Постанова
від 22.10.2024 по справі 420/12921/24
П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12921/24

Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Лук`янчук О.В.,

суддів: Бітова А.І., Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016 2020 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016 2020 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №420/4450/22 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 8 років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за 8 років з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення до складу грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 84 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2020 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 84 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2020 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №420/4450/22.

В обґрунтування позову зазначалось, що після виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/4450/22 позивачу стало відомо, що відповідач при обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 8 років та розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2020 роки протиправно не враховував індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення з якого обраховано вищезазначені виплати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Військова частина НОМЕР_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції про порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 22.12.2020 року № 269 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 17).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року по справі № 420/13060/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити в повному обсязі на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 22.12.2020 року включно.

06 грудня 2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року по справі № 420/13060/21, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 4435,66 грн. (а.с. 15).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року по справі № 420/4450/22 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року та січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року по справі № 420/4450/22, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року в частині, якою відмовлено у задоволенні позову скасовано з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3921,46 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3921,46 грн. за період з 01.03.2018 року по 22.12.2020 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078. В іншій частині рішення залишити без змін.

27 березня 2024 року на виконання судового рішення по справі № 420/4450/22 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 210441,57 грн. (а.с. 15 з.б.).

Так після виплати індексації грошового забезпечення позивачу стало відомо, що відповідач: - при обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення передбаченої статтею 10- 1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей за 2016 2020 роки протиправно не враховував індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення з якого обраховано допомогу; при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 8 років передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення з якого обраховано допомогу; при обрахунку розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2020 роки протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення з якого обраховано допомогу.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки з урахуванням сум виплаченої індексації.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011 -ХІІ (далі Закон 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно п. 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Відповідно до п. 5, 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Положеннями статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

З метою реалізації Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати.

Аналогічний правовий висновок про те, що індексація є складовою заробітної плати міститься в постанові Верховного Суду від 09.11.2023 р. у справі № 140/6868/21.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2020р. у справі №240/10130/19.

Колегія суддів звертає увагу, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку підйомної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019р. у справі №638/5794/17, від 27.12.2019р. у справі №643/11749/17, предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.

З наведених вище мотивів, індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення, одноразова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки.

За таких обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено розмір грошової допомоги на оздоровлення за 2016 2020 роки, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 8 років та розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2020 роки, індексацію грошового забезпечення.

Разом з тим апелянт звертаючись до суду з апеляційною скаргою фактично не погоджуючись з прийнятим рішенням суду з тих причин, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, тому з цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції розглядаючи справу досліджував питання пропуску позивачем строку звернення до суду та дійшов висновку, що до спірних правовідносин, які склались у цій справі, не поширюється дія частини п`ятої статті 122 КАС України, адже в позові фактично заявлені вимоги про стягнення коштів, що за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, звернення до суду з якими відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком.

Перевіряючи правильність висновків суди першої інстанції викладені в ухвалі від 01.07.2024 р., колегія суддів зазначає наступне.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).

З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, є складовими заробітної плати.

Як вже було вище встановлено відповідачем 27 березня 2024 року на виконання судового рішення по справі № 420/4450/22 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 210441,57 грн., а саме індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Так після виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/4450/22 позивачу стало відомо, що відповідач при обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016 2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 8 років та розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2020 роки протиправно не враховував індексацію грошового забезпечення до складу грошового забезпечення з якого обраховано вищезазначені виплати.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільнення та компенсації невикористаних днів відпуски стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від нього.

Колегія суддів встановила, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини та всіх видів забезпечення 22.12.2020 р., тобто коли частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати строк звернення, визначений ст.233 КЗпП України у редакції з 19.07.2022 року, за якою для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 жовтня 2024 року.

Головуюча суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова

СудП'ятий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення22.10.2024
Оприлюднено24.10.2024
Номер документу122483934
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Судовий реєстр по справі —420/12921/24

Ухвала від 26.11.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Мартинюк Н.М.

Постанова від 22.10.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Лук'янчук О.В.

Ухвала від 26.08.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Лук'янчук О.В.

Ухвала від 26.08.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Лук'янчук О.В.

Ухвала від 07.08.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Лук'янчук О.В.

Рішення від 01.07.2024

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Левчук О.А.

Ухвала від 01.07.2024

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Левчук О.А.

Ухвала від 30.04.2024

Адміністративне

Одеський окружний адміністративний суд

Левчук О.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні