Ухвала

від 21.10.2024 по справі 480/8947/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

21 жовтня 2024 року Справа № 480/8947/24

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Воловик С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національно гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 30.09.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 30.09.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.09.2024 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.09.2024 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року за період з 24.02.2022 по 30.09.2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 30.09.2024 року в розмірі 100 000 грн. на місяць, пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строків позовної давності, яке обґрунтовується тим, що позивач проходив військову службу у воєнний стан та до теперішнього часу переживає її наслідки, що не дає можливості вести звичайний спосіб життя. Крім того, позивачем після звільнення з військової служби було подано заяву щодо виплати, відповідь на яку отримав лише 30.09.2024, відтак рахувати перебіг процесуального строку слід з наступного дня за тим, коли позивач отримав відмову у виплаті грошового забезпечення в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, зокрема, відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі по тексту - Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022), що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до норм Кодексу законів про працю України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, отже, його норми не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину 1статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Оскільки по 18.07.2022 включно діяла редакція ст. 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин на момент не застосовувалися, то в даному випадку строк позовної давності не застосовується до позовних вимог, що стосуються грошового забезпечення з 30.01.2020 по 18.07.2022 включно, до інших позовних вимог строк позовної давності застосовується.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як слідує із матеріалів позовної заяви, предметом спору є, зокрема, виплата позивачу у період з 19.07.2022 року по 30.09.2024 року грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж це передбачено, як стверджує позивач, законом. А тому, зважаючи на викладене, про порушення свого права позивач мав би дізнатися починаючи з липня 2022 року та надалі - щомісячно, по факту отримання грошового забезпечення за кожен місяць несення служби.

При цьому позивач з позовними вимогами в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 19.07.2022 по 30.09.2024 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого у відповідному році та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення військовослужбовця; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.07.2022 року по 30.09.2024 року та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату вказаної винагороди, звернувся до суду через підсистему "Електронний суд" лише 14.10.2024 року, тобто із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Крім того, суд зазначає, що звернення позивача із запитом щодо здійснення повного розрахунку, не можна вважати підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки при визначенні початку строку для звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі № 805/3881/18-а.

Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому суд наголошує, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати, а не з моменту звільнення.

Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.

Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Наведене свідчить про відсутність в суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із запитом про надання відповідної інформації.

При цьому навіть у випадку отримання позивачем від відповідача відповіді на наведений запит не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення тощо.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб`єктивних дій самого позивача, а не об`єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.

Основними аргументами Представника позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом є посилання на обставини введення на території України воєнного стану та перебування останнього на військовій службі.

Питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 02 червня 2022 року у справі у № 757/30991/18-а, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 та від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22.

Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зазначив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд наголосив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Варто також зауважити, що у своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Введення воєнного стану та перебування ОСОБА_1 на військовій службі, в тому числі і у періоді, на який припав перебіг процесуального строку на звернення до суду з даним позовом, і ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачем з огляду на наведення ним конкретних фактів, як саме введення воєнного стану та означені обставини об`єктивно могли вплинути на пропуск такого строку.

Однак, представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено конкретних фактів та не означено обставин, які об`єктивно могли вплинути на пропуск строку звернення до суду.

Зважаючи на викладене, позивачу/представнику позивача необхідно зазначити конкретні факти та означити обставини, які об`єктивно могли вплинути на пропуск строку звернення до суду, а саме, але не виключно: інформацію щодо того, які саме завдання і де виконував військовослужбовець ОСОБА_1 впродовж спірного періоду та де саме проходив службу в цей час, чи надавались військовослужбовцю відпустки та на який період, яким чином ті чи інші обставини перешкоджали військовослужбовцю вчасно звернутись до адвоката про надання правової допомоги або до суду за захистом порушених прав в межах строку звернення до суду.

При цьому, суд звертає увагу, що в клопотанні про поновлення строку звернення до суду представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 20.09.2023, однак не надає доказів, які свідчили про звільнення позивача саме з цієї дати, а не іншої та просить суд здійснити перерахунок грошового забезпечення по 30.09.2024 року, що позбавляє суд можливості встановити період з якого позивачу необхідно здійснити перерахунок.

Враховуючи викладене, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовними вимогами в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 19.07.2022 по 30.09.2024 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого у відповідному році та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення військовослужбовця; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 19.07.2022 року по 30.09.2024 року та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату вказаної винагороди, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національно гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.

Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута протягом п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Копію даної ухвали направити особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Воловик