Рішення

від 22.10.2024 по справі 160/15083/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокуСправа №160/15083/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування висновку службової перевірки, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДМС у Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок службової перевірки № 78/2020 від 06.04.2020, затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України;

- зобов`язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України.

Позовна заява обґрунтована тим, що начальником відділу з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідно до п. 109 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (зі змінами), проведена службова перевірка щодо підстав оформлення 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За наслідком службової перевірки складено висновок службової перевірки № 78/2020 від 06.04.2020, затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України (далі - Висновок). Відповідно до п. 2 резолютивної частини Висновку прийнято рішення: паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 , вважати оформленим з порушенням вимог законодавства, зокрема статті 3 Закону України «Про громадянство» та вимог пунктів 7, 17, 21, 37 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 № 316 та таким, що відповідно до п. 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання виключення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 недійсним, підлягає вилученню, анулюванню та знищенню. Також, відповідно до пп. 3.2.3 п. 3 резолютивної частини Висновку ухвалено з метою недопущення фактору користування недійсним документом, після затвердження висновку службової перевірки, забезпечити внесення відомостей про недійсний паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 до архівних обліків Васильківського РВ ГУДМС України в Дніпропетровській області та ІП «ФМ Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи УМП ДМС України. Відповідно до пп. 4.2 п. 4 резолютивної частини Висновку, ураховуючи той факт, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про імміграцію» має право оформити дозвіл на імміграцію в Україні, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 (зі змінами) письмово повідомити останнього про необхідність звернення до Посольства Республіки Вірменія для отримання національного паспорта та подальшого звернення за місцем постійного проживання в Україні, з метою реалізації його законних прав та легалізації на території України. Вказаний Висновок відповідача позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Позивач постійно та на законних підставах, як громадянин колишнього СРСР, з 1989 року (та станом на момент проголошення незалежності України 24.08.1991) проживає на території України, що встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2006 у справі № 2-о-145/2006. Відтак, позивач наголошує на тому, що у відповідності до ст. 8 Закону України «Про громадянство України», останній набув громадянства України за територіальним походженням та вважає посилання відповідача в оспорюваному Висновку на те, що Посольство Республіки Вірменія підтвердило, що позивач є громадянином Республіки Вірменія недоречними, оскільки Посольством Республіки Вірменія задокументовано саме факт того, що позивач є громадянином колишнього СРСР, паспорт громадянина Республіки Вірменія позивачу не видавався. Крім того, позивач зазначає, що у 1999 році уклав шлюб з громадянкою України, який було розірвано згідно рішення Київського міського суду від 05.09.2003, та має сина 2004 року народження, який є інвалідом з дитинства та перебуває під опікою батька. 12.07.2005 позивач отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 . У 2017 році позивача було поставлено на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2020 році позивач закінчив Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет» за спеціальністю «фінанси, банківська справа та страхування» та отримав диплом бакалавра. З 24.02.2022 позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України, що підтверджується довідкою про походження військової служби, а також військовим квитком серії НОМЕР_3 . Також, відповідно до довідки від 10.10.2023 № 5172 військової частини № НОМЕР_4 Національної гвардії України позивач проходить службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 30.09.2023 по теперішній час. Станом на дату подання цього позову позивач також проходить службу у Збройних Силах України, виконуючи завдання з оборони держави на посаді стрілець зенітно-ракетного відділення. Отже, від 1989 року позивач на законних підставах проживає на території України, уклав шлюб, отримав вищу освіту, добросовісно виконує покладені на нього обов`язки громадянина України, у тому числі, щодо військового обліку та служби під час мобілізації та наразі виконує свій конституційний обов`язок щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності держави і правомірно очікував, що в цій державі його права та інтереси будуть захищені нарівні з іншими громадянами України. Окремо позивач зауважує, що від 1989 року він жодного разу не покидав території України. Довідково зазначено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 був втрачений позивачем приблизно у 2023 році, про що останнім було повідомлено органи поліції, що підтверджується листом Оболонського управління поліції ГУНП у місті Києві № Г-3071/125/51/0-2023. Позивач наголошує на тому, що він зазнав втручання у своє приватне життя (а позбавлення його паспорту громадянина України та припинення громадянства України охоплює це поняття) зі спливом 14 років з моменту отримання паспорту громадянина України. Зауважує, що хоча Закон України «Про громадянство України» не визначає строків, протягом яких може бути скасовано рішення державного органу про оформлення громадянства України, з огляду на принцип верховенства права, прийняття такого рішення через 14 років після отримання особою паспорту громадянина України не може вважатися виправданим та необхідним, отже, воно не відповідає справедливому балансу між цілями, яких прагнув досягти суб`єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача, які настали внаслідок прийняття цього рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

09.07.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується з доводами позивача та просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що 18.07.2018 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві ради (підрозділ 9222) з заявою про оформлення паспорта громадянина України звернувся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Києва. З метою підтвердження належності до громадянства України заявником під час звернення надано перелік документів, у тому числі, паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гюмрі, Вірменія. З метою перевірки належності до громадянства України громадянства батька заявника в рамках розгляду запиту Дніпровського районного відділу ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області проведена перевірка законності оформлення 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 . За результатом перевірки було встановлено наступне: за обліками Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області бланк паспорту громадянина України, оформлений на ім`я ОСОБА_1 , не значиться; заява про видачу паспорта в картотеці територіального підрозділу відсутня; списання бланку паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 здійснене на особу ОСОБА_3 , що проживає на території селища Чаплинка Васильківського району, факт реєстрації та документування паспортом громадянина України ОСОБА_3 не знайшов свого підтвердження; згідно штампу реєстрації місця проживання, який внесено на одинадцяту сторінку паспортного документу з 21.07.2002 позивач значиться зареєстрованим за адресою с. Миколаївка, проте, факт даної реєстрації місця проживання позивача органами реєстрації не підтверджено, позивач не значиться зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку; позивач не перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на момент укладання шлюбу з громадянкою України позивач мав реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; при укладанні шлюбу позивач змінив прізвище на « ОСОБА_1 » та після розірвання шлюбу прізвище не змінював; за обліками територіальних органів ДМС України позивач громадянство України в порядку, передбаченому чинним законодавством України, не набував, посвідкою на постійне або тимчасове проживання в Україні не документувався, паспортом громадянина України для виїзду за кордон також не документувався. З метою встановлення правового статусу ОСОБА_1 направлено запит до Посольства Республіки Вірменія, у відповідь на який останнім підтверджено документування 03.11.1993 ОСОБА_1 паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_5 , виданим відділом МВС м. Гюмри, Республіка Вірменія. Разом з тим, повідомлено, що відповідно до п. 1 ст. 10 Закону Республіки Вірменія «Про громадянство Вірменії» ОСОБА_1 є громадянином Республіки Вірменія, якщо до вступу в дію Конституції Вірменії 05.07.1995 він ще не набував громадянства іншої держави або не подав клопотання щодо відмови від громадянства Республіки Вірменія з моменту вступу в дію даного закону (28.11.1995-28.11.1996). Крім того, Посольством Республіки Вірменія повідомлено, що паспортом громадянина Республіки Вірменія позивач не документувався. Однак, станом на 05.07.1995 позивач був зареєстрований на території Республіки Вірменія, що вказує на його належність до громадянства цієї держави. Представник відповідача також відзначив, що наявність у особи права на набуття громадянства України не передбачає його автоматичне набуття, оскільки набуттю громадянства України передує законодавчо закріплена процедура, яка передбачає вимоги, перелік документів, які подаються для оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання таких документів. Разом з тим, зауважив, що позивач як іноземець (громадянин Республіки Вірменія) із заявою про оформлення набуття громадянства України з визначеним законодавством пакетом документів не звертався, рішення про оформлення набуття громадянства України відносно нього не приймалося, відтак, довідка про реєстрацію його громадянином України йому не видавалася. Таким чином, ОСОБА_1 не є громадянином України. Крім того, наголошував, що позивачем суду не надано жодного доказу на підтвердження факту та обставини набуття ним громадянства України. Водночас, саме позивач має довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а в спорі про недійсність паспорту через відсутність громадянства, обставини набуття такого громадянства, сам факт такого набуття, є визначальним. Отримання документа на підтвердження громадянства України, в т. ч. паспорта громадянина України без підтвердження набуття громадянства України як такого, свідчить про отримання паспортного документа з порушенням законодавства, що є достатньою підставою для прийняття органом Державної міграційної служби України рішення про визнання такого документа оформленим з порушенням вимог законодавства України та, відповідно, недійсним. Враховуючи наведене вище, представник відповідача вважає, що ГУ ДМС в Дніпропетровській області діяло відповідно до чинного законодавства України, спірний висновок є законним та обґрунтованим, а тому, заперечує проти пояснень, міркувань та аргументів позивача, які він надав у позовній заяві, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

09.07.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи №160/15083/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 у задоволенні клопотання Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області про розгляд справи №160/15083/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

23.07.2024 на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких останній зауважив, що позивач був мобілізований 24.02.2022 за призовом під час мобілізації, не добровільно, а на підставі законодавчо встановленого обов`язку. Відповідно до положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дана процедура може бути застосована виключно до громадян України. Даний мобілізаційний обов`язок відсутній в іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Дата мобілізації позивача до Збройних Сил України є значно пізнішою, ніж дата оспорюваного висновку службової перевірки № 78/2020 від 06.04.2020 (майже на два роки), відповідно до якого відповідач фактично позбавив позивача громадянства України. Тобто, склалася ситуація, при якій держава в частині покладення на позивача обов`язку застосовує до нього положення законодавства, що стосуються виключно громадян України, мобілізуючи його до війська, а в іншій частині своїх зобов`язань фактично відмовляється визнавати за позивачем певні права та гарантії. Відтак, представник позивача наголошував на порушенні відповідачем принципу «належного урядування», за яким, зокрема, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 19.09.2024.

03.09.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Допущено участь представника позивача Богуна Василя Миколайовича в підготовчому засіданні по справі № 160/15083/24, призначеного до розгляду на 19.09.2024 об 11:00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку.

10.09.2024 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів, в якому останній зазначив, що позивач був мобілізований 24.02.2022 за призовом під час мобілізації як громадянин України, з метою виконання конституційного обов`язку громадянина щодо захисту Батьківщини. Під час виконання бойового завдання з надання відсічі збройній агресії окупанта позивач був важко поранений та залишиться особою з інвалідністю. При цьому, держава в особі суб`єкта владних повноважень фактично відмовляється визнавати громадянином особу, яка, ризикуючи власним життям, втратила здоров`я, захищаючи державу як громадянин України, та внаслідок наявного у нього законодавчо встановленого обов`язку, якого у протилежному випадку (відсутність громадянства України) у позивача не було. За таких обставин позбавлення позивача громадянства буде вважатись фактичним небажанням держави брати на себе зобов`язання щодо забезпечення соціальних пільг та гарантій військовослужбовця та громадянина особі, що втратила здоров`я та працездатність, захищаючи цю державу. На підтвердження проходження позивачем військової служби та отримання останнім бойового поранення представником позивача додано до клопотання відповідні документи.

Судове засідання, призначене на 19.09.2024, не відбулось з причин технічної неможливості участі представника позивача у відеоконференції. Судом на місці ухвалено відкласти розгляд справи до 14.10.2024.

У підготовчому засіданні, призначеному на 14.10.2024, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позовну заяву задовольнити у повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, в задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю.

Представником позивача подано до суду клопотання, в якому він просив закрити підготовче провадження у справі та подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

Представником відповідача подано до суду заяву про закриття підготовче провадження у справі та клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Вирішуючи питання щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи в порядку письмового провадження, суд вважає за необхідне зазначити, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та не скасований.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Враховуючи те, що наявних в матеріалах справи письмових доказів достатньо для вирішення справи по суті та немає перешкод для розгляду справи в порядку письмового провадження, задля захисту життя та здоров`я учасників справи, у зв`язку з воєнним станом та численними повітряними тривогами, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, заслуавши пояснення учасників справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.07.2005 було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

З матеріалів справи судом також встановлено наявність паспорта громадянина СРСР серії НОМЕР_5 , виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2006 у справі № 2-о-145/2006року встановлено факт постійного проживання на законних підставах ОСОБА_1 , громадянина колишнього СРСР, на території України з 1989 року на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрований з 11.01.2022 за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є інвалідом з дитинства та перебуває під опікою батька, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 .

У 2020 році ОСОБА_1 закінчив Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет» за спеціальністю «фінанси, банківська справа та страхування» та отримав диплом бакалавра НОМЕР_7 від 24.06.2020.

Військовозобов`язаного ОСОБА_1 прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України на ВОС НОМЕР_11 за посадою робітник підсобний, код 647А, категорія 1, група обліку НПО, склад рядовий, з 02.08.2017 у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується тимчасовим посвідченням № НОМЕР_8 від 08.08.2017.

З 24.02.2022 на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України, що підтверджується довідкою про походження військової служби, а також військовим квитком серії НОМЕР_3 , копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до довідки військової частини № НОМЕР_4 Національної гвардії України від 10.10.2023 № 5172 ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_4 ) з 30.09.2023 по теперішній час.

Станом на дату подання даної позовної заяви до адміністративного суду позивач проходить службу у Збройних Силах України, виконуючи завдання з оборони держави на посаді стрілець зенітно-ракетного відділення, та згідно виписного епікризу № 8850 отримав бойову травму під час ворожого обстрілу біля населеного пункту Слов`янськ.

Начальником відділу з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідно до пункту 109 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (зі змінами), проведена службова перевірка щодо підстав оформлення 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У ході службової перевірки було встановлено наступне.

18.07.2018 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві ради (підрозділ 9222) з заявою про оформлення паспорта громадянина України звернувся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Києва.

З метою підтвердження належності до громадянства України заявником під час звернення надано перелік документів, зокрема:

- свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 , видане 16.06.2007 ВРАЦС Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, відповідно до якого батьками заявника є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;

- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про визнання батьківства та зміни прізвища, ім`я та по батькові дитини;

- паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гюмрі, Вірменія.

З метою перевірки належності до громадянства України громадянства батька заявника в рамках розгляду запиту Дніпровського районного відділу ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області проведена перевірка законності оформлення 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

За результатом перевірки встановлено наступне.

За обліками Васильківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області бланк паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 оформленим на ім`я ОСОБА_1 , не значиться.

Заява про видачу вищезазначеного паспорта громадянина України, зразок якої був затверджений діючою на той час Інструкцією щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 № 316 (далі - Інструкція) в картотеці територіального підрозділу відсутня.

Згідно Книги обліку надходження і витрачення бланків паспортів, яка велась відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Васильківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області у період з 28.03.2001 по 30.11.2010, інв. № 48 (373) (далі - Книга обліку), списання бланку паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 здійснене 26.12.2006 на особу з персональними даними ОСОБА_3 . У згаданій Книзі обліку до графи «примітка» внесено запис про те, що ОСОБА_3 проживає на території селища Чаплинка Васильківського району.

За обліками органів реєстрації факт реєстрації та документування паспортом громадянина серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 не знайшов підтвердження.

Відповідно до обліків відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області встановлена наявність відомостей про факт реєстрації на території області п`яти осіб, які мають персональні дані ОСОБА_3 . Однак, жодна зі встановлених осіб згідно даних ІП «Заява про видачу паспорта громадянина України» паспортом громадянина серії НОМЕР_2 не документувалась.

Перевіркою підстав документування паспортом громадянина України ОСОБА_1 встановлено, що останній згідно штампу реєстрації місця проживання, який внесено на одинадцяту сторінку паспортного документу, з 21.07.2002 значиться зареєстрованим за адресою: с. Миколаївка.

Однак, за даними органів реєстрації Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 на території с. Миколаївка не підтвердився.

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС в Дніпропетровській області ОСОБА_1 зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку не значиться.

Перевірка обліків ІНФОРМАЦІЯ_7 , лист від 26.09.2019 № 1642, встановила, що ОСОБА_1 на військовому обліку не перебував та не перебуває.

За даними Державної реєстрації актів цивільного стану громадян встановлена наявність актового запису про шлюб від 12.05.1999, згідно якої ОСОБА_1 (розбіжності по батькові), ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 03.11.1993 Московським РВ ВС м. Гюмри) після укладення шлюбу з громадянкою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (свідоцтво про шлюб НОМЕР_10 , видане 12.05.1999 Канівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області) прізвище « ОСОБА_1 » змінив на « ОСОБА_1 ». На момент перевірки свідоцтво є дійсним, повторні свідоцтва на ім`я чоловіка не видавались.

Додатковою перевіркою даних, внесених до Державного реєстру актів цивільного стану громадян встановлено, що на момент укладання шлюбу ОСОБА_1 мав реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

04.12.2013 згідно актового запису № 05, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на підставі рішення Канівського міського суду від 05.09.2023 розірваний. Після розірвання шлюбу прізвище чоловіка не змінювалось.

Подальшою перевіркою встановлено, що за обліками територіальних органів ДМС України та наявними обліками ГУ ДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 громадянство України в порядку, передбаченому чинним законодавством, не набував, посвідкою на постійне або тимчасове проживання не документувався.

За даними ЄІАС УМП ОСОБА_1 паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався.

З метою встановлення правового статусу ОСОБА_1 направлено запит до компетентних органів Республіки Вірменія. У відповідь на запит Посольством Республіки Вірменія надана відповідь, якою підтверджено документування 03.11.1993 ОСОБА_1 паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_5 , виданим відділом МВС м. Гюмри, Республіка Вірменія. Також, у відповіді повідомлено, що згідно п. 1 ст. 10 Закону Республіки Вірменія «Про громадянство Вірменії» ОСОБА_1 являється громадянином Республіки Вірменія, якщо до вступу в дію Конституції Вірменії 05.07.1995 він не набував громадянство іншої держави або не подав клопотання щодо відмови від громадянства Республіки Вірменія з моменту вступу в дію даного закону (28.11.1995-28.11.1996).

Крім того, у своїй відповіді Посольство Республіки Вірменія повідомило, що за обліками ОСОБА_1 паспортом громадянина Республіки Вірменія не документувався. Однак, як вбачається з проведених перевірок ОСОБА_1 станом на 05.07.1995 був зареєстрований на території Республіки Вірменія, що вказує на його належність до громадянства цієї держави.

З метою з`ясування обставин документування ОСОБА_1 паспортом громадянина України, начальником Васильківського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області опитана колишній працівник відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Васильківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_11 . Остання у своєму поясненні повідомила, що дійсно за вказівкою колишнього начальника відділу ОСОБА_12 вона оформила на ім`я ОСОБА_1 паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 . Дані про особу та відомості про реєстрацію місця проживання до бланку паспортного документу вносились нею на свій розсуд та під час документування ОСОБА_1 його належність до іноземного громадянства не з`ясовувалась. З пояснення ОСОБА_11 також встановлено, що під час документування ОСОБА_1 він надав лише оригінал паспорту громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_5 .

Додатковою перевіркою, проведеною за обліками територіального підрозділу, відомості або інші документи, які підтверджують факт знищення паспорту громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_5 у обліках територіального підрозділу встановлені не були.

Разом з тим, під час опитування, ОСОБА_11 надала копію вищезгаданого паспортного документу, яка з невідомих обставин зберігається у неї та у якій наявний штамп про зміну прізвища ОСОБА_1 . Також, у наданій копії паспортного документу наявний штамп реєстрації місця проживання, відповідно до якого ОСОБА_1 з 03.11.1993 зареєстрований на території Республіка Вірменія.

Аналізуючи зібрані документальні докази, а також доведення факту належності ОСОБА_1 до громадянства Республіки Вірменія, посадовими особами ОСОБА_12 та ОСОБА_11 під час його документування були грубо порушені вимоги статті 3 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон) та вимоги пунктів 7, 17, 21, 37 діючої на той час Інструкції щодо правил та порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС від 17.08.1994 № 316 (далі - Інструкція), та посадові особи своїми діями надали можливість легалізуватись на території України особі іноземного походження, яка не пройшла процедуру набуття громадянства України.

Відповідно до інформації, наданої Синельниківським ВП ГУНП України в Дніпропетровській області, у період з 01.06.2003 по 11.12.2006 ОСОБА_12 дійсно перебувала на посаді старшого інспектора групи громадянства, паспортизації та імміграційної служби Васильківського районного відділу та 11.12.2006 була звільнена з ОВС у відставку за віком, згідно наказу УМВС України в Дніпропетровській області № 216 о/с.

Враховуючи вищезазначене та відповідь, надану Посольством Республіки Вірменія, якою визначена належність до громадянства іноземної держави ОСОБА_1 , а також з урахуванням змінених ним у 1999 році персональних даних, останньому необхідно звернутись до компетентних органів Республіки Вірменія з метою документування національним паспортом та у подальшому відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 (зі змінами) подати клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україні.

За наслідком службової перевірки складено висновок службової перевірки № 78/2020 щодо підстав оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України 06.04.2020 (далі - Висновок).

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Висновку суб`єкт владних повноважень вирішив паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 , вважати оформленим з порушенням вимог законодавства, зокрема статті 3 Закону України «Про громадянство» та вимог пунктів 7, 17, 21, 37 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС від 17.08.1994 № 316 та таким, що відповідно до п. 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання виключення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 недійсним, підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

Також, відповідно до пп. 3.2.3 п. 3 резолютивної частини Висновку ухвалено з метою недопущення фактору користування недійсним документом, після затвердження висновку службової перевірки, забезпечити внесення відомостей про недійсний паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 до архівних обліків Васильківського РВ ГУДМС України в Дніпропетровській області та ІП «ФМ Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи УМП ДМС України.

Відповідно до пп. 4.2 п. 4 резолютивної частини Висновку ухвалено, ураховуючи той факт, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про імміграцію» має право оформити дозвіл на імміграцію в Україні, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 (зі змінами) письмово повідомити останнього про необхідність звернення до Посольства Республіки Вірменія для отримання національного паспорта та подальшого звернення за місцем постійного проживання в Україні, з метою реалізації його законних прав та легалізації на території України.

17.03.2024 представник позивача звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області з адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно заборони оформлення паспорта громадянина України.

Листом № 1201.4.3-4163/12.3-24 від 21.03.2024 ГУ ДМС у Дніпропетровській області повідомлено представнику позивача про проведену службову перевірку, зазначено про повідомлення позивача листом від 28.04.2020 № 1242-288/1242-20 щодо визнання недійсним паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого на його ім`я, а також роз`яснено його право на оформлення дозволу на імміграцію в Україні.

Вважаючи протиправним висновок відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 4 Конституції України передбачено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Крім цього, згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Аналізуючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, що є предметом спору у цій справі, відповідно до приписів ст. 2 КАС України, суд виходить із такого.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначаються Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону № 2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Конвенція про скорочення безгромадянства від 30.08.1961, до якої Україна приєдналася 11.01.2013, Європейська конвенція про громадянство від 06.11.1997, ратифікована Законом України від 20.06.2006 № 163-V, до основних принципів внутрішнього регулювання відносять необхідність уникнення безгромадянства.

Згідно ст. 3 Закону № 2235-III громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно ст. 6 Закону № 2235-III громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Частиною сьомою вказаної статті Закону № 2235-III встановлено, що датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Згідно ст. 17 Закону № 2235-III громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для виходу з громадянства України наведено у ст. 18 Закону № 2235-III, при цьому, виходячи з положень наведеної правової норми, вихід з громадянства України відбувається за власної волі та відповідним клопотанням особи - громадянина України.

Перелік підстав для втрати громадянства України, який є обмеженим і розширенню не підлягає, наведено у ст. 19 Закону № 2235-III, зокрема: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що набуття відповідного правового зв`язку особи та Української держави відбувається, зокрема, в силу закону за дотримання критеріїв набуття громадянства.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 стала наявність у позивача паспорта громадянина СРСР серії НОМЕР_5 та факт постійного проживання на законних підставах громадянина колишнього СРСР на території України з 1989 року на момент проголошення незалежності України 24.08.1991, що також встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2006 у справі № 2-о-145/2006року.

Статтею 21 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 2235-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо скасування в межах повноважень прийнятих рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про громадянство України» рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затверджений Указом Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» № 215/2001 від 27.03.2001 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 76 Порядку (в редакції від 18.01.2001) органи внутрішніх справ приймають рішення про оформлення набуття громадянства України: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

До повноважень органів внутрішніх справ також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону.

Пунктами 96, 97 Порядку передбачено, що провадження, подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується управлінням, відділом (сектором) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного значення, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.

Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом «б» пункту 88 цього Порядку, надсилається до головного управління (управління) міграційної служби в області.

Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується начальником головного управління (управління) міграційної служби в області або його заступником.

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 (далі - Порядок).

Пунктом 73 Порядку передбачено, що рішення про оформлення паспорта приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи та перевірки факту належності особи до громадянства України (у разі оформлення паспорта вперше із застосуванням засобів Реєстру).

Відповідно до п. 109 Порядку у разі коли рішення про оформлення паспорта прийнято працівником з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу або територіального підрозділу ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС. Висновки разом з матеріалами перевірки надсилаються до ДМС для затвердження. За результатами розгляду та в разі наявності підстав для визнання паспорта таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства, висновки затверджуються керівником структурного підрозділу ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, а другий - надсилається до територіального органу ДМС. Висновки та матеріали перевірки зберігаються протягом 75 років.

Як встановлено судом з матеріалів справи єдиною підставою для позбавлення позивача громадянства України стала та обставина, що за інформацією відділу з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 12.07.2005 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 , вважається оформленим з порушенням вимог законодавства, зокрема статті 3 Закону України «Про громадянство» та вимог пунктів 7, 17, 21, 37 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС від 17.08.1994 № 316 та таким, що відповідно до п. 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання виключення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 недійсним, підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

Разом з тим, суд вважає, що позбавлення позивача громадянства України та вилучення у нього паспорта громадянина України за наведених вище обставин є протиправним та таким, що порушує права особи, гарантовані Конституцією України, положення якої мають вищу юридичну силу.

Так, відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Крім того, відповідно до ст. 15 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Згідно ст. 17 Закону № 2235-III громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для виходу з громадянства України наведено у ст. 18 Закону № 2235-III, при цьому, виходячи з положень наведеної правової норми, вихід з громадянства України відбувається за власної волі та відповідним клопотанням особи - громадянина України.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню (ч. 14 ст. 18 Закону № 2235-III).

Як вже було зазначено судом, перелік підстав для втрати громадянства України, який є обмеженим і розширенню не підлягає, наведено у ст. 19 Закону №2235-III.

Зокрема, підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Судом встановлено, що позивач не подавав до органів міграційної служби заяви про вихід з громадянства України, а матеріали справи не містять будь-яких доказів про наявність підстав для втрати ОСОБА_1 громадянства України.

Разом з тим, суд зауважує на приписах статті 21 Закону № 2235-ІІІ, якими передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Аналіз цієї правової норми дає суду підстави для висновку, що рішення про оформлення громадянства України особі, яка набула це громадянство, зокрема, на підставі статті 8 Закону № 2235-ІІІ, може бути скасовано лише за встановлення та беззаперечного доведення певних обставин, а саме, встановлення у передбаченому чинним законодавством порядку факту набуття громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, при цьому ці обставини мають бути доведені належними та допустимими доказами, якими, в даному випадку, є відповідний вирок суду.

Проте, під час судового розгляду даної справи відповідач не надав жодного доказу, який би беззаперечно доводив факт, що ОСОБА_1 набув громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, а відтак, спірний висновок щодо визнання паспорта громадянина України недійсним та його вилучення з подальшим анулюванням та знищенням є протиправним.

На переконання суду, допущені фахівцями міграційного органу порушення, в процесі оформлення позивачу громадянства України не можуть бути підставою для припинення громадянства, оскільки вони не передбачені Законом № 2235-III.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, а Законами України № 1484-ІІ від 22.02.2000, № 318-ІV від 28.11.2002, № 33435-ІV від 09.02.2006 ратифіковано протоколи № № 6, 12, 13, 14 до Конвенції.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477- ІV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У свою чергу, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім цього, статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що верховенство права є одним з головних та важливих засобів досягнення внутрішньої мети права - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідами своїх цілей при укладенні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово нагадував, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).

Стаття 8 Конвенції зобов`язує державу поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобов`язання, приймаючи рішення про якийсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, у практиці Європейського Суду з прав людини розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

У світлі наведених принципів Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожне виправдане втручання має спиратися на закон. Відповідно до судової практики Європейського Суду з прав людини це означає не лише наявність підстав для втручання в національному законодавстві, але й додержання таким законодавством певних вимог. Зокрема, воно має бути доступним для тих, кого зачіпає, наслідки його застосування мають бути передбачуваними і таке законодавство повинно відповідати принципові верховенства права.

У свою чергу, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

Закон має бути таким, щоб особи, на яких він може вплинути, могли передбачити можливі рішення на основі цього закону і відповідним чином коригувати свою поведінку.

У справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини зазначив, що вимога передбачуваності означає, що закон має бути достатньо чітким у своїх положеннях, щоб громадяни усвідомлювали обставини і умови, за яких органи влади уповноважені застосовувати втручання в право на повагу до приватного життя.

Європейський Суд з прав людини завжди дотримувався думки про те, що словосполучення «згідно з законом» не просто відсилає до національного законодавства, а й пов`язане з вимогою якості «закону», тобто, вимогою принципу верховенства права, про що прямо йдеться у преамбулі Конвенції. Отже, цей вислів означає, - і це випливає з предмету та мети статті 8, - що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані пунктом 1.

Крім того, Європейський Суд з прав людини зазначає, що втручання має бути не лише здійснене згідно з законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняття необхідності передбачає, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі «Кемпбелл проти Сполученого Королівства» від 25.03.1992, п. 44).

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, та чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

З урахуванням вищенаведених положень Конвенції та правових позицій Європейського Суду з прав людини суд погоджується з доводами представника позивача про те, що втручання відповідача у приватне життя позивача не відповідало закону, воно жодним чином не було виправданим та необхідним у суспільстві та не було пропорційним законній меті його здійснення, тобто, необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не був дотриманий.

Разом з тим, приймаючи рішення про визнання недійсним, вилучення, знищення та анулювання паспорту громадянина України ОСОБА_1 , відповідач не врахував тих обставин, що з моменту отримання позивачем паспорту громадянина України пройшло досить багато часу (14 років).

Хоча Закон України «Про громадянство України» не визначає строків, протягом яких може бути скасовано рішення державного органу про оформлення громадянства України, суд, з огляду на принцип верховенства права, вважає, що прийняття такого рішення через 14 років після набуття особою громадянства України вочевидь не може вважатися виправданим та необхідним, отже, воно не відповідає справедливому балансу між цілями, яких прагнув досягнути суб`єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача, які настали внаслідок прийняття цього рішення.

До того ж, визнання паспорта громадянина України недійсним, несе за собою певні наслідки, а саме позбавлення громадянства, тобто фактично позивач стане особою без громадянства.

Між тим, суд вважає за необхідне наголосити, що суб`єктом владних повноважень не зазначено, які саме порушення допущено позивачем під час оформлення паспорта громадянина України. Натомість, усі доводи відповідача ґрунтуються лише на можливих помилках суб`єкта владних повноважень під час здійснення ним своїх функцій.

Також, посилання органу міграційної служби на оформлення позивачу паспорта громадянина України з порушенням вимог ст. 3 Закону України «Про громадянство України», та п. 21 Інструкція щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 № 316 не знайшли свого підтвердження у вигляді притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов`язків, здійснення своїх повноважень з порушенням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи, позивач має стійкий правовий, культурний та соціальний зв`язок з Україною, адже є військовозобов`язаною особою, що підтверджується наявними у справі матеріалами щодо проходження ним військової служби за мобілізацією, як громадянин України бере участь у здійсненні заходів щодо відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, отримав вищу освіту, укладав шлюб з громадянкою України, а також має сина, який є особою з інвалідністю та перебуває під опікою батька.

Зазначені обставини, на переконання суду, підтверджують той факт, що позивач протягом багатьох років легітимно перебуває на території України і правомірно очікує, що в цій державі його права та інтереси будуть захищені нарівні з іншими громадянами України. Позивач отримав паспорт громадянина України і відкрито користувався ним понад 14 років, добросовісно вважав, що ним додержано вимоги щодо набуття громадянства України у встановленому законодавством порядку, адже, отримав документ, що підтверджує таке громадянство.

Суд наголошує, що відповідачем не встановлено обставин того, що позивач подав неправдиві відомості або фальшиві документи, приховував суттєві факти, за наявності яких особа не може набути громадянство України тощо.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 814/2658/17, від 04.03.2021 у справі № 160/4537/19, від 24.11.2021 у справі №520/126/21 та від 07.09.2022 у справі № 420/3418/19.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (справа «Москаль проти Польщі», заява №10373/05). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

Отже, доводи відповідача про те, що рішення щодо оформлення громадянства України відносно ОСОБА_1 не приймалось, а у позивача відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту набуття громадянства України, судом відхиляються.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до положень Порядку № 302 результатом проведення перевірки є складання висновку, який має бути погоджений керівником територіального органу ДМС та затверджений керівником структурного підрозділу ДМС, і складання іншого документу, як-то рішення про позбавлення громадянства України, за процедурою, встановленою Порядком №302, не передбачено. На підставі цього суд вважає, що позивач правомірно оскаржує саме висновок за результатами службової перевірки щодо підстав оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо протиправності висновку службової перевірки № 78/2020 щодо підстав оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , затвердженого директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України 06.04.2020, у зв`язку із чим, такий висновок підлягає скасуванню судом.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України суд зазначає наступне.

Суд вважає за доцільне розглянути питання наявності або відсутності дискреційності повноважень відповідача у розрізі питання щодо зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України.

Так, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Натомість у даній справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України замість паспорту громадянина України, непридатного для подальшого використання за процедурою, передбаченою Порядком № 302. Підставою для відмови у прийнятті документів можуть бути лише визначені цим Порядком обставини.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18, від 22.01.2020 у справі №826/9749/17, від 19.02.2020 у справі №826/7110/16 та від 07.09.2022 у справі № 420/3418/19.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення суду, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №813/2273/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Фактично правова позиція відповідача в заперечення заявленого позову побудована на тому, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів МВС України паспорт громадянина України позивачу було видано з порушеннями вимог законодавства України. Однак, при цьому відповідач помилково вважає, що вказані порушення можна виправити шляхом визнання недійсним, вилучення, анулювання та знищення паспорту громадянина України ОСОБА_1 . Як було зазначено вище, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Не спростовуючи результатів проведеної перевірки, суд вважає, що рішення відповідача про визнання недійсним, вилучення, анулювання та знищення паспорту громадянина України ОСОБА_1 , не відповідають положенням законодавства України і не відповідають принципам, закріпленим в адміністративному судочинстві та практиці Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем не було доведено правомірності прийняття висновку службової перевірки № 78/2020 щодо підстав оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України 06.04.2020, що є підставою для його скасування та зобов`язання Головного управління ДМС у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського Суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд. 7; код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправним та скасування висновку службової перевірки, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати висновок службової перевірки № 78/2020 щодо підстав оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України 06.04.2020.

Зобов`язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд. 7; код ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) паспорт громадянина України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДМС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2024 року.

Суддя О.М. Неклеса