Рішення

від 22.10.2024 по справі 650/3685/24

ВЕЛИКООЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/3685/24

провадження № 2/650/1417/24

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого Сікора О.О.,

за участю секретаря Завістовської Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Високопільської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що позивач зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 понад 58 років. Позивач проживає у будинку відкрито, утримує його, сплачує комунальні послуги.

Як вбачається з витягу з погосподарської книги №8, Позивач є користувачем зазначеного спірного житлового будинку.

Визнання права власності потрібно позивачеві тому, що житловий будинок було пошкоджено внаслідок збройної агресії російської федерації. Для оформлення відповідної допомоги від держави, позивачу необхідно зареєструвати право власності на будинок, тому він вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою.

Відповідач, будучи належним чином сповіщеним про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав, зустрічний позов до суду не пред`явив. Враховуючи думку позивача, який не заперечив, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за доцільне провести заочний розгляд справи.

За таких обставин, суд вважає можливим постановити рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши письмові докази, перевіривши наведені обставини, суд вважає, що у задоволенні позову відмовити з огляду на таке.

Суд встановив, що з 1978 року по теперішній час позивач зареєстрована за вказаною вище адресою, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (витяг від 24.06.2024р.).

З 1966 року позивач є фактичним власником, єдиним добросовісним володільцем вказаного будинку, безперервно володіє та користуюсь ним більше 58 років, що підтверджується даними погосподарської книги № 8.

За весь час користування будинком, позивач утримує його на правах власника, здійснювала ремонт, сплачує комунальні послуги, доглядає за будинком та прибудинковою територією, але разом з тим, не може підтвердити своє право власності на будинок, з причини відсутності належних правовстановлюючих документів, так як на момент придбання будинку не було передбачено державної реєстрації нерухомого майна.

Акт обстеження на предмет проживання від 04.07.2024 року підтверджує, що з 1966 року позивач проживаю в даному будинку.

Відповідно до частини першоїстатті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьоїстатті 13ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідності достатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права. Відповідно дочастини третьоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(в редакції від 01 липня 2004 року),права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації. Зачастиною четвертоюстатті 3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинностіцим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченоїцим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема,Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, і яка втратила чинність на підставінаказу Держжитлокомунгоспувід 13грудня 1995року №56;Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженимнаказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5і зареєстрованим у Міністерства юстиції України від 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте, виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинностіЦК УкраїнитаЗакону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»від 1 липня 2004 року. Таким чином, за змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. В листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу судів на наступне: за змістомпункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСРпідтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Відповідності достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Відповідно достатті 392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Як роз`яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних прав про спадкування», якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягаєстаття 392 ЦК України, відповідно якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до частинпершої та другої статті321ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким чином, системний аналіз наведених положень закону та наданих судами вищих інстанцій роз`яснень дозволяє дійти висновку, що право особи, яка володіє нерухомим майном, втім не може підтвердити своє право власності на нього перед третіми особами, може бути захищене шляхом визнання на нею такого права в судовому порядку. Аналізуючи фактичні обставини справи, а також положення діючого на момент набуття позивачем права на спірний будинок, суд дійшов висновку про належність на праві власності позивачу вказаного житлового будинку, оскільки його було набуто у встановленому законом порядку та не вбачається підстав для припинення такого права на моменту розгляду справи. Підставою звернення позивача до суду є неможливість доведення перед компетентним органом, свого права власності на вказаний будинок з метою отримання грошової компенсації за його пошкодження внаслідок військової агресії росії. Такі висновки суду також ґрунтуються на положенняхстатті 2 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України»,відповідно до якої отримувачами компенсації за пошкоджені/знищені об`єкти нерухомого майна є власники пошкоджених/знищених об`єктів нерухомого майна. Порядком надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, з використанням електронної публічної послуги "є Відновлення", затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 р. № 381, передбачено, що для отримання компенсації необхідно переконатися, що пошкоджений об`єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису провести його реєстрацію. Таким чином, зважаючи на те, що суд встановив належність на праві власності спірного нерухомого майна на праві власності позивачці, але таке її право не визнається відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачкою в судовому порядку, а отже позов підлягає задоволенню. Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин. Ухвалюючи рішення, суд врахував, що при такому вирішенні спору буде досягнуто справедливий баланс інтересів як позивача, який на законних підставах володіє належним йому нерухомими майном, проте не може це право підвередити перед третіми особами, а отже реалізувати свої пов`язані із цим похідні права, так і відповідача, який не визнаючи права позивача на вказане майно діяв відповідно до чинного законодавства. Відповідно дочастини першої, пункту 1частини другої та частини третьої статті141ЦПК Українисудові витрати у виді сплаченого позивачем судового збору суд покладає на позивача, враховуючи при цьому, що право останнього не було невизнане неправомірними діями або бездіяльністю відповідача, вирішення вимоги позову не віднесено до його компетенції, відповідачем позовні вимоги не заперечувалися з приводу підстав та предмету позову. Керуючисьстаттями12,13,141,209,259,263265 ЦПК України, а також наведеними положення цивільного законодавства, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 доВисокопільської селищноїради про визнанняправа власностіна житловийбудинок задовільнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: