Рішення

від 21.10.2024 по справі 160/18681/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року Справа № 160/18681/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКАМЕТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКАМЕТ" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 44838,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2023 році та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 44838,01 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 клопотання Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 257 КАС України.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКАМЕТ" (код ЄДРПОУ 37065168) зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що ТОВ «МАРКАМЕТ» наказом по підприємству №2 від 25.10.2023 року «Про внесення змін до штатного розпису» створило одну штатну одиницю за посадою «Підсобний робітник» для працевлаштування осіб з інвалідністю. Далі, ТОВ «МАРКАМЕТ» 27.10.2023 року повідомило Центр зайнятості шляхом направлення форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», що відповідає вимогам Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», якими на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочих дні з дати відкриття вакансії. Відмітки на відповідних звітах форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» містять докази прийняття відповідних звітів центром зайнятості, тим самим відповідач вжив всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, тобто заходів для недопущення правопорушення. Криворізькою філією Дніпропетровського обласного центру зайнятості було направлено ОСОБА_1 для працевлаштування на робоче місце (вакансію): підсобний робітник, що підтверджується направленням на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю №04702310270024004 від 28.11.2023 року. Відповідно до Наказу (розпорядження) №20 від 08.12.2023 року ТОВ «МАРКАМЕТ» було прийнято на посаду підсобного робітника ОСОБА_1 та був підписаний відповідний трудовий договір. Середньооблікова кількість штатних працівників за 2023 рік склала 7,58, що підтверджується відповідним розрахунком. Отже, відповідачем вжито всіх необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Враховуючи викладене, в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Разом з цим, відповідачем у відзиві зазначено, що останнім понесено судові витрати на оплату професійної правничої допомоги. Так, 15 серпня 2024 року між адвокатом Скок А.В. та ТОВ «МАРКАМЕТ» укладено Договір про надання правової допомоги № 15-08/24. В акті виконаних робіт №1 від 20.08.2024 року, Сторони визначили, що загальний розмір гонорару адвоката складає 15 900,00 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп. без врахування ПДВ. Сума гонорару адвоката була сплачена відповідачем по справі в безготівковому порядку, що підтверджується платіжною інструкцією №3624 від 21.08.2024 року. З огляду на викладене, просив судові витрати покласти на позивача.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКАМЕТ" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

07.03.2024 позивачем до електронного кабінету відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України надіслано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на суму 44838,01 грн.

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 8 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1, фонд оплати праці штатних працівників 717408,11 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 89676,01 грн, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше 0, сума коштів адміністративно-господарської санкції 44838,01 грн.

Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XІI) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону №875-XІI встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно зі статтею 20 Закону №875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки коли суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Суд, зауважує, відповідач повинен створити робочі місця для осіб з інвалідністю та повідомити про їх наявність, та працевлаштовувати таких осіб.

Згідно п.п. 1.4.-1.8 Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі Порядок №827-22), затвердженого наказом Міністерства економіки України 12.04.2022 №827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи). Роботодавець визначає вид форми №3-ПН - первинна або уточнювальна. Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна форма №3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо.

При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади). Актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця. Роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідача складає 1 робочих місць.

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКАМЕТ» від 25.10.2023 №10 «Про внесення змін до штатного розпису» (далі - Наказ), з 25.10.2023 внесено зміни до штатного розпису, а саме введено посаду «Підсобний робітник» з посадовим окладом 6700,00 грн.

Відповідно до п. 2 Наказу, внесено зміни до штатного розпису до 25 жовтня 2023 року та забезпечено зайняття вакантної посади працівником, якому відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

27.10.2024 відповідачем подано звіт за формою №3-ПН, про що свідчить копія звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) форма №3ПН, що прийнята уповноваженим працівником Дніпропетровського обласного центру зайнятості 27.10.2023.

Відповідно до додатку до Інформації про попит на робочу силу (вакансії), вакансія заявлена для працевлаштування осіб з інвалідністю.

В подальшому, згідно з направленням на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю №04702310270024004 від 28.11.2023 року, Криворізькою філією Дніпропетровського обласного центру зайнятості направлено ОСОБА_1 для працевлаштування на робоче місце (вакансію): підсобний робітник.

Наказом про прийняття на роботу від 08.12.2023 №20 відповідачем з 11.12.2023 прийнято ОСОБА_1 на посаду підсобного робітника, відповідно до його заяви від 08.12.2023.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач вчинив всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та проінформував, у спосіб встановлений відповідним центральним органами виконавчої влади, відповідні державні органи про наявність таких місць.

Більш того, у 2023 році відповідачем працевлаштовано 1 особу з інвалідністю.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів та не повідомлено про випадки відмови відповідачем у працевлаштуванні особам з інвалідністю.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Отже, оскільки роботодавцем вжито заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості встановленої нормативами, позивачем не доведено наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у заявленому у позові розмірі, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 900 грн.

При вирішенні вказаного клопотання, судом враховано таке.

На підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, представником відповідача надано: договір про надання правничої (правової) допомоги №15-08/24 від 15 серпня 2024 року, який укладено між відповідачем та адвокатом Скоком Антоном Володимировичем (далі - Договір), акт виконаних робіт №1 від 20 серпня 2024, а також платіжну інструкцію № 3624 від 21 серпня 2024 про сплату відповідачем на користь адвоката оплати за послуги з правової допомоги у розмірі 15900 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору, за правову допомогу, передбачену в п.1.2 цього Договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар, остаточний розмір гонорару визначається сторонами актом виконаних робіт.

Відповідно до п. 1 Акту виконаних робіт №1 від 20 серпня 2024 року, Адвокатом була надана правова допомога відповідно до Договору про надання правової допомоги № 15-08/24 від 15.08.2024 року, у справі № 160/18681/24 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «МАРКАМЕТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 44 838,01 грн., а саме:

- вивчення та попереднє опрацювання позовної заяви з додатками у справі № 160/18681/24;

- аналіз законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини для формування правової позиції у справі;

- збір доказів наявних у ТОВ «МАРКАМЕТ» для формування правової позиції у справі;

- підготовка відзиву на позовну заяву та направлення відзиву з додатками позивачу - Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю;

- формування пакету документів (відзив на позовну заяву з додатками по справі № 160/18681/24) та направлення його до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Згідно з п. 2 Акту, загальний розмір гонорару адвоката за цим Актом складає 15900,00 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп без врахування ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції №3624 від 21.08.2024, ТОВ «МАРКАМЕТ» сплачено на рахунок адвоката Скока А.В. суму з оплати правової допомоги, згідно з рахунком №1 від 20.08.2024, по договору №15-08/24 від 15.08.2024.

Як вбачається з ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 р. у справі № 815/4300/17.

Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статус адвоката Скока А.В. підтверджується інформацією із Реєстру адвокатів України, на підтвердження підстав представництва позивача у даній справі адвокатом надано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2024 серія АЕ №1312378.

Судом встановлено, що детальний опис робіт, виконаних адвокатом в рамках надання позивачу професійної правничої допомоги у цій справі, викладено в акті виконаних робіт №1 від 20.08.2024.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (Закон №5076- VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1 Закону № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 1 статті 30 Закону № 5076-VI, визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Частинами другою та третьою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

В цій постанові (№922/1964/21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі ж критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Крім того, в даному випадку підлягає врахуванню ціна позову та відповідно значення вказаної справи для позивача.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Європейський Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх обґрунтованість, розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам адвокатських послуг, визначеним статтями 19 та 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суті виконаних послуг, а також враховуючи конкретні обставини справи, яка розглядалася в спрощеному позовному провадженні, обсяг та характер наданих сторонами доказів, суд зазначає про наявність підстав для зменшення розміру заявленої відповідачем суми витрат на правничу професійну допомогу, оскільки визначена адвокатом сума понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15900,00 грн, за результатами розгляду справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, суд вважає, за необхідне зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката до 4000,00 грн, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок бюджетних асигнувань позивача.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 77-78, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКАМЕТ" (код ЄДРПОУ - 37065168) витрати на правову допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 21.10.2024 року.

Суддя Н.Є. Калугіна