Рішення

від 15.10.2024 по справі 906/870/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/870/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Грабовська І.О., дов. №06 від 26.04.2024;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Алєксашова Дмитра Юрійовича до Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал"

про стягнення 499792,09грн

Фізична особа-підприємець Алєксашов Дмитро Юрійович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" 499792,09грн, з яких: 370000,00грн основного боргу, 95335,25грн пені, 24281,43грн інфляційних втрат, 10175,41грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №11-090-23 від 27.07.2023 в частині оплати поставленого товару.

В якості правових підстав позивач зазначає, зокрема, ст.525,526,530,611,625,692 Цивільного кодексу України, ст.173,193,222 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 01.10.2024 відкладено розгляд справи по суті на 15.10.2024 об 11:30.

10.10.2024 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу і задовольнити позовні вимоги щодо стягнення 95335,25грн пені, 10175,41грн 3% річних та 24281,43грн інфляційних нарахувань.

14.10.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що останній не заперечує проти позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних та просить зменшити розмір пені на 99%.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.10.2024 підтвердив факт сплати ним суми основного боргу під час розгляду справи в суді, а також підтримав викладене у надісланому до суду запереченні на відповідь на відзив.

Представник позивача в судове засідання 15.10.2024 не прибув, надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. В якому, зокрема, просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу і задовольнити позовні вимоги щодо стягнення 95335,25грн пені, 10175,41грн 3% річних та 24281,43грн інфляційних нарахувань, а також стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи.

27.07.2023 між Фізичною особою-підприємцем Алєксашовим Дмитром Юрійовичем (постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Коростенський завод залізобетонних шпал" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №11-090-23 (далі Договір) (а.с. 13-14).

Згідно п.1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю продукцію (надалі товар) відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Відповідно до п.6.2 Договору вартість товару, узгоджена в специфікаціях до даного договору включає: ціну товару, витрати постачальника по навантаженню товару на транспортний засіб, транспортні витрати постачальника, страхування, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України.

Покупець оплачує поставлений товар за ціною, вказаною в Специфікації №1 (Додаток №1) (п.6.3 Договору).

Постачальник гарантує незмінність ціни на поставлений товар з моменту відвантаження до моменту надходження коштів від покупця на розрахунковий рахунок постачальника (п.6.6 Договору).

Згідно з п.7.1 Договору розрахунки з постачальником здійснюються у безготівковій формі.

За змістом п.7.2 Договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України в ЄДР податкових накладних (п.7.3 Договору).

Термін оплати може змінюватися за згодою сторін (п.7.4 Договору).

Відповідно до п.7.5 Договору з метою проведення розрахунків днем поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем, що зазначена у документах на транспортування (товарно-транспортна накладна).

За змістом п.11.1 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за даним Договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим договором.

Згідно з п.11.2 Договору у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

У випадку суперечок та розбіжностей, що виникли з цього договору, сторони вживають заходи для врегулювання спірних питань шляхом переговорів. Додержання досудового врегулювання спору між сторонами обов`язково (п.12.1-12.2 Договору).

Даний договір діє з моменту його підписання повноважними представниками сторін до 31.12.2023 включно, а в частині розрахунків за отриманий товар до повного виконання (п.16.2 Договору).

Позивачем у матеріали справи подано копії видаткової накладної №890 від 30.11.2023 та товарно-транспортної накладної №43 від 30.11.2023 на підтвердження поставки відповідачу товару на суму 570000,00грн (а.с. 18, 20 на звороті - 21).

24.04.2024 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №24/04 від 24.04.2024 з вимогою про сплату вартості поставленого товару в розмірі 570000,00грн, а також акт звірки взаємних розрахунків №32 від 18.04.2024 (а.с.22-24).

11.06.2024 відповідачем надіслано позивачу відповідь на претензію №598/06, в якій повідомляється про зобов`язання ПрАТ "Коростенський завод залізобетонних шпал" здійснити розрахунок з ФОП Алєксашовим Д.Ю. протягом червня-липня 2024 року (а.с.25).

Посилаючись на невиконання відповідачем його зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо стягнення 499792,09грн, з яких: 370000,00грн основного боргу, 95335,25грн пені, 24281,43грн інфляційних втрат, 10175,41грн 3%річних.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України)).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюютьсяЦивільним кодексом Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК Українивстановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №11-090-23 від 27.07.2023.

Відповідно до ч.1, 2ст.712 ЦК Україниза договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Частиною 1статті 691 ЦК Українипередбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно достатті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1статті 530 Цивільного кодексу Українипередбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу Українивизначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ч.1ст.193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу Українипередбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як суд зазначав вище, позивач умови договору поставки №11-090-23 від 27.07.2023 виконав належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткової накладної №890 від 30.11.2023 та товарно-транспортної накладної №43 від 30.11.2023 на підтвердження поставки відповідачу товару на суму 570000,00грн (а.с.18, 20 на звороті - 21).

Водночас, відповідач своїх обов`язків щодо оплати поставленого товару за вказаною видатковою накладною згідно умов договору виконав частково оплативши вартість отриманого товару в розмірі 200000,00грн, про що свідчить копія платіжної інструкції №1089 від 31.07.2024 (а.с.26 на звороті).

Тобто, станом на день звернення позивача з позовом до суду сума заборгованості відповідача перед ним становила 370000,00грн (570000,00грн 200000,00грн).

Водночас, під час розгляду справи в суді відповідачем здійснено оплату отриманого товару в розмірі 370000,00грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №1354 від 23.08.2024 (на суму 370000,00грн) (а.с. 57).

Як визначено п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з ним не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної нормиГПК Україниможливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, суд закриває провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 370000,00грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10175,41грн 3% річних за періоди: 04.01.2024-31.07.2024 (на суму боргу 570000,00грн) і 01.08.2024-12.08.2024 (на суму боргу 370000,00грн), а також 24281,43грн інфляційних втрат за період січень-червень 2024 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що позивачем невірно зазначено в його розрахунках період нарахування розміру 3% річних на суму боргу 570000,00грн. Тому, з врахуванням часткової проплати відповідачем вартості отриманого товару в розмірі 200000,00грн 31.07.2024, суд вважає правильним період нарахування 3% річних на суму заборгованості 570000,00грн: 04.01.2024-30.07.2024.

Таким чином, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", судом здійснено перерахунок 3% річних на суму заборгованості 570000,00грн: 04.01.2024-30.07.2024, відповідно до якого розмір 3% річних за цей період, що підлягає до задоволення, складає 9764,75грн, а загальна сума 3% річних за періоди: 04.01.2024-30.07.2024 (на суму боргу 570000,00грн) і 01.08.2024-12.08.2024 (на суму 370000,00грн) становить 10128,68грн (9764,75грн + 363,93грн).

У задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 46,73грн 3% річних (10175,41грн 10128,68) суд відмовляє.

Суд, перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок розміру інфляційних втрат, вважає, що останній є арифметично вірним, тому позовна вимога позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі 24281,43грн підлягає задоволенню.

Також, позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 95335,25грн пені за періоди: 04.01.2024-31.07.2024 (на суму боргу 570000,00грн) та 01.08.2024-12.08.2024 (на суму боргу 370000,00грн).

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.2ст.217 ГК Україниодним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Статтею 549 ЦК Українивстановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно дост.230 ГК Україништрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.6ст.232 ГК Українинарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 193 ГК Українивстановлено, що порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбаченихГосподарським кодексом, іншими законами або договором.

Як судом зазначалося вище, відповідно до п.11.2 Договору в разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що позивачем у наведеному в позовній заяві розрахунку суми пені вказано пеню, нараховану за періоди 04.01.2024-31.07.2024 (на суму боргу 570000,00грн) та 01.08.2024-12.08.2024 (на суму боргу 370000,00грн), тобто за 222 дні, що у свою чергу, перевищує визначений законом шестимісячний строк для нарахування пені.

Судом критично оцінюється посилання позивача в обґрунтування вимог в частині пені за 222 дні, на погодження збільшення строку нарахування даного виду неустойки сторонами в договорі поставки №11-090-23 від 27.07.2023, з огляду на наступне. Як судом вказувалося вище, п.11.2 Договору визначено, що в разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати. Тобто, зі змісту даного пункту Договору не вбачається встановлення сторонами більш тривалого строку для нарахування пені, ніж передбачено ч.6 ст.232 ГК України, лише зазначено про можливість постачальника нараховувати пеню за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Таким чином, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон" власний розрахунок, суд, з врахуванням дати поставки товару (30.11.2023, виникнення зобов`язання щодо оплати 02.01.2024), змісту п.7.2 Договору та ч.6ст.232 ГК України, дійшов висновку, що підставною і такою, що підлягає стягненню є пеня, нарахована за період з 04.01.2024 по 02.07.2024 на загальну суму 80438,52грн.

У частині вимог щодо стягнення 14896,73грн пені (95335,25грн 80438,52грн) суд відмовляє.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 99% суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання щодо можливості зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив викладено клопотання про зменшення розміру пені на 99%. В обґрунтування зменшення розміру пені відповідач посилається на недоведення позивачем факту спричинення йому відповідачем збитків внаслідок прострочення здійснення оплати за договором поставки №11-090-23 від 27.07.2023.

За змістом ч.2ст.218 Господарського кодексу Україниучасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Господарський кодекс України встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 ГК України).

У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Також, необхідно зауважити, що нормами чинного цивільного та господарського законодавства не ставиться в залежність право нарахування кредитором неустойки (зокрема, пені) від наявності збитків, спричинених йому невиконанням чи неналежним виконанням своїх зобов`язань боржником.

Крім того, розмір пені, що заявляється позивачем до стягнення в межах даної справи, є співрозмірним до суми заборгованості відповідача з невиконання обов`язку здійснення оплати за договором поставки №11-090-23 від 27.07.2023.

Також, суд зауважує, що скрутне матеріальне та фінансове становище як суб`єкта господарювання в умовах воєнного стану в Україні характерне як для відповідача, так і для позивача.

Інші докази щодо наявності обставин, які є підставами для зменшення розміру пені, передбачених ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 99%.

Згідно з ч.2, 3ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядкуст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1ст.77 ГПК Україниобставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1ст.86 ГПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме - в частині вимог про 80438,52грн пені, 10128,68грн 3% річних, 24281,43грн інфляційних втрат. У частині вимог щодо стягнення 14896,73грн пені та 46,73грн 3% річних суд відмовляє в позові. Крім того, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 370000,00грн основного боргу за відсутністю предмету спору.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1ст.123 ГПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1статті 129 ГПК Українипередбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір необхідно покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач заявиввимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20000,00грн.

Частиною 3статті 123 ГПК Українивстановлено, щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).

Частинами 1, 2статті 126 ГПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктом 1 частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з положеннямист.126 Господарського процесуального кодексу Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5ст.126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.5-7, 9ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (наведений правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 11.11.2021 у справі №910/7520/20).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставіст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014, у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та у постановах від 13.02.2020 у справі №910/2170/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00грн до суду подано копії договору про надання правничої допомоги №2-24 від 12.08.2024 (а.с. 4-5), додаткової угоди №1 від 12.08.2024 до нього (а.с. 6), ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АН №1486951 від 13.08.2024 адвокатом Васильєвою К.О. (а.с. 7), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4468 від 29.08.2012 (а.с. 8).

У справі №906/870/24 предметом позову є стягнення заборгованості за поставку товару.Позовна заява містить опис обставин з посиланням на умови договору, одну видаткову накладну як на підставу позовних вимог та декілька норм матеріального права, що не є складним процесом у виконанні відповідних робіт та значними затратами у часі. Кількість документів, необхідних для підготовки позовної заяви, є невеликою.Щодо обсягу наданих адвокатом послуг, то суд зазначає, що підготовка позовної заяви здійснена не зовсім якісно. Адвокатом подано позовну заяву з наведеними в ній розрахунками стягуваних сум, в якій неправильно визначено періоди нарахування пені та3% річних.

Крім того, п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи характер та рівень складності даної справи, принцип пропорційності, помилкове здійснення розрахунку заявлених до стягнення сум, тривалість одного судового засідання, в якому брав участь представник позивача, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00грн.

Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов`язання за договором про надання правничої допомоги №2-24 від 12.08.2024 і додаткової угоди №1 від 12.08.2024 до нього.

Керуючись п.2 ч.1 ст.231, ст.123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в справі №906/870/24 в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 370000,00грн.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" (11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Маяковського, буд.78; ідентифікаційний код 00282406) на користь Фізичної особи-підприємця Алєксашова Дмитра Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ):

- 80438,52грн пені;

- 10128,68грн 3% річних;

- 24281,43грн інфляційних втрат;

- 5818,18грн судового збору;

- 10 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. У задоволенні вимог щодо стягнення 14896,73грн пені та 46,73грн 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.10.24

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - позивачу через електронний кабінет

2 -представнику позивача через електронний кабінет

3 - відповідачу через електронний кабінет