Постанова

від 18.12.2007 по справі 53/284-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

53/284-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2007 р.                                                           Справа № 53/284-07  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Бондаренко В.П., судді Сіверіна В.І., судді Білоконь Н.Д.

при секретарі Кононенко О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Калуцький Є.О. за дорученням б/н від 20.11.2007 року

відповідача - Ломака І.А. за дорученням № 216 від 20.09.2007 року

3-ої особи - Грішков А.О. за дорученням № 2927 від 13.11.2007 року

3-ої особи -Желішкевич В.Й. за дорученням № 883 від 08.06.2007 року

розглянувши   у   відкритому   судовому   засіданні   у   приміщенні   Харківського апеляційного  господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3108Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 18 вересня 2007 року по справі № 53/284-07

за позовом Фермерського господарства «Олешки-7»с. Кутузівка, Харківського району, Харківської області

до Данилівського дослідного держлісгоспу, м.Харків

треті особи: 1. Харківська районна державна адміністрація, м.Харків

2. Харківський районний відділ земельних ресурсів, м.Харків

про визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинити дії,

           встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 вересня 2007 року по справі №53/284-07 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18 вересня 2007 року скасувати і залишити позов без розгляду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме: 1. Земельну ділянку площею 20,0 га лісового фонду, на яку претендує Фермерське господарство «Олешки-7»уже надана Данилівському ДЛГ, що закріплено державним актом (копія надана).

2.          Закон України від 08.02.2006 р. № 301-ІУ, ст.17   Лісового Кодексу України та ст. 57 Земельного кодексу України   чітко указує перелік осіб, яким у постійне користування надаються ліси на землях державної власності  :«У постійне користування ліси на землях державної власності   для ведення лісового господарства без встановлення строку   надаються спеціалізованим державним лісогосподарським     підприємствам,     іншим     державним     підприємствам, установам та організаціям, у яких створено    спеціалізовані лісогосподарські підрозділи».

Також, відповідач вважає, що припинити право Данилівського держлісгоспу на користування вказаної позивачем в позовній заяві  земельної ділянки    площею 20,0 га можливо лише на підставах вказаних ст. 22   Лісового Кодексу України. Жодних з підстав   для припинення такого права користування лісами в наявності немає.

Фермерське господарство «Олешки-7»не має  форми державної чи комунальної власності, в його структурі згідно статуту   немає  спеціалізованих лісогосподарських підрозділів, а згідно ч.2 ст.56   Земельного Кодексу України громадянам    та    юридичним     особам    за    рішенням     органів    місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або ж за плату передаватись у власність  замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим та відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 18 вересня 2007 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Харківська районна державна  адміністрація та Харківський районний відділ земельних ресурсів, які є третіми особами, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору в справі, в особі їх представників визнають позовні вимоги позивача та повністю підтримують відзив позивача на апеляційну скаргу. Просять рішення господарського суду Харківської області від 18 вересня 2007 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.  

Вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся з заявою до постійно діючої комісії з врегулювання земельних відносин на території Харківського району Харківської області  про узгодження місця розташування земельної ділянки під розширення фермерського господарства "Олешки-7" для створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу за рахунок земель лісогосподарського призначення (Данилівського дослідного держлісгоспу).

Відповідно до рішення постійно діючої комісії з врегулювання земельних відносин на території Харківського району від 24.05.07 ФГ "Олешки-7" надано згоду на виділення земельної ділянки площею 20,0 га на території Циркунівської сільської ради за межами населеного пункту під розширення фермерського господарства "Олешки-7" для створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу за рахунок земель лісогосподарського призначення (Данилівського дослідного держлісгоспу).

Відповідно до розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 22 червня 2004 року № 237 "Про створення комісії з питань врегулювання земельних відносин на території Харківського району" до персонального складу комісії з питань врегулювання земельних відносин на території Харківського району входять заступник голови райдержадміністрації, начальник районного відділу земельних ресурсів, начальник загону державної пожежної охорони по охороні Харківського району, начальник відділу культури райдержадміністрації, головний державний санітарний лікар Харківського району, представник державної екологічної інспекції центрального регіону обласного державного управління екології та природних ресурсів в Харківській області, начальник відділу містобудування та архітектури тощо.

Таким чином, позивачем було отримано погодження власника земельної ділянки в особі Харківської райдержадміністрації, органу по земельних ресурсах, природоохоронних, санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, тобто позивачем виконаний порядок та правила погодження місця розташування земельної ділянки як це передбачено ч. 7 ст. 151 Земельного кодексу України.

02.08.2007 року позивач звернувся до користувача земельної ділянки -Данилівського дослідного державного лісгоспу з проханням погодити місце розташування розширення фермерського господарства "Олешки-7" для створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу на території Циркунівської сільської ради за межами населеного пункту.

Однак відповідачем до моменту звернення позивача до суду в порушення вимог ч. 7 ст. 151 Земельного кодексу України, тобто більше двох тижнів, не надано письмової відповіді, а лише в усному порядку повідомлено про неможливість такого погодження без мотивування такої відмови жодними документами та обставинами ( про що, в судовому засіданні, підтвердив представник відповідача).

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що зазначена відмова є незаконною та такою, що порушує права позивача, що в свою чергу перешкоджає реалізації позивачем свого права на оренду зазначеної земельної ділянки через наступне.

Судова колегія зазначає, що відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 16.04.04 № 7 виходячи з положень ст.ст. 8, 124 Конституції України, Земельного кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі справи за заявами, зокрема, про недійсність відмови у розгляді заяви про погодження місця розташування об'єкта, щодо якого порушується питання про вилучення (викуп) земельної ділянки. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 16.04.04 № 7 оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підвідомчі господарським судам. На підставі вище викладеного , відповідач помилково вважає, що позивач не має права звертатись з заявою до постійно діючої комісії з врегулювання земельних відносин на території Харківського району Харківської області  про узгодження місця розташування земельної ділянки під розширення фермерського господарства.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 16.04.04 № 7 при потребі вилучення земельної ділянки для юридичної особи остання зобов'язана спочатку погодити це питання з власником землі чи землекористувачем та відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, а у випадку відмови когось із них має право пред'явити позов про визнання відмови недійсною. Рішення про задоволення такого позову є підставою для розроблення проекту відведення земельної ділянки. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 16.04.04 № 7 при оскарженні рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції )наприклад, про відмову в передачі у власність чи в продажі земельної ділянки або розміщення об'єкта), суд у разі   задоволення   позову   визнає   рішення   цих   органів   недійсними  зобов`язує їх, залежно від характеру спору, виконати певні дії на захист порушеного права чи сам визнає це право за позивачем.

Окрім того, відповідач по справі - Данилівський дослідний державний лісгосп у цьому спорі виступає не як суб'єкт владних повноважень, який наділений    відповідними    владними    повноваженнями,    а    виключно    як землекористувач - суб'єкт господарювання на рівні з позивачем. Жодних владних повноважень у відповідача по відношенню до позивача у сфері земельних відносин немає і не може бути, адже ці два суб'єкти господарювання є рівним перед законом і спір виник стосовно прав на земельну ділянку. Погодження матеріалів місця розташування об'єкта та проекту відведення земельної ділянки є правовідносинами суто господарсько-правового, а не управлінського, характеру, тому вирішення спору мало місце в порядку Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 16, 17 ст. 151 Земельного кодексу України: «у разі відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної, міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються у судовому порядку. У разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки».

Тобто, чинне законодавство дозволяє погодити матеріали місця розташування об'єктів особам, зацікавленим у вилученні - земельних ділянок в порядку ст. 149 Земельного кодексу України, та надати згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про землеустрій" землеустрій здійснюється в тому числі і на підставі судових рішень. Окрім того, відповідно до п. З Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 „Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" проект землеустрою розробляється також на підставі судового рішення.

Підставами участі Харківського районного відділу земельних ресурсів в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, п. 9, 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 „Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", якими передбачено погодження проектів відведення відділами земельних ресурсів, та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 200 „Про затвердження типових положень про територіальні органи земельних ресурсів", якими передбачено, що районний відділ земельних ресурсів погоджує технічні завдання на виконання робіт по складанню проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджує проекти відведення земельних ділянок тощо.

Таким чином, чинні зазначені вище норми та викладене дозволяють погодження місця розташування об'єкта та надання згоди на розробку проекту відведення в судовому порядку.

Судова колегія зазначає, що у зв'язку з тим, що рішенням суду першої інстанції лише надано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки, а не передано земельну ділянку в оренду, а надання згоди на розроблення проекту відведення є компетенцією саме районних державних адміністрацій відповідно до ч. 5 ст. 123 Земельного кодексу України, то рішення по цій справі в будь-якому випадку не впливає та не може вплинути на права чи обов'язки Харківської обласної державної адміністрації.

Однак, суд першої інстанції передчасно постановив рішення стосовно узгодження проекту виділення земельної ділянки, якого ще нема.

Крім того, стосовно вилучення земельної ділянки із постійного користування відповідача судова колегія вважає за необхідне зазначити, що такий спосіб припинення права користування землею матиме місце після погодження позивачем проекту відведення з усіма органами, передбаченими ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, одержання висновку державної землевпорядної експертизи та затвердження проекту відведення відповідним органом виконавчої влади. Стаття 123 Земельного кодексу України чітко передбачає таку процедуру, зокрема, ч. 6 ст. 123 передбачає погодження проекту відведення земельної ділянки землекористувачем. А без отримання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки такий проект розроблятися не може і не повинен. Вилучення земельної ділянки - це, відповідно до ст.ст. 141, 149 Земельного кодексу України, підстава припинення права користування. Тому не може мати місце спочатку вилучення земельної ділянки у землекористувача, а потім погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, адже після такого вилучення землекористувач втрачає статус землекористувача, а це протирічить  вимозі ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України щодо погодження проекту відведення землекористувачем. Тобто, не може мати місце погодження проекту відведення земельно ділянки землекористувачем, адже такого землекористувача після вилучення не могло б мати місця.

Тому, вилучення земельної ділянки матиме місце після погодження позивачем проекту відведення з усіма органами, передбаченими ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, в тому числі відповідачем, одержання висновку державної землевпорядної експертизи та затвердження проекту відведення відповідним органом виконавчої влади.

Також у зв'язку з тим, що рішенням суду першої інстанції лише погоджено місце розташування розширення позивача, а не передано земельну ділянку в оренду, то наявність у позивача законних підстав для створення лісогосподарського підрозділу не вимагається на цьому етапі оформлення права оренди земельною ділянкою. Такі правові підстави та повноваження позивача мають перевірятися в момент передачі вказаної земельної ділянки в оренду. Окрім того, ні Земельний, ні Лісовий кодекси України не забороняють фермерським господарствам отримувати земельні ділянки лісового  фонду  для  створення  лісогосподарського  підрозділу.   А  стаття  56 Земельного кодексу України взагалі дозволяє фермерським господарствам набувати землі лісового фонду у власність.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновків на підставі ст.ст. 44-49 ГПК України стосовно залишення витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення на позивачеві, в зв'язку з тим, що позивач не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення господарський суд Харківської області  не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства і насамперед ст.ст.33, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно до чинного законодавства та  не дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення підлягає частковому скасуванню.

   Керуючись  ст.ст. 99, 101, 102, п.2. ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

            постановила:      

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2007 року по справі № 53/284-07 скасувати частково, а саме в частині надання згоди фермерському господарству "Олешки-7" (Харківська область, Харківський район, с. Кутузівка, код 34281730, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 20,0 га на території Циркунівської сільської ради за межами населеного пункту під розширення фермерського господарства для створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу та в частині щодо зобов'язання Данилівського дослідного державного лісгосподарства (61001, м. Харків-108, п. П'ятихатки, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 20,0 га на території Циркунівської сільської ради за межами населеного пункту під розширення фермерського господарства "Олешки-7" (Харківська область, Харківський район, с. Кутузівка, код 34281730, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) для створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу.В задоволенні позовних вимог в цих частинах відмовити.

В іншій частині рішення  господарського суду Харківської області від 18 березня 2007 року по справі № 53/284-07 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили .

         Головуючий суддя                                                       Бондаренко В.П.

          Суддя                                                                             Сіверін В.І.

          Суддя                                                                            Білоконь Н.Д.