Рішення

від 21.10.2024 по справі 161/16888/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/16888/24

Провадження № 2-а/161/248/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого судді Пушкарчук В.П.

з участю секретаря судового засідання Швед Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Карпука А.С.

представника відповідача Ковальчука Б.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

11.09.2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з вищевказаним позовом на обґрунтування якого зазначив, що 14.08.2024 року було винесено постанову серії MVA № 2428436, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності як особу, яка 13.08.2024 року о 12:18 год у м. Луцьку по вул. П`ятницька гірка, 12, керувала транспортним засобом Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_1 , та порушила правила стоянки, а саме: здійснила стоянку транспортного засобу на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, що є порушенням вимог п. 15.10 «б» ПДР України. Зазначає, що вказаного правопорушення ОСОБА_1 не вчиняв, оскільки належний йому автомобіль не був припаркований на тротуарі за вказаною в оскаржуваній постанові адресою. Зауважує, що автомобіль позивача було розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, при цьому для руху пішоходів залишалось більше 2 м., що відповідало вимогам п. 15.10 «в» ПДР України, а відтак виключало факт інкримінованого йому порушення. На підставі викладеного, просить суд скасувати постанову, закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративногоправопорушення та вирішити питання розподілу судових витрат.

26.09.2024 року представником відповідача було подано відзив на вищевказану позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень щодо позову зазначив, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП відбулось з повним дотриманням матеріальних норм та чинних норм процесуального законодавства. Вказує, що факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується належними та допустими доказами. Зокрема, на місці фіксації правопорушення відсутні дорожні знаки, які дозволяли б стоянку. У задоволенні позову просить відмовити.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали із викладених у позові підстав та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 14.08.2024 року старшим інспектором (інспектором з паркування) Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Труш Т.В. було винесено постанову серії MVA № 2428436 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

З оскаржуваної постанови вбачається, що 13.08.2024 року о 12:18 год у м. Луцьку по вул. П`ятницька гірка, 12, особа, яка керувала транспортним засобом Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_1 , порушила правила стоянки, а саме: здійснила стоянку транспортного засобу на тротуарі у місці, яке не позначено відповідними дорожніми знаками з табличками, що є порушенням вимог п. 15.10 «б» ПДР України.

Частиною 2статті 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначенийКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно доЗакону України «Про дорожній рух», встановлюютьПравила дорожнього руху, затвердженіпостановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Згідноз пунктом 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до частини 1статті 122 КУпАПперевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до вимогстатті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно зстаттею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 10 КУпАПвизначає, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Положеннями статей245,252,280 КУпАПпередбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Згідноз пунктом 15.10 Правил дорожнього руху, стоянка забороняється:

а) у місцях, де заборонена зупинка;

б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);

в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;

З наведеного слідує, що чинніПравила дорожнього руху, а саме п.15.10впередбачають можливість стоянки легкового автомобіля на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Вказане є винятком із заборони, встановленої п.15.10бПравил дорожнього руху.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року №749/447/17, в якій зроблений висновок стосовно правильного застосування п.15.10бтав.

В даному випадку, як вбачається з наданої фотофіксації, автомобіль позивача був припаркований з дотриманням п.15.10 «в» ПДР, а саме на краю тротуару. Автомобіль є легковим. Вимірювання відстані для руху пішоходів працівником відповідача не здійснювалася і будь-яких причин чому відповідач не здійснював таких дій, останнім суду не повідомлено.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що стоянка на тротуарі можлива лише у разі наявності дорожніх знаків 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки», оскільки п.15.10 «в» ПДР, яким і керувався позивач здійснюючи паркування свого автомобіля, вимог стосовно обов`язкової наявності будь-яких інформаційно-вказівних дорожніх знаків не встановлює.

Отже, оскільки позивач припаркував свій легковий автомобіль на краю тротуару, який прилягає до проїзної частини, що дозволено п.15.10 «в» ПДР, а відповідачем не вимірювалася відстань для руху пішоходів, в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що будь-які докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП суду не надані, суд вважає за необхідне оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 2000 грн.

У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивача долучає до матеріалів справи договір про надання правової допомоги адвокатом від 05.09.2024 року, акт прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги (з детальним описом виконаних робіт) від 27.09.2024 року, квитанцію від 06.09.2024 року.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Враховуючи вимоги ст. 134 КАС України та з огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов`язаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, кількість судових засідань, суд, з урахуванням основоположних засадсправедливості,виваженості тарозумності, вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 500 грн.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 605, 60 грн., сплачений останнім при зверненні до суду з даним позовом та витрати на правничу допомогу в сумі 500 грн.

Керуючись ст. 286 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Скасувати постанову Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради серії MVA№ 2428436від 14.08.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп. та вирати на правничу допомогу у розмірі 500 (п`ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області В.П. Пушкарчук