Рішення

від 22.10.2024 по справі 466/3751/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/3751/24

Провадження № 2/466/1512/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Свірідової В.В.

секретаря Мошовської М.-О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», з участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання майнового права,-

встановив:

04.04.2024 ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , пред`явив в суд позовну заяву до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», місце знаходження: м. Львів, вул. Зелена, 115Б, за участю третьої особи ОСОБА_2 , яка проживає: Львівська область, Бродівський район, с. Пониковиця, про визнання майнового права.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що уклав договори про сплату пайових внесків до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно умов яких позивач зобов`язувався сплатити пайові внески, а відповідач зобов`язався організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність члену кооперативу вказані приміщення за зазначеною вище адресою на умовах визначених в договорах. Позивач виконавши умови договорів набув право на отримання від кооперативу вищевказаних приміщень, передбачених договорами, проте відповідачем таке право не визнається і обов`язок з передачі приміщень, які є збудованими, не виконується. Оскільки, відповідачем добровільно не виконується зобов`язання, тому змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 05.04.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого розгляду (а.с.61).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.07.2024 закрито рідготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с.82).

В судове засідання позивач та представник позивача не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись у встановленому законом порядку. На адресу суду від представника позивача подано заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначивши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

В судове засідання представник відповідача Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки невідомі. Заяв чи клопотань на адресу суду не надходило. Відзив у встановлений судом термін не подав.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення, заяв та клопотань на адресу суду не надходило, тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без їх участі, суд у відповідності до вимог статтей 280-283 ЦПК України вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3ст.12ЦПК Українивстановлено,що кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи.Доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях.Суд неможе збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи,крім витребуваннядоказів судому випадку,коли вінмає сумнівиу добросовісномуздійсненні учасникамисправи їхніхпроцесуальних правабо виконанніобов`язків щододоказів,а такожінших випадків,передбачених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Суд встановив такі обставини справи.

Між позивачемі відповідачембуло укладенодоговір №74від 25.08.2020про сплатупайових внесківу Обслуговуючийкооператив «Житлово-будівельнийкооператив «Господар»,згідно умовяких позивачзобов`язувавсясплатити пайовівнески,а відповідачзобов`язувавсяорганізувати будівництвооб`єктабудівництва,здати йогов експлуатаціюта передатиу власністьчлену кооперативуприміщення заадресою АДРЕСА_2 наумовах цьогодоговору ОСОБА_1 квартирурозташовану на1поверсі,яка складатиметьсяз однієїжитлової кімнатизагальною площею47,8кв.в об`єктібудівництва убудинку АДРЕСА_2 (п.п.1.1.2,1.1.5,2.1договору).П.2.1Договору такожпередбачалось «Об`єктбудівництва підлягаєприйняттю доексплуатації до31грудня 2020року». П.4.2.2 договору визначалось, що «Кооператив зобов`язується організувати будівництво Об`єкта будівництва та забезпечити його прийняття до експлуатації до 31 грудня 2020 року при умові дотримання членами Кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків».

Згідно п.3.2 договору вартість квартири складає 654621,00грн., що еквівалентно 23900,00 доларам США.

Між позивачемі відповідачембуло укладенодоговір №75від 25.08.2020про сплатупайових внесківу Обслуговуючийкооператив «Житлово-будівельнийкооператив «Господар»,згідно умовяких позивачзобов`язувавсясплатити пайовівнески,а відповідачзобов`язувавсяорганізувати будівництвооб`єктабудівництва,здати йогов експлуатаціюта передатиу власністьчлену кооперативуприміщення заадресою АДРЕСА_2 наумовах цьогодоговору ОСОБА_1 квартирурозташовану на1поверсі,яка складатиметьсяз двохжитлових кімнатзагальною площею53,0кв.в об`єктібудівництва убудинку АДРЕСА_2 (п.п.1.1.2,1.1.5,2.1договору).П.2.1Договору такожпередбачалось «Об`єктбудівництва підлягаєприйняттю доексплуатації до31грудня 2020року». П.4.2.2 договору визначалось, що «Кооператив зобов`язується організувати будівництво Об`єкта будівництва та забезпечити його прийняття до експлуатації до 31 грудня 2020 року при умові дотримання членами Кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків».

Згідно п.3.2 договору вартість квартири складає 7258235,00грн., що еквівалентно 26500,00 доларам США.

Окрім того, позивач уклав з відповідачем договір № 76 від 25.08.2020, згідно якого відповідач зобов`язувався збудувати та передати у власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення (гаражний бокс) загальною площею 36 кв. м, яке знаходиться у півпідвалі в об`єкті будівництва у буд. АДРЕСА_2 (п.п.1.1.2, 1.1.5, 2.1 договору). П.2.1 Договору також передбачалось «Об`єкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації до 31 грудня 2020 року». П.4.2.2 договору визначалось, що «Кооператив зобов`язується організувати будівництво Об`єкта будівництва та забезпечити його прийняття до експлуатації до 31 грудня 2020 року при умові дотримання членами Кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків».

Згідно п.3.2 договору вартість нежитлового приміщення складає 109650,00 грн., що еквівалентно 4000 доларам США.

На виконання умов договорів позивач сплатив відповідачу зазначені у договорі кошти, що підтверджується відповідними касовими ордерами та Актом звірки взаєморозрахунків від 25.08.2020.

Тобто позивач повністю виконав умови договорів та сплатив відповідачу кошти, обумовлені вказаними договорами.

У статті 3 ЦК України зазначені засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655,656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі", заява N 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява N 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року, заяви N 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "ПайнВеліДевелопментЛтд. та інші проти Ірландії", заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. theUnitedKingdom, N 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява N 44277/98).

В іншій справі "Н.К.М. проти Угорщини" (NKM v. Hungary, скарга N 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року N 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(далі - Закон N 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року N 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон N 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність"(далі - Закон N 1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону N 978-IVвказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник має подати ряд документів, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва.

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі N359/5719/17 (провадження N 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи суд керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

У даній справі судом встановлено та сторонами не спростовано, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 завершено.

Позивачем повністю сплачено пайові внески за об`єкт нерухомості. Інших зобов`язань договори не містять.

Однак саме відповідач - ОК «ЖБК «Господар», як забудовник, зобов`язаний забезпечити права інвесторів, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати.

Доказів про набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості іншими особами та про державну реєстрацію таких прав не встановлено.

Враховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21).

Позивач має обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію своїх майнових прав - отримання новозбудованої квартири у власність.

Позов спрямований на захист його права на новозбудовану квартиру, яке не визнається ОК «ЖБК «Господар». Способом захисту позивач обрав визнання за ним такого права, що відповідає положенням ст. 16 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Суд приходить до висновку про необхідність захисту майнового права позивача в судовому порядку в обраний ним спосіб, оскільки за обставинами справи позивач набув майнове право на об`єкт нерухомості, проте позбавлений можливості в позасудовому порядку оформити право власності на себе, через те, що необхідних для реєстрації права власності документів ОК «ЖБК «Господар» не надає та не виконує взяті на себе зобов`язання.

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 11801,00грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 142, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280-283, 354 ЦПК України, суд ,-

у х в а л и в:

позов задовольнити .

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , в розмірі сплачених пайових внесків на суму 654621,00 грн..

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 , в розмірі сплачених пайових внесків на суму 725835,00 грн..

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на нежитлове приміщення, гаражний бокс, площею 36 кв.м., розташований в підвальній частині будинку по АДРЕСА_2 , в розмірі сплачених пайових внесків на суму 109560,00 грн..

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду в розмірі 11 801,00грн.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», ЄДРПОУ 41197810, місцезнаходження: м. Львів, вул. Зелена, 115Б.

Третя особа: ОСОБА_2 , адреса проживання: 80640, с. Пониковиця, Бродівського району, Львівської області, РНОКП: НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте Шевченківським районним судом м. Львова, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя В. В. Свірідова