Рішення

від 21.10.2024 по справі 200/6598/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року Справа№200/6598/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (87517, Україна, Донецька обл., місто Маріуполь, провулок Дніпропетровський, будинок, 15 ЄДРПОУ 34908792), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанов, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо винесення постанови про скасування процесуального документу від 16.09.2024 року у ВП № 42519234 та скасувати її;

визнати протиправними дії Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 17.09.2024 року у ВП № 42519234 та скасувати її;

визнати протиправними дії Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.09.2024 року у ВП № 42519234 та скасувати її;

визнати протиправними дії Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо винесення постанови про скасування процесуального документу від 16.09.2024 року у ВП № 44082099 та скасувати її;

визнати протиправними дії Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 17.09.2024 у ВП № 44082099 та скасувати її;

визнати протиправними дії Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.09.2024 у ВП № 44082099 та скасувати її;

стягнути з Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу;

винести окрему ухвалу у відношенні посадової особи, а саме начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Філончук Дар`ї Павлівни.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивачка мала заборгованість перед ПАТ «Банк Форум» у зв`язку із чим на підставі рішення Приморського районного суду міста Маріуполь № 0541/5556/2012 було відкрито виконавче провадження ВП № 44082099 17.07.2014 на суму 326032,32 грн. та ВП № 42519234 від 14.03.2014 на суму 1820,00 грн.

Згідно ухвали Приморського суду м. Маріуполь від 24.10.2019 за № 0541/5556/12 було змінено стягувача у виконавчому провадженні на правонаступника ОСОБА_2 .

29.11.2019 - згідно заяви стягувача на підставі п.1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу за ВП № 44082099 та ВП № 42519234.

При зверненні до нотаріуса у 2024 році, позивачка дізналась, що відносно неї існують обтяження, а саме: обтяження 15463687 від 19.07.2016 (арешт на все нерухоме майно) постанова Приморського ВДВС м. Маріуполь та обтяження 12210151 від 25.11.2015 (арешт на все нерухоме майно) постанова Приморського ВДВС.

При цьому у Автоматизованій системі виконавчого провадження Міністерства юстиції (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) вбачалось, що відносно ОСОБА_3 (Хитрик на той час), станом на 11.09.2024, відсутні будь які відкриті виконавчі провадження, в тому числі які перебували на виконанні Приморського ВДВС. На підставі цієї інформації Представник позивача 11.09.2024 звернувся з адвокатським запитом до Відповідача, про з`ясування обставин/підстав та скасуванням вказаних обтяжень.

На який отримав відповідь № 51269110 22.18/9-11173 від 17.09.2024 з якої дізнався, що відповідач за ВП № 44082099 та ВП № 42519234, після отримання адвокатського запиту: 16.09.2024 виніс постанови про скасування процесуальних документів, а саме постанов про повернення; далі, 16.09.2024 виніс постанови про передачу виконавчих проваджень; 16.09.2024 виніс постанови про прийняття виконавчих проваджень; 17.09.2024 виніс постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; 17.09.2024 виніс постанови про стягнення виконавчого збору.

Вважає, що відповідач без будь-яких достатніх підстав скасував постанови про повернення, прийняв виконавчі провадження до виконання, виніс постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Зазначає, що всі ці дії відбулись без наявного виконавчого документа та заяви стягувача.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно виніс постанови про скасування процесуальних документів, за відсутності виконавчого документа та заяви стягувача.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де відповідач зазначає про необґрунтованість доводів позивача та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на таке.

Постановою про результати перевірки виконавчих проваджень АСВП№ 44082099, №42519234 від 13.09.2024 в межах повноважень, визначених Положенням про Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, керуючись ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», начальником відділу Філончук Д.П. з власної ініціативи здійснено перевірку виконавчих проваджень та прийнято рішення про скасування постанов про повернення виконавчих документів стягувачу від 29.11.2019, у зв`язку з відсутністю в АСВП та/або письмової заяви (повідомлення, листа тощо) безпосередньо від стягувача про повернення виконавчого документа без виконання. Постанова «Про повернення виконавчого документу стягувачу» є незаконною та не відповідає вимогам п.1, ч. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" окрім того п.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на викладене, 16.09.2024 винесено постанови про скасування процесуальних документів.

Представником позивача було надано відповідь на відзив в якій представник заперечував проти доводів відповідача наведених у відзиві та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.10.2024 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ; прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №200/6598/24. Розгляд справи прийнято здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 КАС України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву відповідно до статті 162 КАС України.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відповідача перебували виконавчі провадження:

- АСВП № 42519234 по виконанню виконавчого листа № 0541/5556/2012, виданого 19.11.2013 Приморським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (ПАТ "Банк Форум") судових витрат у розмірі 1 700 грн., судового збору та витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 120 грн.

- АСВП № 44082099 по виконанню виконавчого листа № 0541/5556/2012, виданого 19.11.2013 Приморським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (ПАТ "Банк Форум") боргу у розмірі 326032, 32 грн.

09.07.2015 винесено постанову про арешт майна боржника, внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обтяження № 12210151 від 25.11.2015.

24.10.2019 ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя № 6/266/108/19 замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Приморського районного суду м. Маріуполя по справі 2\266\70\2013 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_4 на її правонаступника ОСОБА_2 .

29.11.2019 згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу АСВП № 44082099, №42519234.

16.09.2024 Приморським ВДВС у межах ВП №44082099, №42519234 прийнято постанову про скасування процесуального документа, якою установлено, що начальником відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Філончук Дар`єю Павлівною, при примусовому виконанні, розглянуто Постанову про результати перевірки виконавчого провадження АСВП № 44082099, №42519234 від 13.09.2024 в межах повноважень, визначених Положенням про Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, керуючись ст. 74 Закону України Про виконавче провадження, начальником відділу ОСОБА_5 з власної ініціативи здійснено перевірку виконавчих проваджень АСВП № 42519234 з примусового виконання виконавчого листа № 0541/5556/2012, виданого 19.11.2013 Приморським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (ПАТ"Банк Форум") судових витрат у розмірі 1 700 грн., судового збору та витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 120 грн. АСВП № 44082099 з примусового виконання виконавчого листа № 0541/5556/2012 виданого 19.11.2013 Приморським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (ПАТ"Банк Форум") боргу у розмірі 326032, 32 грн. Встановлено, що постанова Про повернення виконавчого документу стягувачу є незаконною та не відповідає вимогам п.1, ч. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" окрім того п.3 ст.40 Закону України Про виконавче провадження якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом та прийнято рішення про скасування постанови Про повернення виконавчого документу стягувачу від 29.11.2019 у зв`язку з відсутністю в АСВП письмової заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, що видав ОСОБА_6

16.09.2024 року Головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Іриною Анатоліївною у межах ВП №44082099, №42519234 скасовано документи «Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу» від 29.11.2019, що видав ОСОБА_6 (недіє) при примусовому виконанні

17.09.2024 року Головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Іриною Анатоліївною у межах ВП №44082099, 42519234 прийнято постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою постановлено визначити боржнику витрати виконавчого провадження: загальна сума мінімальних витрат 300,00 грн по кожному.

17.09.2024 року Головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Іриною Анатоліївною у межах ВП №44082099 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому, що складає: 32603,23 гривня (UAH); у межах ВП №42519234 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому, що складає: 182,00 гривня (UAH).

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, якій діє з 5 жовтня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4-5 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Відповідно до ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст. 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Згідно із ч. 3 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція № 512/5).

Пунктом 3 Розділу І Інструкції № 512/5 передбачено, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; відділи державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Відповідно до пунктів 1-9 Розділу XII Інструкції № 512/5, перевірити законність виконавчого провадження мають право: начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

Посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

Перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах другому та четвертому пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби.

Про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова, в якій зазначаються:

підстави витребування цього виконавчого провадження;

у мотивувальній частині - обставини, що зумовили проведення перевірки, а в разі витребування оригіналів матеріалів виконавчого провадження - обґрунтування такої необхідності;

у резолютивній частині - рішення про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів або їх копій, реквізити витребуваного виконавчого провадження та орган державної виконавчої служби, у якому воно перебуває на виконанні, строки здійснення перевірки виконавчого провадження з моменту його надходження до органу державної виконавчої служби, який його витребував, а також посадові особи, на яких покладається обов`язок надсилання цього виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби, що здійснюватиме його перевірку, та строки надсилання для перевірки виконавчого провадження.

Постанова про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів складається в кількох примірниках, з яких:

один примірник надсилається до органу державної виконавчої служби, з якого витребувано виконавче провадження;

другий примірник залишається в органі державної виконавчої служби, який витребував виконавче провадження;

якщо перевірка виконавчого провадження здійснюється за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби, примірник постанови надсилається також цій посадовій особі.

Витребуване виконавче провадження надсилається до органу державної виконавчої служби, який його витребував, із супровідним листом у строки, визначені в постанові про його витребування.

Матеріали виконавчого провадження або їх копії повинні бути прошнуровані, пронумеровані, з описом документів, який підписується державним виконавцем, який оформив виконавче провадження, із зазначенням дати складання опису.

Виконавчі провадження з великою кількістю документів формуються в окремі томи з кількістю аркушів не більше 250 в кожному.

Кожен том провадження оформляється окремо, має власну нумерацію аркушів і власний опис.

Копії матеріалів виконавчого провадження засвідчуються начальником органу державної виконавчої служби, з якого витребувано виконавче провадження.

Перевірка законності виконавчого провадження має бути проведена протягом десяти робочих днів, а зведеного виконавчого провадження - протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня надходження витребуваного виконавчого провадження.

Про результати перевірки законності виконавчого провадження виноситься постанова, у якій зазначаються: підстави перевірки виконавчого провадження; строки проведення перевірки;

у мотивувальній частині - номер виконавчого провадження, реквізити виконавчого документа, дата відкриття виконавчого провадження, державний виконавець, який здійснює (здійснював) виконання, коротко зміст проведених виконавчих дій та їх відповідність вимогам чинного законодавства з посиланням на відповідну норму Закону;

у резолютивній частині - висновок з урахуванням вимог законодавства щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні, у разі оскарження дій (бездіяльності) начальника органу державної виконавчої служби - щодо його дій, визначаються особа, яку зобов`язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства (у разі їх виявлення), особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови;

строк виконання постанови;

коло осіб, яким надсилаються копії постанови;

інша необхідна інформація.

Якщо посадовою особою, зазначеною в абзацах третьому, п`ятому та шостому пункту 1 цього розділу, прийнято рішення про скасування постанови або іншого процесуального документа (або їх частини), винесених у виконавчому провадженні в резолютивній частині постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, зазначається постанова або документ, який скасовується (частина, яка скасовується).

У разі якщо під час перевірки виконавчого провадження виявлено порушення вимог Закону, посадова особа, зазначена в абзацах другому та четвертому пункту 1 цього розділу, в резолютивній частині постанови доручає начальнику органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, провести дії, передбачені абзацами другим і третім частини третьої статті 74 Закону.

Після закінчення перевірки законності виконавчого провадження оригінал виконавчого провадження не пізніше трьох робочих днів з моменту закінчення перевірки повертається до органу державної виконавчої служби, у провадженні якого воно перебуває (перебувало).

Посадова особа органу державної виконавчої служби, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов`язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень.

Предметом вказаного спору є правомірність винесення відповідачем постанови про скасування процесуального документа, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору.

Судом при дослідженні постанов про скасування процесуального документа від 16.09.2024 у ВП №44082099, №42519234 встановлено, що відповідач за власною ініціативою, керуючись абз. 4 ч. 3 ст. 74 Закону № 1404 скасував, постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.11.2019 року у ВП №44082099, №42519234.

Суд звертає увагу, що абз. 4 ч. 3 ст. 74 Закону № 1404 передбачає право керівника вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначити їх своєю постановою та надати доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Спірна постанова складена та підписана начальником відділу Приморського ВДВС, що явно суперечить припису абз. 4 ч. 3 ст. 74 Закону № 1404 у світлі положень п. 3 Розділу І Інструкції 512/5.

Надалі, Інструкція № 512/2 (розділ ХІІ) чітко передбачає алгоритм дій у разі проведення перевірки законності виконавчого провадження, зокрема, перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах другому та четвертому пункту 1 цього розділу, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби (п. 3 розділу ХІІ).

Відповідачем у відзиві зокрема зазначено, що станом на 03.10.2024 територія на якій Відділ здійснював діяльність, включена до Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022. Доступ до усієї документації Відділу, яка залишилася на непідконтрольній Україні території, наразі немає.

Більше того, ухвалою суду від 09.10.2024 витребувано у відповідача постанову про проведення перевірки виконавчого провадження, постанову про результати проведеної перевірки по виконавчому провадженню ВП №44082099, №42519234, в тому числі заяв стягувача про повернення виконавчих документів та копій виконавчих документів з позначками про залишок суми боргу з метою з`ясування підстав щодо висновку про незаконність постанов про повернення.

Жодного із витребуваних судом документів відповідачем не надано.

Посилання відповідача у відзиві на те, що в постановах по виконавчому провадженню ВП №44082099, №42519234 про повернення виконавчого документа стягувачу є не законною та не відповідає вимогам п.1 ст.37 Закону № 1404 через відсутність в автоматизованій системі виконавчих проваджень заяви про повернення виконавчого документа без виконання безпосередньо від стягувача є безпідставними, оскільки згідно вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, підставою для винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у межах ВП №44082099, №42519234 було зазначено саме заяву стягувача, протилежного Відповідачем не доведено.

Ураховуючи усе викладене та за відсутності матеріалів спірного виконавчого провадження суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для винесення постанов про скасування процесуальних документів у ВП № 44082099, №42519234.

Таким чином постанови про скасування процесуального документу від 16.09.2024 у ВП №44082099, №42519234, винесені начальником відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Філончук Дар`єю Павлівною є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо постанов про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 Закону № 1404 кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1404 розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до пунктів 1-3 Розділу VI Інструкції 512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.

Витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Авансові внески стягувачів використовуються виконавцем для здійснення витрат виконавчого провадження в порядку, визначеному пунктом 17 розділу VII цієї Інструкції.

У разі передачі виконавчого документа відповідно до пункту 7 розділу III цієї Інструкції, передачі виконавчого провадження відповідно до пунктів 4, 6 розділу V цієї Інструкції невикористаний авансовий внесок стягувача перераховується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (приватного виконавця), якому передається виконавчий документ або виконавче провадження, не пізніше наступного робочого дня з дня винесення виконавцем постанови про передачу виконавчого документа (виконавчого провадження).

У разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа невикористаний авансовий внесок повертається стягувачу не пізніше трьох робочих днів з дня винесення відповідної постанови.

Якщо стягнуті з боржника витрати виконавчого провадження були здійснені за рахунок авансового внеску стягувача, ці кошти перераховуються стягувачу як повернення авансового внеску.

Про використання авансового внеску виконавець готує звіт, в якому наводить перелік витрат виконавчого провадження, які було здійснено за рахунок авансового внеску, із зазначенням сум коштів, які було сплачено на фінансування кожної з витрат. Звіт про використання авансового внеску підписується виконавцем та залишається в матеріалах виконавчого провадження.

При поверненні виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою статті 37 Закону, звіт про використання авансового внеску надається стягувачу на його письмову вимогу.

Пунктами 3-5, 10, 11 Розділу VII Інструкції 512/5 передбачено, що органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4), щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5).

Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов`язкового складу реквізитів, який установлений для книги.

Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою.

В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа). Відповідальна особа здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби.

Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться особисто приватним виконавцем.

Після отримання з органу Державної казначейської служби України або банку виписок про наявність на відповідному рахунку коштів у книгу обліку негайно вносяться записи.

При надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа повинна не пізніше наступного робочого дня повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення.

Після цього не пізніше наступного робочого дня відповідальна особа повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Окрім наведених вище висновків щодо протиправності постанови про скасування процесуального документу, суд у частині постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору у ВП №44082099, №42519234 додатково звертає увагу на таке.

Згідно наведених вище вимог ч. 4 ст. 42 Закону № 1404 та Інструкції № 512/5 розподіл мінімальних витрат виконавчого провадження здійснюється на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум або у випадку, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону.

У разі якщо при поверненні виконавчого документа стягувачу витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Установлені судом фактичні обставини справи свідчать, що після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404, постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП №44082099, №42519234 винесена в окреме провадження не була.

Поряд із цим відповідачем не надано жодних доказів, що відповідні витрати не були стягненні на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум.

Як вже відзначалось за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доведення правомірності рішень суб`єкта владних повноважень покладається на останнього.

Виходячи із того, що Приморським ВДВС не доведено факт не сплати позивачем боргових зобов`язань за ВП №44082099, №42519234, у тому числі й мінімальних витрат виконавчого провадження, то відповідна постанова про стягнення витрат мінімального провадження є протиправною.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Верховний Суд зазначає, що Закон України Про виконавче провадження № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин суд вважає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Матеріалами справи встановлено, що 29.11.2019 року старший державний виконавець прийняв постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження, оскільки надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа.

Державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 0541/5556/2012 виданий 19.11.2013 Приморським районним судом м. Маріуполя, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.

Таким чином, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19.

Таким чином постанови про стягнення виконавчого збору від 17.09.2024 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.09.2024 у ВП №44082099, №42519234 є протиправними та підлягають скасуванню.

У цьому контексті суд звертає увагу на пункти 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини Рисовський проти України (заява № 29979/04), від 20.10.2011, остаточне 20.01.2012), де вказано, що Суд застосовує принцип належного урядування як багатоаспектний принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов`язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Понад це на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Водночас згідно з концепцією принципу належного урядування Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Щодо клопотання позивача про винесення окремої ухвали відносно начальника Приморського ВДВС Філончук Д.П., то суд зазначає, що положення ст. 249 КАС України свідчать про дискреційність повноважень суду у даному питанні. Проте, установлені судом фактичні обставини не створюють достатніх підстав для ухвалення судом відповідної ухвали, а тому вказане клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи.

Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються:

1) дата і місце його ухвалення;

2) найменування суду;

3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів;

4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

5) номер справи;

6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи;

7) вимоги позивача;

8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.

В описовій частині рішення зазначаються:

1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

2) заяви, клопотання учасників справи;

3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;

7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення зазначаються:

1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;

2) розподіл судових витрат;

3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;

4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем відповідно до квитанції від 22.09.2024 було сплачено судовий збір у розмірі 5813,76 грн. Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 5813,76 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідна заява, викладена за текстом позову.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Належним чином підтверджені витрати позивача підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За наявності обґрунтованих заперечень відповідача суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішення питання про розподіл судових витрат, що викладена у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги №09/24 від 11 вересня 2024 року, ордер та розрахунок сум судових витрат, які підтверджують надання нею послуг правової допомоги позивачу.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, а саме за: претензійну, позовну роботу та представлення Клієнта у адміністративному суді першої інстанції становить 20 000,00 грн.

Пунктом 5.4 передбачено, що оплата за даним договором здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів визначених пунктами 5.1 5.3 на поточний рахунок Бюро, не пізніше 10 днів після винесення рішення судом відповідної інстанції.

Верховним Судом у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 наголошено, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Тобто, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду викладеній у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини 7 статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18, від 02.10.2019 року у справі № 815/1479/18, від 29.10.2020 року у справі №686/5064/20, в ухвалі від 18.08.2021 року у справі №300/3178/20.

У свою чергу, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI, як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18….

Також, згідно частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Як зазначено судом раніше, позивач та адвокат погодили те, що розмір витрат на правову допомогу становить 20 000,00 грн.

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На переконання суду, заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, містить лише фактично один епізод спірних відносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн., а тому слід дійти висновку, що такий розмір є завищеним.

Виходячи з викладеного, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3700,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 134, 139, 241-246, 250, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (87517, Україна, Донецька обл., місто Маріуполь, провулок Дніпропетровський, будинок, 15 ЄДРПОУ 34908792) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування процесуального документа від 16.09.2024 у ВП №42519234.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.09.2024 у ВП №42519234.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору від 17.09.2024 у ВП №42519234.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування процесуального документа від 16.09.2024 у ВП №44082099.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.09.2024 у ВП №44082099.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору від 17.09.2024 у ВП №44082099.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (87517, Україна, Донецька обл., місто Маріуполь, провулок Дніпропетровський, будинок, 15 ЄДРПОУ 34908792) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 5813,76 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (87517, Україна, Донецька обл., місто Маріуполь, провулок Дніпропетровський, будинок, 15 ЄДРПОУ 34908792) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3700,00 грн.

Повний текст судового рішення складено 21.10.2024.

Рішення може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Зеленов