Рішення

від 17.10.2024 по справі 398/6074/23

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 398/6074/23

провадження №: 2/398/966/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"17" жовтня 2024 р. м.Олександрія Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

у складі: головуючої судді Голосеніної Т.В.,

за участю секретаря Шаповал І.Ф.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Олександрії справуу порядкуспрощеного позовногопровадження запозовною заявою ОСОБА_3 доКомунального некомерційногопідприємства «Олександрійськацентральна районналікарня Олександрійськоїміської ради»про визнаннязвільнення протиправним,визнання протиправнимта скасуваннянаказу прозвільнення,поновлення нароботі тастягнення моральноїшкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» про визнання звільнення протиправним, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 18.09.2002 позивачка була прийнята до поліклініки Олександрійської центральної районної лікарні на посаду медичної сестри за тимчасовим договором. 03.01.2003 позивачку було введено в основний склад поліклініки на постійну роботу медичною сестрою. 30.06.2004 відповідно до Класифікатора професій та штатного розпису посада позивачки була змінена на сестру медичну поліклініки. З 16.05.2005 позивачку було переведено на посаду сестри медичної наркологічного кабінету поліклініки. 01.06.2009 позивачці присвоєно другу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Сестринська справа», 27.03.2015 першу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Сестринська справа». 02.01.2018 позивачку було переведено сестрою медичною наркологічного кабінету терапевтичного відділення поліклініки. Рішенням Олександрійської міської ради від 05.06.2019 Олександрійська ЦРЛ з 16.08.2019 була перетворена у КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської районної ради Кіровоградської області». 04.10.2019 позивачці присвоєно вищу категорію за спеціальністю «Сестринська справа». Рішенням Олександрійської міської ради від 24.12.2020 назву КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської районної ради Кіровоградської області» змінено на КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської районної ради». 10.11.2022 позивачка була переведена на 0,75 ставки сестрою медичною терапевтичного відділення поліклініки та на 0,25 ставки сестрою медичною наркологічного кабінету терапевтичного відділення поліклініки. З 01.12.2022 позивачку переведено на 0,75 ставки сестрою медичною та на 0,25 ставки сестрою медичною наркологічного кабінету поліклінічного відділення поліклініки. 01.02.2023 позивачка була переведена на посаду сестри медичної поліклінічного відділення. Наказом від 28.08.2023 позивачку було попереджено про наступне вивільнення на підставі п. 1 ст. 40, ст.ст. 44, 49-2 КЗпП України. Відповідно до наказу від 27.10.2023 позивачку було звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка вважає своє звільнення таким, що вчинено з порушенням законодавства про працю, оскільки їй не були запропоновані всі наявні вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, звільнення відбулося з недотриманням двомісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення, роботодавцем не враховано переважне право позивачки на залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Як зазначає позивачка, незаконним звільненням їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях від порушення її права на працю. Заподіяну їй моральну шкоду позивачка оцінює у 20000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 направила до суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що базуються на припущеннях. Зазначала, що 22.12.2021 Олександрійською міською радою прийнято рішення № 377 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я». В порядку реорганізації, з метою проведення оптимізації штатної чисельності, відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету № 9 від 17.08.2023, медичним директором КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» Т. Прошиною видано наказ № 199-к від 28.08.2023 «Про реорганізацію», відповідно до якого, зокрема, було вирішено провести оптимізацію штатних посад лікарів, середнього, молодшого та іншого персоналу. Даним наказом ОСОБА_3 попереджено про наступне вивільнення, про що її ознайомлено 28.08.2023. Наказом голови ліквідаційної комісії КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» від 27.10.2023 № 266-к позивачку звільнено з 28.10.2023 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Позивачці не було запропоновано вакантні посади у зв`язку з їх відсутністю. Вважає, що відповідачем були дотримані норми законодавства при звільненні позивачки. Просить відмовити у задоволені позовних вимог, а також стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати, які він очікує понести, зокрема за надання професійної правничої допомоги орієнтовано в розмірі 10000 грн. (уточнений розрахунок судових витрат буде подано відповідно до норм ЦПК).

Ухвалою від 04.12.2023 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали вимоги позовної заяви.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог з наведених у позові підстав, пояснила, що вимоги ст. 42 КЗпП не можуть застосовані у даному випадку, оскільки відбулося скорочення всього відділення.

Вислухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 згідно записів у копії трудової книжки 18.09.2002 прийнята в поліклініку Олександрійської центральної районної лікарні на посаду медичної сестри по строковому договору.

03.01.2003 позивачку введено в списковий склад поліклініки на постійну роботу медичною сестрою.

Відповідно до Класифікатора професій та штатного розпису з 30.06.2004 було замінено займану ОСОБА_3 посаду на сестру медичну поліклініки.

16.05.2005 позивачку було переведено на посаду сестри медичної наркологічного кабінету поліклініки.

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_1 про кваліфікаційну категорію молодшого спеціаліста з медичною освітою та запису у копії трудової книжки 01.06.2009 ОСОБА_3 присвоєна друга кваліфікаційна категорія за спеціальністю «Сестринська справа». 30.05.2014 позивачка підтвердила присвоєну їй другу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Сестринська справа», що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_2 про кваліфікаційну категорію молодшого спеціаліста з медичною освітою.

27.03.2015 позивачці присвоєна перша кваліфікаційна категорія за спеціальністю «Сестринська справа», що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_3 .

02.01.2018 позивачку було переведено на посаду сестри медичної наркологічного кабінету терапевтичного відділення поліклініки.

Згідно рішення Олександрійської районної ради № 481 від 05.06.2019 Олександрійську центральну районну лікарню з 16.08.2019 було реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської районної ради Кіровоградської області».

Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_4 та запису у копії трудової книжки 04.10.2019 ОСОБА_3 присвоєно вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «Сестринська справа».

Відповідно до рішення Олександрійської міської ради від 24.12.2020 з 13.01.2021 назва Комунального некомерційного підприємства «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської районної ради Кіровоградської області» змінено на Комунальне некомерційне підприємство «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради».

22.12.2021 Олександрійська міська рада Кіровоградської області прийняла рішення № 377 «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я», яким вирішила, зокрема: припинити юридичну особу КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» шляхом приєднання до КП «Центральна міська лікарня м. Олександрії» Олександрійської міської ради; створити комісію з припинення юридичної особи КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» та затвердити її склад.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 26.05.2022 № 240 продовжено термін виконання рішення Олександрійської міської ради від 22.12.2022 № 377 строком не пізніше 23.08.2022. Вказано, що у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні термін виконання рішення Олександрійської міської ради від22.12.2021 № 377 продовжено на строк дії воєнного стану.

Згідно розпорядження Олександрійського міського голови від 22.03.2022 № р-61-к виконання обов`язків директора КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» покладено на ОСОБА_4

10.11.2022 позивачка була переведена на посади: 0,75 ставки сестрою медичною терапевтичного відділення поліклініки; 0,25 ставки сестрою медичною наркологічного кабінету терапевтичного відділення поліклініки.

01.12.2022 ОСОБА_3 була переведена на посади: 0,75 ставки сестрою медичною; 0,25 ставки сестрою медичною наркологічного кабінету поліклінічного відділення.

01.02.2023 позивачку було переведено на посаду сестри медичної поліклінічного відділення.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профкому КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» від 17.08.2023 № 9 профспілковим комітетом надано згоду на скорочення посад та наступне вивільнення працівників лікарні, зокрема і ОСОБА_3 .

Згідно наказу від 28.08.2023 № 199-к вирішено провести реорганізацію поліклінічного відділення, діагностичного відділення, центрально-стерилізаційного відділення шляхом оптимізації штатних посад лікарів, середнього, молодшого та іншого персоналу, зокрема, сестер медичних 17,25 штатних посад. ОСОБА_3 було попереджено про вивільнення, що підтверджується її підписом у наказі.

28.08.2023 відповідачем складено звітність про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Наказом від 27.10.2023 № 266-к позивачку було звільнено з посади сестри медичної поліклінічного відділення 28.10.2023 за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників, про що позивачку було повідомлено 27.10.2023.

Згідно з вимогами ч. 5 ст.55Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 4ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу вимог ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу вимог статті 77ЦПКУкраїни належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності з ч. 2 ст.78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.43Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Отже, Конституція України, норми якої, відповідно до ст. 8 цього Основного закону, є нормами прямої дії, визначає, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Згідно ч. 1 ст.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положення ст.5-1КЗпПУкраїни держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, і правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою (ст. 2 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23КЗпП України трудовий договір, може бути, зокрема і безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до частин 1, 5статті 104ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною 3статті 64ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Реорганізація - це інша форма припинення юридичної особи. Під час реорганізації юридична особа теж припиняється, однак всі її права й обов`язки у порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом та перетворенням юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

У відповідності із ч. 4 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Пунктом 1 ст.40КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Скорочення чисельності працівників являє собою зменшення кількості працівників, скорочення штатів - зменшення кількості посад, які передбачені штатним розкладом.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від06.11.1992№ 9«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» (зі змінами) передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника,

які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.01.2018 у справі № 519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 297/868/18, від 28.04.2021 у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст.40КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавець доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно вимог ч. 1 ст.48 Закону України«Про зайнятістьнаселення» масовим вивільненням з ініціативи роботодавця є протягом одного місяця, зокрема, вивільнення 10 і більше відсотків працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 101 до 300.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Верховний Суд у постанові по справі № 761/41149/16-ц від 29.01.2020 року надав роз`яснення застосуванню ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, вказавши: «…Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення…

Працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин…».

У відповідності до листа голови ліквідаційної комісії КНП «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» від 04.01.2024 ОСОБА_3 за період звільнення з 28.08.2023 до 28.10.2023 не пропонувались посади для переведення у зв`язку з їх відсутністю.

Оскільки на момент попередження ОСОБА_3 про наступне вивільнення та у період до 27.10.2023 у відповідача були відсутні вакантні посади, відповідачем не було повідомлено позивачку про наявні вакансії. Отже, суд вважає, що відповідачем виконано обов`язок щодо працевлаштування позивачки.

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 була попереджена про наступне вивільнення 28.08.2023, а звільнена 28.10.2023. Оскільки строк, передбачений ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, визначається місяцями, відлік двомісячного строку розпочався з 28.08.2023. Тобто звільнення позивачки відбулося після закінчення двомісячного строку після попередження про наступне вивільнення.

В силу вимог ч. 1 статті 42КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Частинами другою та третьою цієї статті визначено обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Разом з тим, статями 42, 49-2КЗпП України зазначено, що право вивільнюваного робітника на першочергове залишення на роботі може йти у випадку звільнення робітника на підставі пункту 1 статті 40КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності або штату одночасно із існуванням аналогічних посад, які обіймають інші працівники.

Оскільки у відповідача відбулось повне скорочення поліклінічного відділення із скороченням всіх посад працівників, підстави для застосування положень статті 42КЗпП України відсутні.

Таким чином, судом встановлено, що під час звільнення позивачки відповідачем було дотримано вимоги ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки судом не встановлено порушень трудового законодавства при звільненні позивачки, підстав для відшкодування моральної шкоди суд не вбачає.

З наведених підстав у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судові витрати, понесені позивачкою, необхідно залишити по фактично понесеним.

Відповідно доп.2ч.2ст.141ЦПК Україниінші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відповідач наділений правом протягом п`яти днів після ухвалення рішення подати суду докази розміру витрат, які останній сплатив у зв`язку з розглядом цієї справи.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 209, 259, 263-265, 272. 274, 279, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_1 , до Комунального некомерційного підприємства «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради» про визнання звільнення протиправним, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 22.10.2024 року.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

представник позивача: адвокат Ковальов Андрій Ігорович, РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Григорія Усика, 38.

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Олександрійська центральна районна лікарня Олександрійської міської ради», код ЄДРПОУ 01995077, місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. А. Кохана, 12.

представник відповідача: адвокат Стрижак Інна Олександрівна, РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Петрове, вул. Центральна, 38, каб. 108.

Суддя Т.В. Голосеніна