Постанова від 17.10.2024 по справі 333/883/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 333/883/18

провадження № 51-2395 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

виправданої ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_11 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2014 року за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України на 4 роки 1 місяць позбавлення волі, звільненого умовно-достроково 30 березня 2017 року на невідбутий строк покарання 1 рік 3 місяці 15 днів,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2013 року за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 304, ч. 2 ст. 199 КК України на 6 років позбавлення волі, звільненого умовно-достроково 29 травня 2015 року на невідбутий строк покарання 1 рік 9 місяців 2 дні,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України;

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та жителя АДРЕСА_3 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 03 липня 2023 року за ст. 128 КК України на 1 рік обмеження волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 199, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199, ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 185 КК України;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки та жительки АДРЕСА_4 , раніше судимої за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі, звільненої від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 199, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2023 року:

ОСОБА_11

- за обвинуваченням за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 199 КК України по епізоду, де потерпілою є ОСОБА_14 , - виправдано у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні цього кримінального правопорушення;

- визнано винним за ч. 2 ст. 199 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього особистого майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до цього покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2014 року і остаточно ОСОБА_11 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць з конфіскацією всього особистого майна.

Початок строку відбуття покарання обчислювати з дня приведення вироку до виконання.

Зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 листопада 2018 року по 15 лютого 2022 року включно;

ОСОБА_12

- за обвинуваченням за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 199; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 199 КК України по епізодах, де потерпілими є ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та свідком ОСОБА_18 - виправдано у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні цих кримінальних правопорушень;

- визнано винним за ч. 2 ст. 199 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього особистого майна.

Початок строку відбуття покарання обчислювати з дня приведення вироку до виконання.

Зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 листопада 2018 року по 15 лютого 2022 року включно;

ОСОБА_13 засуджено за:

- ч. 1 ст. 309 КК України до обмеження волі на строк 1 рік;

- ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 5 років;

- ч. 1 ст. 199 КК України до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 КК України ОСОБА_13 звільнено від відбування покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку в цій частині.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_13 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_13 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 15 грудня 2022 року по день набрання вироком законної сили;

ОСОБА_10 за обвинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 199; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України виправдано у зв`язку з недоведеністю в її діяннях складів вказаних правопорушень.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , будучи неодноразово судимими, в тому числі за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 199 КК України, а ОСОБА_13 , будучи особою, раніше судимою за вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а також умисних корисливих злочинів, знову скоїли аналогічні злочини за таких обставин.

ОСОБА_12 , не пізніше липня 2017 року, маючи умисел на виготовлення та зберігання з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот Національного банку України, організував таке виготовлення за допомогою технічних засобів у виді комп`ютерної та розмножувально-копіювальної техніки з повно-кольоровим відтворенням зображень, не за технологією підприємства, що здійснює випуск національної валюти України.

Не пізніше 13 липня 2017 року та 29 вересня 2017 року в орендованій у ОСОБА_11 квартирі АДРЕСА_5 , ОСОБА_12 повторно виготовив підроблені банкноти НБУ різного номіналу, які зберігав з метою подальшого збуту у вказаній квартирі, а також за адресою проживання своєї дружини по АДРЕСА_2 .

У липні 2017 року ОСОБА_12 у вказаній квартирі залишив у кімнаті підроблені банкноти НБУ на загальну суму не менше 7000 грн.

ОСОБА_13 , не пізніше 13 липня 2017 року, вважаючи їх як засіб платежу за оренду кімнати, присвоїв їх собі, а у подальшому зрозумів, що вони є підробленими. Після цього, достовірно знаючи про підроблення банкнот, маючи умисел на зберігання та перевезення з метою збуту та збут підроблених грошей, ОСОБА_13 13 липня 2017 року перевіз вказані банкноти до будинку АДРЕСА_6 , де придбав у ОСОБА_15 принтер та сканер, розплатившись підробленими банкнотами на загальну суму 6200 грн.

29 вересня 2017 року ОСОБА_12 , маючи умисел на збут виготовленої ним підробленої національної валюти України, повторно, у квартирі АДРЕСА_5 надав ОСОБА_11 підроблені банкноти на загальну суму 19 700 грн. для передачі ОСОБА_13 як засіб платежу за оренду кімнати. Того ж дня ОСОБА_13 відмовився від отримання підроблених банкнот, а ОСОБА_19 , достовірно знаючи про їх підробленість, повторно, присвоїв їх та зберігаючи при собі перевіз в автомобілі до м. Вільнянська Запорізької області з метою придбання продуктів та речей для себе і ОСОБА_20 , яка не була обізнана про його плани.

Того ж дня, приблизно о 13 год., ОСОБА_11 придбав на Центральному ринку у ОСОБА_16 курточку, розплатившись підробленою купюрою в 200 грн., а також у с. Антонівка Вільнянського району в магазині «Продукти» придбав алкогольні напої та продукти харчування, розплатившись підробленою банкнотою в розмірі 500 грн.

Крім того, ОСОБА_11 у смт. Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області під приводом придбання картоплі намагався збути ОСОБА_18 підроблену купюру номіналом 500 грн, але ця купюра у ОСОБА_18 викликала сумнів у її справжності та він відмовився приймати її в розрахунок за товар.

У подальшому ОСОБА_11 не зміг довести свій злочинний умисел, направлений на збут усіх або більшої частини підроблених банкнот, які йому передав ОСОБА_12 , оскільки автомобіль, на якому пересувався ОСОБА_11 , був зупинений працівниками поліції, які у період з 15:35 по 16:45 год. 29 вересня 2017 року провели обшук транспортного засобу та вилучили підроблені банкноти.

Крім того, ОСОБА_13 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів без мети збуту, повторно, незаконно придбав сухі фрагменти стеблів та листя рослини сіро-зеленого кольору і суху подрібнену речовину рослинного походження, яку переніс до себе за місцем проживання по АДРЕСА_3 , де сховав у сараї та незаконно зберігав до 07:30 год. 21 червня 2018 року, коли під час обшуку працівники поліції виявили та вилучили вказані речовини, що згідно висновку експерта є особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом, масою в перерахунку на суху речовину 33,266г, яку ОСОБА_13 зберігав без мети збуту.

Також 12 жовтня 2022 року, приблизно о 20:15 год., ОСОБА_13 умисно, повторно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_5 », розташованому по АДРЕСА_7 , таємно, шляхом вільного доступу, з прилавку магазину викрав майно, що належить ОСОБА_21 у сумі 12 650 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судовий розгляд проведено неповно, судові рішення щодо обвинувачених у частині виправдання за ч. 3 ст. 199 КК України постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Суд у вироку не навів мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення;

- відсутній висновок про підстави виправдання ОСОБА_10 з посиланням на відповідну норму процесуального закону;

- суд у вироку дійшов необґрунтованого висновку про непред`явлення ОСОБА_10 обвинувачення за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 199 КК України за епізодом збуту підробленої купюри ОСОБА_16 , хоча таке обвинувачення сформульоване в обвинувальному акті;

- безпідставно зазначив, що кваліфікація дій обвинувачених, як вчинення злочинів, передбачених ст. 199 КК України, у складі організованої групи, є лише припущенням органу досудового розслідування;

- в порушення вимог ч. 5 ст. 615 КПК України повний текст вироку не було вручено учасникам судового провадження в день його проголошення, оскільки в судовому засіданні була проголошена лише його резолютивна частина;

- суддею першої інстанції ОСОБА_22 було допущено порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки цей суддя у період перебування в нарадчій кімнаті постановив 2 судових рішення в інших провадженнях, що є підставою для скасування вироку суду.

На ці доводи апеляційний суд не дав умотивованих відповідей, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Апеляційний суд усупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК України безпідставно відмовив прокурору у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку.

Також, усупереч п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку не зазначено рішення щодо запобіжного заходу ОСОБА_12 та ОСОБА_11 до набрання вироком законної сили.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримала скаргу частково, вважала безпідставними доводи стосовно порушення суддею таємниці нарадчої кімнати та щодо порушення вимог ч. 5 ст. 615 КПК України, оскільки ці порушення не є істотними та не можуть бути підставами для скасування судових рішень. В іншій частині доводи касаційної скарги підтримала, вважала їх обґрунтованими та просила скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 та виправдана ОСОБА_10 у судовому засіданні вважала наведені прокурором доводи безпідставними та просили залишити скаргу без задоволення.

Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судові рішення без зміни.

Захисник ОСОБА_9 у суді касаційної інстанції підтримала скаргу прокурора та просила скасувати судові рішення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Прокурор у касаційній скарзі не оспорює доведеність винуватості ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 185 КК України, правильність кваліфікації його дій у цій частині та вид і розмір призначеного за цими статтями покарання. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Мотиви суду

Доводи касаційної скарги прокурора переважно зводяться до незгоди із виправданням ОСОБА_11 , ОСОБА_12 за окремими епізодами, ОСОБА_10 по всьому обсягу пред`явленого обвинувачення, а також із кваліфікацією дій ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 199 КК України. При цьому прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну, на його думку, оцінку судом першої інстанції доказів по справі, а також зазначає, що апеляційний суд усупереч вимог процесуального закону не перевірив аналогічних доводів апеляційної скарги прокурора та не дав на них мотивованих відповідей.

Проте, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив усю сукупність доказів, відповідно до ст. 94 КПК України надав оцінки як кожному доказу окремо, так і їх сукупності та дійшов переконливого висновку про відсутність в діях обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 складів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 199; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України, а в діях обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_13 складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 199; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України.

Висновки суду першої інстанції були перевірені апеляційним судом, який погодився із ними та не встановив порушень кримінального процесуального закону під час оцінки доказів судом. Не вказує про такі порушення і прокурор у касаційній скарзі.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у кримінальному провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про доведеність вини обвинувачених поза розумним сумнівом та правильно кваліфікував їх дії. Тому доводи прокурора не заслуговують на увагу.

Прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що при виправданні ОСОБА_10 за епізодом придбання продуктів харчування у ОСОБА_17 суд залишив поза увагою протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та цивільний позов, пред`явлений потерпілою. У той час, як ці ж докази суд поклав в основу доведеності винуватості ОСОБА_11 за цим епізодом.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Така винуватість має бути встановлена не на одному якомусь доказі, а на підставі сукупності усіх доказів, оцінених судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що потерпіла ОСОБА_17 безпосередньо в суді допитана не була, під час досудового розслідування чітко не зазначала, хто саме розплатився із нею підробленою купюрою, вищевказані докази не доводять причетність ОСОБА_23 до вчиненого. Тому суд дійшов висновку, що цих доказів недостатньо для доведення винуватості поза розумним сумнівом.

У той же час винуватість ОСОБА_11 за цим епізодом ґрунтується на сукупності усіх досліджених у судовому засіданні доказів, які у своєму взаємозв`язку дали суду підстави стверджувати, що саме він вчинив вказаний злочин. Висновки суду є належним чином мотивованими.

Що стосується твердження прокурора про відсутність у вироку посилання на передбачену законом підставу для виправдання ОСОБА_10 , то воно спростовується текстом вироку, де прямо зазначено про те, що прокурором не доведено, що в діях ОСОБА_10 є склади кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 199; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 199 КК України, а тому обвинувачена підлягає виправданню на підставі вимог п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

А отже, не відповідає дійсності твердження прокурора у касаційній скарзі про виправдання ОСОБА_10 за епізодом придбання куртки у ОСОБА_16 через непред`явлення їй обвинувачення. З тексту вироку вбачається, що суд виправдав ОСОБА_10 за цим епізодом через відсутність достатніх даних, які би вказували на те, що вона знала про підробленість банкноти, а отже, внаслідок недоведеності обвинувачення за цим епізодом.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що діям засуджених надано неправильну юридичну оцінку, оскільки ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_10 вчинили, на його думку, кримінальні правопорушення у складі організованої групи, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, що були предметом розгляду апеляційного суду та визнані необґрунтованими.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Тобто, ключовою ознакою організованої групи є її стійкість, яка є поняттям оціночним і має встановлюватись щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи свідчить про те, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв`язку з підготовкою або вчиненням кримінальних правопорушень.

Правильно зауважено апеляційним судом, що для організованої групи характерною є її згуртованість, яка проявляється у наявності постійних міцних внутрішніх зв`язків між учасниками групи, їх правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома.

Так, з суб`єктивної точки зору при вирішенні питання про скоєння особою кримінального правопорушення в складі організованої групи потрібно брати до уваги не лише її участь у вчиненні злочину разом з іншими особами, але й зміст її вини і, насамперед, усвідомлення нею цього членства в злочинній організованій групі й те, що така особа виконує покладені на неї обов`язки в групі.

Якщо не буде доведено, що особа усвідомлювала про своє перебування в складі організованої групи, то і відповідно її дії слід кваліфікувати залежно від того, який конкретно злочин вона вчинила та яка форма співучасті присутня при цьому.

Суд апеляційної інстанції вмотивовано погодився із висновками місцевого суду щодо відсутності в діях обвинувачених кваліфікуючої ознаки - вчинення кримінальних правопорушень організованою групою, оскільки, зважаючи на встановлені конкретні обставини кримінального провадження, що були підтверджені доказами, в тому числі і показаннями самих обвинувачених, не встановлено наявності розробленого і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності, чіткого розподілу ролей, відповідного характеру стосунків, які склались між її членами, загальних правил поведінки, її стійкості, та усвідомленості з боку співучасників, що вони діють у складі організованої групи.

Апеляційний суд зазначив, що прокурором не доведено, що обвинувачені під час вчинення інкримінованих подій утворили стійке об`єднання з розподілом ролей, єдиним планом, обізнаності з цим планом. В апеляційній скарзі прокурор не навів обґрунтованих відомостей про вчинення злочинів саме організованою групою, а лише описав перебіг подій і обставини, вчинені обвинуваченими. Будь-яких доказів на підтвердження наявності стійкого об`єднання прокурором не було надано. Твердження сторони обвинувачення про протилежне є надуманими, та такими, що суперечать встановленим судом першої інстанції обставинам.

Не були наведені такі переконливі докази і в касаційній скарзі прокурора, а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про правильність кваліфікації дій винних судом першої інстанції.

Покарання ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 призначено у відповідності до вимог статей 50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів.

У суду касаційної інстанції немає підстав стверджувати про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону суддею першої інстанції ОСОБА_22 під час перебування останнього в нарадчій кімнаті.

Прокурор у своїй скарзі вказує на упередженість судді, посилаючись на те, що він під час перебування у нарадчій кімнаті по даному кримінальному провадженню постановив кілька рішень в інших провадженнях, що, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог ст. 367 КПК України.

Ці доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив, що видалення суду до нарадчої кімнати було здійснено з дотриманням вимог статей 366, 367 КПК України, що прокурором не заперечувалося.

Як убачається зі змісту ст. 367 КПК України, під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.

Апеляційний суд встановив, що під час перебування в нарадчій кімнаті суддя ОСОБА_22 ухвалив кілька рішень, як слідчий суддя, по іншому кримінальному провадженню за ч. 1 ст. 286 КК України про накладення арешту на автомобілі. Відповідно до змісту цих судових рішень, вони постановлені без участі сторін, не стосуються жодним чином кримінального провадження відносно обвинувачених у даній справі.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що винесення вказаних ухвал не вплинуло на сприйняття суддею фактичних обставин по даному кримінальному провадженню, оцінку ним доказів, не становило істотних порушень вимог процесуального закону, які вплинули чи могли вплинути на ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Не навів таких обставин і прокурор, а тому це не може бути безумовною підставою для скасування вироку суду.

Наведене узгоджується з позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року (справа № 128/2455/15-к), відповідно до якої, з урахуванням положень ст. 367 КПК України, вчинення процесуальних дій та ухвалення суддею під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі, коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість судді при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.

Так само не вбачається істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час проголошення резолютивної частини вироку та вручення його копій учасникам судового провадження.

Положеннями ч. 5 ст. 615 КПК України передбачена можливість в умовах воєнного стану обмежитися проголошенням резолютивної частини вироку з обов`язковим врученням учасникам судового провадження його повного тексту в день проголошення.

Судом апеляційної інстанції перевірено доводи скарги прокурора про недотримання вимог зазначеної норми процесуального закону та зроблено висновок про їх необґрунтованість.

Апеляційний суд зазначив, що не у всіх випадках процесуальні порушення мають прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду. Для вирішення питання, чи може порушення бути підставою для визнання доказів недопустимими чи скасування вироку, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес, характер та співвіднести такі обставини з правами і свободами обвинуваченого. Тобто, закон вимагає встановити прямий причинний зв`язок між порушенням і наслідками, що настали внаслідок певних порушень.

Судом було вказано, що з урахуванням об`ємності справи, наявності чотирьох обвинувачених, декілька епізодів суспільно-небезпечних діянь, великого обсягу тексту, речових доказів, відсутності будь-яких наслідків через невручення повного тексту в день проголошення вироку, апеляційний суд вважає, що така обставина не вплинула на висновки суду першої інстанції та на процес апеляційного перегляду. Адже жоден з апелянтів не відчув негативних наслідків та не був позбавлений можливості в передбачений законом строк подати апеляційну скаргу, чим вони і скористалися.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції та вважає, що наведене прокурором порушення вимог процесуального закону у даному випадку не є істотним, оскільки воно не вплинуло ані на правильність постановленого рішення ані на можливість учасників провадження реалізувати свої права.

Так само не може бути істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону невирішення у вироку питання про запобіжний захід щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , оскільки це не вплинуло на доведеність винуватості осіб та на суть постановленого судового рішення.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд відмовив прокурору та захиснику обвинуваченого ОСОБА_12 у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки вони не обґрунтували, чому вважають, що відповідні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями.

Тобто у зв`язку з відсутністю належно обґрунтованого клопотання про повторне дослідження доказів у справі та відповідного доведення заявниками своїх доводів, апеляційний суд вичерпав усі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційних скарг, а з урахуванням положень статей 2, 7, 22, 26 КПК України, відповідно до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу щодо повторного дослідження доказів апеляційний суд не має законних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.

Отже, доводи прокурора про недотримання апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК України через безпідставну відмову у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, необґрунтовані.

Апеляційний суд у межах своїх повноважень перевірив доводи апеляційних скарг, які аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, та дійшов висновку, що вони є безпідставними. Ухвала апеляційного суду є мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2024 року щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_24