Рішення

від 10.10.2024 по справі 260/1084/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 жовтня 2024 року м. Ужгород№ 260/1084/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судового засідання - Куля Т.Т.,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

представника позивача - Яцук В.П.,

представника відповідача 1 та відповідача 2 - Золотого Я.М.,

представник відповідача 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до частини третьої статті 243 КАС України 10 жовтня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 21 жовтня 2024 року.

29 липня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, будинок 18/9, код ЄДРПОУ 00032945), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Собранецька, 60, код ЄДРПОУ 22111310), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Січових Стрільців, будинок 3, код ЄДРПОУ 42899921), яким просила: « 1. Визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року № 260-р «Про звільнення ОСОБА_1 «; 2. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державна майна України по Закарпатській області з 27 червня 2019 року; 3. Стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 червня 2019 року по день ухвалення судового рішення.».

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 червня 2019 року позивача було звільнено з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області. Підставою звільнення було попередження про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією. Позивач вказує, що у повідомленні про звільнення їй було запропоновано лише одну вакантну посаду - заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. В подальшому, листом від 18 червня 2019 року № 10-09-11285 відповідач запропонував позивачеві 10 інших посад, які на думку позивача, не відповідають її досвіду роботи та рівню кваліфікації. Позивач вказує, що в системі органів Фонду державного майна України працювала з 1994 року та їй присвоєно 5 ранг державного службовця категорії «Б», заохочувалася почесними грамотами та подяками. Позивач наголошує, що були наявні інші вакантні посади, які відповідач був зобов`язаний їй запропонувати, зокрема посада заступника начальника РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області. З огляду на викладене позивач вважає її звільнення з роботи протиправним, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на позов представник Фонду державного майна України просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, що у зв`язку з реорганізацією регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області шляхом злиття трьох регіональних відділень - Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області, Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області, Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області та створення на їх базі нового Регіонального відділення Фонду, ОСОБА_1 запропоновано посаду заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Посада заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській обласні, на яку посилається позивач, запропонована була ОСОБА_2 .. А тому, посада заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області не є вакантною і не може бути запропонована ОСОБА_1 , оскільки це буде суперечити чинному законодавству та порушить права ОСОБА_2 .. Представник відповідача наголошував, що позивачеві було запропоновано усі вакантні посади, наявні на час звільнення, однак позивач відмовилася від таких. Таким чином, представник відповідача зазначає, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб визначений законодавством.

У поясненні на позов представники відповідачів 2 та 3, у наданих суду письмовиї запереченнях, наявних в матеріалах справи, просили суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначили, що Фонд вжив всіх заходів стосовно переведення ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням її посади, а саме: попередив ОСОБА_1 , у визначений законодавством строк про наступне вивільнення (за два місяці); запропонував їй посаду відповідно до її кваліфікації та категорії («Б»), тобто виконав вимоги статті 492 КЗпП України частин 1 та 3 КЗпІІ України. Посада заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області не може бути запропонована ОСОБА_1 так як, не є вакантною, оскільки це буде суперечити нормам чинного законодавства. Окрім того, такі дії порушать законні права ОСОБА_2 , яку призначено на цю посаду. Крім того, законодавець наділив, зокрема, уповноважені органи дискреційними повноваженнями щодо пропонування працівникові іншої роботи на власний розсуд.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року № 360-р «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 28 червня 2019 року в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на посаді, яка відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 26 червня 2019 року № 360-р «Про звільнення ОСОБА_1 ». Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 828985,56 грн..

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу Фонду державного майна України задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року та додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 260/1084/19 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог та вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яцук Валерія Петрівна, задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 260/1084/19 скасовано, а справу направлено до Закарпатського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.

06 травня 2024 року вказана справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі та справу передано на розгляд головуючому судді Іванчулинцю Д.В..

10 травня 2024 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято дану позовну заяву до провадження та призначено підготовче судове засідання в даній справі.

31 травня 2024 року, 05 червня 2024 року, 10 червня 2024 року, 17 червня 2024 року, 24 червня 2024 року, 08 липня 2024 року, 02 серпня 2024 року та 04 жовтня 2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом постановлені ухвали про участь у судовому засіданні в режимі відеоконферції.

28 червня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду на виконання вимог постанови Верховного Суду в даній справі від 24 квітня 2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Січових Стрільців, будинок 3, код ЄДРПОУ 42899921).

19 липня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду також на виконання вимог постанови Верховного Суду в даній справі від 24 квітня 2024 року залучено до участі у справі в якості відповідача 3- Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, будинок 60, код ЄДРПОУ 22111310).

07 серпня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження в дій справі та призначено розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити такі у повній мірі.

Представник відповідачів 1 та 2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з мотивів наведених у відзиві, просив суд у задоволені позову відмовити.

Представник відповідача 3 у судове засідання не з`явився.

Ретельно дослідивши спірні правовідносини з врахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду в даній справі від 24 квітня 2024 року, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів 1 та 2, розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» № 4107-VI (далі - Закон України № 4107-VI в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Частиною першою статті 6 вказаного Закону України № 4107-VI визначено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

Відповідно до пункту 1 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15 травня 2012 року № 678, представництво Фонду державного майна України у районі, місті (далі - представництво) є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), який утворюється у разі необхідності Фондом і підпорядковується йому та відповідному регіональному відділенню Фонду (далі - регіональне відділення).

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, у спірний період перебувало у стані припинення у зв`язку з прийняттям Фондом державного майна України наказу № 232 від 06 березня 2019 року «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», яким проведено реорганізацію Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області шляхом злиття трьох регіональних відділень - Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області, Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області, Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області та створення на їх базі нового Регіонального відділення Фонду.

У відповідності до запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17 листопада 2020 року внесено запис за № 100324112001602721 про припинення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області код ЄДРПОУ 22111310.

У відповідності до пункту 2 наказу Фонду державного майна України № 232 від 06 березня 2019 року «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків, зокрема, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області. Наявність правонаступництва враховується судом при вирішенні спору.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 14 березня 2019 року № 00079 затверджено План заходів, пов`язаних з реорганізацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області.

Пунктом 4 Плану заходів передбачено, «Попередження персонально (під особистий підпис) працівників регіонального відділення про можливе наступне вивільнення».

Пункт 13 Плану заходів визначає, звільнення працівників регіонального відділення, в порядку переведення, до утвореного регіонального відділення.

У разі відмови від працевлаштування до утвореного регіонального відділення, працівники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області підлягають звільненню (пункт 14 Плану заходів).

Судом встановлено, що у відповідності до наказу голови Фонду Державного майна України від 12 грудня 2008 року № 241-р ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 15 грудня 2008 року.

Наказом голови Фонду Державного майна України від 24 листопада 2014 року № 146-р ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 24 листопада 2014 року.

Листом від 11 квітня 2019 року № 10-09-7215 Фонд державного майна України звернувся до начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях з проханням про надання пропозицій щодо переведення працівників регіональних відділень Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, які займають посади заступників начальників цих регіональних відділень (том І, а.с.89).

Листом від 17 квітня 2019 № 01-001-00008 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на адресу, Фонду надано пропозиції, відповідно до яких, зокрема, ОСОБА_1 вирішено запропонувати посаду заступника начальника управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (том І, а.с.93, 94).

Зокрема, згідно листа Фонду державного майна України від 18 квітня 2019 року № 10-09-7666 зазначено, що у зв`язку з утворенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області - Фонд державного майна України просить ознайомити з попередженням про наступне вивільнення працівників зазначених регіональних відділень, які займають посади начальників регіональних відділень, а також перших заступників та заступників начальників цих регіональних відділень (том І, а.с.90).

18 квітня 2019 року позивача було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано для переведення вакантну посаду заступника начальника управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Однак, позивач відмовилася від запропоновано посади (том І, а.с.8).

Відповідач також вказує, що позивачу не було запропоновано переведення на посаду заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області, оскільки така не була вакантною і не може бути запропонована ОСОБА_1 , оскільки це буде суперечити чинному законодавству та порушить права ОСОБА_3 ..

Наказом Фонду державного майна України з кадрових питань особового складу від 23 квітня 2019 року № 115-р «Про призначення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області з 24 квітня 2019 року (том І, а.с.85).

Зазначену посаду ОСОБА_2 було запропоновано 19 квітня 2019 року, яка, в свою чергу, погодилася щодо призначення її на запропоновану посаду (том І, а.с.82).

Листом від 03 червня 2019 року № 10-09-10300 Фонд повторно направив на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях попередження про наступне вивільнення працівників Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, які займають посади начальників регіональних відділень, а також перших заступників та заступників начальників цих регіональних відділень, зокрема першого заступника начальника Регіонального відділення Зонду державного майна України по Закарпатській області Катуни М.І., із проханням: у разі прийняття зазначеними працівниками рішення про призначення на запропоновані посади направити на адресу Фонду попередження про наступне вивільнення з відміткою про згоду та відповідні заяви; у разі відмови працівників від запропонованих посад надати не пізніше ніж за 5 днів до дати, що не перевищує двох місяців з моменту вручення попередження про наступне вивільнення, на адресу Фонду перелік всіх вакантних посад, наявних у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, що не запропоновані іншим працівникам (том І, а.с.87, 88).

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях листом від 13 червня 2019 року № 01-05-00592 надало перелік всіх вакантних посад, наявних у регіональному відділенні, що не запропоновані іншим працівникам (том І, а.с.91, 92).

Фонд листом від 18 червня 2019 року № 10-09-11285 додатково до попередження про наступне вивільнення із запропонуванням посади заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області - начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами, враховуючи лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 13 червня 2019 року № 01-05-00592, запропонував ОСОБА_1 не запропоновані іншим працівникам вакантні посади (том І, а.с.43, 44).

26 червня 2019 року ОСОБА_1 повідомила, що не погоджується на призначення на жодну із запропонованих у листі Фонду від 18 червня 2019 року № 10-09-11285 посад (том І, а.с.47, 97).

Листом від 26 червня 2019 року № 01-09-01402 Голова комісії з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області надіслала на адресу Фонду державного майна України повідомлення позивача від 26 червня 2019, згідно якого позивач вказує, що не погоджується на призначення на жодну із запропонованих їй у листі від 18 червня 2019 року № 10-09-11285 посад (том І, а.с.45-47).

У зв`язку з чим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», Закону України «Про Фонд державного майна України», враховуючи лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 26 червня 2019 року № 01-09-01402, наказом Фонду з кадрових питань (особового складу) від 27 червня 2019 року № 260-р ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 27 червня 2019 року (том І, а.с.48, 86).

Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закон України № 889-VIII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби .

Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України № 889-VIII визначено однією з підстав для зміни істотних умов державної служби ліквідацію або реорганізацію державного органу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Як встановлено під час розгляду справи по суті та не заперечувалося сторонами, посада першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області відповідно до наказу Фонду від 06 березня 2019 року № 232 підлягала скороченню, що також виснується із попередження позивача про наступне вивільнення.

Частиною третьою статті 87 Закону України № 889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або якщо він відмовляється від такого переведення.

Згідно пункту 4 частини першої статті 2 Закону України № 889-VIII посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу.

Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців (стаття 6 Закону України № 889-VIII).

Згідно частини третьої статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша стаття 40 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених і пункті 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 492 КЗпП України встановлено процедуру вивільнення працівників, зокрема у відповідності до статті 492 її частини першої КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У відповідності до статті 492 частини 3 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Термін «зміни в організації виробництва і праці» використовується в статті 32 частині 3 32 та статті 40 пункті 1 40 КЗпП України, в якому йдеться про можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із змісту цієї норми випливає, що змінами в організації виробництва і праці також є: ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

Спірні правовідносини, які склались, зводяться до питання щодо правомірності наказу відповідача від 27 червня 2019 року № 260-р про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої статті 40 та частини другої цієї статті КЗпП України, статті 492 КЗпП України з метою забезпечення цієї ґарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, а також неодноразово застосована Верховним Судом при розгляді цієї категорії справ. Також на це звернув увагу Верховний Суд ухвалюючи постанову у даній справі.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що в результаті проведення реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області шляхом злиття з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та утворенням у результаті Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях скорочено посаду першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, яку обіймала позивач.

Зі змісту попередження про наступне вивільнення, з яким позивачку ознайомлено 18 квітня 2019 року, встановлено, що відповідач запропонував позивачеві посаду заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як таку, що відповідає її кваліфікації та продуктивності праці.

У подальшому, після спливу двох місяців від дати видачі попередження про вивільнення, відповідач листом від 18 червня 2019 року № 10-09-11285 запропонував позивачеві перелік із десяти вакантних посад, незапропонованих іншим працівникам, наявних у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

26 червня 2019 року позивач відмовилась від запропонованої посади заступника начальника відділу приватизації, управління державним майном та корпоративними правами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та інших запропонованих посад.

Під час розгляду справи по суті з`ясовано, що згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 11 липня 2019 року № 01-11-01275, відповідно до штатного розпису Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у період з 18 квітня 2019 року по 25 квітня 2019 року у Регіональному відділенні включно були наявними 142 посади, окрім двох: посади начальника регіонального відділення згідно з наказом Фонду державного майна України від 11 березня 2019 року № 53-р «Про призначення ОСОБА_4 » та посади заступника начальника регіонального відділення - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області, яка була вакантною по 23 квітня 2019 року відповідно до наказу Фонду державного майна України від 23 квітня 2019 року № 115-р «Про призначення ОСОБА_2 ».

Виходячи з аналізу вказаного листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях суд резюмує, що станом на дату попередження позивачки про наступне вивільнення, тобто 18 квітня 2019 року, посада заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області була вакантною, а відтак така посада могла бути запропонована й позивачеві.

Таким чином обов`язок відповідача, передбаченого частиною третьою статті 492 КЗпП України, щодо пропонування працівнику всіх вакантних посад, які були наявними на момент попередження про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо на день звільнення, які працівник може обіймати відповідно до свої кваліфікації, не був виконаний по відношенню до позивача.

У разі коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби (посада першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях відповідно до протоколу засідання Комісії від 18 квітня 2019 року № 7 запропонована ОСОБА_5 , то пропонується інша робота (посади державної служби) у цьому державному органі.

Верховний Суд ухвалюючи судове рішення у справі № 360/23068/20 від 13 жовтня 2021 року зазначив, що у разі відсутності рівноцінної посади працівнику пропонується інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Як вбачається з відповіді № 834746 від 09 жовтня 2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (код ЄДРПОУ 22111310) на час формування судом запиту - припинено.

Відтак, на виконання постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (код ЄДРПОУ 22111310).

Щодо компетенційного правонаступництва, суд зазначає таке.

Згідно відповіді № 834755 від 09 жовтня 2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональне відділення фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (код ЄДРПОУ 42899921) є правонаступником, зокрема Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (код ЄДРПОУ 22111310).

Враховуючи висновки Верховного Суду викладені в постанові по даній справі від 24 квітня 2024 року, суд приходить переконання, що позивача необхідно поновити на посаді, яка відповідає тій, з якої її було звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року № 260-р «Про звільнення ОСОБА_1 » і таке поновлення необхідно здійснити у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яке є компетенційним правонаступником Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській, про що зазначено вище.

Суд окремо констатує, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року наказом Фонду державного майна України від 14 грудня 2023 року за № 334-р з кадрових питань (особового складу) «Про поновлення ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (том VІІ, а.с.133).

В той же час, 18 грудня 2023 року наказом Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) за № 338-р «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях з 18 грудня 2023 року за угодою сторін (том VІІ, а.с.134).

Однак, дані обставини не відіграють впливового значення, оскільки рішення суду від 20 вересня 2023 року на підставі якого позивача поновлено на посаді скасоване постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року.

Щодо оцінки можливості (неможливості) призначення позивача на посаду заступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області в розрізі переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Аналізуючи вказану норму судом резюмується, що така норма повинна застосовуватися у випадку, коли має місце скорочення чисельності чи штату працівників, які займають одинакові посади і вирішується питання щодо скорочення не всіх посад, тобто, певна кількість посад залишається. Лише в цьому випадку може мати місце оцінка переважного права.

У спірному ж випадку була скорочена посада першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державна майна України по Закарпатській області, ця посада була єдиною в реорганізованій установі. Посада заступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області є новою посадою, яка була створена у зв`язку із реорганізацією Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області шляхом злиття трьох регіональних відділень - Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області, Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області, Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області та створення на їх базі нового Регіонального відділення Фонду.

Таким чином судом резюмується, що позивач не була наділена переважним правом зайняття (призначення на посаду) посади заступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській. А відтак відсутня й необхідність здійснювати порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби, тому позивач підлягає поновленню.

Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до оскарженого наказу відповідача позивача було звільнено з роботи 27 червня 2019 року, тобто дата звільнення 27 червня 2019 року вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 28 червня 2019 року у позивача почався вимушений прогул. Таким чином суд вважає, що необхідно поновити позивача саме з 28 червня 2019 року, оскільки позивач вважається таким, що 27 червня 2019 року був на роботі.

Відповідно до частини другої статті 235КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №320/2374/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Таким чином, відповідно до державних гарантій за увесь час працівник, права якого були порушені роботодавцем, має безумовне право на отримання заробітної плати.

Тому сума стягнення середнього заробітку за час за вимушеного прогулу не повинна обмежуватись позивачу не більш як за один рік, оскільки у вини позивача у розгляді справи протягом тривалого періоду часу немає, доказів вчинення ним дій, спрямованих на затягування розгляду справи, матеріали справи не містять.

У відповідності до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», зокрема у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (Далі по тексту Постанова № 100).

Відповідно до пункту 2 Постанови № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Постанови № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як зазначено в пункті 8 абзаці 1 Постанови № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки № 10-09-05595 від 29 вересня 2020 року нарахована заробітна плата позивача у квітня 2019 року та травні 2019 року становила відповідно 8295 грн. та 16590 грн.. Кількість робочих днів становили по 32 робочих дні. Фактично позивачем у квітня 2019 року відпрацьовано 10 робочих дні, а у травні 2019 року фактично відпрацьовано позивачем 22 робочих дні (том ІІ, а.с.127).

Таким чином середньоденна заробітна плата позивача складає 777,66 грн.: 8295 +16590=24885 грн / 32 (фактично відпрацьовані робочі дні у квітні та травні 2019 року) = 777,66 грн..

Судом встановлено, що позивача було звільнено з посади 27 червня 2019 року, а тому останнім днем роботи позивача є 27 червня 2019 року, тобто дата звільнення 27 червня 2019 року вважається останнім робочим днем позивача. А відтак з 28 червня 2019 року у позивача почався вимушений прогул.

Відповідно до частини шостої статті 6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 130 робочих днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2020 складає 251 робочий день.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2021 складає 250 робочих днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 серпня 2021 року № 47-03/520 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2022 складає 249 робочих днів.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 було введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався, і діє до цього часу.

Згідно частин другої та третьої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24 березня 2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2023 рік складає 259 робочих днів відповідно до розрахунку за нормами тривалості робочого часу за п`ятиденного робочого тижня із двома вихідними в суботу та неділю, з урахуванням приписів частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX щодо не застосування на час дії воєнного стану норм трудового законодавства, що встановлюють святкові і неробочі дні, а саме: за січень 2023 року 22 робочих днів, за лютий 2023 року 20 робочих днів, за березень 2023 року 23 робочих днів, за квітень 2023 року 20 робочих днів, за травень 2023 року 23 робочих днів, за червень 2023 року 22 робочих днів, за липень 2023 року 21 робочих днів, за серпень 2023 року 20 робочих днів, за вересень 2023 року 21 робочих днів, за жовтень 2023 року 22 робочих днів, за листопада 2023 року 22 робочих днів та за грудень 2023 року 21 робочих днів.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу за 2024 рік складає 203 робочих днів відповідно до розрахунку за нормами тривалості робочого часу за п`ятиденного робочого тижня із двома вихідними в суботу та неділю, з урахуванням приписів частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX щодо не застосування на час дії воєнного стану норм трудового законодавства, що встановлюють святкові і неробочі дні, а саме: за січень 2024 року 23 робочих днів, за лютий 2024 року 21 робочих днів, за березень 2024 року 21 робочих днів, за квітень 2024 року 22 робочих днів, за травень 2024 року 23 робочих днів, за червень 2024 року 20 робочих днів, за липень 2024 року 23 робочих днів, за серпень 2024 року 22 робочих днів, за вересень 2024 року 21 робочих днів та за жовтень 2024 року 7 робочих днів.

Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року складає 1342 робочих днів.

Кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року складає 1342 робочих днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 28 червня 2019 року по 09 жовтня 2024 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1043619,72 грн. (1342*777,66).

Як встановлено судом з висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24 квітня 2024 року, Фонд державного майна України в спірних правовідносинах є суб`єктом призначення та не є роботодавцем позивачки в розумінні закону. Разом з тим, позивачка просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з Фонду державного майна України, при цьому, як встановлено судом, позивачка отримувала заробітну плату у Регіональному відділення Фонд державного майна України по Закарпатській області.

Відтак, вищезазначена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача з Регіонального відділення Фонд державного майна України по Закарпатській області, оскільки ОСОБА_1 отримувала заробітну плату саме там.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за один місяць в розмірі 16330,78 грн. та поновлення з 28 червня 2019 року в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на посаді, яка відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено.

Щодо судових витрат, суд зазначає таке.

В матеріалах справи міститься клопотання від представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 26000,00 грн. (том 3, а.с.28-31).

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої зазначеної статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно зі ст. 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).

Згідно вимог частини третьої статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з поданих представником позивача документів, позивач заявив до відшкодування 26000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До матеріалів даної адміністративної справи було долучено договір про надання правової (правничої) допомоги № 120 від 29 жовтня 2021 року (том ІІ, а.с.182-186).

Так згідно вищевказаного договору ОСОБА_1 професійну правничу допомогу надає Адвокатське бюро «Войніканс-Мирського».

Також суду надано ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1168330 (том ІІ, а.с.187).

Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката представник позивача рахунок на оплату № 191 від 29 жовтня 2021 року на суму 26000,00 грн., меморіальний ордер №@2PL902714 від 05 листопада 2021 року, акт приймання-передачі від 04 листопада 2021 року наданої правової допомоги відповідно до договору про надання правової допомоги № 120 від 29 жовтня 2021 року та додаткову угоду № 1 від 29 жовтня 2021 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 120 від 29 жовтня 2021 року (а.с.32-35).

Згідно частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу частиною сім та дев`ять зазначеної статті встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

При цьому при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 29 жовтня 2021 року, а саме згідно п. 5.2 статті 5 договору сторони встановлюють тарифну ставку гонорару за кожну годину, витрачену Бюро на надання правової допомоги Клієнту, у розмірі 3000 гривень.

Так, згідно пункту 5.8 статті 5 Договору, платежі за цим договором здійснюються Клієнтом на рахунок Бюро, зазначений у цьому договорі. Оплата правової допомоги Бюро за цим договором здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту.

Із вказаного акту вбачається, що Адвокатське бюро «Войніканіс-Мирського» передало (надало), а ОСОБА_1 прийнято (отримано) правова (правнича допомога):

ознайомлено та проаналізовано надані Клієнтом матеріали справи № 260/1084/19;

ознайомлено та проаналізовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 260/1084/19:

ознайомлено з практикою та правовими позиціями Верховного суду в категорії спорів щодо оскарження наказів про звільнення з публічної служби, на яку міститься посилання у апеляційній скарзі;

сформовано правову позицію та визначено правові підстави для апеляційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 260/1084/19;

погоджено правову позицію, що викладена у апеляційній скарзі, з Клієнтом;

підготовлено апеляційну скаргу на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 260/1084/19;

погоджено зміст апеляційної скарги з Клієнтом, та внесені за результатами погодження правки до апеляційної скарги;

подано 04 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 260/1084/19.

На підтвердження сплати позивачем вказаних послуг представником позивача надано копію квитанції до меморіального ордеру від 05 листопада 2021 року в розмірі 26000 грн (том ІІІ, а.с.34).

Перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає наступне. Зокрема, із вказаного акту вбачається, що ряд послуг, які надавалися адвокатом не є доцільними та дублюють одна одну (ознайомлено та проаналізовано надані матеріали справи, ознайомлено та проаналізовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 260/1084/19, ознайомлено з практикою та правовими позиціями Верховного суду в категорії спорів щодо оскарження наказів про звільнення з публічної служби, на яку міститься посилання у апеляційній скарзі, сформовано правову позицію та визначено правові підстави для апеляційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 260/1084/19), тобто вказані послуги у акті виконаних робіт фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову.

Такі види наданих послуг є подібними діями представника позивача, під час яких здійснюється формування позивача щодо спірних правовідносин, спростування доводів учасників справи, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд наголошує, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів. Надані до суду документи не свідчать про обсяг роботи, її вартість та фактично понесені витрати на сплату правничої допомоги.

Так, згідно із пунктом 5.2. договору про надання правової допомоги № 120 тарифна ставка гонорару за кожну годину складає 3000 грн, проте у акті приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги до вказаного договору відсутнє зазначення калькуляції витраченого адвокатом часу в годинах, тобто відсутнє зазначення вартості години за певний вид, об`єм послуг та час, витрачений на виконання послуг правничої допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати калькуляцію погодинної вартості правової допомоги, яка має бути передбачена договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Калькуляція платної правової допомоги повинна відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Враховуючи що, представником позивача не надано доказів підтвердження адвокатом витраченого часу в годинах, тобто відсутнє документальне підтвердження обсягу та одиниці виміру часу, в результаті чого, суд не має можливості встановити вартість години за певний вид, об`єм послуг та час, витрачений на виконання послуг правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи ті обставини, що адміністративна справа № 260/1084/19 вдруге скерована на новий розгяд судом касаційної інстанції, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару представника позивача у заявленому розмірі 26000 грн не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) в даній справі.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, про стягнення із бюджетних асигнувань відповідачів 1 та 2 витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 5000 грн, оскільки вважає її достатньою та співмірною і пропорційною до предмету спору.

Стягнення з відповідача 3 судових витрат на професійну правничу допомогу суд не вважає за доцільне, оскільки згідно записів в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань така юридична особа припинена.

Згідно вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 205, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, м. Київ, Київська область, 01133, код ЄДРПОУ 00032945), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (вул. М. Коперника, буд. 4, м. Львів, Львівська область, 79005, код ЄДРПОУ 42899921), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (вул. Собранецька, буд. 60, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 22111310) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року № 260-р «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Призначити (поновити) ОСОБА_1 з 28 червня 2019 року на посаду у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яка компетенційно відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року № 260-р «Про звільнення ОСОБА_1 ».

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (вул. М. Коперника, буд. 4, м. Львів, Львівська область, 79005, код ЄДРПОУ 42899921) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1043619,72 грн. (один мільйон сорок три тисячі шістсот дев`ятнадцять гривень сімдесят дві копійки), з врахуванням раніше виплачених сум.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, м. Київ, Київська область, 01133, код ЄДРПОУ 00032945) судові витрати на оплату професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (вул. М. Коперника, буд. 4, м. Львів, Львівська область, 79005, код ЄДРПОУ 42899921) судові витрати на оплату професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

7. Рішення суду в частині призначення (поновлення) ОСОБА_1 з 28 червня 2019 року на посаді у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, яка компетенційно відповідає тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Фонду державного майна України від 27 червня 2019 року № 260-р «Про звільнення ОСОБА_1 » та стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 16330,78 грн. (шістнадцять тисяч триста тридцять гривень сімдесят вісім копійок) підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець