Постанова

від 17.10.2024 по справі 500/4163/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/4163/24 пров. № А/857/24033/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

розглянувши в електронній формі у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року про закриття провадження у справі № 500/4163/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Мандзій О.П. в м. Тернополі в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Ірпінської міської ради Київської області (далі Ірпінська МР., відповідач) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Ірпінської МР щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) до Ірпінської МР від 10.01.2024 в частині вирішення земельного спору щодо визнання за ОСОБА_1 права на користування земельною ділянкою площею 0,0100 га, кадастровий номер 3210900000:01:072:0154, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як такої, що передана у користування до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Ірпінської МР від 10.01.2024 в частині вирішення земельного спору щодо визнання за ОСОБА_1 права на користування земельною ділянкою площею 0,0100 га, кадастровий номер 3210900000:01:072:0154, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як такої, що передана у користування до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Даною позовну заяв було прийнято до провадження Тернопільським окружним адміністративним судом та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року закрито провадження у справі за вказаним позовом у зв`язку з тим, що спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач, яка покликаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року скасувати, а справу направити на продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що даний спір має розглядатись виключно в порядку цивільного судочинства. Заявляючи адміністративний позов, позивач просила вирішити спір виключно в площині нерозгляду суб`єктом владних повноважень її заяви з приводу земельного питання.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, проте правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Від позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом розгляду є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо визнання права користування земельними ділянками, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин..

Суд апеляційної інстанції вирішуючи питання щодо того, до якої юрисдикції відноситься даний спір, цивільної чи адміністративної, виходить з наступних міркувань.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням від 13.12.1994 № 271/1 Виконавчий комітет Ірпінської міської ради народних депутатів надав ОСОБА_2 , що мешкає в АДРЕСА_1 , в постійне користування земельну ділянку площею 400 кв.м і в тимчасове користування 135 кв.м без права забудови, загальна площа земельної ділянки становитиме 1135 кв.м, із них в постійному користуванні 1000 кв.м.

06.09.1996 ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 та ОСОБА_1 85/100 і 15/100 відповідно частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (раніше 96).

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 14.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, у справі № 367/6573/17 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 13.10.2016 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0100 га, для будівництва індивідуального гаражу із земель комунальної власності в порядку та строки встановлені ст.118 Земельного кодексу України.

30.08.2018 ІНФОРМАЦІЯ_2 рішенням № 4086- 56-VII, враховуючи постанову Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/6573/17 від 14.12.2017 року, надала дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га у власність для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_1 .

Заявою від 10.01.2024 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулись до Ірпінської МР, якою просили, зокрема, визнати за ОСОБА_1 право на користування земельною ділянкою площею 0,0100 га, кадастровий номер 3210900000:01:072:0154, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як такої, що передана у користування до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Зі змісту вказаної заяви слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовила ОСОБА_1 у розгляді заяви (вх. № В-656.2 від 28.12.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_1 , посилаючись на підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні. ОСОБА_1 на підтвердження факту отримання у користування земельної ділянки 0,0100 га, кадастровий номер 3210900000:01:072:0154, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як такої, що передана у користування до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, був наданий архівний витяг від 05.04.2023 № 5-07/B-178 про те, що рішенням від 13.12.1994 № 271/1 Виконавчий комітет Ірпінської міської ради передав зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 батьку ОСОБА_1 площею 135 кв.м у складі загальної площі земельної ділянки 1135 кв.м разом із дозволом на оформлення правової документації на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 19.05.2023 № В-1178.2 повідомила ОСОБА_1 про те, що у випадку ненадання належного документу на підтвердження права користування земельною ділянкою, питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення її у власність буде подане на розгляд чергової сесії Ірпінської МР після припинення (скасування) воєнного стану. В зв`язку із виниклим спором щодо зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 звернулась до Ірпінського міського суду Київської області із позовом про визнання за нею права на користування спірною земельною ділянкою, що було предметом судового розгляду у справі № 367/3476/23.

Листом від 05.02.2024 № 08-15.61 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомила позивача про те, що відповідно до статей 22, 23, 24 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. ОСОБА_2 право тимчасового користування земельною ділянкою площею 135 кв.м за вищевказаною адресою у встановленому законом порядку не оформив. Ірпінською МР 30.08.2618 на виконання рішення Ірпінського міського суду у справі № 367/6573/17 від 14.12.2017 було прийнято рішення № 4086-56-VII про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_1 . 28.12.2021 ОСОБА_1 було подано клопотання (вх. № В-656.2) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:072:0154 у власність для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що в матеріалах поданого на затвердження проекту землеустрою зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:61:072:0154 вільна від забудови і на ній відсутні об`єкти нерухомого майна, питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 вищевказаної земельної ділянки буде подано на розгляд чергової сесії Ірпінської МР після припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; де суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд першої інстанції вірно встановив, що спірні правовідносини виникли з приводу бажання позивача визнати право на користування земельною ділянкою.

По своїй суті спір стосується не спонукання відповідача до розгляду заяви позивачів (яка була розглянута, але з точки зору позивача не у визначений законом спосіб та без врахування доводів заявників щодо права на земельну ділянку). Насправді ж позивач шляхом пред`явлення адміністративного позову намагається вирішити наявний приватно-правовий спір.

Як самостійно вказує позивач, в заяві від 10.01.2024 заявники просили про визнання за ОСОБА_1 права на користування земельної ділянкою, яку в 1994 році отримав ОСОБА_2 та яка в подальшому була передана ним ОСОБА_1 разом із подарованим домоволодінням, а не питання про врегулювання спору щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Отже, у цій справі існує невирішений спір про визнання права користування земельною ділянкою, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність на право користування земельною ділянкою.

При цьому в заяві від 10.01.2024 ОСОБА_1 вважала за необхідним зазначити, що в разі позитивного результату розгляду даної заяви на її користь позовна заява про визнання права користування земельною ділянкою, що перебувала в провадженні Ірпінського міського суду Київської області (справа № 367/3476/23) буде нею відкликана та спір припинений.

Отже предметом розгляду є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо визнання права користування земельними ділянками, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.

Спір щодо захисту цивільних прав, що виник із земельних відносин, має не публічний, а приватно - правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав та інтересів судом визначено у статті 16 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, враховуючи зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, який може бути розглянуто виключно у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі також Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Тому апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції вірно зазначив, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, та правильно закрив провадження у справі, роз`яснивши при цьому позивачу до юрисдикції якого суду належить розгляд справи.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року про закриття провадження у справі № 500/4163/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 22.10.24