Рішення

від 22.10.2024 по справі 619/199/24

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/199/24

провадження № 2/619/378/24

РІШЕННЯ

іменем України

21 жовтня 2024 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Овсяннікова В.С., за участі секретаря судового засідання Кісіль А.О., представника позивача ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_2 до Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до Золочівської селищної ради Богодухівського району, Харківської області, про визнання за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області з вищевказаним позовом у порядку підсудності, визначеної рішенням Вищої ради правосуддя України № 399/0/15-23 від 20 квітня 2023 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Харківської області», яким територіальну підсудність судових справ Золочівського районного суду Харківської області визначено Дергачівському районному суду Харківської області.

Позов обґрунтовано тим, що вона з 2009 року відкрито і безперервно володіє житловим будинком АДРЕСА_1 , постійно проживає в ньому.

Позивач вказує, що вона є уродженкою смт Золочів, народилася та проживала разом з батьками неподалік від вищевказаного будинку, а саме у будинку АДРЕСА_1 . В 1971 році вона вийшла заміж, та переїхала разом з чоловіком до Луганська. У 1982 році після розірвання шлюбу, продовжувала проживати у Луганську за адресою: АДРЕСА_2 . На початку 2009 року за сімейними обставинами вона була змушена повернутися до Золочева і вселитися до будинку АДРЕСА_1 .

Потапова зазначає, що до 05.02.2005 року (до часу смерті) у зазначеному будинку проживала ОСОБА_3 , яка була їй родичкою. Чи володіла остання зазначеним будинком та з яких підстав їй було невідомо. Але на той час у будинку ніхто не проживав, про право на нього ніхто не заявляв, тобто фактично власник будинку був відсутній.

14.11.2014 Управлінням соціального захисту Золочівської РДА її було взято на облік як внутрішньо переміщену особу, за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Обставини, які обумовили володіння ОСОБА_2 зазначеним житловим будинком, не давали і не могли давати їй сумніву щодо правомірності володіння ним. Адже бувший власник на час вселення і початку мого проживання у будинку помер. Ніхто з його спадкоємців (якщо такі були) про право на будинок не заявляли. Тобто фактично власник зазначеного будинку був відсутній, у зв`язку з чим вона тривалий час добросовісно, безперервно і відкрито володіє зазначеним житловим будинком, більш ніж 10 років.

Просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала та пояснила, що вона в дитинстві проживала у смт. Золочів Харківської області до 19 років, потім переїхала до м. Луганська. У 2009 році повернулася до с-ща Золочів Харківської області із м. Луганськ за сімейними обставинами, пройшла по вулиці та побачила, що будинок був покинутий. Сусіди сказали, що в цьому будинку ніхто не проживає. Вона заселилася до будинку зі своїм співмешканцем та проживають в ньому до цього часу. Вказала, що за дозволом зверталася до селищної ради, в якій їй дозволили проживати у будинку та користуватися земельною ділянкою, але документально це нічим не підтверджувалося.

Пояснила, що їй відомо, що у цьому будинку проживала якась бабця до лютого 2005 року, після її смерті, до будинку ніхто не приходив, чи є спадкоємці позивачці не відомо. Світло було проведено у січні 2010 року, але документи на постачання електроенергії було оформлено на ОСОБА_3 через те, що позивач не має до цього будинку ніякого відношення.

Вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 як ВПО. Про те, що ОСОБА_3 померла позивач дізналася у 2006 році. На момент вселення до будинку знала про власника цього будинку зі слів сусідів, що це була ОСОБА_3 .

Представник відповідача Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області у судове засідання не з`явився, надав до суду пояснення в якому просив справу розглянути без участі представника відповідача, рішення прийняти на розсуд суду, зазначивши, що саме по собі проживання позивача у ваищевказаному житловому будинку не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 344 ЦК України.

Давність володіння може вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, фактичне володіння майном не має обгрунтовуватися будь-якою правовою підставою володіння чужим майном. Вважає, що позивачем не доведені обставини, передбачені ст. 344 ЦК України для набуття права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, мають нормальні сусідські доброзичливі відносини. Проживає у с-щі ОСОБА_5 з 2004 року. У 2009 році ОСОБА_2 у селищі шукала будинок, де можна жити, та в невдовзі заселилися по АДРЕСА_1 , де проживала стара ОСОБА_3 . До ОСОБА_3 приходила тільки жінка із соціальної допомоги, ніхто ніколи до неї не приїздив та не відвідував. Коли у 2005 році вона померла ніхто з родичів не приїхав її ховати. Хата з 2005 по 2009 рік так і стояла без мешканців. Щодо родичів ОСОБА_3 свідку нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, проживає по АДРЕСА_3 . Вказала, що знає позивачку з дитинства, відносини підтримують сусідські доброзичливі. ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 з 2009 року з чоловіком удвох. Раніше у цьому будинку проживала бабця одна до 2005 року, ніхто ніколи до цієї бабці не ходив, окрім соціальної служби. З 2005 по 2009 рік будинок пустував.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача та свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_3 , (померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на праві приватної власності в цілій частині згідно дублікату договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого 29.05.1958 року державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори за №671, відповідно до довідки КП «Архітектурно-інвентаризаційне бюро Золочівської селищної ради» від 23.02.2024 №91 (а.с. 27).

Відомості про наявність обмежень, обтяжень, арешту на вищевказаний будинок, згідно інформації з державного реєстру речових прав відсутні (а.с. 28).

Згідно з технічним паспортом житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 має загальну площу 30,3 кв.м., з дерев`яними перекриттям, дерев`яною підлогою, що також підтверджується витягом з реєстру будівельної діяльності (а.с. 29-36).

Відповідно до Акту вуличного депутата, затвердженого секретарем виконкому Золочівської селищної ради, ОСОБА_2 тривалий час з 2009 року відкрито і безперервно володіє житловим будинком АДРЕСА_1 , постійно мешкаючи в ньому. У цей будинок ОСОБА_2 вселилася в той час, коли в ньому уже ніхто не проживав. До 05.02.2005 року до часу смерті у будинку проживала ОСОБА_3 про право на будинок ніхто не заявляв. Про існування потенційних спадкоємців після смерті ОСОБА_3 невідомо (а.с. 37).

Зі звіту про оцінку майна, проведеного ТОВ «Бюро оцінки Старлайн» за замовленням ОСОБА_1 , житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,30 кв.м. та житловою площею 10,50 кв.м. вартість майна складає 130100 гривень (а.с. 38-45).

Згідно відповіді Дергачівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) за №1544 від 29.12.2021, в архіві відділу зберігається актовий запис про смерть №54 від 24.02.2005, складений Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області на ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 70).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).

З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Судом уцій справівстановлено,що позивачка ОСОБА_2 достеменно зналапро те,що у житловомубудинку,що розташованийза адресою: АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_3 , отже, позивачка не може вважатись добросовісним набувачем нерухомого майна, права власності на яке за набувальною давністю вона просить визнати за собою оскільки була, або мала бути обізнаною щодо власників спірного будинку.

Відповідно, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що має місце добросовісне заволодіння домоволодінням, та наявність підстав для визнання права саме за набувальною давністю.

Суд зауважує, що тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Надані судутехнічний паспорт,витяг зреєстру будівельноїдіяльності,а такожзвіт прооцінку майна підтверджують лишенавність житловогобудинку,який розташованийза адресою: АДРЕСА_1 з загальнимиданими.

Проте відповідач зазначає, що ОСОБА_2 , вказуючи, що вона з 2009 року відкрито та безперервно володіла вищевказаним житловим будинком та постійно мешкала в ньому не надає жодних доказів цих обставин в обгрунтування своїх позовних вимог. Також зазначає, що давність володіння може вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності, а фактичне володіння майном не має спиратися на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Заперечення представника позивача щодо процесуальної форми позиції представника відповідача у виді заперечення суд не приймає, оскільки представник достатньо чітко і зрозуміло виклав у ньому свою позицію, а сторона позивача із цими запереченнями ознайомлена.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 на підставі ст. 344 ЦК України.

Враховуючи результат розгляду справи, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Золочівська селищна рада Богодухівського району Харківської області, код ЄДРПОУ: 25175462, юридична адреса: 62203, Харківська область, Богодухівський район, смт Золочів, вул. Центральна, буд. 13-А.

Повний текст рішення виготовлено 22.10.2024.

Суддя В. С. Овсянніков