Постанова

від 22.10.2024 по справі 917/822/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Харків Справа №917/822/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства «Карсад І» (вх.№1978Х/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 року у справі №917/822/24,

за позовом Комунального підприємства «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, пров. Чайковського, 5, м. Полтава, 36002,

до Приватного підприємства «Карсад І», вул. Степна 1, с. Розсошенці, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38751,

про стягнення 75060,70 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства «Карсад І» про стягнення 75060,70 грн заборгованості за договором про співробітництво №23 від 21.04.2021 року.

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо своєчасного проведення компенсації за використання наданих йому прав відповідно до умов договору. Правовими підставами позову визначено ст. 11, 525, 526, 530, 612, 615, 625, 626, 901, 903, 905 Цивільного Кодексу України та ст. 173, 193 Господарського Кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 року у справі №917/822/24 (повний текст складено 29.07.2024 року, суддя Ківшик О.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства «Карсад І» (вул. Степна 1, с. Розсошенці, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38751, код ЄДРПОУ 36422178) на користь Комунального підприємства «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради (пров. Чайковського, 5, м. Полтава, 36002, код ЄДРПОУ 30191518) 75060,70 грн заборгованості та 3028,00 грн судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 року.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив предмет договору, що призвело до невірного застосування норм права. Так, предметом договору є не послуги, а майнові права, оскільки право, яке надається позивачем відповідачу, не змінюється, воно має постійний характер, тому не може вважатися послугою.

Скаржник вказує, що надані позивачем акти надання послуг за найменуванням «Право по організації автостоянки по вул.Нікітченка, 7а» не можуть бути визнані первинними документами по договору №23 «Про співпрацю» від 21.04.2021 року. Відсутність належних первинних документів свідчить про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем по договору №23 «Про співпрацю» від 21.04.2021 року.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/822/24.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 20.08.2024 року.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

27.08.2024 року матеріали справи №917/822/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача 02.09.2024 року надійшов відзив (вх.№11371), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

21.04.2021 року між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та Приватним підприємством «Карсад І» укладено договір про співробітництво №23.

Сторони у договорі погодили, що Комунальне підприємство «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради з метою ефективної роботи по створенню та облаштуванню додаткових місць для зберігання автотранспорту на комунальній стоянці по вул. Нікітченка, 7а у м.Полтава, передає Приватному підприємству «Карсад І» права по організації та створенню належних умов для зберігання автотранспорту на комунальних автостоянках, а Приватне підприємство «Карсад І» в компенсацію за використання цих прав сплачує Комунальному підприємству «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради грошові кошти (п. 1.1 договору).

Плата за наданими згідно з умовами цього договору правами становить 188729,82 грн з ПДВ за рік та 15727,48 грн з ПДВ за місяць (п. 3.1 договору). Нарахування починається з 20.03.2021 року (п. 3.2 договору).

Плата за користування правами вноситься Приватним підприємством «Карсад І» у грошовій формі щомісяця у розмірі 1/12 частини річної суми визначеної у пункту 3.1 договору протягом 10 (десяти) календарних днів наступним за останнім календарним днем місяця, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок КП, що зазначений у реквізитах сторін (п. 3.4 договору).

Договір укладено терміном з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року (п. 5.1 договору).

28.01.2022 року між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та Приватним підприємством «Карсад І» укладено додаткову угоду №1 до договору про співробітництво №23, відповідно до якої сторони узгодили, зокрема, наступне:

- пункт 5.1 розділу 5 договору виклали у такій реакції: «Цей договір укладено на термін з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року» (п.1 додаткової угоди №1);

- пункт 3.1 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Плата за наданими згідно з умовами цього договору правами становить 186213,95 грн з ПДВ за рік та 15517,83 грн з ПДВ за місяць» (п. 2 додаткової угоди №1);

- пункт 3.2 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Нарахування плати за даною додатковою угодою починається з 01.01.2022 року» (п.3 додаткової угоди №1).

12.04.2022 року між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та Приватним підприємством «Карсад І» укладено додаткову угоду №2 до договору про співробітництво №23, відповідно до якої сторони узгодили, зокрема, наступне:

- пункт 3.1 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Плата за наданими згідно з умовами цього договору правами становить 12471,35 грн з ПДВ за місяць» (п. 1 додаткової угоди №2);

- пункт 3.2 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Нарахування плати за даною додатковою угодою починається з 01.04.2022 року по 31.05.2022 року» (п.2 додаткової угоди №2).

01.06.2022 року між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та Приватним підприємством «Карсад І» укладено додаткову угоду №3 до договору про співробітництво №23, відповідно до якої сторони узгодили, зокрема, наступне:

- пункт 3.1 розділу 3 Договору виклали у такій редакції: «Плата за наданими згідно з умовами цього договору правами становить 186213,99 грн з ПДВ за рік та 15517,83 грн з ПДВ за місяць» (п. 1 додаткової угоди №3);

- пункт 3.2 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Нарахування плати за даною додатковою угодою починається з 01.06.2022 року та діє до кінця воєнного стану в Україні» (п.2 додаткової угоди №3).

29.12.2022 року між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та Приватним підприємством «Карсад І» укладено додаткову угоду №4 до договору про співробітництво №23, відповідно до якої сторони узгодили, зокрема, наступне:

- пункт 5.1 розділу 5 договору виклали у такій реакції: «Цей Договір укладено на термін з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року» (п.1 додаткової угоди №4).

Матеріали справи не містять додаткову угоду №5. Крім того посилань на її наявність немає.

01.08.2023 року між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та Приватним підприємством «Карсад І» укладено додаткову угоду №6 до договору про співробітництво №23, відповідно до якої сторони узгодили, зокрема, наступне:

- пункт 3.1 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Плата за наданими згідно з умовами цього договору правами становить в рік 198860,65 грн, в т.ч. ПДВ 33143,44 грн, та 16571,72 грн з ПДВ за місяць» (п.1 додаткової угоди №6);

- пункт 3.2 розділу 3 договору виклали у такій редакції: «Нарахування плати за даною додатковою угодою починається з 01.08.2023 року» (п.2 додаткової угоди №6).

Матеріали справи містять акти надання послуг за найменуванням «Право по організації автостоянки по вул. Нікітченка 7а», а саме: акт від 31.08.2021 № 7547 на суму 15727,48 грн, акт від 30.09.2021 №7897 на суму 15727,48 грн, акт від 31.10.2021 №8208 на суму 15727,48 грн, акт від 30.11.2021 №8336 на суму 15727,48 грн, акт від 31.12.2021 №8572 на суму 15727,48 грн, акт від 31.01.2022 №227 на суму 15517,83 грн, акт від 28.02.2022 №551 на суму 15517,83 грн, акт від 31.03.2022 №598 на суму 15517,83 грн, акт від 30.04.2022 №671 на суму 12471,35 грн, акт від 31.05.2022 №892 на суму 12471,35 грн, акт від 30.06.2022 №1045 на суму 15517,83 грн, акт від 31.07.2022 №1210 на суму 15517,83 грн, акт від 31.08.2022 №1446 на суму 15517,83 грн, акт від 30.09.2022 №1743 на суму 15517,83 грн, акт від 31.10.2022 №2042 на суму 15517,83 грн, акт від 30.11.2022 №2221 на суму 15517,83 грн, акт від 31.12.2022 №2381 на суму 15517,83 грн, акт від 28.02.2023 №493 на суму 16571,72 грн, акт від 31.03.2023 №699 на суму 16571,72 грн, акт від 30.04.2023 №863 на суму 16571,72 грн, акт від 31.05.2023 №1017 на суму 16571,72 грн, акт від 30.06.2023 №1204 на суму 16571,72 грн, акт від 31.07.2023 №1374 на суму 16571,72 грн, акт від 31.08.2023 №1630 на суму 16571,72 грн.

Зазначені акти підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін. Зауважень щодо наданих послуг матеріали справи не містять.

Як стверджує у позовній заяві позивач, ним направляли акти надання послуг ПП «Карсад І», але відповідні акти не поверталися з підписами. Доказів як на підтвердження цієї обставини, так і на її спростування відсутні.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ПП «Карсад І» зобов`язувався перерахувати на рахунок КП «Полтава-сервіс» ПМР за надання послуг за період з 30.04.2021 року по 31.12.2023 року грошові кошти в сумі 526109,68 грн, проте перераховано грошові кошти в сумі 451048,91 грн і заборгованість відповідача за договором станом на 31.12.2023 року складає 75060,77 грн.

У позовній заяві вказано, що КП «Полтава-сервіс» ПМР супровідним листом №208 від 05.03.2024 року відповідачу направлені, зокрема, акти звірки взаємних розрахунків за договором, за період з квітня 2021 року по 31 грудня 2023 року. Однак на підтвердження вказаної обставини доказів немає.

КП «Полтава-сервіс» ПМР направив відповідачу претензію №320 від 18.03.2024 року з вимогою про невідкладне перерахування 75060,77 грн заборгованості з оплати послу за договором.

З огляду на відсутність реагування на претензію, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 75060,70 грн заборгованості.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Суд першої інстанції, враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, дійшов висновку, що договір є змішаним, а оцінка правомірності заявлених вимог з огляду на зазначені позивачем підстави позову має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з надання послуг.

Апелянт не погоджується з таким висновком та вважає, що повинно бути застосоване законодавство про договір найму, яке міститься у параграфі 1 Глави 58 Цивільного кодексу України, оскільки предметом договору є не послуги, а майнові права.

Проте, колегія суддів відхиляє такі посилання апелянта, оскільки, по-перше, відповідні заперечення не були заявлені до суду першої інстанції та не були предметом дослідження; по-друге, як вбачається з матеріалів, позивач в обґрунтування позовних вимог, серед іншого, посилається на приписи Цивільного законодавства, що регламентують правовідносини у сфері послуг. При цьому, сторони керувались обставинами надання послуг, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами саме надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Як було встановлено, у п. 3.1 договору (з урахуванням додаткових угод) сторони узгодили розмір щомісячної плати за послуги, а у п. 3.4 договору сторони узгодили порядок та строк щомісячної оплати за послуги.

З урахуванням наведених вище норм права, сторони скористалися наданою законодавцем можливістю врегулювати у договорі свої правовідносини щодо визначення порядку та умов надання послуг і їх оплати на власний розсуд, встановивши як порядок надання послуг за договором, так і їх оплати:

- з 30.04.2021 року по 01.01.2022 року щомісячна вартість послуг становила 15727,48 грн з ПДВ за умовами договору ;

- з 01.01.2022 року по 01.04.2022 року щомісячна вартість послуг становила 15517,83 грн з ПДВ за умовами додаткової угоди №1 до договору;

- з 01.04.2022 року по 31.05.2022 року щомісячна вартість послуг становила 12471,35 грн з ПДВ за умовами додаткової угоди №2 до договору;

- з 01.06.2022 року по 01.01.2023 року щомісячна вартість послуг становила 15517,83 грн з ПДВ за умовами додаткової угоди №3 до договору;

- з 01.01.2022 року по 31.12.2023 року щомісячна вартість послуг становила 16571,72 грн з ПДВ за умовами додаткової угоди №4 та №6 до договору

та мала бути сплачена відповідачем щомісяця протягом 10 (десяти) календарних днів наступним за останнім календарним днем місяця, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок КП, що зазначений у реквізитах сторін.

З відзиву на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт надання позивачем послуг за договором протягом періоду з 30.04.2021 року по 31.12.2023 року. Відзив ґрунтується лише на незгоді із ціною позову та наявністю актів надання послуг лише за період з серпня 2021 року по серпень 2023 року включно.

Проте, як вірно відзначив місцевий господарський суд, укладений між сторонами договір не ставить в залежність оплату послуг з наявністю акту їх надання.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16.02.2021 року у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. and others v. Sweden») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Оскільки матеріали справи не містять доказів щодо дострокового розірвання договору чи визнання його недійсним, виходячи з правомірності правочину відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, застосовуючи стандарт вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Належних доказів сплати заборгованості у повному обсязі чи обґрунтованого контррозрахунку стягуваних сум відповідач суду не надав.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства «Карсад І» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 року у справі №917/822/24, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Карсад І» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 року у справі №917/822/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук