноваженого органу або центру надання адміністративних послуг, який прийняв заяви про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та про згоду отримувати соціальні послуги…

Уповноважений орган протягом двох робочих днів після отримання заяв про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та про згоду отримувати соціальні послуги здійснює комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, за показниками згідно з додатком.

Комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, здійснюється фахівцями уповноваженого органу разом із представниками закладу охорони здоров`я, надавачів соціальних послуг із залученням особи, яка потребує надання соціальних послуг, та/або її законного представника.

За результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, уповноваженим органом готується висновок за формою згідно з додатком.

Особа потребує надання соціальних послуг, якщо за результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, їй установлено IV чи V групу рухової активності (п.7).

Рішення уповноваженого органу про відмову у призначенні компенсації може бути оскаржено у визначеному законодавством порядку ( п.17).

Додатком визначається ступінь індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг (таблиця 1), визначається на підставі оцінки можливості виконання елементарних та складних дій:

Вивчення питання щодо можливості виконання особою, яка потребує надання соціальних послуг, різних видів життєдіяльності здійснюється за допомогою анкетування, яке проводиться з використанням шкали оцінки можливості виконання елементарних дій (таблиця 1) та шкали оцінки можливості виконання складних дій (таблиця 2) з метою визначення:

залежності від будь-якої сторонньої допомоги (фізичної, психологічної, нагляду);

можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби;

ступеня залежності та передбачуваної тривалості індивідуальної потреби у сторонній допомозі, причин, що її викликають.

Ступінь залежності особи, яка потребує надання соціальних послуг, від сторонньої допомоги визначається оптимальним для конкретної ситуації методом:

опитування особи, яка потребує надання соціальних послуг, членів її сім`ї, законних представників;

здійснення фахівцями уповноваженого органу безпосереднього спостереження за особою, яка потребує надання соціальних послуг.

Застосування зазначених у таблицях 2 і 3 шкал передбачає, що в обраних позиціях повинні бути відображені реальні дії особи, яка потребує надання соціальних послуг, за попередні 24-48 годин (у разі потреби оцінка проводиться за довший період).

За шкалою оцінки можливості виконання елементарних дій оцінюється повсякденна діяльність особи, яка потребує надання соціальних послуг, за допомогою 10 критеріїв, що стосуються сфери самообслуговування та можливості пересуватися (таблиця 2). Оцінка рівня виконання елементарних дій проводиться за сумою балів, визначених для кожної особи, яка потребує надання соціальних послуг, за кожним із розділів цієї шкали. Максимальний результат становить 100 балів, мінімальний - 0 балів.

Згідно доданих позивачем до заяви документів, а саме копії виписки до акта МСЕК № 818486 від 22.11.2021, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, захворювання з ураженням ОРА.

Крім того, згідно з планом реабілітаційних заходів та медичним заключенням № 230 ОСОБА_2 , потребує постійного стороннього догляду.

Родичів першого та другого ступеня спорідненості, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 та допомагати йому, останній немає. Доказів зворотного суду не надано і судом не встановлено.

Як стверджує позивач, у нього із ОСОБА_2 міцні та дружні стосунки, останній любить його як рідного сина та довіряє йому. ОСОБА_2 хоч і прописаний за іншою адресою, однак фактично проживає у позивача, що стверджується актом обстеження квартири на предмет фактичного проживання від 23.05.2024 № 116.

При цьому, як слідує із листа відповідача, останній не надав оцінки поданим позивачем документам, не вказав які саме документи потрібно надати позивачу, а лише послався наПостанову КМУ «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» № 859 від 23.09.2020.

Належна мотивація рішення, її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення позивача взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувався відповідач, та які мотиви прийнятого рішення.

Суд вважає, що прийняття будь-яким суб`єктом владних повноважень певного рішення лише на основі внутрішнього переконання та суб`єктивного ставлення до ситуації/події, проте без належного підкріплення цього рішення підставами для його існування, не може бути легітимізоване та може призвести до можливих зловживань та порушити принципи належного урядування та верховенства права.

Окрім цього варто звернути увагу і на наступне.

Як слідує із змісту позовної заяви, позивач є похресником ОСОБА_2 , відповідно, останній є хресним батьком позивача.

Відповідач стверджує, що позивач, згідно чинного законодавства, немає обов`язку по догляду за ОСОБА_2 , позаяк останній не є членом його сім`ї.

Суд зауважує, що дійсно, ні Сімейним кодексом України, ні іншими первинними законами чи нормативно-правовими актами не врегульовано питання обов`язків похресників по відношенню до своїх хресних.

Разом з тим, український народ здебільшого сповідує християнську православну релігію, згідно якої хрестини дитини є обов`язковим ритуалом.

Хрещення - це таїнство у християнських церквах, що символізує духовне народження в церкві.

Наразі звичайно, складно про це говорити, оскільки багато людей, коли виростають, не знають, як виглядають їхні хресні батьки. Все це пережиток радянського часу, коли, власне кажучи, батьки вибирали хрещених батьків для своїх дітей з малоцерковних або невоцерковлених людей. Тому хресні батьки і не знали про свої обов`язки. Похрестили, а потім забули. Перестали спілкуватися сім`ями, роз`їхалися, поїхали в інше місто і навіть вже наразі не згадають зовнішній вигляд один одного. Таке буває досить часто.

Проте, якщо говорити про канонічний ідеал, який повинен бути, коли хресний батько є для свого похресника вихователем, духовним учителем, що вводить його в Церкву і веде його по життю, то у похресника теж виникають певні обов`язки перед своїм хресним. Зокрема, не втрачати з хресними батьком зв`язку, допомагати йому; якщо зв`язку немає, постаратися відновити його, щоб брати участь в його житті. Тому що, по суті, вони є члени однієї сім`ї. Тобто, похресники є із своїми хресними духовними родичами.

За змістом ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Суд зауважує, що оскільки нормами чинного законодавства не встановлено обов`язку похресника здійснювати догляд за своїм хресним, то у даному випадку слід застосовувати звичай - таїнство хрещення, в якому традицією є обов`язок похресника надавати допомогу своєму хресному.

Суд констатує, що даний звичай, який склався історично, не суперечить чинному законодавству та моральним засадам суспільства, тому може бути застосований у даному спорі.

За наведених вище обставин, суд вважає, що оскаржувана в даній справі відмова у призначенні доглядальником є необґрунтованою, а тому така відмова підлягає скасуванню.

Водночас позовна вимога про зобов`язання відповідача визнати позивача таким, що здійснює постійний догляд на непрофесійній основі, за особою з інвалідністю ІІ групи, задоволенню не підлягає як така, що належать до дискреційних повноважень відповідачів.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17, відповідно.

З огляду на наведене, належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача щодо оформлення надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі, з урахуванням висновків рішення суду.

Суд у даній справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частин 1, 2статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість, доводи позивача частково відповідають обставинам справи.

За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та частково підтверджені належними і допустимими доказами, а тому підлягають до часткового задоволення.

Зважаючи на положення ч. 3 ст. 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Рівненської міської радиу призначенні ОСОБА_1 доглядальником на непрофесійній основі за ОСОБА_2 .

Зобов`язати Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення доглядальником на непрофесійній основі за ОСОБА_2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 14 жовтня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Департамент соціальної політики Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 03195441)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 Адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Т.О. Комшелюк