Ухвала

від 21.10.2024 по справі 380/21437/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

21 жовтня 2024 рокусправа № 380/21437/24

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Желік О.М., одержавши позовну заяву Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною і скасування постанови, -

в с т а н о в и л а:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із вимогою визнати протиправною та скасувати постанову від 12.08.2024 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн. головного державного виконавця Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпи Романа Петровича, видану в рамках виконавчого провадження ВП №75781843.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання про належність даного спору до юрисдикції адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Предметом спору в межах поданого адміністративного позову є скасування постанови державного виконавця Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпи Романа Петровича від 12.08.2024 про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» виконавчого збору в сумі 32000,00 грн., винесену в межах виконавчого провадження №75781843.

Вказане виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа №944/5267/22, виданого Яворівським районним судом Львівської області 05.08.2024, щодо стягнення з Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 різниці за час виконання нижче оплачуваної роботи на посаді сестри медичної пункту переливання крові за період з 01 серпня 2022 року до 05 травня 2023 року.

Так, суд з Єдиного державного реєстру судових рішень встановив, що 15.01.2024 Яворівським районним судом Львівської області винесено рішення у цивільній справі №944/5267/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська районна центральна лікарня» про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Згаданим рішенням, зокрема, вирішено стягнути з Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 різницю за час виконання нижче оплачуваної роботи на посаді сестри медичної пункту переливання крові за період з 01 серпня 2022 року до 05 травня 2023 року.

На підставі вказаного судового рішення Яворівським районним судом Львівської області, як вже згадано судом вище, було видано відповідний виконавчий лист №944/5267/22 від 05.08.2024.

Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404) визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Зі змісту ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404 в їх взаємозв`язку очевидно, що цей закон розмежовує виконавче провадження залежно від суб`єкта прийняття рішення, що підлягає примусовому виконанню, а саме:

1) виконавче провадження щодо примусового виконання судових рішень.

Судовими рішеннями з-поміж вказаних у статті 3 Закону №1404 рішень, що підлягають примусовому виконання та виконавчих документів є:

- судові рішення, рішення третейського суду, рішення міжнародного комерційного арбітражу, рішення іноземних судів, на примусове виконання яких у передбачених законом випадках та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України випадках, суди видають виконавчі листи та накази (п.1 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- судові накази (п.1-1 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом(п.2 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України (п.8 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

2) виконавче провадження як процес примусового виконання рішень «інших органів» (посадових осіб), при цьому такими «іншими» є усі, окрім судів, органи, що на підставі законодавства мають право приймати обов`язкові для виконання рішення. Такими рішеннями «інших органів/посадових осіб» відповідно до статті 3 Закону №1404 є:

- виконавчі написи нотаріусів (п.3 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій (п.4 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди (п.5 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення інших державних органів, рішення Національного банку України, накази Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов`язки, що законом визнані виконавчими документами (п.7 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (п.9 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами (п.10 ч. 1 ст. 3 Закону №1404);

- рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу (п.11 ч. 1 ст.3 Закону №1404).

Відповідно до статті 2 Закону №1404 однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби в адміністративному та/або судовому порядку регламентує Розділ X Закону №1404, що складається з статті 74 Закону №1404, що містить такі положення:

1) частина 1 статті 74 Закону №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Ці положення частини першої статті 74 Закону №1404 чітко узгоджуються із відповідними положеннями процесуальних кодексів в усіх видах судочинства, що регламентують порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (наведено вище).

Системне тлумачення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII у її взаємозв`язку з наведеними положеннями процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) дозволяє зробити висновок, що судовий контроль за виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу (виконанням судового рішення) здійснює той суд (місцевий загальний, господарський чи адміністративний), який постановив судове рішення та видав виконавчий лист/наказ; цей судовий контроль охоплює всі стадії виконавчого провадження від його відкриття до закінчення.

2) частина 2 статті 74 Закону №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тлумачачи зміст положень ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404 у їх взаємозв`язку із наведеними положеннями процесуальних кодексів суд дійшов висновку, що функції судового контролю за рішеннями, діями/бездіяльністю виконавців щодо примусового виконання рішень судів та інших органів розподіляються між судами різних юрисдикцій за простою та цілком логічною формулою кожен суд контролює виконання ухваленого ним судового рішення в порядку, визначеному процесуальним законодавством, на підставі якого розглянуто спір (ГПК України, ЦПК України, КАС України), а судовий контроль за виконанням рішень інших органів/посадових осіб (не судів) здійснює відповідний адміністративний суд в порядку, передбаченому КАС України.

Суд звертає увагу на те, що оскаржувана позивачем постанова державного виконавця Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору ВП №75781843 від 12.08.2024 є рішенням державного виконавця, прийнятим щодо виконання судового рішення, а відтак порядок її оскарження визначається за суб`єктом прийняття рішення, що примусово виконується в процедурі такого виконавчого провадження.

Іншими словами, в розумінні частини першої статті 74 Закону №1404 постанова про стягнення з позивача виконавчого від 12.08.2024 є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення у цивільній справі №944/5267/22, а тому така може бути оскаржена до Яворівського районного суду Львівської області як суду, який видав виконавчий лист №944/5267/22 від 05.08.2024, у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК України (відповідно до ч.1 ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи; у відповідності до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції).

При цьому суд звертає увагу на те, що у випадку ж виокремлення постанови державного виконавця про стягнення з позивача виконавчого збору від 12.08.2024 у окреме виконавче провадження, всі наступні рішення державного виконавця, прийняті в межах такого виокремленого виконавчого провадження, в розумінні ст.ст.1, 3, ч. 2 ст. 74 будуть рішеннями виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) (зокрема щодо рішення виконавця про стягнення виконавчого збору) та можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, визначеному КАС України.

Принагідно суд вважає необхідним також роз`яснити в цьому судовому рішенні інший підхід до тлумачення та застосування частини другої статті 74 Закону України:

частина друга статті 74 Закону №1404-VIII дослівно викладена так:

«Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом».

Встановлення змісту і граматичної структури тексту цієї норми за допомогою синтаксичного розбору речення дозволяє зробити висновок, що це просте двоскладне речення, в якому граматичну основу становлять підмет «рішення, дії чи бездіяльність» та складений присудок «можуть бути оскаржені». Словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» є другорядним членом речення додатком до підмета «рішення, дії чи бездіяльність», що уточнює його. Словосполучення «у тому числі постанов про стягнення виконавчого збору, […] штрафів» це другорядні однорідні члени речення, що несуть конкретизуюче смислове навантаження до додатка «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)». Відсутність цих однорідних членів (уточнення додатка) не призводить до втрати смислу речення, а лише зменшує рівень деталізації його змісту:

«Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом».

Правильність кваліфікації словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» як додатка до підмета, що його уточнює, підтверджується тим, що відсутність цього додатка спотворює зміст речення:

«Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом».

Отже, додаток «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» конкретизує підмет «рішення, дії чи бездіяльність» виконавця, а другорядні однорідні члени речення «постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів» уточнюють додаток «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)», а не підмет «рішення, дії чи бездіяльність».

Про правильність такого розбору також свідчать застосовані законодавцем відмінкові закінчення родового відмінка множини іменників додатка «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» та уточнення цього додатка «у тому числі постанов…», на відміну від називного відмінку іменників підмета «Рішення, дії чи бездіяльність…».

Цей синтаксичний аналіз речення частини 2 статті 74 Закону №1404 (філологічне тлумачення норми), як і наведене вище системне тлумачення цієї норми у її взаємозв`язку із положеннями ст.ст. 1, 3, ч. 1 ст. 74 Закону №1404, переконливо доводять, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів є різновидом передбачених статтею 3 Закону №1404 «рішень інших органів (посадових осіб)», тому на підставі частини другої статті 74 Закону №1404 до відповідного адміністративного суду оскаржуються рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо виконання цих постанов, а не щодо їх прийняття.

Отже, норма частини 2 статті 74 Закону №1404 встановлює юрисдикцію спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні постанови, зокрема, про накладення штрафу як виконавчого документа, а не щодо її прийняття.

Таким чином, при вирішенні цієї справи суд зауважує, що з огляду на наведені вище у цьому судовому рішенні мотиви:

- поділяє висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні;

- не поділяє висновку про те, що частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII як імперативною нормою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Суд зауважує, що цей висновок касаційного суду обґрунтовано єдиним аргументом вказівкою на імперативний характер норми права (ч. 2 ст. 74 Закону №1404). Разом з тим, класифікація норми права за критерієм методу правового регулювання (імперативний/диспозитивний) жодним чином не роз`яснює її змісту в контексті спірного питання. Водночас, цей висновок суперечить як філологічному тлумаченню норми, тобто синтаксичному аналізу речення частини 2 статті 74 Закону №1404, так і системному тлумаченню цієї норми у її взаємозв`язку із положеннями ст.ст. 1, 3, частини першої статті 74 Закону №1404.

Суд враховує, що в період дії попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21.04.1999 №606-XIV) в період 2011-2014 рр. частина суддів Вищого адміністративного суду України (https://6aas.gov.ua/ua/law-library/court-practice/vishchij-administrativnij-sud-ukrajini/dovidka-pro-vivchennya-ta-uzagalnennya-praktiki-rozglyadu-administrativnimi-sudami-sprav-z-privodu-oskarzhennya-rishen-dij-abo-bezdiyalnosti-derzhavnoji-vikonavchoji-sluzhbi.html) підтримувала підхід, відповідно до якого постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, про накладення штрафу на боржника мають особливий статус. Цей підхід ґрунтувався на тому, що такі постанови, на відміну від інших постанов державного виконавця, містять припис про додаткове до визначеного виконавчим документом зобов`язання боржника у виконавчому провадженні, яке має майновий характер; ці постанови набувають статусу виконавчого документа з часу прийняття і їх примусове виконання здійснюється у загальному порядку спочатку у межах виконавчого провадження, під час виконання якого вони прийняті, а у разі невиконання, у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», на підставі цих постанов відкривається окреме виконавче провадження. З огляду на такі міркування висновувалося, що оскільки постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу на боржника є виконавчими документами, то такі постанови, а також інші рішення, дії чи бездіяльність, прийняті (вчинені, допущені) у ході їх примусового виконання в окремому виконавчому провадженні, оскаржуються до відповідного адміністративного суду.

Попри домінування такого підходу впродовж кількох років, Верховний Суд України в складі судової палати у цивільних справах в 2015-2016 роках переглянув його та дійшов прямо протилежних висновків: в постанові від 11.11.2015 по справі №6-2187цс15 зазначено, що частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено Розділом VІІ ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Отже, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Як наслідок такого тлумачення було сформовано новий підхід, відповідно до якого справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція була висловлена в постанові ВСУ від 30.06.2015 року, а також в постановах ВСУ від 24.02.2016 року по справі №6-3077цс15, від 16.03.2016 року по справі №6-30цс16, від 30.03.2016 року по справі №3080цс15 та від 06.04.2016 року по справі №6-570цс16.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що розгляд даного спору повинен здійснюватись за правилами цивільного судочинства, тобто Яворівським районним судом Львівської області.

На підтвердження даного факту свідчить й ухвала Яворівського районного суду Львівської області від 12.09.2024 у справі №944/5267/22 (провадження №4-с/944/9/24), якою поновлено представнику Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська районна центральна лікарня» строк для звернення до суду із скаргою на рішення та дії державного виконавця органу виконавчої служби; скаргу представника Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська районна центральна лікарня» на постанову про стягнення виконавчого збору державного виконавця Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпи Р.П., у порядку судового контролю за виконанням рішення суду прийнято до розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У відповідності до п.3 ч.1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Позивачем при подачі позову сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №10778 від 08.10.2024, а відтак такий підлягає поверненню на його користь з бюджету.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 243, 248, 256 КАС України, суддя, -

п о с т а н о в и л а:

відмовити у відкритті провадження за позовом Комунального некомерційного підприємства Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною і скасування постанови.

Повернути Комунальному некомерційному підприємству Яворівської міської ради Львівської області «Яворівська центральна районна лікарня» (ЄДРПОУ: 22398210; Львівська область, м.Яворів, вул. Лозинського, 4) з державного бюджету сплачений згідно платіжної інструкції №10778 від 08.10.2024 судовий збір в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

СуддяЖелік О.М.