Рішення

від 17.10.2024 по справі 203/3992/24

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/3992/24

Провадження № 2/0203/1615/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Казака С.Ю.

при секретарі Потаповій В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЖУР» про визнання трудових відносин припиненими,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що з 07.06.2012 року працювала в ТОВ «АЖУР» тимчасово на посаді бухгалтера, а наказом №26к від 01.11.2016 року була переведена на цю посаду на постійній основі. Після початку збройної агресії Російської Федерації, за для збереження життя та здоров`я, вона на початку березня 2024 року виїхала з окупованої території м.Маріуполя. Відповідач залишився в м.Маріуполі та не був перереєстрований як юридична особа. В зв`язку з цим, вона позбавлена можливості звільнитись з підприємства у відповідності до КЗпП України, подавши відповідну заяву про звільнення за власним бажанням. Поштові відправлення, що направляються УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, до тимчасово окупованої території не доставляються. Тому, позивачка звернулась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України через газету «Голос України» №83(135) від 19.07.2024 року. Жодної відповіді від підприємства не отримала. З огляду на це, вважає, що її право на звільнення за власним бажанням порушено та підлягає захисту в судовому порядку, а тому просила суд визнати припиненими її трудові відносини із ТОВ «АЖУР» у зв`язку із звільненням за власним бажанням з посади бухгалтера цього товариства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 19.07.2024 року.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14.08.2024 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 20.08.2024 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В наданій заяві представник позивачки просив розглядати справу за його відсутності, зазначивши про підтримання позову та не заперечуючи проти заочного розгляду справи.

Відповідач явку свого представника повторно не забезпечив, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав.

В зв`язку з цим, судом у відповідності до ч.3 ст.211, ч.4 ст.223, ч.2 ст.247, ст.ст.280,281 ЦПК України було ухвалено про розгляд справи за відсутності сторін в заочному порядку, на підставі наявних матеріалів справи та без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши доводи позовної заяви та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи (копії трудової книжки на ім`я позивачки), що на підставі наказу №23к від 07.06.2012 року позивачка тимчасово була прийнята на посаду бухгалтера до ТОВ «АЖУР».

Наказом №26к від 01.11.2016 року позивачка переведена на цю посаду на постійній основі.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05-30 г. 24.02.2022 року було введено в Україні воєнний стан, який продовжено по теперішній час.

Згідно «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, вбачається, що до вказаного переліку тимчасово окупованих територій включено всю територію Маріупольського району, у т.ч. і м.Маріуполь.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті УДППЗ «Укрпошта» в умовах правового режиму воєнного стану, введеного у країні відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, роботу мережі об`єктів поштового зв`язку Укрпошти ускладнено, водночас можуть відбуватися зміни в режимі роботи відділень поштового зв`язку (далі ВПЗ), переліку надання послуг та строків їх надання. Зараз тимчасово не працюють ВПЗ у тих населених пунктах, де відбуваються бойові дії та обстріли, ВПЗ, які зруйновані внаслідок цього, та ВПЗ, що розташовані на території, що тимчасово окупована ворогом.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ТОВ «АЖУР» (код ЄДРПОУ 20365942) є адреса: Донецька область, м.Маріуполь, Нікопольський проспект, буд.2.

Після початку збройної агресії Російської Федерації, за для збереження життя та здоров`я, позивачка виїхала з окупованої території м.Маріуполя.

В зв`язку із тим, що відповідач залишився на тимчасово окупованій території в м.Маріуполі, а також за відсутності можливості направлення поштової кореспонденції останньому, позивачка звернулась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України через газету «Голос України» №83(135) від 19.07.2024 року.

Вказана заява залишена відповідачем без реагування.

За змістомст.22 КЗпП Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».

Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v.Ukraine, №21722/11, §165)).

Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпП Українивизначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року№14-рп/2004, від 16.10.2007 року №8-рп/2007 та від 29.01.2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначенест.43 Конституції Україниправо на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно з ч.1 ст.8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, §39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, §170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява №17862/91, §31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№20372/11, §65))

Частиною другоюст.5 ЦПК Українивстановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява №47273/99, §50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява №35787/03, §29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява №8917/05, §79 (в кінці); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява №36998/02, §24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява №59601/09, §21).

Таким чином, відповідно до вимог ч.2 ст.5 ЦПК України, суд вважає ефективним і таким, що не суперечить закону такий спосіб захисту порушеного права позивачки, як визнання припиненими трудових відносин з відповідачем на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Вказане узгоджується із правовими висновками, наведеними в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №520/11437/16-ц, провадження №61-11763св18 та підлягають врахуванню судом згідно ч.4 ст.263 ЦПК України.

Також суд враховує, що передбачений ч.1 ст.38 КЗпП Українипорядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні або передбачає обов`язок роботодавця розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник у випадках, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин).

В своєму позові позивачка просила визнати припиненими її трудові відносини з відповідачем на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 19.07.2024 року, тобто з дня опублікування в газеті «Голос України» №83 (135) відповідної заяви.

Враховуючи обставини справи та підстави її подачі з огляду на оголошений в країні воєнний стан, перебування відповідача на тимчасово окупованій території, активні бойові дії та подальшу тимчасову окупацію м.Маріуполя, внаслідок чого позивачки з метою збереження свого життя та здоров`я вимушена була переїхати на підконтрольну Україні територію та, яке наслідок, неможливості продовжувати роботу в товаристві, суд вважає, що вказані обставини є поважними та такими, що надають право позивачці на звільнення згідно ч.1 ст.38 КЗпП України у строк, про який вона просить, тобто в день подачі заяви шляхом її опублікування у державному друкованому засобі масової інформації.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги слід задовольнити та визнати припиненими трудові відносини позивачки із ТОВ «АЖУР» у зв`язку із звільненням за власним бажанням з посади бухгалтера цього товариства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 19.07.2024 року.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст.22,36,38 КЗпП України, ст.ст.2-5,10-13,76-81,141,211,223,247,258,259,263-268,280, 281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЖУР» про визнання трудових відносин припиненими задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЖУР» (Донецька область, м.Маріуполь, Нікопольський проспект, буд.2, код ЄДРПОУ 20365942) у зв`язку із звільненням позивачки за власним бажанням з посади бухгалтера цього товариства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 19 липня 2024 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЖУР» (Донецька область, м.Маріуполь, Нікопольський проспект, буд.2, код ЄДРПОУ 20365942) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 17 жовтня 2024 року.

Суддя С.Ю.Казак