Постанова

від 22.10.2024 по справі 916/1161/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1161/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши у в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Приватного підприємства "БОГУСЛАВСЬКЕ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.05.2024 (складено та підписано 21.05.2024, суддя Пінтеліна Т.Г.)

у справі №916/1161/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС"

до Приватного підприємства "БОГУСЛАВСЬКЕ"

про стягнення 171 803,24 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "БОГУСЛАВСЬКЕ" про стягнення 171 803,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 24/05-8 від 24.05.2023.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.05.2024 по цій справі позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 106 500 грн. 60 коп., пеню в розмірі 15 758 грн. 75 коп., штраф в розмірі 31 950 грн. 18 коп., інфляційні витрати в розмірі 2 905 грн. 81 коп., 30% річних в розмірі 14 687 грн. 90 коп. та судовий збір в розмірі 3 028 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що надані позивачем та наявні у матеріалах справи докази, свідчать про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором поставки та поставив обумовлений сторонами товар відповідачеві, однак останній своє зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару за видатковою накладною не здійснив, чим порушив умови укладеного з позивачем договору.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте без урахування всіх істотних обставин справи, з огляду на наступне.

Так за твердженням апелянта:

- розмір штрафних санкцій за невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором є непропорційно великим та таким, що перешкоджає дотриманню балансу інтересів сторін господарських правовідносин між сторонами;

- судом першої інстанції не було враховано специфіку діяльності відповідача та специфіку договірних правовідносин між сторонами, якими є поставка насіння та хімікатів, що є одним із ключових складових повноцінної діяльності відповідача та напряму впливає на успішність посівів та подальшого збору урожаю;

- у зв`язку із засухою в Одеській області, де розташовані сільськогосподарські землі відповідача, урожай соняшнику був низьким та, відповідно, рівень доходу відповідача знизився;

- внаслідок постійних масованих обстрілів з сторони рф протягом 2022-2024 року здійснювались регулярні перебої в нормальній роботі відповідача;

- ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» здійснює свою діяльність у сфері аграрного виробництва, а саме вирощує соняшникові культури та не зважаючи на бойові дії, обстріли цивільної, енергетичної інфраструктури, часті пожежі на полях, знищення урожаїв, засухи в Одеській області, відповідач продовжує займатись своєю справою та вирощувати численні зернові культури в Одеській області та робити свій вклад в перемогу та економічне зміцнення України;

- судом першої інстанції не було враховано дані обставини та висновки Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що укладаючи з позивачем договір поставки, відповідач погодився з усіма його умовами, у тому числі щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань. При цьому, відповідач не висуває жодних заперечень щодо арифметичної правильності здійснених позивачем нарахувань штрафних санкцій.

На переконання відповідача, саме лише посилання відповідача на необхідність зменшення правомірно нарахованих штрафу та відсотків річних, оскільки вони становлять значний розмір, не може бути підставою для такого зменшення. В свою чергу, відповідач не навів доводів та не зазначив підстав для зменшення штрафних санкцій, підтверджених належними, допустимими та достатніми доказами, та взагалі не надав жодних доказів, якими обґрунтовує наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 24.05.2023. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (постачальник) та Приватним підприємством "БОГУСЛАВСЬКЕ" (покупець) укладено договір поставки № 24/05-8.

За умовам п. 1.1. договору у строки, передбачені цим договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива та/або інший товар, погоджений сторонами у специфікаціях до даного договору), визначений сторонами у специфікаціях до даного договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором.

Ціна товару, щ є предметом даного договору, вказується у специфікаціях до даного договору в національній валюті (п.3.1. договору).

Відповідно до п.4.1. договору поставка товару покупцю здійснюється постачальником на умовах EXW у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), якщо інше не передбачено у специфікації.

Згідно з п.5.2. договору розрахунки за товар за цим договором здійснюються у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі. Порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару (п.5.5. договору).

Відповідно до п. 6.5. договору приймання товару покупцем за найменуванням та кількістю здійснюється в момент поставки. При виявлені невідповідності найменування та кількості (ваги) товару даним, зазначеним у видатковій накладній, покупець має право у день приймання товару вимагати від постачальника складання відповідного акту. При невиконанні покупцем цієї вимоги будь-які претензії щодо найменування та кількості товару постачальником не приймаються, а товар вважається належним чином прийнятим, а тому числі у відповідності до вимог цього договору щодо найменування та кількості товару.

Пунктом 6.8. договору погоджено, що підписанням видаткової накладної покупець засвідчує факт передачі йому постачальником товару вказаного у відповідній видатковій накладній, а також разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікатів якості (відповідності), інструкції щодо використання та застосування даного товару.

За умовами п.п. 7.1., 7.2. договору у разі невиконання або неналежного виконання сторонами умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. Сторона, яка порушила (не виконала) зобов`язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, права або законні інтереси якої порушено.

У відповідності до п. 7.4. договору у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми договору, визначеної в порядку п. 3.2. договору.

Згідно з п. 7.8. договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості товару, покупець, відповідно до п.2 ст.625 ЦК України, сплачує на користь постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

У п. 7.9. договору сторони домовились про те, що відповідно до ст.259 ЦК України, стосовно вимог по оплаті вартості товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним договором, здійснюється без обмеження строку .

Відповідно до п. 9.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023.

У Специфікації №1 від 24.05.2023 до вищевказаного договору поставки сторони визначили та погодили поставку товару, а саме мікродобрива за ціною 106 500,60 грн, яка оплачується покупцем в строк до 29.09.2023.

Згідно з видатковою накладною №797 від 25.05.2023 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар - мікродобрива за ціною 106 500,60 грн.

Позивачем було виставлено відповідачеві рахунок на оплату №652 від 24.05.2023 за суму 106 500,60 грн, який останній не був оплачений.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання та поставив відповідачеві товар, яким отримано останнім. Однак, у порушення умов договору відповідачем поставлений товар оплачений не був, що призвело до звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Наявними матеріалами справи, зокрема видатковою накладною підтверджується, що позивачем було виконано свій обов`язок та поставлено відповідачеві товар на загальну суму 106 500,60 грн.

В свою чергу, відповідач отримавши від позивача товар без жодних зауважень щодо її кількості, якості, ціни тощо, свій обов`язок щодо оплати отриманого товару не виконав.

З огляду на таке, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар у розмірі 106 500,60 грн.

Щодо заявленої позивачем пені в розмірі 15 758 грн. 75 коп., штрафу в розмірі 31 950 грн. 18 коп., інфляційних витрати в розмірі 2 905 грн. 81 коп. та 30% річних в розмірі 14 687 грн. 90 коп., колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.9. Договору, сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

У відповідності до п. 7.4. договору у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми договору, визначеної в порядку п. 3.2. договору.

Згідно з п. 7.8. договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості товару, покупець, відповідно до п.2 ст.625 ЦК України, сплачує на користь постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені, штрафу, інфляційних втрат та відсотків річних та встановлено, що він є вірним, розрахованим з урахуванням суми заборгованості та періодів прострочення, а також є арифметично правильним.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно:

- розміру неустойки перед розміром збитків;

- винятковості випадку;

- ступеню виконання зобов`язань;

- причин неналежного невиконання зобов`язання;

- характеру прострочення;

- поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

Відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так колегія суддів зазначає, що у даному випадку відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що останній в об`єктивних та незалежних від нього обставин був позбавлений можливості своєчасно виконати взяті на себе договірні зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції також враховується ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, зокрема те, що останній прийнявши без жодних зауважень та заперечень щодо якості, кількості, вартості тощо товар за видатковою накладною, про що свідчить підпис та печатка ПП "БОГУСЛАВСЬКЕ" на видатковій накладній, не здійснив жодної оплати за отриманий товар ані частково, ані в повному обсязі.

Слід також наголосити на тому, що відповідач, зазначаючи про важкі для нього обставини та неможливість виконання взятих на себе зобов`язань не надав жодних доказів, які б достеменно свідчили про відсутність коштів на рахунках ПП "БОГУСЛАВСЬКЕ", майна тощо.

До того ж, судова колегія також враховує пасивну поведінку відповідача, який отримавши без жодних зауважень товар від позивача не вжив жодних заходів щодо повідомлення останнього про неможливість своєчасної оплати поставленого товару та не звертався до позивача з приводу надання відстрочення, розстрочення оплати за товар.

Також у даному випадку судова колегія не вбачає значного перевищення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій над сумою основного боргу.

З огляду на наведене, колегія суддів у даному випадку не вбачає наявності виняткових обставин, які могли б свідчать про можливість зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 21.05.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 21.05.2024 у справі №916/1161/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.