Постанова

від 22.10.2024 по справі 400/938/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/938/24

Перша інстанція: суддя Устинов І. А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

01 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017, з визначенням місяця, в якому відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

- зобов`язати 3 Державного пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017 із застосуванням місяців для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 01.11.2016 року по 30.11.2017 року нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. Позивач зазначив, що місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації її грошового забезпечення у вказаний період є січень 2008 року, оскільки останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців перед оспорюваним періодом відбулося з 1 січня 2008 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що індексація нараховувалась і виплачувалась у межах бюджетних асигнувань. Крім того, відповідач зазначив, що застосування підходу, коли базовим місяцем встановлюється січень 2008 року створює ситуацію, за якої обрахунок та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється з врахуванням суми індексів інфляції, які вже було враховано при обрахунку та виплаті індексації грошового забезпечення до 30.11.2015, що не є належним та обґрунтованим, оскільки механізм підвищення грошових доходів населення у такому випадку вже застосовано. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що оскільки в 2011 році позивачу присвоєно чергове звання, що призвело до підвищення грошового забезпечення, то саме липень 2011 став базовим місяцем для проведення подальшої індексації доходів позивача. Крім того, у спірний період позивачу виплачувалась щомісячна премія, що значно перевищувала розмір індексації. Апелянт також наголосив на тому, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

Позивач з 16 серпня 1999 року по 30 листопада 2017 року проходив військову службу, з якої звільнений у запас наказом ГУ ДСНС України у Миколаївській області за станом здоров`я 30.11.2017 року.

З довідки про доходи позивача, яка видана 3 ДПРЗ ГУ ДСНС у Миколаївській області вбачається, що йому нараховувалась індексації грошового забезпечення у період з січня по серпень 2016 року та як зазначає відповідач, із застосуванням липня 2011 року, як базового місяця.

На звернення представника позивача щодо виплати індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по листопад 2017 року відповідач листом від 11.12.2024 повідомив про те, що з вересня 2016 року по грудень 2017 року фінансування на індексацію грошового забезпечення не здійснювалось. А за період січень серпень індексація позивачу нарахована і виплачена уз застосуванням липня 2011 року, як базового місяця (а.с.10).

Не погоджуючись із частковою виплатою індексації грошового забезпечення за спірний період позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Враховуючи незмінність посадового окладу за посадою, яку займав позивач, станом на дату виникнення оскаржуваних правовідносин, позивач у відповідності до Порядку № 1078 має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем. Крім того, суд зазначив, що позивач має право на отримання індексації різниці за період з 01.03.2018 по 03.12.2018 із врахуванням приписів абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 року № 1282-ХІІ визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами ч.2 ст.5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Як встановлено п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Посилання апелянта на п.6 Порядку №1078 та ст.5 Закону № 1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, судова колегія вважає помилковим, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Аналогічно у ст.4 Закону № 1282 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 року 101%).

Згідно офіційного сайту Міністерства фінансів України, у спірний період величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у листопаді 2015 та у квітні 2016.

З 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".

За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну "базовий місяць" на "місяць підвищення доходу", ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

На відміну від правил визначення "базового місяця" (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), "місяцем підвищення доходу" є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін "підвищення тарифних ставок (окладів)" для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

За рахунок цього мала б "обнулитися" індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013).

Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) є січень 2008 року.

Судова колегія наголошує, що незмінність розміру посадового окладу за відповідною посадою, який визначався постановою № 1294 за період 2008 по 2018 роки, є вирішальним в даному випадку, а не розмір посадового окладу чи окладу за військове звання військовослужбовця чи його загальний дохід, як про то помилково зазначає апелянт.

З наведеного слідує логічний висновок, що у спірному періоді (з 01.01.2016 до 30.11.2017) повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/1730/22 від 22 березня 2023 року, № 420/15397/21 від 27 квітня 2023 року.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки в період з 01 січня 2008 року по 30 листопада 2017 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними.

Наявність у відповідача повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного базового місяця індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов`язання відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний базовий місяць, за наявності про це відповідного спору між сторонами.

Враховуючи, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушених прав позивача, задоволення позову щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2017, на думку колегії суддів, має відбуватися з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення індексації, що вірно зроблено судом першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, зокрема у постанові по зразковій справі № 260/3564/22 від 06.04.2023 року.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23.

Оскільки позивач звільнений з військової служби 30.11.2017 року, тобто під час коли ст.233 КЗпП не обмежувала строки звернення до суду з позовними заявами про стягнення заробітної плати, то ОСОБА_1 не пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 05 лютого 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя:К.В. Кравченко