Ухвала

від 21.10.2024 по справі 380/19976/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

21 жовтня 2024 рокусправа № 380/19976/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дрогобицька виправна колонія №40» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Дрогобицька виправна колонія №40», у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дрогобицька виправна колонія №40» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 07 грудня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Державну установу «Дрогобицьку виправну колонію №40» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 07 грудня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

17.10.2024 представником відповідача подано до суду заяву про залишення позову без розгляду в порядку ст. ст. 121-123, 240 КАС України. В обґрунтування заяви зазначає, що позивач звернувся до суду із даним позовом через 1 рік 9 місяців після того, як дізнався про порушення своїх прав (з моменту звільнення), тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.

Вирішуючи заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За правилами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП України, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача було звільнено зі служби 05.12.2022 (наказ ДУ «Дрогобицька виправна колонія №40» від 05.12.2022 №61/ОС).

25.09.2024 позивач звернувся до суду із даним позовом через свого представника.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача щодо не дотримання позивачем строку звернення до суду, визначеного ч. 2 ст.122 КАС України, суд виходить з того, що спір щодо перерахунку та виплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 07 грудня 2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під час вирішення питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді даної справи, суд враховує правовий висновок, висловлений Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 по справі №380/15245/22, яким визначено, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Як зазначалось вище, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У поданій до суду заяві про поновлення строку представник позивача зазначає, що позивачем не було одержано письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку його грошового забезпечення. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення, лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.

Відповідно до матеріалів справи, листом від 23.07.2024 №4/4354 відповідач, у відповідь на адвокатський запит представника позивача, надав інформацію щодо розміру прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення позивача; розміру грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022. До суду позивач звернувся 25.09.2024.

Враховуючи твердження позивача про неотримання ним письмового повідомлення відповідача про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, яке не спростоване відповідачем, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із даним позовом.

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин частини другої статті 122 КАС України.

Таким чином у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після постановлення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Повний текст ухвали складено 21.10.2024 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович