Постанова

від 22.10.2024 по справі 916/1830/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1830/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 (повний текст складено 26.07.2024)

по справі №916/1830/24

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОСТРОВ-6"

до Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради

про стягнення 7 580, 19 грн.,

(суддя першої інстанції: Пінтеліна Т.Г., дата та місце ухвалення рішення: 16.07.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп. Шевченка, 29),

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСТРОВ-6 (ОСББ «ОСТРОВ-6») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради про стягення заборгованості в розмірі 7 580, 19 грн.

В обгрунтування позовних вимог ОСББ «ОСТРОВ-6» зазначає, що станом на момент подання позову Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради оплату не вносить оплату за утримання житлового будинку та комунальні послуги, але фактично ними користується. Внаслідок чого за Одеською міською радою утворилась заборгованість станом на 01.04.2024 в розмірі 7 580,19 грн. - за період з 01.12.2020 по 01.04.2024.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24 позов ОСББ ОСТРОВ-6 задоволено повністю; стягнуто з Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на користь ОСББ ОСТРОВ-6 заборгованість за житлово-комунальні послуги 7 580 грн. 19 коп. та судовий збір в розмірі 3 028 грн.

26.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24.

Так, Одеська міська рада не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим, незаконним, прийнятим внаслідок нез`ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а отже таким, що підлягає скасуванню

Одеська міська рада наголошує на тому, що позивачем у справі помилково визначено відповідачем за позовною вимогою про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги Одеську міську раду, оскільки в матеріалах справи наявні договори найму квартир, заборгованість за житлово-комунальні послуги за яким ОСББ «Остров-6» просить стягнути.

Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у відповідний період, за який позивач просить стягнути заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг, з 01.12.2020 по 01.04.2024 у квартирі, яка знаходиться у комунальній власності, проживали наймачі, які споживали дані послуги і мають відповідати за виниклу заборгованість.

Крім того, на переконання відповідача Господарський суд Одеської області вибірково цитував лише загальні норми права щодо обов`язковості рішень, прийнятих ОСББ лише для співвласників майна багатоквартирного будинку, що в результаті призвело до викривлення її змісту та неправильного вирішення спору у цій справі. Апелянт вказує, що наявність договорів найму із чітко визначеними правами та обов`язками сторін таких договорів повністю спростовують висновки Господарського суду Одеської області, викладені в оскаржуваному рішенні від 16.07.2024 у цій справі, та є підставою для його скасування.

Таким чином, квартира, зазначена позивачем, протягом певного часу, зокрема, включеного до розрахунку, знаходилася у користуванні фізичних осіб-наймачів та, підписавши ці договори, ОСББ «Остров-6» погодило, що саме наймачі, а не Одеська міська рада чи Департамент міського господарства Одеської міської ради несуть обов`язок зі сплати відповідних послуг.

В даному випадку відсутні підстави вважати, що Одеську міську раду було належним чином повідомлено про дату, час, місце проведення загальних зборів ОСББ «Остров-6», а також про питання порядку денного цих зборів та про прийняте рішення, що абсолютно проігноровано судом першої інстанції та прийнято безпідставне рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги в будь-якому випадку є передчасними, адже відповідач навіть не був обізнаний у встановленому порядку про розміри внесків, строки та порядок їх внесення, що унеможливлює належне виконання зобов`язання.

Крім того, розрахунок ОСББ «Остров-6» щодо заборгованості Одеської міської ради як власника квартири АДРЕСА_1 , за надані житлово-комунальних послуги є необґрунтованим та таким, що не підтверджується відповідними письмовими доказами, як і сам факт надання відповідних послуг.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24, встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; розглянуто апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

30.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві позивач наголошує на тому, що Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є співвласником Об`єднання, маючи у своїй власності з грудня 2016 року квартиру АДРЕСА_2 відповідно до Договору купівлі продажу №3072 від 15.12.2016.

Так, з 2016 року відповідач, як власник майна, обізнаний про те, що необхідно сплачувати за житлово-комунальні послуги та відповідні внески як то визначено в цивільним законодавством та Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992р. № 572, Законом України «Про житлово - комунальні послуги».

Позивач вказує, що обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, ст. 322 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Крім того, ОСББ «Остров-6» зазначає, що у даній справі розглядається безпосередньо заборгованість співвласника перед Об`єднанням зі сплати обов`язкових внесків, а ніяк не визнання недійсним протоколів загальних зборів співвласників Об`єднання, а питання про не повідомлення про проведення загальних зборів.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСТРОВ-6 було створено 05.10.2016 року, що підтверджується інформацію про юридичну особу в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з п.1 розділу І Статуту Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСТРОВ-6 створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 відповідно до Закону України Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Пунктом 1 розділу ІІ Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСТРОВ-6 передбачено, що метою створення об?єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов?язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом. В пункті 3 цього розділу зазначено, що завданням та предметом діяльності об?єднання є: забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; сприяння співвласникам в отримані житлово-комунальних послуг та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами.

Відповідно до п. 2 Розділу V Статуту співвласник зобов`язаний: виконувати обов`язки, передбачені Статутом об`єднання; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Згідно з п. 14 розділу ІІІ Статуту до компетенції правління належать: здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно із законодавством; укладення договорів на утримання та/або експлуатацію будинку (споруд, прибудинкової території тощо), про виконання робіт, надання інших послуг та здійснення контролю за їх виконанням.

Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є співвласником Об?єднання, маючи у своєї власності квартиру АДРЕСА_2 відповідно до Договору купівлі - продажу №3072 від 15.12.2016.

Позивач зазначає, що станом на момент подання позову Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради плату за утримання житловим будинком та комунальні послуги не вносить, але фактично ними користується, у зв`язку з чим заборгованість станом на 01.04.2024 становить 7 580,19 грн. - за період з 01.12.2020 по 01.04.2024.

Протоколом № 2/20 від 29.07.2020 позивачем було прийнято рішення про перехід будинку на самоуправління та внесення змін до калькуляції та її затвердження, а саме: було затверджено тариф для мешканців 1-го поверху 5,88 грн.; тариф для мешканців 2-10-го поверху 6,35 грн.

Протоколом № 2 від 14.02.2021 позивачем було прийнято рішення про встановлення тарифу СДПТ (тариф для мешканців 1-го поверху 6,96 грн.; тариф для мешканців 2-10-го поверху 7,45 грн.) з 01.03.2021.

Позивач у відповідності до свого Статуту та Закону України Про житлово-комунальні послуги укладав відповідні договори для забезпечення потреб співвласників будинку необхідними житлово-комунальними послугами, а саме: Договір № 1766 на постачання теплової енергії від 01.11.2016; Договір № 01788/1 про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення від 29.08.2017; Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 04-180546N-ПУП від 22.06.2020; Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 04-180546U-ПУП від 22.06.2020; Договір № 5277-20 К/С на вивіз ТБВ від 01.07.2020; Договір № 4121 на експлуатацію та технічне обслуговування обладнання по індивідуальній калькуляції від 01.07.2020; Договір № 5277-20 К/С про надання послуг з поводженням з побутовими відходами з колективним споживачем від 01.05.2022; Договір №1766 з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.09.2022; Договір №105-ЕЛ на безпечну експлуатацію ліфтів від 07.03.2023; Договір № 105-ТО підряду на технічне обслуговування ліфтів від 07.03.2023.

На переконання позивача ним виконано усі взяті на себе зобов?язання відповідно до вимог Статуту Об?єднання та законодавства України, тоді як відповідач не виконує взяті на себе обов?язки, що призводить до порушення прав та законних інтересів ОСББ ОСТРОВ-6, що відображається в тому, що ОСББ ОСТРОВ-6 постійно перебуває в боргах перед підприємствами, які надають житлово-комунальні послуги будинку, що стало підставою для звернення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСТРОВ-6 до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Статтею статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 Цивільного кодексу України).

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку. Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України, законах України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про житлово-комунальні послуги".

У статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" терміни вживаються в такому значенні: багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

За статтею 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина 2 статті 382 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 4 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Частинами 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина 1 статті 5 вказаного Закону).

Згідно з частинами 1, 2 статті 10 згаданого Закону співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

Статтею 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком, зокрема, включають витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. Зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (ч. 2, 5, 8, 9 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Стеттею 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" унормовано, що співвласник зобов`язаний: виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі тощо.

Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 у справі №906/884/19 зазначив, що прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми ст. 322 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

Рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які є за своєю правовою природою актами, є дійсними, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління.

Як вбачається з матеріалів справи, протоколом № 2/20 від 29.07.2020 позивачем було прийнято рішення про перехід будинку на самоуправління та внесення змін до калькуляції та її затвердження, а саме: було затверджено тариф для мешканців 1-го поверху 5,88 грн; тариф для мешканців 2-10-го поверху 6,35 грн.

Протоколом № 2 від 14.02.2021 позивачем було прийнято рішення про встановлення тарифу СДПТ (тариф для мешканців 1-го поверху 6,96 грн.; тариф для мешканців 2-10-го поверху 7,45 грн) з 01.03.2021.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що рішення загальних зборів, затверджених Протоколом № 2/20 та Протоколом №2 не оскаржені та не визнані недійсними.

Крім того, предметом у даній справі є наявність заборгованості заборгованості відповідача перед Об`єднанням зі сплати обов`язкових внесків, а не визнання недійсним протоколів загальних зборів співвласників Об`єднання, якими було затверджено відповідні рішення, з огляду на що доводи апеляційної скарги в цій частині судом до уваги не приймаються.

Відповідно до частин 1, 3 статті 20 згаданого Закону частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Пунктами 5, 10 частини 1 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що обов`язками співвласника є виконання рішень зборів співвласників та своєчасна сплата за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить (стаття 322), та відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (стаття 360).

Частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України серед учасників цивільних відносин визначає, зокрема територіальні громади.

Згідно з частиною 1 статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, а згідно ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обв`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За статтею 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Територіальні громади відповідають за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 175 Цивільного кодексу України).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Приписами статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина 1). Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5).

До видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на, крім іншого, управління комунальним майном (п. 14 ч. 1 ст. 91 БК України).

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 з 2016 року та був обізнаний про необхідність сплачувати за житлово-комунальні послуги та відповідні внески.

Таким чином, Одеська міська рада, як власник майна, зобов`язана виконувати рішення загальних зборів співвласників ОСББ, а також сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території пропорційно до її частки співвласника незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 у справі № 910/6471/18 зокрема, зазначила, що вказаний припис дозволяє зборам співвласників приймати рішення, згідно з яким розподілити між співвласниками будь-які витрати на управління багатоквартирним будинком інакше, ніж пропорційно до їхніх часток співвласника.

Матеріалами справи підтверджується, що міська рада свого обов`язку зі сплати внесків належним чином не виконує, у зв`язку з чим по квартирі АДРЕСА_4 утворилась заборгованість станом на 01.04.2024 в розмірі 7 580,19 грн. (за період з 01.12.2020 по 01.04.2024)

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта в частині того, що відповідна квартира перебувала в оренді у третіх осіб, з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Як звернув увагу Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 у справі №906/884/19, визначаючи зобов`язання орендарів зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, чинне законодавство не передбачає механізму реалізації такого зобов`язання, у тому числі механізму захисту прав об`єднання співвласників, зокрема не встановлює для ОСББ права примусового стягнення відповідних коштів з орендарів у судовому порядку, передбачаючи таке право лише щодо співвласників майна. За таких обставин, з урахуванням приписів ст. 511 Цивільного кодексу України, прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що Одеська міська рада є належним відповідачем у даній справі, проте має право на компенсацію за рахунок наймачів вартості утримання житлового будинку та спожитих ними комунальних послуг, а доводи апеляційної скарги судовою колегією до уваги не приймаються.

Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку по сплаті внесків, а відтак - наявність підстав для стягнення суми заборгованості по квартирі АДРЕСА_4 , яка станом на 01.04.2024 склалась в розмірі 7 580,19 грн. - за період з 01.12.2020 по 01.04.2024

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони вірних висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За таких обставин, апеляційна скарга Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 по справі №916/1830/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош