Рішення

від 08.10.2024 по справі 910/8018/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2024Справа № 910/8018/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія"</a>;

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта";

про стягнення 121 164 237,10 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Лєбедєва А. М., адвокат, ордер серії АА № 1328755 від 16.09.2024;

Від відповідача: Ткаченко К. В., адвокат, довіреність № 01/01/20-900/д від 12.12.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" грошові кошти в розмірі 121 164 237,10 грн, що складаються з основної суми боргу у розмірі 95 766 880,00 грн, інфляційних витрат у розмірі 2 734 589 грн, пені у розмірі 20 713 335,65 грн та 3% річних у розмірі 1 949 431,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/8018/24, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 27.08.2024.

18.08.2024 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

19.08.2024 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія"</a> подало до господарського суду відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на позовну заяву.

27.08.2024 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія"</a> на відзив.

17.09.2024 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду клопотання про продовження строку підготовчого засідання, продовження строку на подання заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 17.09.2024 розглядалося клопотання Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Враховуючи наведене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити пропущений процесуальний строк на подання відзиву та долучив його до матеріалів справи.

Крім того, суд, ухвалив не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити пропущений процесуальний строк на подання заперечення на відповідь на відзив та долучив його до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/8018/24 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 08.10.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.10.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

08.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія" (далі також - позивач, експедитор) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі також - відповідач, замовник) укладено договір № 42/01-2023/16/01/705-НП (далі - договір), відповідно до п. 1.2. якого, експедитор приймає на себе зобов`язання за дорученням, за плату (винагороду) та за рахунок замовника надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів замовника як у власних, орендованих вагонах так і вагонах, що знаходяться під управлінням Експедитора на інших законних підставах (далі в тексті договору - вагони експедитора), а також надавати інші послуги, що обумовлені в додатках до цього договору, а замовник прийняти і оплатити надані експедитором послуги на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.4. договору, за підсумками роботи за звітний період, але не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, експедитор надає замовнику на затвердження й підписання акт надання послуг за звітний період, який є первинним документом для відображення операцій в бухгалтерському та податковому обліку та містить всі фактичні витрати експедитора, що виникли в ході виконання заявки замовника, розрахунок винагороди експедитора та інші обумовлені додатками, послуги та плати. За домовленістю сторін можуть оформлюватися декілька актів на місяць за підсумками роботи в періоді, який вказано в акті наданих послуг.

Як визначено п. 3.1.5. договору, замовник зобов`язується, не пізніше 2-х робочих днів з дати надходження від експедитора по електронній пошті актів наданих послуг, узгоджувати або надавати зауваження до таких актів шляхом направлення письмової відповіді на повідомлення експедитора. Вказані акти направляються експедитором на електронну пошту замовника: ІНФОРМАЦІЯ_1. У разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, замовник зобов`язаний надіслати їх експедитору у письмовій формі з наданням усіх існуючих у замовника документів, якими підтверджуються зауваження або заперечення, на протязі строку передбаченого для розгляду акту. Якщо в строки, передбачені даним договором, від замовника на адресу експедитора не надійшли письмові зауваження/заперечення до нього, акт наданих послуг вважається прийнятим замовником без заперечень. Приймати і підписувати оригінали актів наданих послуг експедитора протягом 5 (п?яти) робочих днів з дати їх отримання від експедитора.

За умовами п. 4.1.2. договору, зокрема, загальна сума (ціна) договору визначається як вартість послуг, наданих експедитором та оплачених замовником за весь період дії цього договору, та не може перевищувати 100 000 000,00 грн, в тому числі ПДВ 16 666 666,67 грн.

Згідно з п. 4.2. договору, для виконання передбачених договором послуг, замовник проводить авансові платежі. Оплата послуг експедитора здійснюється замовником в національній валюті України протягом 10-и банківських днів з дати виставлення рахунка експедитора шляхом перерахування на поточний рахунок експедитора 100% передоплати за узгоджені сторонами перевезення, якщо інше не обумовлене додатками до даного договору.

Як передбачено п. 4.3. договору, остаточний розрахунок між сторонами здійснюється за фактично надані послуги в кожному звітному місяці в строк не пізніше 10-и банківських днів з дати підписання акту наданих послуг, наданого експедитором.

Разом з тим, відповідно до п. 5.2. договору, за порушення замовником зобов`язань, передбачених розділом 4 даного договору в частині розрахунків, замовник зобов`язаний сплатити експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (п. 9.2. договору).

Пунктом 9.3. договору визначено, що цей договір діє до 31 грудня 2023 року. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Позивач вказує, що він свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши послуги з організації перевезення вантажів, що підтверджується актами про надання послуг, а відповідач прийняв послуги без жодних зауважень.

Однак, як зазначає позивач, у подальшому, відповідач перестав приймати та підписувати акти наданих послуг, хоча у період січень, лютий, березень 2024 року позивач такі послуги надавав, а відповідач приймав послуги транспортного експедирування.

Також позивач звертає увагу суду, що про наміри відповідача користуватися послугами транспортного експедирування свідчить і той факт, що останній не повідомив за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору про його припинення, а тому відповідно до приписів п. 9.2. договору він є пролонгованим та тих самих умовах на наступний календарний рік.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість виходить за межі строку дії договору, заявлена позивачем вартість послуг значно перевищує максимально допустиму суму (ціну) договору, а послуги на заявлений позивачем обсяг не надавались.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач виконав в повному обсязі, надавши послуги з організації перевезення вантажів загальною вартістю 82 029 920,00 грн, а відповідач прийняв послуги без жодних зауважень, що підтверджується наступними актами про надання послуг: актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 1 від 30.06.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 2 від 30.06.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування №42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 3 від 30.06.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 4 від 31.07.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 5 від 31.07.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 6 від 31.08.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 7 від 31.08.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 8 від 30.09.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 9 від 30.09.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 10 від 30.09.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 11 від 31.10.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 12 від 31.10.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 року за № 13 від 31.10.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 року за № 14 від 30.11.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 15 від 30.11.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 16 від 30.11.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 17 від 31.12.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 18 від 31.12.2023; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 року за № 19 від 31.12.2023.

Суд зазначає, що вказані акти складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

Також суд вказує, що відповідач проти вказаного факту не заперечує.

В свою чергу, позивачем надавалися відповідачу послуги у період січень-березень 2024 року, про що позивачем складено наступні документи: акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 20 від 31.01.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 21 від 31.01.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01-2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 22 від 31.01.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 29 від 29.02.2024; актом наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 24 від 29.02.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 25 від 29.02.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 26 від 29.02.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 27 від 31.03.2024; акт наданих послуг по договору транспортного експедирування № 42/01- 2023/16/01/705-НП від 26.04.2023 за № 28 від 31.03.2024.

Проте, відповідачем вказані акти підписано не було.

Як визначено п. 3.1.5. договору, замовник зобов`язується, не пізніше 2-х робочих днів з дати надходження від експедитора по електронній пошті актів наданих послуг, узгоджувати або надавати зауваження до таких актів шляхом направлення письмової відповіді на повідомлення експедитора. Вказані акти направляються експедитором на електронну пошту замовника: ІНФОРМАЦІЯ_1. У разі виникнення розбіжностей по акту наданих послуг, замовник зобов`язаний надіслати їх експедитору у письмовій формі з наданням усіх існуючих у замовника документів, якими підтверджуються зауваження або заперечення, на протязі строку передбаченого для розгляду акту. Якщо в строки, передбачені даним договором, від замовника на адресу експедитора не надійшли письмові зауваження/заперечення до нього, акт наданих послуг вважається прийнятим замовником без заперечень. Приймати і підписувати оригінали актів наданих послуг експедитора протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати їх отримання від експедитора.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надавалися позивачеві письмові зауваження/заперечення до вказаних актів.

Таким чином, враховуючи умови п. 3.1.5. договору, акти наданих послуг за період січень- березень 2024 року вважаються прийнятим замовником, тобто відповідачем, без заперечень.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме залізничних накладних, які надані через підсистему "Електронний суд" разом з відповіддю на відзив, позивачем протягом січень-березень 2024 року надавалися відповідачу послуги з організації перевезення вантажів.

Так суд вказує, що відповідно до вказаних залізничних накладних відповідач є платником, в п.15. цих накладних вказано або "зберігання для ПАТ "Укрнафта" або "для ПАТ "Укрнафта" по договору №1/5/2120 (22/01/02/34-Н) про надання послуг з переробки від 01.01.2023", а відповідно до відомостей до вказаних накладних, оператором вагонів, зокрема, є позивач.

При цьому, в деяких залізничних накладних відповідач є отримувачем та платником, а в п. 15 вказаних накладних вказано про відомості про вантаж, а саме зазначено: давальницька нафта ПАТ "Укрнафта".

В свою чергу, позивачем, на виконання умов договору, складено наступні рахунки на оплату: № 30 від 31.01.2024 на суму 7 319 280,00 грн; № 31 від 29.02.2024 на суму 4 792 960,00 грн; № 32 від 31.03.2024 на суму 1 624 720,00 грн.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Так, Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вказує, що докази, надані позивачем на підтвердження надання ним послуг відповідачеві у період січень-березень 2024 року є більш вірогідними, аніж надані відповідачем та, в свою чергу є такими, що підтверджують надання послуг за вказаний період.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що за умовами п. 9.3. договору визначено, що цей договір діє до 31 грудня 2023 року. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Суд вказує, що доказів припинення договору, зокрема письмових заяв, повідомлень чи іншого, матеріали справи не містять, сторонами до суду такі докази не подавалися.

А відтак, враховуючи наведене, договір є пролонгованим на тих же умовах до 31 грудня 2024.

При цьому суд вказує, що в межах договору, позивачем за 2023 рік надано послуг відповідачеві, з урахуванням наданих до матеріалів справи доказів, загальною вартістю 82 029 920,00 грн, що в свою чергу не суперечить п. 4.1.2. договору, яким визначено, що ціна договору не може перевищувати 100 000 000,00 грн, в тому числі ПДВ 16 666 666,67 грн.

Вказане також стосується наданих послуг позивачем за період січень-березень 2024 року, оскільки договір є пролонгованим на тих же умовах до 31 грудня 2024.

Щодо твердження відповідача про те, що позивач необґрунтовано завищив кількість діб користування вагонами, то суд вказує наступне.

Так, розділом 4 Договору визначено умови та порядок розрахунків.

Умовами п. 4.1.1. встановлено, плату за користування вагонами експедитора в процесі надання послуг з організації перевезень вантажів (у вантажному та порожньому рейсах).

Розмір плати за користування вагонами експедитора в процесу наданні послуг з організації послуг перевезень вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) визначається шляхом множення ставки плати, зазначеної у п. 4.1.2. цього договору на розрахункову кількість діб, що встановлена на маршруті перевезення вантажу як для власних вагонів перевізника (АТ "Укрзалізниця").

Разом з тим, на офіційному ресурсі АТ "Укрзалізниця" міститься договір з надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, який є договором приєднання перевізника (АТ "Укрзалізниця") з організації послуг перевезення залізничними шляхами.

Саме на цей договір міститься посилання в п. 4.1.1. як на такий який визначає розрахункову кількість діб, що встановлена на маршруті перевезення.

Так, п.3.2.1 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом визначено, наступне: Розмір плати за використання власного вагону Перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) визначається в наступному порядку: При перевезенні по території України, як сума плати за використання вагону впроцесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за такими формулами: В= Вван + Впор; Вван = Спл х Тван ; Впор = Спл х Тпор, де: Вван - плата за використання власного вагону Перевізника під час перевезення вантажу, грн / вагон; Впор - плата за використання власного вагону Перевізника під час перевезення порожнього вагону, грн / вагон; Тван - розрахункова кількість діб у вантажному рейсі; Тпор - розрахункова кількість діб у порожньому рейсі; Спл - ставка плати за використання власних вагонів Перевізника для відповідного типу, грн / вагон за добу, зазначена в додатку 1-2 до договору.

Плата нараховується за ставками, що діють на дату приймання вантажу до перевезення.

Розрахункова кількість діб використання власного вагону перевізника у вантажному або порожньому рейсах визначається за такими формулами: Тван = Lван/ Vср, Тпор = Lван х Кпп/ Vср, де: Lван - тарифна відстань перевезення вантажу, км; Vср - середня швидкість перевезення власного вагону Перевізника за одну добу (км/добу), відповідно до таблиці 3 додатку 1-2 договору залежно від типу рухомого складу, виду сполучення та виду відправки (за винятком розрахунку Тпор, у якому застосовується Vср, що зазначено у таблиці 3 додатку 1-2 договору, для вагонної/контейнерної відправки залежно від типу рухомого складу та виду сполучення).

У всіх випадках за кожне перевезення (за вантажний або порожній рейси) неповна доба використання округляється до повної; Кпп - коефіцієнт порожнього пробігу, зазначено у додатку 1-2 до договору.

Тож, як вбачається з умов договору укладеного між позивачем та відповідачем, а також з договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом розрахункова доба та фактична доба вагону у рейсі під навантаження не є тотожними поняттями, а тому надані позивачем до акту наданих послуг розрахунки послуг є коректними та таким, що відповідають погодженим сторонами умовам договору.

Враховуючи вищевикладене суд вказує, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 95 766 880,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач за прострочення строків оплати за надані послуги, нарахував та просить стягнути з відповідача 2 734 589,84 грн інфляційних втрат та 1 949 431,61 грн 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено п. 4.3. договору, остаточний розрахунок між сторонами здійснюється за фактично надані послуги в кожному звітному місяці в строк не пізніше 10-и банківських днів з дати підписання акту наданих послуг, наданого експедитором.

Проте, в порушення вимог договору, відповідачем не сплачено вартість наданих позивачем послуг у вказаний строк, а відтак, суд вказує, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 2 734 589,84 грн інфляційних втрат та 1 949 431,61 грн 3% річних, відповідно за визначений позивачем період.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 20 713 335,65 грн.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2. договору, за порушення замовником зобов`язань, передбачених розділом 4 даного договору в частині розрахунків, замовник зобов`язаний сплатити експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 5.2. договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив його арифметичну вірність, тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 20 713 335,65 грн підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Нестерівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична компанія "Сінергія"</a> (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 30/32, оф. 205б, ідентифікаційний код 39863680) 95 766 880 (дев`яносто п`ять мільйонів сімсот шістдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят) грн 00 коп. заборгованості, 2 734 589 (два мільйона сімсот тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 84 інфляційних втрат, 1 949 431 (один мільйон дев`ятсот сорок дев`ять тисяч чотириста тридцять одна) грн 61 коп. 3% річних, 20 713 335 (двадцять мільйонів сімсот тринадцять тисяч триста тридцять п`ять) грн 65 коп. пені та 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.10.2024.

Суддя О.В. Мандриченко