Постанова

від 16.10.2024 по справі 914/15/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/15/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Офісу Генерального прокурора - Колодяжна А. В.,

Петруся Петра Петровича - Білан П. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024

(судді Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.)

у справі за позовом Керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Жовківської міської ради Львівського району Львівської області

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за оренду землі у розмірі 500 910,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Керівник Жовківської окружної прокуратури Львівської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (далі - Жовківська міськрада, позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення 500 910,32 грн заборгованості за оренду землі.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано наявністю у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати за земельну ділянку за договором оренди земельної ділянки від 30.01.2013, яка є непогашеною та підлягає стягненню в судовому порядку.

2. Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Львівської області ухвалою від 16.04.2024 закрив провадження у справі, оскільки встановив, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк договір, на підставі якого стягуються кошти, укладений із фізичною особою - ОСОБА_1 , що не був зареєстрований та не перебував у статусі підприємця.

2.2. Західний апеляційний господарський суд постановою від 20.06.2024 скасував ухвалу суду першої інстанції та передав справу до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

2.3. Мотивував тим, що висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі за неналежною підсудністю є передчасним, оскільки, набуваючи земельну ділянку в оренду для обслуговування АЗС з розміщенням біля неї автомобільної стоянки великовагових автомобілів, відповідач мав намір використовувати її для ведення своєї господарської діяльності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

3.1. 19.07.2024 відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

3.2. Зазначив про неврахування апеляційним господарським судом відсутності доказів реєстрації відповідача як суб`єкта підприємницької діяльності та використання земельної ділянки за спірним договором для введення господарської діяльності.

3.3. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №909/996/22, від 03.08.2023 у справі № 910/13049/22, від 19.07.2023 у справі № 922/1308/20, від 13.04.2023 у справі № 908/933/22, від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, від 22.02.2023 у справі № 913/142/21, від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22, від 19.10.2022 у справі № 910/13937/21, від 02.06.2022 у справі № 910/13614/21, від 18.08.2021 у справі № 926/661/20, від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, вказує, що спори щодо виконання договору, стороною якого є фізична особа, не підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

4. Позиція інших учасників справи, заяви, клопотання

4.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4.2. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

4.3. Відповідач подав до Верховного Суду додаткові пояснення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.4. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

5.5. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

5.6. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

5.7. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.8. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

5.9. Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

5.10. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

5.11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

5.12. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.

5.13. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

5.14. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

5.15. Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.

5.16. Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

5.17. Як встановили суди попередніх інстанцій, спір у справі виник із правочину - договору оренди землі від 30.01.2013, укладеного орендарем ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер 220852452) для обслуговування АЗС з розміщенням біля неї автомобільної стоянки великовагових автомобілів

5.18. За змістом статей 177 та 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі нерухомі (нерухоме майно, нерухомість), такі як земельні ділянки та об`єкти, розміщені на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни цільового призначення.

5.19. За статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а стаття 320 ЦК України надає право власнику майна використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

5.20. Однак, для встановлення використання такого майна для здійснення підприємницької діяльності, потрібно з`ясувати, що воно використовується для ведення відповідної діяльності саме фізичною особою, адже фізична особа вправі укладати щодо належного їй майна договори і не у межах господарської діяльності (наприклад, передати в оренду).

5.21. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

5.22. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

5.23. Втім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 6.40) виснувала, що у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

5.24. Колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд правильно виходив з того, що зазначення у договорі оренди його сторону, як фізичну особу (без вказівки на статус суб`єкта господарювання) саме по собі не вказує на цивільну юрисдикцію спору щодо виконання такого договору, а з`ясуванню підлягає передусім використання об`єкту речових прав саме для здійснення власної підприємницької діяльності.

5.25. Зі встановлених у цій справі судом першої інстанції обставин справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер 220852452) є особою без статусу фізичної особи-підприємця, що підтверджується долученим до матеріалів справи листом Державної податкової служби у Львівській області на адвокатський запит від 18.03.2024, і доказів використання відповідачем майна для здійснення власної підприємницької діяльності прокурор не подав.

5.26. Водночас апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на те, що "очевидно, що набуваючи земельну ділянку в оренду для обслуговування АЗС з розміщенням біля неї автомобільної стоянки відповідач мав намір використовувати її для ведення господарської діяльності", не встановив суттєвих фактичних обставин, які впливають на правильне визначення юрисдикційності цього спору та не спростував обставин, встановлених судом першої інстанції.

5.27. Отже, зважаючи на обставини цієї справи відсутні підстави стверджувати про те, що ця справа належить до юрисдикції господарського суду.

5.28. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції вірно враховано наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції та зроблено обґрунтований висновок, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки відсутні докази здійснення відповідачем господарської (підприємницької) діяльності у цьому спорі, тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.2. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.3. Зважаючи на наведене, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції, якою закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України - залишити в силі.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на Прокурора.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 скасувати, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.04.2024 залишити в силі.

3. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська обл., м. Львів, пр-кт Шевченка, буд. 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський