Ухвала

від 14.10.2024 по справі 464/4672/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/4672/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1269/23 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у режимі відеоконференції кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 4 ст. 186 КК України,

з участю секретаря ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника адвоката ОСОБА_8 ,

за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_8 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2023 року,

встановила:

вироком Сихівського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2023 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України у 6 років 8 місяців позбавлення волі. Строк відбуття покарання ОСОБА_5 визначено рахувати з часу його затримання 24.07.2023 року. Обраний щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до вступу вироку в законну силу. Вирішено питання щодо накладеного арешту на майно, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він, незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану, 23 червня 2023 року о 14.46 год., перебуваючи в приміщенні магазину «Свій Маркет», що по вул. Гашека, 17 у м. Львові, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, шляхом вільного доступу, з торгівельного прилавку, таємно викрав майно, яке належить ТзОВ «Футуро Трейд» ЄДРПОУ 43263235, а саме: дві упаковки кави, торгової марки «Lavazza Crema Gusto», вагою 250 грам, вартістю 146,32 грн за одну упаковку, загальною вартістю 292,64 грн, які помістив до свого наплічника чорно-червоного кольору. Після чого, будучи викритим працівником вказаного магазину ОСОБА_9 та розуміючи, що його дії виявлені, бажаючи досягти своєї протиправної мети, продовжуючи свої злочинні дії, які переросли з таємного викрадення чужого майна (крадіжка) у відкрите викрадення чужого майна (грабіж), не реагуючи на вимогу працівника магазину ОСОБА_9 зупинитись та повернути викрадене, з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_5 заподіяв ТзОВ «Футуро Трейд» ЄДРПО НОМЕР_1 матеріальну шкоду на загальну суму 292,64 грн.

На вирок суду захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду щодо ОСОБА_5 змінити, а саме: визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України та призначити покарання у вигляді 1 року позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК України не ґрунтується на правильному застосуванні закону про кримінальну відповідальність. Вважає, що вчинення майнового злочину в умовах воєнного чи надзвичайного стану може мати місце у районах вогневого ураження, тимчасової окупації або проходу військ, а також і поза межами згаданих районів, якщо майновий злочин був вчинений щодо осіб, які переміщуються у більш безпечні регіони України чи щодо їх майна, або щодо майна осіб, які тимчасово залишили житло без контролю для укриття в безпечному місці.

На думку апелянта, якщо ж викрадення майна відбулося хоча й під час дії воєнного стану, але поза межами вищевказаних районів та без будь-якого використання умов воєнного стану, то відповідна кваліфікуюча ознака як така, що обтяжує покарання, не підлягає застосуванню.

Окрім цього захисник вважає, що суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, не надав належної оцінки пом`якшуючим покарання обставинам, а також не врахував, що ОСОБА_5 раніше до відповідальності не притягався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, а тому останній заслуговує на звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідача, виступ захисника та обвинуваченого, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора, який апеляційну скаргу подану захисником заперечив, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданої апеляційної скарги.

Статтею 370КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 55Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Яквбачається з матеріалів справи суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України при обставинах, вказаних у вироку суду, ґрунтується на зібраних у справі доказах.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 правильно кваліфіковані, за ч.4 ст. 186 КК України, сам факт грабежу стороною захисту не заперечується.

Апеляційні вимоги захисника ОСОБА_8 про недоцільність застосування стосовно ОСОБА_5 кваліфікуючу ознаку грабіж «в умовах воєнного стану» та необхідність у перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_5 з ч.4 ст. 186 на ч.1 ст. 186 КК України є необгрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, та Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України від 21 квітня 2022 № 2212-ІХ року) з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діяв і на момент вчинення злочину.

Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» посилено відповідальність за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 185, 186, 187, 189, 191 КК України, вчинені в умовах воєнного стану.

Відповідно до таких змін грабіж, вчинений в умовах воєнного або надзвичайного стану кваліфікується за ч. 4 ст. 186 КК України, за що у санкції статті передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

Відповідно до вироку, в приміщенні магазину «Свій Маркет», що по АДРЕСА_2 , 23 червня 2023 року ОСОБА_5 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану, тобто на території України під час дії воєнного стану.

Таким чином висновок суду першої інстанції, що дії обвинуваченого ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати саме як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану є обґрунтованим.

Вказане узгоджується з позицією викладеною в ухвалі Верховного Суду від 10.07.2023 (справа № 669/702/22) .

Відповідно до вимогст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

При цьому,відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, даніпро особу винного, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 75 КК Українисуд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен ураховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбаченихст. 65 КК України.

Вирішуючи питання про застосуванняст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.

Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно зПостановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 12 червня 2009 року), рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Так, суд першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, який згідно вимог ст. 89 КК України раніше несудимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює. Обставинами, що пом`якшує покарання обвинуваченому суд визнав щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому. Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено. Враховуючи наведені обставини, суд вважав, щообвинуваченому необхідно призначити покарання в межах санкції статтіч. 4 ст. 186 КК України із затосуванням ст.69-1 КК України у виді позбавлення волі.

На переконання колегії суддів, виправлення обвинуваченого без позбавлення волі на певний строк не можливе та становить високу небезпеку для суспільства, досягнення мети виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень обвинуваченим неможливе без ізоляції від суспільства.

Разом з тим, колегія суддіввважає прийнятнимив даному випадку призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 4 ст. 186 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Водночас, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин. Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинений злочин; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню нових злочинів з боку інших осіб.

Так, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання враховано, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, який згідно вимог ст. 89 КК України раніше несудимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому суд визнав щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

З зазначеним, при призначенні покарання, погоджується і колегія суддів.

Згідно з вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом`якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.

Отже, підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визнано дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; дані, які певним чином характеризують особу винного.

В суді обвинувачений ОСОБА_5 усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому.

Колегія суддів зазначає, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого, на переконання колегії суддів, факт щирого каяття ОСОБА_5 у вчиненні злочину знайшов своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зазначені обставини є такими, що істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого злочину обвинуваченим, тому у даному конкретному випадку призначення останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років і 8 місяців є занадто суворим.

Тому колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування до ОСОБА_5 вимог ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 4 ст. 186 КК України, що буде справедливим і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При призначенні обвинуваченому виду та розміру основного покарання суд апеляційної інстанції, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, який згідно вимог ст. 89 КК України раніше несудимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює, фактичні обставини справи, наслідки, які настали внаслідок кримінально-протиправних дій обвинуваченого, з урахуванням бставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому, відсутності обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому, дійшов висновку, що зазначені обставини у своїй сукупності вказують на формування в обвинуваченого позитивних установок та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та дають підстави для застосування статті 69 КК України з призначенням більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 4 ст. 186 КК України.

Таким чином, призначення обвинуваченому ОСОБА_5 основного покарання у даному кримінальному провадженні у виді 3 (трьох) років позбавлення волі відповідатиме вимогам ст. 50 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, не становитиме особистий і надмірний тягар для обвинуваченого, що є складовим елементом принципу верховенства права відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, справа «Ізмайлов проти Росії» від 16 жовтня 2008 року).

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну вироку в частині призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України в порядку ст.ст. 409, 414 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_5 за ч.4 ст. 186 КК України - змінити в частині призначеного покарання.

Пом`якшити ОСОБА_5 покарання зач.4ст.186КК України,із застосуваннямст.69КК Українидо 3 (трьох) років позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

С у д д і :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4