Рішення

від 22.10.2024 по справі 369/19420/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/19420/23

Провадження № 2/369/2957/24

РІШЕННЯ

Іменем України

22.10.2024 м. Київ

року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Липченко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданнів м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» про стягнення заробітної плати, компенсації за час затримки.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею та державним підприємством укладений трудовий договір, за яким позивач працювала директором бази відпочинку із заробітною платою в розмірі 9574,30 гривні. У травні 2022 року їй не виплачено заробітну плату в розмірі 9574,30 гривні. Відповідачем не було повідомлено їй про обставини передбачені ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказувала, що за період червень 2022 року по жовтень 2023 року індекс зростання цін становить 118,83 %. Тому, в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за травень 2022 року в сумі 9574,30 гривень, сума компенсації становить 1802,84гривні.

На підставі вище наведеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» заробітну плату за травень 2022 року в сумі 9574,30 гривні та компенсацію в сумі 1802,84 гривні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2023 відкрито позовне провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Заперечення щодо такого розгляду сторони у встановлений строк не направили.

31 січня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з поданим позовом, представник ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» вказав, що виходячи з того, що між сторонами трудові відносини припинені на підставі наказу від 06.07.2023 № 47-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника бази відпочинку з 17.07.2023 за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, а відтак станом на день звернення з позовом 28.11.2023 позивачем пропущено строк, що встановлений ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, що набрав чинності 19.07.2022. Вказувала не необґрунтованість заявлених вимог. Просила відмовити у задоволенні позову.

14 лютого 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач додатково вказав, що заперечує застосування ст. 233 КЗпК України. Так, відповідач не виконав обов`язок щодо виплати заробітної плати, а трьох місячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України застосовується при наявності спору щодо сум, нарахованих при звільненні та передбачений ч. 2 ст. 116 КЗпП України. Крім того, позивач зауважив, що застосування закону про внесення змін до ст. 233 КЗпП України, що набрав чинності 19.07.2022 не стосується спору щодо стягнення заробітної плати за червень 2022 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив задоволити позов.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що наказом Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» №47-к від 06 липня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника бази відпочинку 17 липня 2023 року за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України. Також наказано виплатити компенсацію за 94 календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 13 вересня 2019 року по 17 липня 2023 року та компенсацію 50 календарних днів за невикористання додаткових відпусток на дітей за 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки.

До звільнення позивачу ОСОБА_1 з вересня 2019 року нараховувалась заробітна плата відповідачем Державним підприємством «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця». Так, відповідачем за травень 2022 року нарахована позивачу заробітну плату в розмірі 9574,30 гривня.

Позивач вказує, що недоплата заробітної плати за травень 2022 року становить 9574,30 гривні. Доказів на спростування вказаних обставин представник Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» суду не надав.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/1712/23 (Провадження № 2/369/2951/23) від 10 квітня 2023 року задоволено позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати за квітень 2022 року в сумі 9574,30 гривень (постанова Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року). При прийнятті вказаного рішення судом встановлено, що відповідно довідки форми ОК-7 позивачу з вересня 2019 року по березень 2022 року нараховувалась заробітна плата відповідачем Державним підприємством «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця». Так, відповідачем за квітень 2022 року нарахована позивачу заробітну плату в розмірі 9574,30 гривня.

Відповідач не заперечив та не надав доказів про нарахування та виплату іншого розміру заробітної плати позивачу ОСОБА_1 за травень 2022 року.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку (Постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі № 910/6356/19).

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин (постанова КАС ВС від 15.10.2019 по справі № 813/8801/14).

Вказане рішення суду набрало законної сили та у відповідності до вимог ч.4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України має преюдиціальний характер при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, в тому числі при розгляді даної цивільної справи, а відтак відповідач за червень 2022 року повинен нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату в розмірі 9574,30 гривень.

Позивач вказує, що недоплата заробітної плати за травень 2022 року становить 9574,30 гривні. Доказів на спростування вказаних обставин представник Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» суду не надав. Подане повідомлення про нараховані суми належні працівникові при звільненні не спростовують висновки суду, оскільки не є по суті первинним документом.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

В силу положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Так, позивачу повинна бути нарахована роботодавцем - Державним підприємством «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» заробітна плата за травень 2022 року у розмірі 9574,30 гривня, яка підлягає виплаті. Тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до положень ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.03.2003 року № 1078.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

У відповідності до статті 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103 відсотка.

Відповідно до статті 4 Порядку, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

За період з червня 2022 року жовтень 2023 року індекс зростання цін становить 118,83 %. Таким чином суд прийшов до висновку що, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за травень 2022 року в сумі 9574,30 гривень сума компенсації становить 1802,84 гривні.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування строків передбачених ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, що набрав чинності 19.07.2022, судом відхиляються, так як означений Закон не поширюється на правовідносини сторін, які виникли до його прийняття.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову підлягав сплаті судовий збір розмірі 1073,60 гривень від сплати якого позивача звільнено відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі заборгованість із заробітної плати в сумі 9574,30 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят чотири гривні 30 копійок) за травень 2022 року та 1802,84 грн. (одну тисячу вісімсот дві гривні 84 копійки) компенсації втрати частини заробітної плати.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» в дохід держави суму судового збору у розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНКОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», адреса: вул.Соборна,буд.63,с.Софіївська Борщагівка,Бучанський р-н,Київська обл.,08131; ЄДРПОУ 00849296.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ