Рішення

від 07.02.2022 по справі 758/1829/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/1829/20

Категорія 58

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2022 року м. Київ

Подільський районний суд місто Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Жванко О.Є., представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет», про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», ТОВ «1+1 Інтернет», про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_3», який транслювався телеканалом «1+1» ІНФОРМАЦІЯ_4 о ІНФОРМАЦІЯ_5. було подано інформацію, що не відповідає дійсності, є такою, що принижує честь і гідність позивачки та завдає шкоди її діловій репутації, з огляду на що просить суд: 1. визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 інформацію, поширену у сюжеті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_6» НОМЕР_3 випуск під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який транслювався телеканалом «1+1» ІНФОРМАЦІЯ_2 о ІНФОРМАЦІЯ_10. за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_7. зобов`язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» протягом п`яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили вилучити недостовірну інформацію про ОСОБА_4 , що була розміщена на веб-сторінці веб-сайту 1plusl.video в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_8; 3. зобов`язати власника веб-сайту відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» протягом п`яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_4 , що була розміщена на веб-сторінках відповідача 1 в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_8, шляхом розміщення на веб-сайті https: //1 plus 1.video заголовку: «ІНФОРМАЦІЯ_9» НОМЕР_3 випуск під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який транслювався телеканалом «1+1» ІНФОРМАЦІЯ_2 о ІНФОРМАЦІЯ_10, і розміщений в мережі Інтернет за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_8 є недостовірною; 4. зобов`язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» протягом п`яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили офіційно вибачитись перед ОСОБА_4 за поширення про неї недостовірної інформації та спростувати інформацію викладену у НОМЕР_3 випуску програми ІНФОРМАЦІЯ_6 «ІНФОРМАЦІЯ_1» у наступний спосіб: о ІНФОРМАЦІЯ_11 в ефірі телеканалу «1+1» у будній день впродовж 10 хв. 42 с. висвітлити в ефірі телеканалу «1+1» текст наступного змісту: «Спростування. Інформація, поширена у НОМЕР_3 випуску програми ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_1», який транслювався телевізійним каналом НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 - є недостовірною у зв`язку з чим телеканал «1+1» приносить свої вибачення ОСОБА_4 ».

01.04.2020 до суду від відповідача надійшов відзив.

Відповідач заперечує проти позову, оскільки з тексту позову неможливо встановити, які саме фрази позивач вважає недостовірними та такими, що потребують судового захисту; позивач, будучи публічною особою піддається підвищеному та прискіпливому контролю громадськості; позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

У судове засідання прибули представники учасників справи.

Представники позивача підтримали позовні вимоги, проти задоволення яких заперечив представник відповідача 1.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року відбулась трансляція програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 1 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» беручи до уваги конституційні положення ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 1, 2 п. 4 Постанови чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 5 постанови відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому, суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 15 Постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 18 Постанови, відповідно до положень статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Обґрунтовуючи позов в частині того, що поширена відповідачами інформація стосується позивача, остання вказувала на те, що НОМЕР_3 випуск програми повністю побудований на твердженнях негативного характеру та формує у глядача негативне сприйняття моєї особи, як злочинця; розповсюджена інформація щодо причетності до злочинів є недостровірною та не підтверджується жодними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд звертає увагу, що позивачемю не вказано, яка саме конкретно поширена інформація, що стосується позивача, є недостовірною, у зв`язку з чим, вона підлягає визнанню недостовірною та спростуванню. Доказів, які б вказували на те, що поширена інформація стосується виключно позивача та порушує її особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає їй повно та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове благо, суду не надано.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 6 та 7 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

До позовної заяви додано висновок №2929 Лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 21.01.2020, який складено ОСОБА_5 . Проте, як вбачається з відомостей наявних в мережі Інтернет в Реєстрі атестованих судових експертів, у ОСОБА_5 відсутня спеціалізація на проведення Лінгвістичного, Семантико - текстуального дослідження. Відтак, висновок №2929 Лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 21.01.2020 судом до уваги не береться.

Отже, доказів наявності юридичного складу правопорушення, що є підставою для задоволення позову, ОСОБА_4 не надано.

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Статтею 277 ЦК України гарантовано захист особистих немайнових прав, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації.

Отже, в силу норм 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Інформація, яка ж може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити у першу чергу стверджувальний характер.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 5 п. 15 постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1, 3-5 п. 19 постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Лінгенс проти Австрії» та «Українська прес-група» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, в рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.

Зі змісту програми вбачається те, що вона є результатом аналізу та критичної оцінки фактів, які передували розповсюдженню інформації та є виключно оціночними судженнями її автора.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача 1 вибачитись суд зазначає, що Суд не має права зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачене в статтях 16, 277 ЦК України.

Зазначене узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети «Правовоє дєло» та Штекель проти України».

Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для задоволення позову, суд не вбачає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет», про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );

відповідач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 23, код ЄДРПОУ 23729809);

відповідач 2 - товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» (адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 23, код ЄДРПОУ 37726069);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Суддя В.В. Гребенюк