Справа № 550/1099/24
Провадження № 2-о/550/45/24
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про залишення заяви без розгляду
23 жовтня 2024 року селище Чутове
Чутівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Литвин В.В.,
за участю секретаря судового засідання Томас Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Чутове в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , -
про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей,
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся заявник із заявою про встановлення факту утримання ним двох неповнолітніх дітей дружини. Заява обґрунтована необхідністю встановлення даного юридичного факту для уникнення заявником мобілізації під час війни, оскільки на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей.
Ухвалою суду від 25.09.2024 відкрито провадження у даній справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні в порядку окремого провадження за правилами спрощеного провадження на 23.10.2024 о 09:00 год, в судове засідання викликано учасників справи.
Заявник у судове засідання не з`явився, до суду надіслав заяву від 09.10.2024 про розгляд справи без його участі (а.с. 72).
Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області у судове засідання не з`явився, від заінтересованої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника (а.с. 74, 75).
Заінтересовані особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, оскільки перебувають на навчанні в учбових закладах. Однак, з`явилася заінтересована особа ОСОБА_2 , яка є їх матір`ю та законним представником.
Враховуючи викладене та заслухавши думку учасників справи, які з`явилися в судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи без участі заявника, Служби у справах дітей виконавчого комітету Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області та неповнолітніх заінтересованих осіб, які представлені у судовому засіданні своїм законним представником.
Заінтересована особа ОСОБА_2 надала суду пояснення, якими підтвердила викладені у заяві про встановлення факту утримання дітей обставини, проти задоволення заяви не заперечувала. Зазначила, що рідний батько дітей самоусунувся та не бере участі у вихованні дітей, сплачує аліменти на їх утримання, однак, робить це не регулярно та не у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів. Сама вона працює і здійснює утримання дітей в межах своїх статків. Заявника ж діти сприймають як батька, він бере активну участь у їх вихованні та утриманні.
Заслухавши пояснення заінтересованої особи ОСОБА_2 , всебічно, повно і об`єктивно дослідивши обставини справи та ретельно перевіривши підтвердження їх наявними у матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей без розгляду, виходячи з такого.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщоце потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіката жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 рокуу справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення фактуне пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовленоіз зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовийі судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
У даній справі заявник просить встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей дружини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Статтею 51 Конституції Українивизначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати,
а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батьків дитини є підставою для припинення їхнього обов`язку утримувати дитину.
Так само усиновлення дитини іншими особами припиняє особисті та майнові права і обов`язки між батьками та усиновленою дитиною (ч. 1 ст. 232 СК України).
Отже, для підтвердження утримання дитини особою, яка не є рідним батьком дитини, необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав рідних батьків дитини обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язкиє такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про усиновлення, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу можливості користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються.
Так само факт утримання дитини особою, яка не є рідним батьком дитини, може підтверджуватися рішенням суду про усиновлення та не потребує додаткового підтвердження в порядку окремого провадження.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
При цьому, згідно з положеннями Сімейного кодексу України невиконання або ухилення від виконання обов`язку щодо утримання дитини не становить самостійної підстави для позбавлення батьківських прав.
Більш того, положеннями частини другої статті 166 СК України прямо передбачено, що навіть позбавлення особи батьківських прав не звільняє її від обов`язку щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У даній справі заявник просить установити факт утримання ним дітей як вітчимом, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батьків цих дітей.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі батьків у вихованні та утриманні дітей та/або ухилення від такої участі, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).
Доведення факту утримання дітей вітчимом пов`язанез настанням (існуванням) обставин, за яких рідні батьки дітей не виконують своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання обома батьками або одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт утримання дітей вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить заявник ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свободта інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дітей,то факт утримання дітейвітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дітей або ж щодо обох батьків щодо позбавлення їх батьківських прав.
Подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі батьків у вихованні й утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них,у тому числі від обов`язків виховання та утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій батьків дітей та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей або щодо батьків дітейза загальним правилом у позовному провадженні.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За встановлених у цій справі конкретних обставин факт утримання дітей вітчимом не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Водночас, зважаючи на зазначену заявником мету встановлення факту перебування на його утриманні дітей, а саме доведення існування підстав для отримання заявником відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у воєнний період, суд вважає також за необхідне роз`яснити учасникам справи наступне.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до частин сьомої і восьмої вказаної статті перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедура надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та порядок її оформлення визначені Порядкомпроведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (пункти 56-67 Порядку).
Згідно з пунктом 57 Порядку для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Відповідно до положень пункту 60 Порядку комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Як вбачається з наведених норм, чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту, про який просить заявник, а саме про перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, в порядку розгляду питання про надання заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у воєнний період та встановлення наявності визначених законом підстав для її надання.
А в разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному, таке рішення суб`єкта владних повноважень може бути оскаржене в суді в порядку адміністративного судочинства.
У разі виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, зокрема, який стосується порушеного заявником питання, останній вправі звернутися до адміністративного суду з позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу (ТЦК). Певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, суд має встановити у мотивувальній частині судового рішення.
Факт утримання дітей вітчимом, очевидно, може встановити адміністративний суд, зокрема під час розгляду справ про оскарження дій, бездіяльності чи рішень компетентних органів щодо відмови у наданні відстрочки від призов у на військову службу під час мобілізації, відмови у наданні соціальної допомоги, незабезпечення соціальних чи інших гарантій, відмови у визнанні прав, визначених законом.
У даній справі очевидним є те, що такий спір не пов`язаний із виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх існуванням і припиненням. За предметом і можливими юридичними наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин. А отже, його не можна вирішити за правилами цивільного судочинства, як і не можна використовувати окреме провадження у такому судочинстві для вирішення спору в адміністративному суді.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 14, 15, 19, 121, 141, 142, 180 Сімейного кодексу України, ст.ст. 260, 261, 293, 294, 315 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - про встановлення факту утримання дітей залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Суддя В.В. Литвин
Суд | Чутівський районний суд Полтавської області |
Дата ухвалення рішення | 23.10.2024 |
Оприлюднено | 24.10.2024 |
Номер документу | 122492830 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи окремого провадження Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них: інших фактів, з них:. |
Цивільне
Чутівський районний суд Полтавської області
Литвин В. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні