Справа № 560/12588/24
РІШЕННЯ
іменем України
21 жовтня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фермерського господарства "ДОН-2005" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду із позовом до фермерського господарства "ДОН-2005", в якому просить стягнути з відповідача на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заборгованість в сумі 72743,48 грн з яких: адміністративно-господарські санкції у розмірі 70707,32 грн, пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2036,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не сплатив за 2023 рік адміністративно-господарські санкції у сумі 70707,32 грн та пеню у розмірі 2036,16 грн - за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. На підставі вищевикладеного просив задовольнити позов повністю.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому проти позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заперечує. Зазначає, що у 2023 році на підприємстві відповідача працювала 1 особа з інвалідністю, яка працевлаштована з 01 березня 2019 року. Просить відмовити в задоволенні позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Також просить стягнути з позивача витрати на отримання правничої допомоги у сумі 7000 грн.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
На фермерське господарство "ДОН-2005" покладено обов`язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Позивач дійшов висновку, що відповідач норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році не виконав у кількості 1 особи з інвалідністю, у зв`язку з чим розрахував суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 70707,32 грн, яку відповідачу необхідно самостійно сплатити до Державного бюджету України до 15.04.2024.
У зв`язку із несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 70707,32 грн позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 2036,16 грн.
Вважаючи, що відповідач не виконав зазначений обов`язок, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон №875-XII).
Нормами частин 1, 2 статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які потребують найману працю, встановлюються нормативні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю розміром 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників відповідно до року, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількість одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першої статті та з урахуванням вимогам статті 18 цього Закону, і розглянути правила встановлення осіб з інвалідністю з урахуванням нормативу робочих місць. При розрахунках кількості робочих місць використовується до цілого значення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно з ч. 11 ст. 19 Закону №875-XII, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікових ставок Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, звітність за формою №3-ПН подається до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), і лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Як встановлено з матеріалів справи у 2023 році у відповідача працювала 1 особи з інвалідністю, тим самим вжито залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.
Отже, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-XII юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку суб`єкта господарювання сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-XII, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
Суд приходить до висновку про виконання відповідачем обов`язку щодо вжиття залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Водночас позивачем не доведено направлення відповідним центром зайнятості осіб з інвалідністю до відповідача для працевлаштування, а також відмови останнім у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на вищевказаній посаді.
Також судом не встановлено, що за наслідками безпосереднього звернення осіб з інвалідністю відповідачем було відмовлено у їх працевлаштуванні на указаній вище посаді.
Суд наголошує на тому, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт за формою. При цьому позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні осіб з інвалідністю збоку відповідача, а також не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла осіб з інвалідністю для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні.
Також і не було надано доказів безпосереднього звернення осіб з інвалідністю на підприємство з метою працевлаштування, і відмови у такому працевлаштуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, позовні вимоги Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги. При цьому на суд покладається обов`язок перевірити розмір цих витрат на предмет їх обґрунтованості та пропорційності.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником відповідача надано копію договору від 06 вересня 2024 року про надання правової допомоги, копію розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу до Договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2024 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера від 06.09.2024 на суму 7000,00 грн.
Так, за умовами договору про надання правової допомоги від 06.09.2024, укладеного між адвокатом Ковальчук І.М. та фермерським господарством "ДОН-2005", адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу в повному обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
Як вбачається з розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу до Договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2024 року, адвокатом Ковальчук І.М. виконані наступні роботи:
- 06.09.2024 зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції 1 год - 2000 грн;
- 11.09.2024 підготовка відзиву на позовну заяву 2,5 год - 5000 грн.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268). Відповідно до іншого рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Як уже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 грн.
Оцінюючи такі витрати в контексті їх необхідності, реальності та розумності їхнього розміру суд враховує те, що, по перше, дана адміністративна справа є справою незначної складності, що розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). По друге, суд вважає, що визначений загальний час в кількості 3,5 години, витрачений адвокатом на надання консультації та підготовку відзиву, як і власне загальний розмір понесених витрат є завищеними.
З цього приводу суд враховує те, що обсяг документів у цій справи не є значним, а тому її вивчення та оформлення відзиву не вимагало для адвоката витрачання значного часу та зусиль. Ба більше, суд також враховує, що у спорах з подібними правовідносинами є сформованою стала судова практика, в тому числі і Верховного Суду, а тому викладені у відзиві доводи та мотиви відповідача не мали для суду визначального значення при ухваленні судового рішення.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлений представником відповідача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому розмір таких витрат належить зменшити до 1000 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, на користь відповідача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Суд вважає, що така сума компенсації судових витрат в повній мірі відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
в задоволенні адміністративного позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фермерського господарства "ДОН-2005" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Стягнути на користь фермерського господарства "ДОН-2005" витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, 87,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 14149591) Відповідач:Фермерське господарство "ДОН-2005" (Пашутинці,Хмельницька область , код ЄДРПОУ - 34138369)
Головуюча суддя Д.Д. Гнап
Суд | Хмельницький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.10.2024 |
Оприлюднено | 23.10.2024 |
Номер документу | 122445828 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування), з них осіб з інвалідністю |
Адміністративне
Хмельницький окружний адміністративний суд
Гнап Д.Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні