Ухвала

від 22.10.2024 по справі 320/11566/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

22 жовтня 2024 року №320/11566/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження у приміщенні суду в м. Києві матеріали адміністративної справи

за позовомЗаступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах державидоДержавної служби геології та надр України Державної комісії України по запасах корисних копалинпровизнання протиправним та скасування рішенняТретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Видобування»;

встановив:

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати протокол засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 10.02.2017 №3837;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології і надр України від 07.03.2019 №69 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Гранд Видобування» згідно з п. 12 Додатку 1 «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, які надаються згідно з підпунктом першим пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615»;

- визнати протиправними та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 26.05.2021 №6514, виданий ТОВ «Гранд Видобування».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2024 року для розгляду справи №320/11566/24 визначено суддю Білоноженко М.А.

В той же час, згідно з актом від 21 червня 2024 року матеріали справи передані судді лише 21 червня 2024 року, у зв`язку з великим навантаженням в суді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року, відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

До позовної заяви прокурором було додано заяву про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовуючи яку позивач зазначає, після прийняття Держгеонадрами та ДКЗ оскаржуваних рішень органи прокуратури не володіли усіма документами, що стали підставою для прийняття таких рішень. Так, 29.09.2023 за №12-1051вих23 Львівською обласною прокуратурою на адресу Державної служби геології і надр України скеровано запит про надання інформації відносно тих надрокористувачів, які здійснюють свою діяльність на території Львівської області на підставі спеціальних дозволів, виданих згідно п.п. 1 п. 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615. Листом Держгеонадр від 10.10.2023 №5997/03-4/2-23 надано список запитуваних надрокористувачів без долучення матеріалів відносно кожного. У подальшому, після опрацювання отриманого списку надрокористувачів, обласною прокуратурою листом від 23.10.2023 №12-1051вих23 скеровано лист про надання можливості ознайомлення із матеріалами відносно кожного надрокористувача, запитуваного у листі, на підставі чого прокурором обласної прокуратури 25.10.2023 здійснено ознайомлення із такими, що підтверджується відповідною датою цифрового носія на відкопійованих матеріалах. З огляду на вказане, підстави для звернення Львівської обласної прокуратури виникли лише після ознайомлення із необхідними матеріалами справи Держгеонадр, а саме 25.10.2023.

В ухвалі про відкриття провадження у справі, судом наголошено, що питання дотримання строків звернення до суду буде вирішено після отримання пояснень інших учасників справи.

Представником Державної служби геології та надр України подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

В обґрунтування вказаного клопотання представником Державної служби геології та надр України зазначено, що на думку Держгеонадр вказана позивачем підстава для поновлення строку звернення до суду не може бути визнана поважною, оскільки пройшов досить значний час з моменту винесення оскарженого протоколу (більше 7 років). Позивач щонайменше в 2017 році мав би бути обізнаний з існуванням оскаржуваного протоколу та спеціального дозволу на користування надрами.

Також, наголосив, що Наказ Держгеонадр України від 07.03.2019 №69 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Гранд Видобування» згідно з п. 12 Додатку 1 «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, які надаються згідно з підпунктом першим пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615», опублікований на офіційному сайті суб`єкта владних повноважень у роздiлi «Архiв наказів за 2019 рік» та є доступним за посиланням: https://www.geo.gov.ua/diyalnist/nakazy/arhiv-nakaziv/.

Відповідно до змісту цього наказу ТОВ «Гранд видобування» надається спеціальний дозвіл на користування надрами відповідно до підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України вiд 30.05.2011 № 615. Спеціальний дозвіл № 6514 на користування надрами надано ТОВ «Гранд видобування» від 26.05.2021 р.

Так, Держгеонадрами України здійснюється опублікування усіх виданих спеціальних дозволів на користування надрами. Доступ до реєстру спеціальних дозволів на користування надрами був відкритий до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Відповідне обмеження доступу до реєстру спеціальних дозволів на користування надрами після введення воєнного стану в Україні не спростовує того факту, що позивач мав право та можливості ознайомитись з оскаржуваним спецдозволом до введення відповідних обмежень або ж звернутись з запитом про надання такого спецдозволу в розумні строки.

Відтак, оскаржувані документи на отримання яких посилався позивач як на підставу для поновлення строку для звернення до суду з позовом, - перебували в загальному доступі.

Тому, аргументи позивача щодо поважності пропуску строку до суду з цим позовом - не заслуговують на увагу оскільки маючи доступ до інформації щодо надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Гранд видобування», не був позбавлений можливості подавати запити до державних органів, зокрема, Держгеонадр у тому числі щодо оскаржуваного протоколу ДКЗ.

В свою чергу, представником Львівської обласної прокуратури подано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в яких останній наголосив на тому, що якщо день, коли особа повинна була дізнатися про порушення прав, встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна дізнатись» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху після відкриття та надано позивачу строк на усунення недоліків, а саме запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку в якій необхідно навести інші (відміні) підстави для поновлення строку звернення до суду.

Представник позивача подано заяву на виконання вимог ухвали суду, в якій останній повторно наголосив на тому, що момент з якого необхідно обраховувати строк звернення до суду це саме момент отримання від відповідачів повного пакету документів, які слугували підставою для звернення до суду, а саме лист від 29.09.2023 №12-1051вих23.

Також наголошував на виключному праві звертатися з такого роду позовними заявами для захисту прав держави, яке передбачено статтею 131-1 Конституції України, що також вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, законодавством регламентовано тримісячний строк звернення суб`єкта владних повноважень до суду, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні відповідних порушень інтересів держави, які підлягають захисту в суді, поза межами строку звернення до суду повинні враховуватися судами як поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, якщо прокурор звернувся до суду протягом встановленого законом строку звернення з дня виявлення таких порушень. Проте направлення прокурором листів до відповідних державних органів щодо здійснення заходів захисту інтересів держави не зупиняє та не перериває перебігу встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.

ВП ВС в зазначеній постанові наголосила, що установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом;

4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 820/1719/15, від 20.12.2018 у справі № 756/513/17, від 27.02.2019 у справі № 813/1211/17, від 16.09.2019 у справі № 120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі № 815/5271/16, від 17.06.2021 у справі № 570/4516/19, від 17.02.2022 у справі № 380/893/20, від 08.09.2022 у справі № 380/1598/22, від 16.06.2023 у справі № 520/986/22 та від 04.07.2023 у справі № 620/4707/22.

Ключовим питанням щодо строків звернення позивача до суду є визначення, коли прокурор був обізнаний чи повинен був дізнатись про наявність порушень з боку відповідачів під час вчинення спірних дій та прийняття рішення у формі протоколу засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 10.02.2017 №3837 та видачі наказу Державної служби геології і надр України від 07.03.2019 №69 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Гранд Видобування» згідно з п. 12 Додатку 1 «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, які надаються згідно з підпунктом першим пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615» та, відповідно, про наявність підстав для звернення до суду з позовом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 10.02.2017 №3837, наказу Державної служби геології та надр України від 07.03.2019 № 69 в частині надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Гранд Видобування» спеціального дозволу на користування надрами; спеціального дозволу на користування надрами від 26.05.2021 №6514, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Гранд Видобування».

Суд зауважує, що спірний наказ Держгеонадр України від 07.03.2019 №69 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Гранд Видобування» згідно з п. 12 Додатку 1 «Перелік спеціальних дозволів на користування надрами, які надаються згідно з підпунктом першим пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615», опублікований на офіційному сайті суб`єкта владних повноважень у роздiлi «Архiв наказів за 2019 рік» та є доступним за посиланням: https://www.geo.gov.ua/diyalnist/nakazy/arhiv-nakaziv/.

Спеціальний дозвіл № 6514 на користування надрами надано ТОВ «Гранд видобування» від 26.05.2021 Держгеонадрами України опубліковано в реєстрі спеціальних дозволів.

З наведеного вбачається, що лист від 29.09.2023 №12-1051вих23 не приймається судом, як належний доказ в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення, як момент початку від рахунку строку звернення до суду.

Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Водночас, відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).

ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

Відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.06.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

При цьому, питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у кожному конкретному випадку встановлюється на підставі фактичних обставин справи, з урахуванням обґрунтувань вимог учасників справи та на підставі наданих ними доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 697/1044/22.

На переконання суду, враховуючи значний пропуск строку звернення до суду у цій справі, поважність причин такого пропуску повинні бути настільки важливими, ґрунтовними та вагомими, що поновлення таких строків, повинно переважати над ставленням під сумнів багаторічних суспільних відносини, що склалися за ці роки.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).

При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).

Відповідно до практики Верховного суду яка знаходить своє підтвердження у постановах від 14.09.2023 № 520/12477/22, від 21.09.2023 № 340/341/23, від 07.09.2023 № 1Є0/4008/23, від 02.08.2023 № 480/3852/22, від 28.09.2022 №, 640/13798/21, від 30.06.2022 № 460/11514/21, від 17.04.2022 № 540/5397/21 та інших, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Стосовно посилання позивача в обґрунтування необхідності поновлення пропущеного строку звернення до суду на наявність триваючого правопорушення, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Положеннями чинного законодавства України не визначено поняття «триваюче правопорушення». Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 №810/1224/17.

Водночас, оскільки спірні рішення є актами індивідуальної дії, на переконання суду у даному випадку відсутнє триваюче правопорушення, а тому означені доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.

Суд зазначає, що позивач, який наділений законом повноваженнями здійснювати процесуальне керівництво в кримінальних провадженням, маючи доступ до інформації щодо погодження та надання спеціального дозволу на користування надрами, не був позбавлений можливості подавати запити до державних органів, зокрема, до Міністерства енергетики України, Державної служби геології та надр України для необхідної інформації та доказів. Більше того, у відповідності до норм КПК України та посадових обов`язків в межах відповідного кримінального провадження, незалежно від дати розголошення відомостей досудового розслідування, прокуратура мала володіти інформацією про підстави для звернення до адміністративного суду значно раніше, ніж звернулася з позовом.

Отже, суд резюмує, що вчинення із значним затягуванням певних слідчих дій відповідними органами в межах кримінального провадження, не може мати наслідком автоматичного поновлення строку звернення з позовом до адміністративного суду.

Суд зазначає, що регулярні звернення прокурора, з метою витребування ним документів для підтвердження підстав представництва інтересів держави в суді не можуть слугувати механізмом продовження встановлених законом строків звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки це призведе до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах, порушення стабільності у діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання ними своїх функцій.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №340/3868/23.

З урахуванням означеного, суд відхиляє доводи позивача про те, що про наявність підстав для представництва в суді інтересів держави прокуратурі стало відомо лише 29.09.2023 (після отримання матеріалів від уповноваженого у сфері раціонального використання надр органу).

Суд зазначає, що дата отримання (29.09.2023) прокурором матеріалів від уповноваженого у сфері раціонального використання надр органу не змінює моменту, з якого прокурор знав або повинен був дізнатися про наявність порушених інтересів держави, а лише свідчить про час, коли він почав вчиняти активні дії з реалізації своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави, і ця подія не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірних правовідносинах.

Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 23.08.2023 у справі № 380/7024/22 та від 21.09.2023 у справі №380/7550/22, від 13.02.2024 у справі №340/3868/23.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені прокурором обставини не можуть бути причиною для поновлення строку звернення до суду з позовом, оскільки це матиме наслідком необґрунтоване втручання суду у принцип правової визначеності та порушення права інших учасників провадження на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обставин, які об`єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду, позивачем не наведено.

Таким чином, виходячи зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій органів прокуратури, не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

До того ж, суд знов звертає увагу на те, що релевантні до спірних правовідносин висновки Верховного Суду щодо пропуску прокурором строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення викладені у постановах від 16 травня 2024 року у справі № 460/12886/23, від 20 травня 2024 року у справі № 240/21531/23, від 20 травня 2024 року у справі № 240/21812/23, від 21 травня 2024 року у справі № 240/8829/23, від 21 травня 2024 року у справі № 240/25181/23, від 13 лютого 2024 року у справі № 340/3868/23 та інших.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені прокурором обставини не можуть бути причиною для поновлення строку звернення до суду з позовом, оскільки це матиме наслідком необґрунтоване втручання суду у принцип правової визначеності та порушення права інших учасників провадження на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обставин, які об`єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду, позивачем не наведено.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом питання пропуску строків звернення до суду, що розглядається, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строків звернення до суду, наслідком чого є наявність підстав для залишення цього адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду, які визначенні Кодексом адміністративного судочинства України.

Керуючись пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні заяви Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави про поновлення строків звернення до суду.

Позовну заяву Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави до Державної служби геології та надр України та Державної комісії України по запасах корисних копалин про визнання протиправним та скасування рішення, - залишити без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без розгляду надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п`ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.

Суддя Білоноженко М.А.