Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/7842/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/7842/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНД ІНТЕРСЛУХ КИЇВ"

про стягнення 563 377,55 грн штрафних санкцій

за участі представників учасників справи:

від позивача Шелехова І.О.

від відповідача Марченко Д.П., Герлянд К.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) [далі - позивач, Департамент] звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНД ІНТЕРСЛУХ КИЇВ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 563 377,55 грн штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 22.06.2023 № 59 (далі - Договір) в частині поставки товару у встановлений Договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/7842/24, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, відповідачу для подання відзиву на позов встановлено строк у п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали.

22.07.2024 та у подальшому 23.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 26.07.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНД ІНТЕРСЛУХ КИЇВ" про поновлення строку для подання відзиву на позов, прийнято відзив до розгляду.

26.07.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, а 31.07.2024 - заперечення на відповідь на відзив.

09.08.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з посиланням на те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, потребує врахування значення справи для сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження; постановлено здійснювати розгляд справи № 910/7842/24 у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін і призначено судове засідання призначити на 29.08.2024.

У судовому засіданні 29.08.2024 оголошено перерву до 16.09.2024.

У судовому засіданні 16.09.2024 суд відклав засідання на 26.09.2024.

26.06.2024 відповідач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

У судовому засіданні 26.09.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, представники відповідача заперечили проти доводів Департаменту та просили у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 26.09.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.06.2023 Департаментом (замовник) і Товариством (учасник) укладено Договір, за умовами якого:

- учасник зобов`язується у 2023 році поставити замовнику, а замовник прийняти та оплатити товар - 33180000-5 Апаратура для підтримування фізіологічних функцій організму (Системи кохлеарної імплантації, 2 лота), зазначений в специфікації (додаток 1), а саме: лот 2 - 33185200-2 Кохлеарні імплантати - Система кохлеарної імплантації, призначена для компенсації глухоти (35643 Система кохлеарної імплантації) - 4 шт. (пункт 1.1);

- найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна сума товарів зазначені в специфікації (додаток 1) [пункт 1.2];

- сума Договору становить 3 161 636,00 грн, у тому числі ПДВ: 206 836,00 грн (ціна Договору визначається з урахуванням розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України) [пункт 3.1];

- розрахунки проводяться відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України шляхом оплати замовником вартості товарів, зазначених в специфікації до Договору, після їх отримання та згідно пред`явленої учасником видаткової накладної (пункт 4.1);

- строк поставки товарів: протягом 2023 року (не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника, але не пізніше 29.12.2023) [пункт 5.1];

- учасник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені Договором (пункт 6.3.1);

- у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань учасник сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожен день затримки (пункт 7.2);

- Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 29.12.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та умов Договору (пункт 10.1).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками; у встановленому порядку Договір не оспорений та не визнаний недійсним.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позивач вказує, що 04.07.2023 направив відповідачу заявку на постачання № 061-190/уо, яка отримана Товариством 04.07.2023.

На переконання Департаменту, останнім днем поставки товару в силу приписів Договору є 14.07.2023 (не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника).

Оскільки відповідач не поставив товар у визначений строк, Департамент нарахував і просив стягнути з Товариства штрафні санкції у загальному розмірі 563 377,55 грн за період з 15.07.2023 до 29.12.2023.

12.02.2024 позивач направив відповідачу претензію № 061-1859 про стягнення штрафних санкцій.

19.03.2024 Департамент повторно направив Товариству претензію № 061-2956 від 18.03.2024 про стягнення штрафних санкцій.

Оскільки відповідач не сплатив штрафні санкцій на вимоги позивача, то останній звернувся з цим позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 563 377,55 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що позивач неправильно тлумачить пункт 5.1 Договору, неправильно визначив останній день поставки товару та неправомірно нарахував штрафні санкції з 15.07.2023 до 29.12.2023.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на таке.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Сторони у Договорі, а саме у пункті 5.1 визначили строк поставки товару - протягом 2023 року (не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника, але не пізніше 29.12.2023).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється згідно з статтею 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими у статті 213 ЦК України.

Якщо правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Правові висновки Верховного Суду щодо правила про те, що особа, яка включила ту або іншу умову у договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), викладено у постановах Верховного Суду: від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 у справі № 910/878/19, від 13.12.2023 у справі № 910/12904/22.

Враховуючи викладене вище, з огляду на положення Договору та враховуючи приписи статей 251, 254, 651, 653, 655, 663 ЦК України, суд дійшов висновку, що тлумачення пункту 5.1 Договору дає підстави однозначно вважати, що кінцевим строком поставки товару сторонами було визначено саме "не пізніше 29.12.2023".

Таким чином, прострочення з поставки товару за умовами Договору розпочинається після 29.12.2023.

Враховуючи те, що позивачем нараховано штрафні санкції за період з 15.07.2023 до 29.12.2023, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки порушення строку поставки товару у вказаний період не відбулося, а тому й відсутні підстави нараховувати штрафні санкцій за вказаний період.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236-237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.10.2024.

Суддя О.Г. Удалова