Постанова

від 15.10.2024 по справі 523/109/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1040/24

Справа № 523/109/21

Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Сєвєрової О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 адвоката Дарієнка В.Д.,

представника ОСОБА_2 адвоката Чебан С.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданніапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дарієнка Віктора Дмитровича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2022 року, ухваленого під головуванням судді Далеко К.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми авансу,

встановив:

05.01.2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- розірвати укладений 25.03.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна: 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,20 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0022 та 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0122, передачі авансу в розмірі 150 000 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за вказаним договором аванс в розмірі 150 000 доларів США;

- розірвати укладений 25.03.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна: 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , передачі авансу в розмірі 200 000 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за вказаним договором аванс в розмірі 200 000 доларів США.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_2 зазначав наступне: 25 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна передачі авансу. В цей же день ним, за адресою: АДРЕСА_2 було виконано свої обов`язки у відповідності до укладеного договору, та передані відповідачу у якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу, а ОСОБА_1 прийняті в якості авансу грошові кошти у розмірі 150000доларів США. Згідно до вказаного договору ОСОБА_1 зобов`язувалась в майбутньому передати позивачу належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме:

- 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,20га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0022;

- 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0122.

Передача ОСОБА_2 у власність 1/2 частини вищевказаних земельних ділянок, у відповідності до умов договору, повинна була відбутись не пізніше 15 днів з моменту скасування арешту та обмежень з даного майна, скасування арештів та обмежень для вільного пересування ОСОБА_1 на території України.

У відповідності до умов договору, у випадку відмови ОСОБА_1 від оформлення 1/2 частини власності на нерухоме майно за вищевказаною адресою, а рівно ухилення від оформлення, вказане майно в повному обсязі переходить у власність ОСОБА_2 .

Крім того, в цей же день між позивачем та відповідачкою було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , передачі авансу.

В цей же день, позивачем за адресою: АДРЕСА_2 були виконані свої обов`язки у відповідності до укладеного договору, та передані відповідачці в якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу, а відповідачкою ОСОБА_1 прийняті в якості авансу грошові кошти в сумі 200000США.

Вказаним договором ОСОБА_1 зобов`язувалась в майбутньому передати позивачу належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме: 1\2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язання були оформлені письмово власноруч складеним ОСОБА_1 документом, який був підписаний сторонами договору: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Нормативно позивач обґрунтував свої позовні вимоги наступними правовими нормами: ст.ст.317, 319, 546, 547, 570, 614, 615, 635, 651, 652, 657 ЦК України.

В подальшому, позивачу ОСОБА_2 стало відомо про те, що 18.12.2015 року органом досудового розслідування було внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42015000000002795, у відношенні ОСОБА_1 , за ознаками ч.4 ст. 187 КК України. 08.02.2016 року відповідачка ОСОБА_1 була оголошена органом досудового розслідування в розшук.

02.05.2016 року відповідачка ОСОБА_1 оголошена в міжнародний розшук.

29.04.2016 року Головним слідчим управлінням Національної поліції до Робочого апарату Укрбюро Інтерполу було надіслано клопотання про оголошення відповідачки ОСОБА_1 у міжнародний розшук.

На думку позивача, є очевидним, що зміна істотних обставин, якими керувався позивач із відповідачем при укладенні договору авансу, змінилися настільки, що якби сторони за договором могли це передбачити, то вони не уклали б вказаний договір.

Керуючись наведеним, позивач ОСОБА_2 вважав що укладені ним договори передачі авансу повинні бути розірваними, а з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 повинні бути стягнені суми, які були передані в якості авансу.

В подальшому, а саме 30.06.2021 року та 07.12.2021 року позивач ОСОБА_2 змінював підстави позову і просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на його користь суму авансу в розмірі 150000 доларів США (т.1, а.с. 66-68, 114-116).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08.12.2021 року була залишена без розгляду частина позовних вимог позивача ОСОБА_2 і на його розгляді залишись позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на його користь лише суми авансу в розмірі 150000доларів США, які були передані їй в якості авансу (т.1, а.с.123).

Таким чином, на розгляді суду були позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми авансу в розмірів 150000 доларів США, чим спростовуються доводи представника відповідачаки ОСОБА_1 адвоката Дарієнка В.Д. про те, що суд не розглянув позовні вимоги ОСОБА_2 , які ним були заявлені до суду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2022 року позовну заяву позивача ОСОБА_2 було задоволено (т.1, а.с.234-240).

Стягнуто звідповідачки ОСОБА_1 на користьпозивача ОСОБА_2 суму авансув розмірі150000,00доларів США.При цьомув рішеннябуло вмотивованозазначено,що стягненняслід проводитиза офіційнимкурсом гривніпо відношеннюдо долараСША,за встановленимНаціональним БанкомУкраїни надень здійсненняплатежу. Також було стягнуто судовий збір у розмірі 11350,00 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Дарієнко В.Д. просить скасувати вищевказане судове рішення, відмовити повністю ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог та покласти на нього судові витрати у справі (т.2, а.с.1-13).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 , посилаючись на законність оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін (т.2, а.с.35-36).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із вимог, передбачених ст.ст. 509, 525, 526, 628, 629, 638, 546, 570, 635, 657 ЦК України, а тому обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Суд правильно виходив із встановлення факту того, що 25 березня 2018 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про наміри, в забезпечення якого ОСОБА_1 отримала від позивача ОСОБА_2 суму авансу у розмірі 150 000 доларів США.

При цьому суд першої інстанції правильно вказав, що якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Також слід зазначити, що факт написання та підписання Документа №2, в присутності ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_1 , саме відповідачкою ОСОБА_1 не заперечувався представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Дарієнком В.Д., підтверджується власноручним написанням цього документу, без назви, відповідачкою ОСОБА_1 , який суд першої інстанції іменував як «Документ №2», та на якому стоять 2 підписи відповідачки ОСОБА_1 , оригінал якого був досліджений в суді першої інстанції і копія якого була завірена суддею (т.1, а.с.280-281).

У судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій представник позивача ОСОБА_2 адвокат Чебан С.В. зазначила, що Документ №2 був складений та підписаний в Росії, в м. Москва, в присутності ОСОБА_3 , там же були передані грошові кошти в сумі 150 000 доларів США.

При цьому факт перетину державного кордону України підтверджується відповіддю Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно якої ОСОБА_3 переткнув державний кордон України 25.03.2018 року (00:21) пункт пропуску Маяки-Удобне (на виїзд), та 26.03.2018 року (04:20) (на в`їзд) (т.1, а.с.143-145).

Доводи заявника апеляційної скарги щодо не отримання відповідачкою ОСОБА_1 грошових коштів від позивача ОСОБА_2 в розмірі 150 000 доларів США, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом Документа №2, який написаний особисто відповідачкою ОСОБА_1 та підписаний нею, про що було вказано вище.

Доказів неотримання грошових коштів відповідачкою ОСОБА_1 суду не надала ні відповідачка ОСОБА_1 , ні її представник адвокат Дарієнко В.Д.

При цьому суд першої інстанції правильно вказав, що підпис є невід`ємним елементом письмової форми одностороннього договору, а наявність підпису має підтверджувати намір та волевиявлення учасника правочину, а також забезпечувати його ідентифікацію.

Суд також правильно зазначив, що відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 80 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в постанові від 01.07.2021, у справі № 917/549/20.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять доказів про повернення відповідачкою ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 отриманих за договором від 25.03.2018 року грошових коштів в розмірі 150 000 доларів США.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що строк виконання зобов`язання відповідачкою ОСОБА_1 ще не настав, а тому ОСОБА_2 передчасно звернувся до суду з даним позовом, є безпідставним, та як внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання, може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, який за своєю формою та змістом відповідно до вимог закону між сторонами укладений не був. В даному випадку, сторони договору домовилися на укладання дійсного зобов`язання про передачу нерухомого майна в майбутньому, а тому відповідно до ст. 570 ЦК України передана позивачем ОСОБА_2 сума грошових коштів в розмірі 150 000 доларів США, відповідачці ОСОБА_1 є авансом, яка підлягає обов`язковому поверненню позивачу.

Доводи адвоката Дарієнка В.Д. щодо написання та підписання Документа №2 відповідачкою ОСОБА_1 під впливом тяжких обставин, оскільки її оголосили у розшук, відносно неї були порушені кримінальні справи, майно перебувало під арештом, не є підставою для неповернення суми авансу, який вона отримала від позивача ОСОБА_2 .

Також безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги - адвоката Дарієнка В.Д. щодо того, що Документ №2 є понятійним документом, який був написаний ОСОБА_1 під гарантії виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань щодо зняття накладених на майно ОСОБА_1 арештів, закриття порушених відносно ОСОБА_1 кримінальних справ, оскільки ці обставини не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, матеріали справи не мають доказів того, що станом на 25.03.2018 року позивач ОСОБА_2 був обізнаний про наявність рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21.02.2017 року по справі № 469/1203/15-ц, яким у відповідачки ОСОБА_1 були витребувані вищенаведені земельні ділянки.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги - адвоката Дарієнка В.Д. стосовно того, що Документ №2 складений лише однією особою, то ці доводи також є безпідставними, оскільки підписаний відповідачкою ОСОБА_1 , в присутності ОСОБА_3 , документ свідчить про факт отримання нею грошей в якості авансу від позивача ОСОБА_2 . Відсутність підпису позивача ОСОБА_2 на цьому документі не є підставою для не стягнення переданої суми, в якості авансу.

Стосовно доводів адвоката Дарієнка В.Д. щодо того, що нерухомість може передаватись лише за нотаріально-посвідченими договорами, а Документ №2 не є нотаріально посвідченим, тому грошові кошти не можуть бути стягнуті, також є безпідставними, та як договору, який би за своєю формою та змістом відповідав би вимогам законодавства між сторонами укладено не було Так, сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, а тому передана однією зі сторін грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.

Таких правових висновків дотримується Верховний Суд, які викладені в його постанові від 24 липня 2019 року у справі № 521/12202/15-ц.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи адвоката Дарієнка В.Д. стосовно того, що навіть якщо вважати Документ №2 одностороннім правочином, то він укладений під умовами зі сторони позивача ОСОБА_2 , які так і не виконані, так як сума авансу, яка передана позивачем ОСОБА_2 відповідачці ОСОБА_1 в якості авансу, все-рівно підлягають поверненню за вимогою особи, яка передала ці кошти, тобто позивачем ОСОБА_2 .

З цих же підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку неповернення майна відповідачкою ОСОБА_4 , отримані нею від ОСОБА_2 грошові кошти все-рівно повертаються.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що доводи адвоката Дарієнка В.Д. про те, що суд мав відмовити в задоволенні позовної заяви позивача ОСОБА_2 з підстави суперечливості його поведінки, недобросовісності, та порушення ним загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність і розумність, та як зазначені обставини є недоведеними, а тому не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, навіть при зміні підстав позову, правом на що скористувався позивач ОСОБА_2 , у відповідності до ч.3 ст. 49 ЦПК України, про що також було вказано вище.

При цьому, суд обгрунтовано зазначив, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносинне є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом «juranovit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Таких правових позицій дотримується Велика Палата Верховного Суду, викладеними в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21.

Що стосується посилання заявника апеляційної скарги адвоката Дарієнка В.Д. на те, що суд фактично не розглянув заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_2 , то колегія суддів вважає ці посилання безпідставними, враховуючи заяву позивача ОСОБА_2 про зміну підстав позовних вимог від 07.12.2021 року і ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08.12.2021 року (т.1, а.с.114-116, 123), про що також було вказано вище.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що позивач ОСОБА_2 не мав грошових коштів у загальній сумі 2770000 доларів США станом на 25.03.2018 року, а тому не міг передати відповідачці в цей день 150000 доларів США.

З цих підстав колегія суддів зазначає, що ці доводи спростовуються Кредитним договором № 62\15-Ф від 29 січня 2008 року, згідно умов якого позичальником ОСОБА_2 було відкрито у ЗАТ «Сведбанк Інвест» кредитний ліміт в сумі 3500000 доларів США на споживчі потреби, строком до 28 січня 2018 року (т.2, а.с.144-147), договором купівлі-продажу від 30 січня 2012 року, згідно умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_5 і ОСОБА_6 купили в рівних частинах нежитлові приміщення першого та цокольного поверху № 505 та № 507, загальною площею 189,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , за 5512893 грн. (т.2, а.с.155), а також постановою Верховного Суду України від 19 червня 2024 року, яким судові рішення про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 900000 доларів США, переданих в якості авансу в цей же день 25.03.2018 року, були залишені без змін (т.2, а.с.199-204).

При цьому слід зазначити, що даних про те, що кредит позивачем ОСОБА_2 у ЗАТ «Сведбанк Інвест» погашений, матеріали справи не містять.

Також слід зазначити, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.10.2024 року клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Дарієнка В.Д. про витребування від ГУ ДПС в Одеській області інформації із державного реєстру ФОП про суми нарахованих та/або отриманих доходів та суми нарахованих та/або сплачених податків позивачем ОСОБА_2 за весь без виключення період нарахування та/або отримання доходів та суми таких нарахованих та/або сплачених податків включно по останній звітний період, було залишено без задоволення (т.2, а.с.107-109, 214-218, 224).

При цьому слід зазначити, що 28.10.2021 року представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Антонєвський Ю.Ф. заявляв клопотання суду першої інстанції про витребування доказів, однак з Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України громадянкою України ОСОБА_1 (т.1, а.с.106, 107), яке ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2022 року було задоволено (т.1, а.с.176).

Клопотання про витребування доказів із Державної податкової служби України не заявлялось.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.11.2023 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження (т.2, а.с.119-122).

Суд першої інстанції дійшов також обґрунтованого висновку про те, що відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, які складаються із судового збору, в розмірі 11350,00 грн.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дарієнка Віктора Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.10.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова