Постанова

від 09.10.2024 по справі 615/150/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 615/150/20

провадження № 61-7971св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Елекон Продукт», державний реєстратор Валківської районної державної адміністрації Харківської області Шевченко Ольга Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Елекон Продукт» (далі - ТОВ «Елекон Продукт»), державний реєстратор Валківської районної державної адміністрації Харківської області Шевченко О. В. про припинення права власності та визнання права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що 08 вересня 2016 року між ТОВ «Елекон Продукт» та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 6327. На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Елекон Продукт» Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкерія» (далі - ТОВ «Інкерія») перед іпотекодержателем за кредитними договорами надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, зазначене у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною, а саме: нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,1 кв. м, що складається з: нежитлової будівлі (АЗС з магазином) - літ. «А-1», загальною площею 69,1 кв. м, огорожа - 1, зливна яма - 2, зливна яма - 3, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна б/н, виданого 05 вересня 2016 року ТОВ «Елекон Продукт», зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 вересня 2016 року.

12 вересня 2016 року на підставі зазначеного договору іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» набув право власності на нежитлову будівлю загальною площею 69,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

05 вересня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало лист від ОСОБА_1 від 28 серпня 2018 року, з якого дізналося, що на підставі державного акта на право власності від 27 січня 2006 року відповідач є власником цієї земельної ділянки й хоче укласти з ним договір оренди земельної ділянки.

Іпотекодавець під час укладення договору іпотеки приховав факт наявності оформленого права власності на земельну ділянку, розташовану під нежитловою будівлею загальною площею 69,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за іншою особою, ніж іпотекодавець, а також, що нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513.

Згідно з копією договору оренди землі від 16 лютого 2006 року та договору про розірвання договору оренди землі від 03 вересня 2010 року до 03 вересня 2010 року орендарем земельної ділянки було Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків-Петрол» (далі - ТОВ «Харків-Петрол»). Згідно з пунктом 3 зазначеного договору оренди «на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна».

Відповідно до копії акта закріплення зовнішніх меж частини земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка перебувала у власності відповідача для подальшого надання її в оренду ТОВ «Харків-Петрол» під будівництво АЗС з магазином супутніх товарів на території Гонтовоярської сільської ради Валківського району Харківської області.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку припинилося у зв`язку із набуттям у власність АЗС, яка на ній розташована.

АТ КБ «ПриватБанк»просило припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513, визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513, розташовану під нежитловою будівлею, загальною площею 69,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 30 червня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513.

Визнано за АТ КБ «ПриватБанк» право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513, розташовану під нежитловою будівлею загальною площею 69,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що у зв`язку з переходом права власності на нежитлову будівлю загальною площею 69,1 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», як нового власника, перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513, а відповідне право на цю земельну ділянку у ОСОБА_1 , як попереднього власника, припинилося 12 вересня 2016 року, тому АТ КБ «ПриватБанк» має право на оформлення цього права у встановленому законом порядку, а також на реєстрацію цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 червня 2021 року скасовано.

Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Елекон Продукт», державний реєстратор Валківської районної державної адміністрації Харківської області Шевченко О. В., про припинення права власності та визнання права власності на земельну ділянку залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка з 27 січня 2006 року належить на праві власності відповідачу. ОСОБА_1 змінив її цільове призначення для подальшого надання її в оренду ТОВ «Харків-Петрол» під будівництво стаціонарної АЗС з магазином на території Гонтовоярської сільської ради, а не її відчуження. У зв`язку з укладенням договору оренди ТОВ «Харків-Петрол» набуло право строкового користування спірною земельною ділянкою. Після розірвання вказаного договору таке право у ТОВ «Харків-Петрол» припинилось. Доказів того, що ТОВ «Харків-Петрол» у будь-який інший передбачений законом спосіб набуло право користування чи право власності на спірну земельну ділянку після розірвання договору оренди в матеріалах справи немає та позивачем не надано. Державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 січня 2006 року ХР № 015922 у встановленому законом порядку недійсним не визнаний. Таким чином, підстав для задоволення позову немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк»звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, у якій просить її скасувати, рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 червня 2021 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю у набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержався попередній власник земельної ділянки порядку припинення права на земельну ділянку.

Отже, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватись, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи. Відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Інкерія» за кредитними договорами від 15 жовтня 2013 року № 4И13603Д, від 15 липня 2014 року № 4И14249И, від 01 серпня 2014 року № 4И14265И, від 08 вересня 2016 року між ТОВ «Елекон Продукт» та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 6327, згідно з умовами якого ТОВ «Елекон Продукт» передало в іпотеку банку нерухоме майно зазначене у додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною, а саме: нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,1 кв. м, що складається з: нежитлової будівлі (АЗС з магазином) - літ. «А-1», загальною площею 69,1 кв. м, огорожа - 1, зливна яма - 2, зливна яма - 3, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності, на підставі акта прийняття-передання нерухомого майна б/н, виданого 05 вересня 2016 року ТОВ «Елекон Продукт», зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 вересня 2016 року, номер запису про право власності 16266053, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1009732463212, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на дату укладання цього договору.

12 вересня 2016 року на підставі зазначеного договору іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» набуло право власності на нежитлову будівлю загальною площею 69,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

05 вересня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало лист від ОСОБА_1 від 28 серпня 2018 року згідно з яким відповідач повідомив, що він є власником земельної ділянки, на якій розташоване належне банку нерухоме майно, у зв`язку з чим пропонує банку укласти з ним договір оренди цієї земельної ділянки.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У позові АТ КБ «ПриватБанк», як на підставу своїх позовних вимог, посилається на те, що воно набуло право власності на нежитлову будівлю загальною площею 69,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , томубанк також набув право власності на земельну ділянку під цією нерухомістю, у зв`язку з чим право власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 припинилось.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (тут і далі - в редакції, чинній на час набуття банком права власності на нерухоме майно - 12 вересня 2016 року) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - в редакції, чинній на час набуття банком права власності на нерухоме майно - 12 вересня 2016 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Щодо вимог про припинення права власності на земельну ділянку

Відповідно до статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

У статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Аналізуючи статтю 120 ЗК України та статтю 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти за попереднім власником.

Як на підставу припинення права власності на спірну земельну ділянку, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункт е) частини першої статті 141 ЗК України, якою передбачено припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17 зазначено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (частина третя статті 7 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (абзац восьмий частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що для будівництва АЗС та магазину ТОВ «Харків-Петрол» спірну земельну ділянку отримало в користування на підставі договору оренди, тому право власності на цю земельну ділянку ані у ТОВ «Харків-Петрол», ані у ТОВ «Елекон Продукт» не виникло.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що правових підстав для задоволення позову немає.

Щодо вимоги про визнання права власності на земельну ділянку

Спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем і відповідачем щодо визнання права власності на земельну ділянку, яка належить відповідачу на праві власності та на якій розміщена належна позивачу на праві власності нежитлова будівля (АЗС з магазином).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ХР № 086003, виданого 05 квітня 2005 року Валківською районною державною адміністрацією Харківської області, розпорядження Валківської районної державної адміністрації від 25 лютого 2005 року № 60, на праві власності належить земельна ділянка площею 3,4749 га, цільове призначення - для товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Гонтовоярської сільської ради Валківського району Харківської області (т. 2, а. с. 54).

15 квітня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Валківської районної державної адміністрації Харківської області із заявою про зміну цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,30 га, яка перебуває в його власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ХР № 086003, для передання в оренду під будівництво стаціонарної АЗС з магазином супутніх товарів (т. 2, а. с. 82).

Розпорядженням Валківської районної державної адміністрації Харківської області від 29 квітня 2005 року № 141 «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення частини земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 на території Гонтовоярської сільської ради» надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проєкту відведення частини земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,30 га, яка перебуває у його власності, для подальшого надання в оренду під будівництво стаціонарної АЗС з магазином супутніх товарів на території Гонтовоярської сільської ради.

Розпорядженням Валківської районної державної адміністрації Харківської області від 21 січня 2006 року № 14 «Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Харків-Петрол» на території Гонтовоярської сільської ради» затверджено ТОВ «Харків-Петрол» проєкт землеустрою щодо відведення частини земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що знаходяться у власності, в тому числі ОСОБА_1 площею 0,22 га зі зміною цільового призначення для комерційного використання на території Гонтовоярської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження 27 січня 2006 року Валківською районною державною адміністрацією Харківської області було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серія ХР №015922 площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513, цільове призначення - для комерційного використання, яка розташована на території Гонтовоярської сільської ради Валківського району Харківської області.

16 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Харків-Петрол» укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Габінет Ю. І., за реєстровим № 285, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав ТОВ «Харків-Петрол» належну йому земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 6321282000:03:000:0513, цільове призначення - для комерційного використання (будівництво та обслуговування АЗС з магазином супутніх товарів), яка розташована на території Гонтовоярської сільської ради Валківського району Харківської області, строком на 25 років. Договір зареєстрований у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 лютого 2006 року за № 042668800004.

Щодо передачі ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки ТОВ «Харків-Петрол» 16 лютого 2006 року було складено акт прийняття-передання земельної ділянки.

03 вересня 2010 року зазначений договір оренди було розірвано, про що між ОСОБА_1 та ТОВ «Харків-Петрол» було укладено нотаріально посвідчений договір про розірвання договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди - 16 лютого 2006 року) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною дев`ятою статті 31 та статті 34 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час розірвання договору оренди - 03 вересня 2010 року) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка з 27 січня 2006 року належить на праві власності відповідачу, який змінив її цільове призначення для подальшого надання її в оренду ТОВ «Харків-Петрол» під будівництво стаціонарної АЗС з магазином супутніх товарів на території Гонтовоярської сільської ради, а не її відчуження. У зв`язку з укладенням договору оренди ТОВ «Харків-Петрол» набуло право строкового користування спірною земельною ділянкою. Після розірвання цього договору таке право у ТОВ «Харків-Петрол» припинилось.

Доказів того, що ТОВ «Харків-Петрол» у будь-якій інший передбачений законом спосіб набуло право користування чи право власності на спірну земельну ділянку після розірвання договору оренди в матеріалах справи немає.

Державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 січня 2006 року ХР № 015922 у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.

У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження

№ 14-125цс20, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо така особа знала чи мала знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно. Не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості, який на ній розміщений, чи про набуття такого об`єкта окремо від земельної ділянки, якщо таке набуття не допускається в силу закону.

Згідно з додатком до договору іпотеки від 08 вересня 2016 рокупредмет іпотеки розташований на земельній ділянці, право користування якою належить іпотекодавцю. Після документального оформлення права користування земельною ділянкою у встановленому законодавством України порядку, іпотекодавець зобов`язується надати іпотекодержателю належним чином засвідчені копії договору оренди земельної ділянки та документів, що підтверджують реєстрацію права користування земельною ділянкою за іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, позивачу при укладенні договору іпотеки було відомо, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, на час його укладення знаходилася у власності іншої особи.

Таким чином, отримавши АЗС з магазином в іпотеку на земельній ділянці, яка не належить ТОВ «Елекон Продукт» на праві власності, АТ КБ «ПриватБанк» повинно було діяти відповідально та дізнатись про умови оренди земельної ділянки, на якій знаходився об`єкт нерухомості.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові у цій частині, оскільки право власності на земельну ділянку набуто відповідачем у 2006 році, підстав для припинення права власності на спірну земельну ділянку не встановлено, тому право власності на неї не може перейти до іншої особи (позивача), лише право користування земельною ділянкою.

Доводи касаційної скарги про те, щосуд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зробив висновок, що стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що «особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)».

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, зазначено, що «відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19))».

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності (див. постанову Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 29/5005/17496/2011 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16, провадження № 14-458цс18, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, провадження № 12-28гс19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19).

Посилаючись на правові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, заявник керувався тим, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» набув право власності на спірну нежитлову будівлю загальною площею 69,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , тому позивач має право на спірну земельну ділянку.

Проте, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка знаходилася у власності відповідача, який на підставі договору оренди надавав її у користування іншим особам. Тому право власності на неї не може перейти до позивача, лише право користування земельною ділянкою.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду про те, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік