Постанова

від 22.10.2024 по справі 380/6896/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6896/24 пров. № А/857/15486/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (суддя Кравців О.Р., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №6535/03-16 від 05.03.2024 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 »; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку на обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоди: строкової служби у Збройних Силах з 12.05.1977 по 27.04.1979, що становить 1 рік 11 місяців та 11 днів; роботу за юридичною спеціальністю перед обранням на посаду судді тривалістю 2 роки; половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання за період з 25.08.1979 по 17.08.1984, що становить 2 роки, 5 місяців і 00 днів; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 21.12.2023 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно в супереч чинному законодавству не врахував до стажу період проходження строкової військової служби, період роботи за юридичною спеціальністю та половину строку навчання у вищому навчальному закладі. Також, оскільки зазначені періоди не зараховані до стажу, відповідач визначив щомісячне грошове утримання судді у відставці в розмірі 70% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що згідно статті 142 Закону №1402 враховувати до суддівського стажу період строкової служби у Збройних Силах, роботу за юридичною спеціальністю перед обранням на посаду судді та половину строку навчання у вищому навчальному закладі денної форми навчання, немає підстав.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 суддя у відставці. Перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області з 21.12.2023, як одержувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вищою радою правосуддя 19.12.2023 прийнято рішення №1340/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Львова у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до рішення до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку підлягають зарахуванню:

- строк роботи на посаді судді 30 років 10 місяців;

- період проходження строкової військової служби 1 рік 11 місяців;

- період навчання у вищому навчальному закладі 2 роки 5 місяців;

- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді 2 роки.

Наказом голови Шевченківського районного суду м. Львова №179/К від 10.12.2023 ОСОБА_1 відраховано зі штату Шевченківського районного суду м. Львова.

Відповідно до розрахунку стажу роботи, що надає право на відставку судді Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 загальний стаж судді становить 37 років 02 місяць 23 дні, з яких:

- служба в Збройних силах з 12.05.1977 по 27.04.1979 (1 рік 11 місяць 15 днів);

- навчання у Львівському ордера Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1979 по 17.08.1984 (2 роки 5 місяців 0 днів (? строку навчання);

- робота на посаді інструктора, юрисконсульта, старшого юрисконсульта виконавчого комітету, старшого юрисконсульта в апараті управління адміністрації Шевченківської районної адміністрації з 10.10.1984 по 11.02.1993 (2 роки 0 місяців 0 днів);

- робота на посаді судді, заступника голови Шевченківського районного суду м. Львова з 11.02.1993 по 29.11.2023 (30 років 09 місяців 18 днів);

- робота на посаді голови Шевченківського районного суду м. Львова з 30.11.2023 по 20.12.1023 (0 років 0 місяців 20 днів).

Згідно з військовим квитком ВЧ № НОМЕР_1 , позивач проходив військову службу з 12.05.1977 по 27.04.1979 на посаді рядового та сержантського складу.

Відповідно до диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 в 1979 році вступив до Львівського ордена Леніна державного університету ім. І.Франка та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 25.06.1984 позивачу присвоєно кваліфікацію юрист.

Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області №12 від 04.01.2024 станом на 20.12.2023 суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 143776,80 грн., у тому числі:

1. Посадовий оклад 75672,00 грн.;

2. Доплата за вислугу років (80 %) 60537,60 грн.;

3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді (10%) 7567,20 грн.

Довідка видана на підставі пункту 4 статті 142 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

З метою зарахування до стажу роботи на посаді судді, для визначення відсотків суддівської винагороди судді періоди, які не були враховані при призначенні пенсії позивач звернувся із заявою від 27.02.2024 до ГУ ПФ у Львівській області.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснено ГУ ПФ України в м. Києві. Рішенням ГУ ПФ України в м. Києві №6535/03-16 від 05.03.2024 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що єдиним конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватися та виплачуватися відповідне грошове утримання, є Вища рада правосуддя. Дії органів Пенсійного фонду України щодо перегляду стажу роботи судді та визначеного у рішенні Вищої ради правосуддя неприпустимі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених цією статтею.

Однією з підстав звільнення судді відповідно до пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно з статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статус судді у відставці регулюється нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Статтею 137 Закону №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (частина 1).

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (частина 2).

Стаття 137 Закону №1402-VIII доповнена частиною 2 на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12.07.2018 №2509-VIII (далі Закон №2509-VIII).

Конституційний Суд України у рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 дійшов висновку, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Відповідно, передбачені частиною 2 статті 137 Закону №1402-VIII, положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05.08.2018.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 31.10.2019 у справі №520/11431/18, від 23.06.2022 у справі №560/937/19, від 19.07.2023 у справі №560/9495/22.

Згідно з частиною 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Пункт 34 розділу XII доповнено абзацом 4 згідно із Законом України «Про вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII, який набрав чинності з 05.01.2017.

Водночас відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, в редакції чинній до 28.03.2015, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.11.2021 у справі №9901/15/21 виклала такі правові висновки: «…при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

Виражене й закріплене в частині 2 статті 137 Закону №1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді», треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи).

Велика Палата Верховного Суду констатує, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді».

Отже, у разі здійснення перерахунку стажу обов`язково необхідно враховувати порядок призначення (обрання) кожного окремого судді на посаду вперше, оскільки при призначенні (обранні) суддів на посаду вперше застосовувалися різні вимоги до стажу, необхідного для зайняття посади судді, які діяли на момент такого призначення (обрання).

До набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ (далі Закон №№2862-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 43 Закону №2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі Постанова №865) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Згідно з статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів ХІ скликання 1-го демократичного скликання №285 від 01.02.1993 призначений на посаду народного судді Шевченківського районного народного суду м. Львова.

На час обрання позивача на посаду судді статус суддів визначав Закон №2862-XII, у відповідній редакції, відповідно до частини 1 статті 7 якого право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Законом №2509-VIII статтю 137 Закону №1402-VIІІ доповнено частиною 2 такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі №9901/805/18 дійшла висновку, що частина 2 статті 137 Закону №2862-XII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

Отже, чинними на момент обрання та звільнення позивача у відставку нормами законодавства було передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи на посадах, які передували призначенню позивача на посаду судді.

Оскільки до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, позивач має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді роботу на посаді інструктора, юрисконсульта, старшого юрисконсульта виконавчого комітету, старшого юрисконсульта в апараті управління адміністрації Шевченківської районної адміністрації з 10.10.1984 по 11.02.1993 (2 роки 0 місяців 0 днів).

Щодо позовних вимог в частині зарахування до стажу роботи на посаді судді строкової служби у Збройних Силах з 12.05.1977 по 27.04.1979 та половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання суд зазначає таке.

Згідно з військовим квитком ВЧ № НОМЕР_1 позивач проходив військову службу з 12.05.1977 по 27.04.1979 на посаді рядового та сержантського складу.

Відповідно до диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 в 1979 році вступив до Львівського ордена Леніна державного університету ім. І.Франка та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 25.06.1984 позивачу присвоєно кваліфікацію юрист.

Частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII передбачає, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На момент набрання чинності Законом №2453-VI (30.07.2010) діяла Постанова №865, норми якої передбачали, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Верховний Суд у постановах від 19.06.2018 у справі №243/4458/17, від 13.11.2019 у справі №521/2593/17, від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 13.02.2020 у справі №592/5433/17, від 24.03.2020 у справі №559/512/17, від 15.11.2021 у справі №580/6051/20 виклав висновки, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової військової служби і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді час проходження строкової військової служби в Збройних силах з 12.05.1977 по 27.04.1979 (1 рік 11 місяць 15 днів) та ? строку навчання у Львівському ордера Леніна державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1979 по 17.08.1984 (2 роки 5 місяців 0 днів).

Слід вказати, що Рада суддів України в рішенні №6 від 11.04.2024 зазначила, що єдиним конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватися та виплачуватися відповідне грошове утримання, є Вища рада правосуддя. Дії органів Пенсійного фонду України щодо перегляду стажу роботи судді та визначеного у рішенні Вищої ради правосуддя неприпустимі.

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Як встановлено вище, відповідач протиправно не зарахував спірні періоди до стажу роботи позивача на посаді судді, відтак загальний стаж позивача на посаді судді, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання складає 37 років 2 місяці 23 дні. Отже, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має становити 84% (50% + 34% за 17 повних років роботи) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №380/6896/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар