Рішення

від 23.10.2024 по справі 220/1272/24

ВЕЛИКОНОВОСІЛКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 220/1272/24

Номер провадження № 2/220/223/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Черняєвої С.П.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області звернувся до суду в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації з позовом, в якому просив витребувати у ОСОБА_2 на користь Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332 площею 2,00 га.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.04.2020 державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженком А.В. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району за межами населених пунктів. Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1184-СГ від 10.03.2020 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 , надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1421255100:01:003:1332) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак, відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічним номером №1184-СГ від 02.03.2020 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_4 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, розташованої на території Шахтарської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області. При цьому, під наказом № 1184-СГ від 10.03.2020 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», копія якого міститься у реєстраційній справі зазначені посада та прізвище підписанта - «начальник ОСОБА_5 ». Підпис відсутній. Наказ №1184-СГ від 02.03.2020 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_4 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, розташованої на території Шахтарської сільської ради Великоновосілківського району, підписано в.о. начальника ОСОБА_6 з накладенням її особистого підпису. Тобто, зміст наказу № 1184-СГ від 02.03.2020, не відповідає змісту наказу з тим же номером, але іншою датою, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332.

Крім цього, відповідно до листа Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0.152-8513/2-23 від 14.08.2023, у період з 08 січня по 25 червня 2020 року включно, обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області виконувала ОСОБА_7 . Таким чином, саме ОСОБА_7 мала повноваження на підписання наказів з питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення 02 березня та 10 березня 2020 року. Тобто, ні 02 березня 2020 року, ні 10 березня 2020 року ОСОБА_8 не мав повноважень на підписання наказу № 1184-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 , нібито надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-858/2-23 від 26.04.2023, ОСОБА_3 , звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4029-СГ від 29.08.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району. Однак, із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не звертався.

Крім цього, листом № 10-5-0.3-217/2-24 від 22.01.2024 Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повідомило про не прийняття наказу № 1184-СГ від 10.03.2020 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 , нібито надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332.

Таким чином, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421255100:01:003:1332, а остання вибула з державної власності поза її волею. У подальшому, 19.05.2020 ОСОБА_3 уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_3 не набув право власності на земельну ділянку, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки є безпідставним. Оскільки земельна ділянка 1421255100:01:003:1332 вибула з власності держави поза її волею, вона може бути витребувана навіть від добросовісного набувача.

На час вибуття з державної власності (01.04.2020), уповноваженим органом нею розпоряджатись виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області. Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ X Перехідних положень Земельного кодексу України доповнений пунктом 24, що передбачає, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених пунктами "а"-"е". Таким чином, з 27.05.2021 р. уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка. З огляду на викладене, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у комунальну власність Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області, повноваження якої натепер, в зв`язку з введенням воєнного стану здійснюються Великоновосілківською селищною військовою адміністрацією Волноваського району Донецької області. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Порушення інтересів держави обумовлено тим, що усупереч зазначеним нормам земельна ділянка держави вибула з її власності поза її волею (без прийняття рішення компетентним органом або аукціону). Компетентним суб`єктом владних повноважень у даних відносинах наразі виступає Великоновосілківська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області, яка не вжила будь-яких заходів до витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Прокуратурою було проінформовано Великоновосілківську селищну військову адміністрацію Волноваського району Донецької області про виявлені порушення вимог земельного законодавства та безпідставність отримання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки. Однак, листами № 01-25/3710 від 18.12.2023, № 01-25/547 від 05.02.2024 та 01-25/1321 від 05.04.2024 начальник Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області повідомив про те, що органом контролю у сфері земельних правовідносин є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, селищна рада в даний час не спроможна підтвердити або спростувати наведену у листі прокуратури інформацію, у зв`язку з чим не може належним чином відреагувати. Таким чином, Великоновосілківська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області самоусунулась від вжиття заходів для захисту порушених інтересів держави у сфері земельних правовідносин. За таких обставин інтереси держави залишаються незахищеними та потребують захисту. Також просить стягнути з відповідача понесені прокуратурою судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,40 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1211,20 грн., а всього 3633,60 грн.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року провадження у справі відкрито, призначено підготовче засідання, витребувано інформацію про місце реєстрації відповідача та третьої особи як внутрішньо переміщених осіб.

Ухвалою суду від 01.10.2024 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання представник Великоновосілківської селищної військової адміністрації, відповідач та третя особа не з`явились, будучи у встановленому законом порядку повідомленими про день та час розгляду справи. Великоновосілківська селищна військова адміністрація подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника.

Відповідач повідомлялась про день та час розгляду справи за місцем її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, від отримання судової повістки відмовилась, а тому вважається належним чином повідомленою про день та час розгляду справи. Третя особа повідомлялася про день та час розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду, оскільки як внутрішньо переміщена особа не зареєстрована. Будь-яких заяв від них до суду не надходило, правом на подання відзиву та пояснень відповідач та третя особа не скористалися.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін та третьої особи, оскільки відповідно до ст.. 223 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, дослідивши надані докази, дійшов наступних висновків.

Згідно наказу Керівника Донецької обласної прокуратури від 21.07.2022 р. № 572-к, ОСОБА_9 призначено першим заступником керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області з 25 липня 2022 року. Таким чином, ОСОБА_9 має право на звернення до суду зі вказаним позовом, відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Як вбачається з листів Великоновосілківської селищної військової адміністрації № 01-25/3710 від 18.12.2023, № 01-25/547 від 05.02.2024 та 01-25/1321 від 05.04.2024, органом контролю у сфері земельних правовідносин є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, селищна рада в даний час не спроможна підтвердити або спростувати наведену у листі прокуратури інформацію, у зв`язку з чим не може належним чином відреагувати.

19.07.2024 р. прокурором Р. Авдан за його КЕП направлено до Великоновосілківської селищної військової адміністрації Повідомлення про представництво інтересів держави в суді. Проте, Великоновосілківською селищною військової адміністрацією не було здійснено дій щодо звернення до суду, як не повідомлено про відсутність необхідності таких дій. Таким чином, Великоновосілківська військова селищна адміністрація фактично не висловила бажання звертатися до суду з відповідним позовом, або вчиняти інші дії щодо захисту прав державної власності, що стало причиною такого звернення прокурором.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України, виходячи з редакції Закону, чинної на час правовідносин сторін.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення правовідносин сторін.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог статей 116, 121 ЗК України.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п. 1, абз. 13 п. 4, п. 8, п.п.11 п. 10 Положення «Про Головне управління Держгеокадастру в області», затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Накази підписуються начальником Головного управління.

На час вибуття земельної ділянки з державної власності уповноваженим органом нею розпоряджатись виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» пункту 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпоряджатися до припинення воєнного стану утворена Великоновосілківська селищна військова адміністрація, яка в свою чергу, має повноваження розпоряджатися землями Великоновосілківської селищної ради. Таким чином, право вимоги за позовом належить безпосередньо Великоновосілківській селищній військовій адміністрації.

Судом встановлено, що 16.08.2019 р. ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га пасовищ/ріллі/сіножаті із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру Донецької області від 29.08.2019 р. № 4029-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Згідно п.2 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства. Вказаний наказ видано за підписом начальника ОСОБА_10 , наказ має штрих код та реєстрацію ГУ Держгеокадастру в Донецькій області 4029-СГ від 29.08.2019. Вказаний наказ надано ГУ Держгеокадастром на запит прокурора ОСОБА_11 , а тому суд, беручи до уваги інформацію ГУ Держгеокадастру Донецької області щодо наявності заяви ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не має сумнівів, що останній дійсно звертався до ДУ Держгеокадастру в Донецькій області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Згідно наказу ГУ Держгеокадастру Донецької області від 10.03.2020 р. № 1184-СГ надано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,00 га, в тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 1421255100:01:003:1332) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Вказаний наказ має штрих код та реєстрацію ГУ Держгеокадастру в Донецькій області 1184-СГ від 10.03.2020, видано, нібито, за підписом начальника ОСОБА_12 , проте самого підпису ОСОБА_10 наказ не містить, має печатку та штамп «Згідно з оригіналом» з підписом особи, яка засвідчила вказаний документ.

Відповідно до копії наказу з аналогічним номером та іншою датою - наказом №1184-СГ від 02.03.2020 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_4 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Шахтарської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області. Вказаний наказ підписаний В.о. начальника ОСОБА_6 , наказ має реєстраційний штамп ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 1184-СГ від 02.03.2020 р. та штрих код.

Відповідно до листа Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0.152-8513/2-23 від 14.08.2023, у період з 08 січня по 25 червня 2020 року включно, обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області виконувала ОСОБА_7 . Отже, саме ОСОБА_7 мала повноваження на підписання наказів з питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення 02 березня та 10 березня 2020 року. Доказів наявності повноважень ОСОБА_13 підписувати та видавати накази 02 березня 2020 року та 10 березня 2020 року суду не надано.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-858/2-23 від 26.04.2023 вбачається, що ОСОБА_3 звертався до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №4029-СГ від 29.08.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району. Однак, із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не звертався.

Крім цього, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5-0.3-217/2-24 від 22.01.2024, Управлінням не приймався наказ № 1184-СГ від 10.03.2020 «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_3 нібито надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332.

Вподальшому, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру Донецької області від 10.03.2020 р. № 1184-СГ, яким ОСОБА_3 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,00 га, в тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 1421255100:01:003:1332) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів, було зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 1421255100:01:003:1332.

19.05.2020 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 1421255100:01:003:1332, розташована за адресою: Донецька область, Великоновосілківський район, Великоновосілківська селищна рада. Належність продавцю вказаної ділянки підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, отриманою шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_14 приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області; Державна реєстрація права власності у Державному реєстрі, речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, яка відчужується за цим договором, проведена державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Донецької області Попруженком А.В. 01.04.2020 року, номер запису про право власності 36179611. Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 32076,00 грн. (п. 5 Договору). Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19.05.2020 року у цих реєстрах відсутні відомості, які б перешкоджали відчуженню нерухомості. Вказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Суд зазначає, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності є одним з обов`язкових етапів під час вирішення питання про надання земельної ділянки у власність безоплатно. Доказів отримання ОСОБА_3 відповідного рішення суду не надано, а згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області клопотання ОСОБА_3 щодо затвердження документації із землеустрою до Головного управління не надходило, рішення про затвердження проекту землеустрою не приймалось.

Крім того, наказ від 10.03.2020 р. № 1184-СГ щодо ОСОБА_3 міститься лише у реєстрі речових прав у копії, на якій відсутній підпис начальника ОСОБА_13 і який не виконував у той час обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області. А згідно листа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №10-5-0.3-217/2-24 від 22.01.2024 р. наказ № 1184-СГ від 10.03.2020, яким ОСОБА_3 надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332, Управлінням не приймався.

Таким чином, приймаючи до уваги зазначене вище, а саме: відсутність заяви ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою, відсутність повноважень у ОСОБА_13 10.03.2020 р. на видання відповідних наказів, суд вважає доведеним той факт, що спірний наказ щодо ОСОБА_3 від 10.03.2020 р. № 1184-СГ, копія якого наявна лише у реєстрі речових прав, ГУ Держгеокадастром у Донецькій області у відповідності до правової процедури не приймався. Відповідно, і державна реєстрація права приватної власності за третьою особою на спірну земельну ділянку проведена на підставі наказу, який ГУ Держгеокадастр у Донецькій області не приймався.

Зазначене у сукупності свідчить, що третя особа ОСОБА_3 не набув у встановленому законом порядку, відповідно до передбаченої законом процедури, право власності на спірну земельну ділянку. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка вибула з власності Держави поза її волею.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

З аналізу змісту наведеного випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння власника, у тому числі від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. В цілому, вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 згідно якого «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Отже, в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України. Суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Оцінюючи додержання «справедливого балансу», з огляду на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується, суд зазначає, що реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка є предметом позову, було вчинено на підставі неіснуючого рішення ГУ Держгеокадастру.

Визначаючи наявність суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки державі, суд звертає увагу, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Судом під час розгляду даної справи не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Таким чином, судом перевірено, що втручання у власність відповідача є законним, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Суд також враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_2 немає. Крім того відповідач, із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до третьої особи, у якої вона придбала земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц (провадження № 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21), у зв`язку із чим доводи касаційної скарги про те, що безпосередньої національної практики Верховного Суду щодо питання застосування статті 388 ЦК України, в поєднанні зі статтею 661 ЦК України, немає, є безпідставними. Також, враховуючи приписи частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, відповідач ОСОБА_2 , не позбавлена можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Отже, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

Під час вирішення вказаної справи суд враховує також і правовий висновок Верховного Суду від 05.04.2023 р., викладений у постанові по справі № 139/997/21, провадження № 61-12898св22.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Застосовуючи до даних правовідносин висновки ВС, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом витребування земельної ділянки є ефективним та таким, що поновить його порушені права.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем надано належні, достатні та допустимі докази на обґрунтування своїх вимог. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за платіжним дорученням за № 1518 від 17.07.2024 р. сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. за подання позовної заяви та провадженні 2-з/220/30/24 позивачем за платіжним дорученням № 1521 від 17.07.2024 р. сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн. при поданні заяви про забезпечення позову, а всього 3633,60 грн.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача.

Підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимогиПершого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце тимчасової реєстрації як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області (пр. Миру, б. 23 с. Багатир Волноваського району Донецької області, 85530, код ЄДРПОУ: 44790913) земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1332 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради за межами населених пунктів.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце тимчасової реєстрації як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Донецької обласної прокуратури (р/р № UA918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м.Київ, МФО - 820172, код ЄДРПОУ - 25707002, отримувач - Донецька обласна прокуратура) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскарженев апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.10.2024 р.

Суддя О.М. Якішина