Рішення

від 09.10.2024 по справі 363/110/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

09.10.2024 Справа № 363/110/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вишгороді цивільнусправу запозовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах Вишгородської районної державної адміністрації до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду,

встановив:

керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації звернувся до суду з даним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4073 га з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002, а також стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Димерської селищної ради «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачу земельних ділянок у власність» № 655-12-VIII від 21.10.2021 року всупереч вимог земельного законодавства України, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4073 га з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002 для ведення особистого селянського господарства на території Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (с. Сухолуччя, урочище «Кружок»), за рахунок земель лісового фонду, які перебували у користуванні ДП«Димерське лісове господарство».

Відповідно до інформації філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України») № 01-848 від 11.07.2023 року, за матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та накладається на межі кварталу № 7, виділів №№ 23,26 Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Димерське лісове господарство».

Крім цього доводив, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення повністю підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 04-934 від 25.09.2023 року з долученими картографічними матеріалами, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002 накладається на виділи №№ 22,24 кварталу № 7 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Право постійного користування ДП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Димерське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 7 кварталу Ясногородського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме проектом організації та розвитку лісового господарства 2014 року, який затверджений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, планшетом № 1 до лісовпорядкування 1993 року, планшетом № 1 до лісовпорядкування 2003 року, планшетом № 2 до лісовпорядкування 2014 року Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство».

В силу положень ст.ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

З листа філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 01-848 від 11.07.2023 вбачається, що ДП «Димерське лісове господарство» не надавало погодження на вилучення земельної ділянки з вищевказаним кадастровим номером із постійного користування земель лісового фонду для відведення їх у приватну власність чи оренду.

Отже, Димерською селищною радою Вишгородського району Київської області, всупереч вимогам ст.ст. 116, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, відведено у приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення без її попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП «Димерське лісове господарство».

Представник Димерської селищної ради подав до суду відзив, в якому зазначив, що право постійного користування ДП «Ліси України» землями лісогосподарського призначення 7 кварталу Ясногородського лісництва підтверджуються планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення повністю підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 25.09.2023 №04-934 з долученими картографічними матеріалами, яка не є допустимо-належним доказом, оскільки єдиним таким доказам на право постійного користування земельною ділянкою має бути державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, якого у справі немає.

ОСОБА_1 подав заяву про визнання позову та просив розглянути справу у його відсутність.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, рішенням Димерської селищної ради «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачу земельних ділянок у власність» № 655-12-VIII від 21.10.2021 року, ОСОБА_1 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002, площею 0,4073 га для ведення особистого селянського господарства на території Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (с. Сухолуччя, урочище «Кружок»).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №335468471 від 13 червня 2023 року, право власності на вказану вище земельну ділянку з 11 листопада 2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно інформації філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі ДП «Ліси України») № 01-848 від 11.07.2023 року, за матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та накладається на межі кварталу № 7, виділів №№ 23,26 Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України» в особі філії «Димерське лісове господарство». ДП «Ліси України» в особі філії «Димерське лісове господарство» не надавало погодження на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002 із постійного користування земель лісового фонду для відведення їх у приватну власність чи оренду.

Право постійного користування ДП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Димерське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 7 кварталу Ясногородського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме проектом організації та розвитку лісового господарства 2014 року, який затверджений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, планшетом № 1 до лісовпорядкування 1993 року, планшетом № 1 до лісовпорядкування 2003 року, планшетом № 2 до лісовпорядкування 2014 року Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство».

З листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект № 04-934 від 25.09.2023 року, викопіювання з кадастрової карти України на ортофотоплані, викопіювання з кадастрової карти України з відображенням шару «Ліси», а також фрагменту картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу №7 Ясногородського лісництва, ДП «Димерський лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002 є землею лісогосподарського призначення та накладається на виділи №№22,24 кварталу № 7 Ясногородського лісництва ДП «Димерський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №6146-23 від 05 жовтня 2023 року, Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування державного підприємства "Димерське лісове господарство" земельної ділянки із кадастровим номером 3221888301:16:118:0002 приймалося.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 ЛК України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ч. 2 ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За положеннями пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А тому при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України.

Як передбачено ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ч. ч. 1, 2, 4 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та позовні вимоги дСевастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть н вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом

Вилучення земельних ділянок провадиться згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 142 зазначеного кодексу встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевогої набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).

У той же час, в п.п. 52-56 постанови ВПВС від 23 листопада 2021 року справі №359/3373/16-ц зазначено, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже,в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс1

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

Отже, виходячи з мети уточнених позовних вимог і їх обґрунтування, вимога про витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння особи на користь власника (віндикаційний позов в порядку ст. 387 ЦК України), є вірним способом захисту порушених прав позивача, а тому підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Обставини того, що рішенням Димерської селищної ради № 655-12-VIII від 21.10.2021 року всупереч вимог земельного законодавства України, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4073 га з кадастровим номером 3221888301:16:118:0002 для ведення особистого селянського господарства на території Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (с. Сухолуччя, урочище «Кружок»), за рахунок земель лісового фонду, які перебували у користуванні ДП«Димерське лісове господарство», коли вказане підприємство погодження на вилучення спірної земельної ділянки із постійного користування земель лісового фонду для відведення їх у приватну власність чи оренду не надавало, визнані ОСОБА_1 в повному обсязі. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання відповідачем позову вимогам Закону не суперечить та прав, свобод чи інтересів інших осіб не порушує.

Таким чином, позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону й підлягають задоволенню, коли обраний спосіб захисту відповідає обставинам справи, ґрунтується на вимогах Закону і є адекватним змісту порушеного права.

Крім того, прокурором представлено документальне підтвердження понесених судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Тобто, у разі визнання відповідачем позову, позивачу, який не звільнений від сплати судового збору, з державного бюджету повертається 50% судового збору, який ним сплачено при поданні позову, а із відповідача стягуються (відшкодовуються) на користь позивача інші 50% судового збору.

При цьому, суд зазначає, що прокурор звернувся до суду із первісним позовом, в якому висував дві вимогами немайнового характеру та одну майнового, за які сплатив судовий збір в загальному розмірі 8052 грн.

Проте, 09 травня 2024 року прокурор подав уточнений позов, в якому висунув лише одну вимогу майнового характеру до ОСОБА_1 . Будь-яких позовних вимог до Димерської селищної ради останнім не висунуто.

За таких обставин, позивачу з державного бюджету України слід повернути 6 710 грн. сплаченого при подачі позовної заяви судового збору (за дві вимоги немайнового характеру, які після уточнення позову судом не розглядалися), та стягнути на його користь 1 342 грн. судового збору з ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити.

Витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4073, кадастровий номер 3221888301:16:118:0002

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн.

Повернути Київській обласній прокуратурі з державного бюджету України судовий збір в розмірі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн.

Повне судове рішення буде складено 21 жовтня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивачі: Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області, код ЄДРПОУ 0290999625, знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13.

Вишгородська районна державна адміністрація, знаходиться за адресою: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.

Відповідачі: Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Соборна, 19.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А.

Суддя