Рішення

від 16.10.2024 по справі 461/5366/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/5366/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Мироненко Л.Д.

за участю секретаря Курилюк А.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що вона працювала завідувачем терапевтичної стоматології у Комунальному некомерційному підприємстві «Стоматологічна поліклініка №1». Крім того, у тому ж закладі вона працює лікарем-стоматологом-терапевтом.

20 травня 2024 року їй повідомили про звільнення з посади завідувача терапевтичної стоматології. Звільнення було проведене наказом №59 від 20.05.2024 року за п. 1. ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).

Позивач вказує, що із зазначеним наказом вона не погодилась, у зв`язку з чим відмовилась його підписувати. При цьому, їй стало відомо, що відповідачем при видачі оспорюваного наказу було використану її заяву на звільнення, написану близько шести місяців тому. Більше того, на її думку, до цієї заяви іншою особою було дописано дату її складення 20 травня 2024 року.

ОСОБА_3 вказала, що текст заяви про звільнення вона була змушена написати близько шести місяців тому, однак оскільки вона не мала наміру звільнитися, то умисно не зазначила дати звільнення, а також зазначила некоректну назву своєї посади. Таким чином, на думку позивача, її заява про звільнення із займаної посади за угодою сторін не містить її волевиявлення (пропозиції) на звільнення.

Підставою для поновлення порушених трудових прав, позивач зазначає правову позицію, яка міститься у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 року по справі № 591/1375/19, відповідно до якої основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

З посиланням на норми КзПП, Закону України «Про оплату праці», просила суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» №59 від 20 травня 2024 року про звільнення з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології ОСОБА_3 ;

-поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача відділенням терапевтичної стоматології.;

-стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» (ЄДРПОУ: 01984300, місцезнаходження 79005, м. Львів, проспект Шевченка 24) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рух справи в суді.

Ухвалою від 21.06.2024 року у справі було відкрите спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

Позиція сторін по справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що позивач не заперечує проти факту складання нею заяви про звільнення з посади. Крім того, після подання такої заяви, остання свого волевиявлення на її відкликання не виявила. З урахуванням зазначеного, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю за безпідставністю вимог позивача.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову, слід, відмовити.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Статуту Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1», затвердженого наказом начальника Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політки Львівської міської ради № 150 від 17.05.2017 року: комунальне некомерційне підприємство "Стоматологічна поліклініка №1" (надалі Підприємство) є закладом охорони здоров`я, що надає медичну стоматологічну допомогу (безоплатно для окремих категорій населення, визначених чинним законодавством) та медичні стоматологічні послуги населенню в адміністративних межах м. Львова, м. Винники, смт. Рудно, смт. Брюховичі, вживає заходи з профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я (п.1.1).

Підприємство створене відповідно до ухвали Львівської міської ради (надалі Засновник) від "09" лютого 2017 року № 1480 (6 сесія 7-го скликання) відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" шляхом перетворення (реорганізації) комунальної бюджетної установи "Комунальна 1-а стоматологічна поліклініка м. Львова" у комунальне некомерційне підприємство "Стоматологічна поліклініка № 1" (п.1.2).

Підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність. спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів у сфері охорони здоров`я, без мети одержання прибутку, а також приймає участь у виконанні державних та місцевих програм у сфері охорони здоров`я в установленому порядку та є неприбутковим. своїй діяльності керується Конституцією України (п.1.6).

Підприємство є юридичною особою публічного права. Права та обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство користується закріпленим за ним комунальним майном, що є власністю територіальної громади м. Львова на праві оперативного управління. На це майно не може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів Підприємства. Підприємство здійснює некомерційну господарську діяльність, організовує свою діяльність відповідно до фінансового плану, затвердженого Уповноваженим органом управління, самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, затвердженому рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради або на безоплатних умовах відповідно до державних та місцевих програм (п. 4.1 п.4.4).

Управління Підприємством здійснюється відповідно до цього Статуту на основі поєднання прав Засновника, Уповноваженого органу та Головного лікаря щодо господарського використання комунального майна і участі в управлінні трудового колективу (п 7.1).

Поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства Головний лікар, який призначається і звільняється з посади за рішенням Засновника чи Уповноваженого органу управління. Головний лікар призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту терміном на п`ять років. Якщо після закінчення строку дії контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія контракту вважається продовженою на той самий термін. (п.7.2.)

Засновник підприємства: 1)у межах своєї компетенції видає накази та інші акти, дає вказівки, обов`язкові для всіх підрозділів та працівників Підприємства (п.7.5.7).

Керівник підприємства згідно Статуту:

- приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників Підприємства, а також інші, передбачені законодавством України про працю, рішення в сфері трудових відносин, укладає трудові договори з працівниками Підприємства. Забезпечує раціональний добір кадрів, дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку. Створює умови підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників згідно із затвердженим в установленому порядку штатним розписом. підписує від імені роботодавця Колективний договір (7.5.12).

- визначає та затверджує організаційну структуру підприємства, граничну чисельність працівників, штатний розпис, умови оплати працівників, положення про структурні підрозділи та філії (7.5.15).

Відповідно до інформації, яка міститься в трудовій книжці від 25.04.1988 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 11.02.1993 року було зараховано на роботу на 0,5 посади лікаря стоматолога-педіатра у 1-ій стоматологічній поліклініці (наказ № 15 від 11.02.1993 року).

05.05.1997 року ОСОБА_3 було переведено на посаду лікаря-стоматолога-терапевта у відділення спецкоштів (наказ № 36 від 05.05.1997 року).

04.06.1999 року позивача було переведено на посаду стоматолога-терапевта на бюджет. 01.12.1999 останню переведено на 0,5 посади лікаря-стоматолога-терапевта (наказ № 19 від 10.06.1999 року)..

01.12.1999 року останню переведено на 0.5 посади лікаря-стоматолога-терапевта (наказ № 53 від 30.11.1999 року)..

01.07.2002 року позивача переведено на 0,75 посади лікаря-стоматолога-терапевта (наказ № 36 від 02.07.2002 року).

23.06.2017 року ОСОБА_3 переведено на посаду лікаря-стоматолога-терапевта у КНП «Стоматологічна поліклініка № 1» (наказ № 88 від 22.06.2017 року).

03.07.2017 року позивача переведено на 0,5 посади завідувача терапевтичним відділенням і сумісництво 0,5 посади лікаря-стоматолога-терапевта (наказ № 5 від 03.07.2017 року).

01.10.2019 року ОСОБА_3 переведено на 1.0 посади завідувача терапевтичним відділенням (наказ № 119 від 20.05.2024 року).

20.05.2024 року позивача звільнено з посади завідувача терапевтичним відділенням на підставі п.1 ст. 36 КзПП України (за угодою сторін) (наказ № 59 від 20.05.2024 року).

Згідно наявного в матеріалах справи наказу Головного лікаря КНП «Стоматологічна поліклініка №1» від 03.07.2017 року, ОСОБА_3 лікаря-стоматолога-терапевта призначено на 0,5 посади завідувача терапевтичним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» з 03.07.2017р. І дозволено їй тимчасове сумісництво 0,5 посади лікаря-стоматолога-терапевта.

Відповідно до наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_3 на ім`я Головного лікаря КНП «СП № 1», остання просила звільнити її з посади зав. відділення за згодою сторін. Датою написання заяви зазначено 20.05.2024 року.

Згідно з наказом № 59 від 20.05.2024 року, виданим Головним лікарем КНП «Стоматологічна поліклініка № 1», ОСОБА_3 було звільнено з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» з 20.05.2024р. відповідно до п 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Виплачено компенсацію за основною посадою з невикористані основні та додаткові відпустки. Підставою видачі наказу зазначено заяву ОСОБА_3 .

Згідно з Актом про відмову від підписання наказу про звільнення з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології № 1 від 20.05.2024 року комісія у складі головного лікаря, завідувача відділенням терапевтичної стоматології, старшого інспектора з кадрів, ОСОБА_3 у присутності комісії було зачитано і ознайомлено з наказом № 59 від 20.05.2024р про звільнення з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології, але вона відмовилась його підписувати і отримувати копію.

Мотиви прийняття рішення судом

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Правовою підставою для поновлення порушених трудових прав позивач зазначає рішення Верховного Суду від 25.01.2023 року по справі № 591/1375/19, в якому зазначено наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України(угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українизастосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українине передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1статті 36 КЗпП України(за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1

частини першоїстатті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України(за угодою сторін). Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 (адміністративне провадження №№ К/9901/23043, К/9901/28700/19).

У постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 7 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 4 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20) та від 7 жовтня 2021 року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21) викладено висновок щодо застосування пункту 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Україниу подібних правовідносинах та зазначено, що не зазначення у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Як свідчать обставини справи, визнані сторонами та підтверджені належними та допустимими доказами, позивач працювала завідувачем терапевтичної стоматології у Комунальному некомерційному підприємстві «Стоматологічна поліклініка №1 та лікарем-стоматологом-терапевтом. Зазначене в трудовій книжці та в наказі про «тимчасове сумісництво» вказаних посад, сторони погодили вважати технічною опискою працівника кадрової служби.

На момент звернення з позовною заявою до суду позивач продовжує працювати на посаді лікаря-стоматолога-терапевта.

Зважаючи на вказані фактичні обставини, суд вважає посилання стороною позивача на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 року по справі № 591/1375/19, такими, що не стосуються правовідносин між позивачем та відповідачем у даній справі, оскільки позивач продовжує перебувати у трудових правовідносинах з відповідачем, тоді як у вищезгаданому рішенні такі були повністю припинені згідно пункту 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Судовим розглядомбуло встановлено,що відповідно до штатного розпису КНП «Стоматологічна поліклініка № 1» станом на 01.04.2024 року, у складі вказаного підприємства наявні наступні структурні підрозділи: адміністрація, бухгалтерія, штати обслуговуючого персоналу, медичний персонал.

Медичний персонал КНП «Стоматологічна поліклініка № 1», в свою чергу складається з: лікарського медперсоналу, фахівців з базовою та неповною вищими освітами та технічних працівників, молодший медичний персонал.

У складі підрозділу лікарського медперсоналу наявні наступні посади:

1.завідувач відділенням дитячої стоматології, лікар-стоматолог-дитячий;

2.завідувач відділенням терапевтичної стоматології, лікар-стоматолог-терапевт;

3.завідувач відділенням ортопедичної стоматології, лікар стоматолог ортопед;

4.лікар-стоматолог-терапевт;

5.лікар-стоматолог;

6.лікар-стоматолог-хірург;

7.лікар-стоматолог дитячий;

8.лікар стоматолог-ортопед.

Отже, як вбачається із штатного розпису, на підприємстві відповідача є посада «лікаря-стоматолога-терапевта» та посада «завідувача відділенням терапевтичної стоматології, лікар-стоматолог-терапевт». Тобто посада завідувача об*єднана з виконанням трудової функції лікаря.

Згідно даних трудової книжки, позивач була прийнята лікарем-стоматологом-терапевтом. З 01.10.2019 року її було переведено на посаду завідувача терапевтичним відділенням з поєднанням обов*язків лікаря-стоматолога-терапевта. Таким чином, мова йде про збільшення обсягу виконуваних робіт(збільшення трудового навантаження) працівника за його згодою та відповідною оплатою праці. Такі додаткові обов`язки позивач виконувала в межах свого робочого часу (зміни) за основним місцем роботи.

Позивач у позовній заяві просить визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №1» №59 від 20 травня 2024 року про звільнення її з посади завідувача відділенням терапевтичної стоматології, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаним оспорюваним наказом не був розірваний трудовий договір, не відбулося припинення трудових правовідносин позивача, а здійснилося увільнення позивача від обов*язків завідувача відділенням на підставі її відповідної заяви. По суті відбулася зміна трудової функції позивача на підприємстві відповідача. Суд звертає увагу на некоректність формулювання вказаної заяви, оскільки формулювання «за згодою сторін» згідно приписів трудового законодавства може застосовуватись виключно до остаточного припинення дії угоди між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. як передбачено п.1 ст.36 КЗпП України.

При цьому, припинення і розірвання трудового договору з ОСОБА_3 - як закінчення дії трудових правовідносин працівника з роботодавцем у випадках, передбачених законодавством про працю, як юридичних фактів судом встановлено не було.

Щодо доводів позивача про те, що дату на заяві «про звільнення за згодою сторін» було написано не нею, а сторонньою особою, суд зазначає, що представник позивача письмово відмовилась від проведення судової почеркознавчої експертизи, а тому суд позбавлений можливості підтвердити доводи позивача у цій частині.

Суд звертає увагу на численні порушення під час оформлення кадрової документації на підприємстві відповідача, однак, саме такі фактичні обставини були встановлені під час судового розгляду і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність порушень трудових прав позивача та відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 доКомунального некомерційногопідприємства «Стоматологічнаполіклініка №1»про поновленняна посадіта стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,- відмовити повністю.

Повний текст рішення проголошено 21 жовтня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мироненко Л.Д.