Рішення

від 16.03.2021 по справі 755/946/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/946/19

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Жванко О.Є., представника позивача Вайнера Олега Леонідовича , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» (надалі за текстом - відповідач 1), фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі за текстом - відповідач 2, разом поіменовані співвідповідачі), в якому просить визнати недійсним договір про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування), укладений між позивачем та відповідачем 2, яка діяла від імені та в інтересах відповідача 1, стягнути солідарно зі співвідповідачів основну суму боргу в сумі 37 280 грн, пеню в сумі 125 260 грн. 80 коп.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 серпня 2018 р. між позивачем та відповідачем 2, яка діяла від імені та в інтересах відповідача 1, було укладено договір № 22082018/22 про надання туристичних послуг (надалі за текстом - Договір), з метою отримати туристичні послуги, а саме, туру за напрямком до міста Анталія (Турецька Республіка) на період з 19.09.2018 р. по 26.09.2018 р. На виконання умов пункту 3 вказаного договору позивачем на користь відповідача 1 через відповідача 2 було оплачено вартість туристичної послуги у розмірі 37 280 грн. Замовлені позивачем послуги за вказаним договором позивач не отримав, внаслідок чого договір не виконувався.

У своїй відповіді на адвокатський запит № 709 від 17.10.2018 відповідач 1 визнав повноваження відповідача 2 на укладання з позивачем договору про надання туристичних послуг від 22.08.2018 р.

Крім того, відповідач 1 повідомив, що 22.08.2018 відповідач 2 здійснила замовлення бронювання туристичних послуг (заявка № ТК 19098098) до складу якого входили туристичні послуги на період з 19.09.2018 по 26.09.2018 у Республіці Туреччина. Водночас, у відповідності до запиту відповідача 1 про ануляцію заявки № ТК19098098 та за відсутності фактичної оплати туристичних послуг по заявці № ТК 19098098, відповідач 2 здійснив ануляцію заявки № ТК19098098.

Також, відповідач 1 повідомив, що після неодноразового неналежного виконання зобов`язань він обмежив доступ для відповідача 2 до системи бронювання туристичних послуг і на сьогодні бронювання туристичних послуг за посередництвом відповідача 2 не здійснюється. У своїй повторній відповіді на адвокатський запит № 808 від 27.11.2018 р. відповідач 1 повідомив, шо 29 серпня 2018 року відповідачу 2 було обмежено доступ до системи бронювання.

Таким чином, відповідач 2 діяла на підставі укладеного з відповідачем 1 агентського договору, мала статус турагента в розумінні Закону України «Про туризм», уклала з позивачем Договір від імені та в інтересах відповідача 1, який в подальшому не виконувався.

Як було повідомлено відповідачем 1, станом на 17.09.2018 р. відповідач 2 не здійснила оплату на користь відповідача 1 замовленого та оплаченого позивачем туру, що призвело до непідтвердження замовленої туристичної послуги самим відповідачем 1.

17.09.2018 р. на прохання відповідача 2 було укладено Додаткову угоду № 1 на тур в іншому готелі, але і ці послуги не були підтверджені відповідачем 1, що змусило позивача подати заяву про ануляцію заявки та повернення коштів.

У своєму листі-відповіді від 11.10.2018 р. відповідач 2 повідомила, що кошти будуть перераховані на особистий розрахунковий рахунок позивача та просила надати реквізити для оплати.

16.10.2018 р. позивач направив лист з необхідними реквізитами, а також лист з реквізитами на електрону адресу вказану відповідачем 1, але гроші так і не були повернуті.

Позивач вважає, що Договір є несправедливим, а відтак, його необхідно визнати в судовому порядку недійсним в силу положень статей 15, 18, 19 Закону України № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 203, статей 215, 216 ЦК та стягнути зі співвідповідачів сплачену позивачем вартість послуги.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів передано до Подільського районного суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19.02.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Представником відповідача 1 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 29.12.2017 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено Агентський договір. 22.08.2018 року відповідач 1 отримав заявку відповідача 2 на бронювання туристичних послуг для туристів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на період з 19.09.2018 по 26.09.201 до Турецької Республіки, а 25.08.2018 о 17.43 в системі on-line бронювання підтвердив відповідачу 2 можливість надання туристичних послуг за вказаною заявкою. Після бронювання відповідачу 2 було виставлено рахунок на суму, еквівалентну 1154 доларам США, що за комерційним курсом Туроператора на день виставлення рахунку еквівалентно 33 004,40 грн, однак, в порушення строків, передбачених Агентським договором, оплата заброньованих послуг здійснена не була. 10.09.2018 р. відповідач 1 повідомив відповідача 2 про неможливість надання послуг проживання в обраному готелі та запропонував альтернативний варіант розміщення, на який позивач не погодився, як і на інші запропоновані варіанти розміщення. 17.09.2018 р. заявка на бронювання TR19098098 була анульована відповідачем 1 за запитом відповідача 2. Таким чином, відповідач 1 діяв у відповідності до норм законодавства, положень Договору та Агентського договору, у свою чергу, позивач скористався правом, наданим йому ч. 8. ст. 20 Закону України «Про туризм», та у зв`язку зі зміною обставин, якими сторони керувалися під час укладення Договору, відмовився від виконання Договору без відшкодування будь-якої шкоди відповідачу 1.

Відповідно до п. 4.10 Агентського договору, відповідач 1 звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору, якщо таке невиконання було викликане винними діями (бездіяльністю) турагента, яким у даному випадку є відповідач 2. Зважаючи на те, що відповідач 1 не отримував оплату за туристичний продукт, відсутні підстави для стягнення з нього зазначених коштів.

Оскільки договір був розірваний сторонами за 2 дні до запланованої дати початку подорожі, термін надання туристичних послуг за Договором не настав, а отже, відсутні такі обставини як неможливість надати позивачу послуги, та, відповідно, відсутні підстави для застосування ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та покладення відповідальності у вигляді пені на відповідача 1.

Також, у відзиві зазначається про відсутність необхідних ознак та підстав для визнання окремих умов Договору несправедливими з огляду на те, що оспорювані умови Договору не були застосовані до позивача з причини відмови позивача від договору до початку надання послуг, повністю відповідають вимогам чинного законодавства України та покликані забезпечити та гарантувати обом сторонам їх права та виконання ними зобов`язань у рівній мірі, а відтак не порушують договірних прав та обов`язків, та не спричинили жодної шкоди та негативних наслідків для позивача.

З цих підстав, представник відповідача 1 вважає, що даний позов є безпідставним, а позовні вимоги не підтверджені належними доказами та не підлягають задоволенню.

В подальшому представником позивача було подано відповідь на відзив, а представником відповідача 1 - заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідач 2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідач 1 є українським туроператором, що діє на підставі ліцензії Державного агентства України з туризму та курортів серії АЕ №272713 від 13.2014 р. (строк дії необмежений) (а.с. 61).

29.12.2017 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено Агентський договір шляхом направлення відповідачем 2 заяви про приєднання до Агентського договору, типова форма якого розміщена на офіційному сайті відповідача 1 (а.с. 36, 111-120).

За умовами Агентського договору відповідач 1 доручає, а відповідач 2 зобов`язується за винагороду надавати послуги туроператору з реалізації сформованого відповідачем 1 туристичного продукту шляхом укладення від імені, під контролем, в інтересах відповідача 1 цивільно-правових договорів зі споживачами туристичних послуг.

22.08.2018 між позивачем та відповідачем 2, яка діяла від імені та в інтересах відповідача 1 на підставі Агентського договору, було укладено Договір про надання туристичних послуг (а.с. 24-32).

Відповідно до розділу 2 Договору, відповідач 2 зобов`язується надати тур, сформований відповідачем 1, для туристів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на період з 19.09.2018 по 26.09.201 до Турецької Республіки. Турпродукт за Договором включає послуги авіаційного перевезення сполученням Київ?Анталія?Київ; 2 послуги проживання в готелі (Dbl (Standard), 2 Adults, All Inclusive Sailor's Beach 4*), послуги групового трансферу сполученням аеропорт-готель-аеропорт, послуги страхування.

Позивачем було сплачено на користь відповідача 2 зазначену у п. 3.1 Договору вартість туру та послуг візової підтримки у розмірі 37 280 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 977 від 22.08.2018 та № 980 від 23.08.2018 (а.с. 33).

17.9.2018 позивач звернувся до відповідача 2 із заявою про анулювання туру та повернення сплачених ним коштів (а.с. 37).

Листом від 11.10.2018 р. відповідач 2 повідомила позивача, що кошти будуть перераховані на його особистий розрахунковий рахунок позивача та просила надати реквізити для оплати (а.с. 40).

16.10.2018 та 22.12.2018 позивач звертався до відповідача 2 з вимогами про повернення сплачених ним грошових коштів у розмірі 37 280 грн (а.с. 43-46).

У відповіді на адвокатський запит № 808 від 27.11.2018 р. відповідач 1 повідомив представнику позивача, шо 29 серпня 2018 року відповідачу 2 було обмежено доступ до системи бронювання (а.с. 58).

Як вбачається з довідки від 29.05.2019 № 2905/2019-1, виданої відповідачем 1, на підтвердження замовлення послуг за заявкою TR19098098, отриманою від відповідача 2, відповідачем 1 було виставлено рахунок від 27.08.2018 року на суму 33 044,40 грн, що згідно з комерційним курсом відповідача 1 на момент виставлення рахунку була еквівалентна 1 154 долари США. Кошти на оплату послуг за заявкою TR19098098 на розрахунковий рахунок та в касу відповідача 1 з 22.08.2018 по 29.05.2019 від відповідача 2 або від замовників послуг не надходили, відповідно, кредиторська заборгованість відповідача 1 за заявкою TR19098098 перед відповідачем 2 та замовниками послуг відсутня (а.с. 141).

Згідно з довідкою ПАТ АБ «Укргазбанк» від 05.03.2020 № 5-7/875/2020, за період з 28.08.2018 р. по 04.03.2020 р. грошові кошти в національній валюті від відповідача 2 за туристичні послуги на поточний рахунок відповідача 1, відкритий в АБ «Укргазбанк», не надходили.

Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (на далі затекстом - Закон) містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливість.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Умови договору можуть розглядатися як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: порушення принципу добросовісності (п. 6 ч. ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків, завдання шкоди споживачеві.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд України у Постанові від 08.06.2016 року по справі № 6-330цс16 та Верховний суд у Постанові від 19.09.2018 року по справі № 755/612/16.

Так, позивач просить визнати Договір недійсним у зв`язку з тим, що окремі його умови є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Зокрема, позивач стверджує, що пп. 2.3.1.-2.3.4. Договору встановлюють зобов`язання туриста, невиконання яких звільняє відповідача 1 від будь-якої відповідальності у випадку неможливості використання позивачем придбаного туру.

Разом з тим, зазначені обов`язки випливають із суті зобов`язання, предмету договору та положень цивільного законодавства щодо відплатного характеру договору, строків виконання зобов`язання та відповідальності за порушення зобов`язання.

Щодо посилання позивача на несправедливість пп. 2.4.1. - 2.4.3. Договору в частині відсутності права туриста на повернення сплачених коштів за неотримані послуги, суд звертає увагу, що згідно зі статтею 904 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Так, стаття 20 Закону України «Про туризм» передбачає право туриста відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов`язаних із відмовою. З цієї норми прямо випливає право туриста на повернення сплачених коштів за неотримані послуги.

Твердження Позивача про несправедливість п. 2.2.1 Договору суд вважає необґрунтованим, оскільки окрім права відповідача 2 відмовитись в односторонньому порядку від виконання договору, Договір передбачає і право позивача відмовитись від виконання договору (п. 2.4.3 Договору).

Право односторонньої відмови від зобов`язання або розірвання договору у разі порушення зобов`язання передбачене також ст. 611 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про туризм».

Позивач також посилається на те, що п.3.2. Договору не передбачене право туриста розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, шо була погоджена на момент укладення договору.

Разом з тим, як вбачається з п. 3.2. Договору, даний пункт дублює положення ст. 20 Закону України «Про туризм» в частині можливості зміни ціни туристичного продукту. При цьому, право туриста відмовитись від договору на туристичне обслуговування передбачене п. 2.4.3 Договору, а також ст. 20 Закону України «Про туризм».

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, позивач відмовився від Договору без відшкодування відповідачу будь-якої шкоди або витрат, таким чином, до нього не застосовувались положення пп. 4.3 - 4.4. Договору щодо відшкодування витрат співвідповідачів, а відтак, включення до Договору вказаних умов жодним чином не завдало позивачу шкоди. Також, положення пп. 4.3 - 4.4 Договору не спричиняють дисбалансу договірних прав та обов`язків, оскільки їхній зміст обумовлений зустрічною відповідальністю відповідача 1 перед своїми контрагентами за ануляцію туристом замовлення та відповідальністю відповідача 2 перед відповідачем 1 згідно з умовами Агентського договору.

Застосування передбачених п. 4.7 наслідків порушення туристом зобов`язання є правом відповідача 1 відповідно до пп. 2.2.1 та 3.3 Договору.

Так, відповідачем 1 положення пункту 4.7. Договору не були застосовані до позивача, оскільки позивач відмовився від Договору в односторонньому порядку у зв`язку з непогодженням з альтернативними варіантами проживання. Дане положення не може вважатись таким, що порушує принцип добросовісності та спричиняє істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, оскільки Договором передбачена відповідальність для обох сторін згідно з нормами чинного законодавства.

Як встановлено судом, сторони Договору у належній формі досягли згоди щодо усіх його умов, позивач під час підписання договору погодився з усіма умовами, у тому числі з порядком та строками оплати. Договір підписаний позивачем без будь-яких зауважень, позивач не був позбавлений права запропонувати зміни до Договору, при цьому, виконував його умови, що свідчить про його згоду із зазначеними умовами.

Позивачем не було надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт обмеження його прав як споживача умовами Договору, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання окремих умов Договору несправедливими, тобто такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Інформація щодо відповідача 1 та його діяльності, передбачена ст. 19-1 Закону України «Про туризм», у тому числі його місцезнаходження, поштові реквізити, контактні телефони, наявність ліцензії на провадження туристичної діяльності, наявність фінансового забезпечення туроператора на випадок його неплатоспроможності (банківська гарантія) розміщена на офіційному сайті відповідача 1 за посиланням https://www.tpg.ua/, посилання на який міститься в п. 2.1.2 Договору.

З огляду на викладене, позовні вимоги у частині визнання Договору недійсним не підтверджені належними та достатніми доказами, а відтак, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення вартості послуг та пені суд зазначає наступне.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником, він зобов`язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про туризм», за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» встановлено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або Законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як було встановлено, відповідач 2 при укладенні Договору з позивачем діяла на підставі агентського договору, укладеного з відповідачем 1.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм», туроператор зобов`язаний не пізніш як із один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Судом встановлено, що після того як відповідачу 1 стало відомо про неможливість забезпечити надання позивачу послуг проживання у попередньо заброньованому готелі, останньому було запропоновано альтернативні варіанти розміщення, з яким він не погодився, не надав згоду на внесення змін до договору та відмовився від Договору без відшкодування шкоди туроператору.

У випадку такої відмови відповідач 1 зобов`язаний був повернути позивачу сплачені кошти за туристичний продукт.

Відповідно до умов п. 2.8.9 Агентського договору, відповідач 2 зобов`язується у строки, визначені відповідачем, здійснювати повну оплату заброньованого турпродукту, незалежно від факту отримання/неотримання відповідної суми грошових коштів від замовника турпродукту.

Пунктом 4.10 Агентського договору встановлено, що відповідач звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору, якщо таке невиконання було викликане винними діями (бездіяльністю) замовника турпродукту та/або відповідача 2.

Отже, відповідач 1 відповідно до норм законодавства, положень договору про надання туристичних послуг та агентського договору належно виконав свої зобов`язання, а саме, забронював туристичні послуги згідно з умовами заявки відповідача 2 на бронювання, надав відповідачу 2 всю необхідну інформація про дані послуги, та у подальшому, у зв`язку з відсутністю згоди на альтернативні варіанти послуги з проживання та на підставі відмови позивача від Договору, здійснив ануляцію замовлення без покладення на позивача обов`язку по відшкодуванню шкоди.

Статтями 32 та 33 Закону України «Про туризм» передбачено, що відповідальність за неналежне виконання своїх зобов`язань несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про туризм» відповідальність за порушення законодавства в галузі туристичної діяльності несе саме суб`єкт туристичної діяльності з вини якого туристу були завдані збитки.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив вартість туристичних послуг у розмірі 37 280 грн на користь відповідача 2, що підтверджується відповідними квитанціями.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач 1 не отримував оплати за заявкою на бронювання туристичних послуг ані від відповідача 1, ані безпосередньо від позивача.

Крім того, відповідач 2 у листі до позивача не заперечував своє зобов`язання повернути сплачені кошти у зв`язку з анулюванням замовлення.

Доказів того, що відповідач 1 повернула позивачу кошти, сплачені за туристичні послуги, суду не надано.

Отже, зважаючи на те, що саме відповідач 2 не виконав свої зобов`язання про повернення позивачеві коштів, внесених в якості оплати за договором, саме відповідач 2 зобов`язаний нести відповідальність перед позивачем.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення зі співвідповідачів пені у розмірі 125 260,80 грн.

Як було встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем було здійснено відмову від Договору у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «По туризм», а відповідачем 1 було здійснено ануляцію заявки на бронювання послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.?

Отже, договір на туристичне обслуговування був розірваний 17.09.2018 р. за два дні до попередньо запланованої дати початку туристичної подорожі (19.09.2018 р).

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються, а отже, термін надання послуг за Договором не наступив, а отже, відсутня така обставина як неможливість надати позивачу туристичні послуги за Договором.

А відтак, відсутні і підстави для застосування ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та покладення відповідальності у вигляді пені на відповідача 1.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.7. Договору встановлено, що у будь-якому випадку, загальна сума виплат та відшкодувань туроператором на користь туриста складає 2 000 грн.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів пені у розмірі 125 260,80 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України.

Разом з тим, з відповідача 2 як з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення позивачу вартості туристичних послуг, слід стягнути неустойку 2 000 грн.

Таким чином, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача 2 на користь позивача підлягає стягненню сплачена вартість туристичних послуг у розмірі 38 270 грн та неустойка у розмірі 2 000 грн. У іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 6, 5 ст. 137 ЦПК України).

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2018 між позивачем та адвокатом Вайнером О.Л. укладено договір № 26/КСС-юр про надання правової допомоги (а.с. 63-64).

Відповідно до Акту № 1 до договору про надання правової допомоги № 26/КСС-юр від 10.10.2018, загальна вартість послуг адвоката Вайнера О.Л. складає 5 000,00 грн (а.с. 65).

Факт сплати позивачем на користь адвоката Вайнера О.Л. вартості послуг з правової допомоги у розмірі 5 000 грн підтверджується квитанцією № 169961 від 11.01.2019 (а.с. 66).

Таким чином, вивчивши надані позивачем докази розміру понесених витрат на правову допомогу та їх фактичної оплати, суд приходить до висновку, що з відповідача 2 на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивача при поданні позову до суду звільнено від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, з відповідача 2 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн. в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 133 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково;

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 39 280 (тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят) гривень, у тому числі 37 280 (тридцять сім тисяч двісті вісімдесят) гривень основної заборгованості та 2 000 (дві тисячі) гривень неустойки;

В задоволенні решти позовних вимог відмовити;

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень;

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» (адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 9/2, офіс 67, код ЄДРПОУ 36387500);

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк