Постанова

від 23.10.2024 по справі 916/4243/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4243/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.М.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Приватного підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса не з`явився.

розглянувши у відкритому судому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року, м. Одеса, суддя Смелянець Г.Є.

у справі № 916/4243/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області

про стягнення 1 929 844 грн. 37 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса звернулось з позовом до Приватного підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 у розмірі 374 830 грн. 59 коп., з яких: 129 683 грн. - основний борг, 8 476 грн. 11 коп., - інфляційні, нараховані за період з 18.09.2022 року по 17.09.2023 року, 236 671 грн. 48 коп. - пеня, заборгованість за договором постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 у розмірі 1 555 013 грн. 78 коп., з яких: 538 000 грн. - основний борг, 35 163 грн.78 коп. - інфляційні за період з 18.09.2022 року по 17.09.2023 року, 981 850 грн. - пеня, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 947 грн. 67 коп., та орієнтовні витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач по справі, всупереч вимогам укладених між сторонами договору постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 та договору постачання № 279-21-07 від 14.07.2021, неналежно виконував свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість, на яку позивачем було нараховане пеню та інфляційні нарахування.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року у справі №916/4243/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ», м. Одеса грошові кошти за договором постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 у розмірі 138 159 грн. 11 коп., з яких: 129 683 грн. - основний борг, 8 476 грн.11 коп. - інфляційні, нараховані за період з 01.10.2022 по 31.08.2023, та грошові кошти за договором постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 у розмірі 837 388 грн.11 коп., з яких: 538 000 грн. - основний борг, 35 163 грн.78 коп. інфляційні, нараховані за період з 01.10.2022 по 31.08.2023, 264 224 грн. 33 коп. пеня, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 633 грн. 21 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса в частині стягнення заборгованості за поставлений товар за договором постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 в розмірі 129 683 грн. та за договором постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 в розмірі 548 000 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, проте судом першої інстанції встановлено, про відсутність у договорі постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 п. 3.1.8., за невиконання умов якого в договорі передбачена відповідальність у вигляді неустойки. У зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 236 671 грн. 48 коп., яка нарахована відповідачу за порушення обов`язку оплати поставленого позивачем товару у встановлений договором строк з причини недоведеності позивачем підстав такого нарахування.

Крім того, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок пені, який здійснений позивачем за договором постачання № 279-21-07 від 14.07.2021, та згідно з яким розмір нарахованої відповідачу пені за період з 18.09.2022 по 17.09.2023 становить 981 850 грн., господарським судом встановлено невідповідність цього розрахунку обставинам справи щодо обчислення пені у розмірі 0,5% від суми боргу. У зв`язку із чим, судом першої інстанції самостійно здійснено перерахунок пені на суму боргу 538 000 грн. в розмірі відповідно до вимог закону та задоволено частково ці позовні вимоги на суму 264 224 грн. 33 коп. з відмовою в іншій частині.

У зв`язку із вищевикладеним суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Приватне підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області, з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року у справі № 916/4243/23 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на умови договору, зазначає, що відповідач повністю визнає своє зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ», м. Одеса щодо здійснення оплати за поставлений товар за договорами постачання, проте не визнає в повному обсязі суми штрафних санкцій, а саме: пеню у розмірі 264 224 грн. 33 коп., інфляційні в сумі 35 163 грн. 78 коп. та 8 476 грн.11 коп., адже, на його думку, така кількість штрафних санкцій не може бути застосована одночасно.

Скаржник зазначає, що, суд, врахувавши ступінь виконання зобов`язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, а при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій, суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховувати інтереси обох сторін. Проте, на думку скаржника, суд першої інстанції не врахував фінансові можливості відповідача та виніс неправомірне рішення, в якому застосував одночасно кілька штрафних санкцій - пеню, інфляційні витрати, що с неприпустимим явищем.

Відтак, скаржник стверджує, що на момент винесення рішення суду першої інстанції Приватне підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області не змогло в повному обсязі виконати свої зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ», м. Одеса за укладеними договорами і не розрахувалося через форс-мажорні обставини, а саме, через те, що до теперішнього часу іншими суб`єктами господарювання не виконані фінансові зобов`язання перед відповідачем, розраховуючи на які, він мав виконати зобов`язання перед позивачем та сплатити залишок грошових коштів згідно договорів.

Також, скаржник вказує, що у минулому році через неврожай підприємство не мало достатньо коштів, щоб мати змогу розрахуватися з позивачем в повному обсязі.

У зв`язку із чим, скаржник вважає, що суд першої інстанції постановив рішення, в якому допустив суттєві порушення норм матеріального та процесуального права, не з`ясував та не врахував усіх обставин справи, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення в частині стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 року у справі № 916/4243/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року у справі № 916/4243/23, справу призначено до розгляду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ЕЛІТ», м. Одеса своїм правом згідно ч. 1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надало, що, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до електронного кабінету ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду. Будь-яких клопотань чи заяв з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представників сторін.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

01.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ» (продавець) та Приватним підприємством «АГРОБІЗНЕС-2» (покупець) було укладено договір постачання №16-14ззр, згідно з яким продавець зобов`язується передавати погодженими партіями товар у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару). Найменування товару (номенклатура, асортимент, сорт), його кількість і ціна вказуються у Специфікаціях (видаткових накладних), які є невід`ємною частиною даного договору. Залежно від товару, що постачається, зазначені документи можуть не містити інформацію про сорт, асортимент та інше. Специфікації (накладні) можуть містити також іншу інформацію про товар, у тому числі, категорії насіння, їх схожість, вологість. Сторони вважають за можливе погодити в зазначених документах тільки ту інформацію про товар, яка їм необхідна. Якість товару відповідає сертифікату якості або іншому обов`язковому документу, вказаному у Специфікації (накладній).

Пунктом 2.1., 2.2. договору передбачено, що покупець повинен прийняти товар виключно з етикетками і в упаковці, отриманими від продавця, і негайно інформувати продавця про випадки порушень. Кількість, найменування (номенклатура, асортимент, сорт) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній, що видана на підставі Специфікації або без неї.

Згідно з п. 3.1. договору покупець зобов`язується: самостійно сплачувати штрафні санкції, а також нести відповідальність за всі збитки, що виникли у нього внаслідок неправильного зберігання, транспортування або застосування товару (п. 3.1.1. договору); сплатити ціну товару, згідно з п. 4 (умови оплати товару) даного договору (п. 3.1.2. договору); прийняти і вивезти товар зі складу, який узгоджений сторонами даного договору, протягом трьох календарних днів з моменту отримання повідомлення про готовність продавця до передачі товару. Контроль за навантаженням, товару забезпечує продавець, якщо інше не узгоджено сторонами даного договору (п. 3.1.3. договору); забезпечити за власний рахунок протягом 20-ти днів з моменту доставки товару належне зберігання його на своєму складі у разі відмови від прийняття товару (п. 3.1.4. договору).

Відповідно до п. а) п. 4.1. договору ціна товару повинна бути повністю сплачена продавцю покупцем на наступних умова: якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар відповідно до вказаного графіка. Графік оплати товару може бути передбачений в окремому підписаному сторонами або їх представниками документі, який буде також невід`ємною частиною даного договору.

У п. 8.4.1, 8.4. договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання обов`язку, шо передбачений в пункті 3.1.8. даного договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитків, у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день, незалежно від провини. Нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем. Сторони вирішили збільшити строк позовної давності по стягненню неустойки, передбаченої у п. 8.4.1. цього договору до трьох років.

Згідно з п. 10.1., 10.2. договору даний договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або Специфікації (закінчення процесу узгодження всіх істотних умов даного договору) і діє до 31.12.2014. Якщо в останній місяць строку дії цього договору продавець не направить покупцю Заяву про припинення даного договору, дія даного договору пролонгується на тих же умовах і на той же термін (період договору вважати календарний рік).

Додатком №1 до цього договору є угода сторін про використання факсимільного підпису від 01.04.2015.

Додатковою угодою №2 від 01.04.2015 до договору постачання №16-14ззр від 01.04.2014 сторони виклали п. 4.7. у новій редакції.

У Специфікації № 0000181102 від 18.11.2019 до договору постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 сторонами визначений перелік товару, що постачаються продавцем загальною вартістю з ПДВ 139 683 грн. та строк оплати покупцем до 01.02.2020.

На виконання умов цього договору позивачем виставлений рахунок на оплату №18102 від 18.02.2019 на суму 139 683 грн. та 30.12.2019 поставив відповідачу товар на суму 139 683 грн., про що свідчить видаткова накладна №301201 від 30.12.2019, яка підписана, крім позивача, відповідачем, із засвіченням підпису та печаткою останнього.

03.04.2020 відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару в розмірі 10 000 грн., про що свідчить наявне у справі платіжне доручення №237 від 03.04.2020. Товар в сумі 129 683 грн. не оплачений відповідачем.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 14.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ» (продавець) та Приватним підприємством «АГРОБІЗНЕС-2» (покупець) було укладено договір постачання №279-21-07, згідно з яким продавець зобов`язується передавати погодженими партіями товар у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару). Найменування товару (номенклатура, асортимент, сорт), його кількість і ціна вказуються у Специфікаціях (видаткових накладних), які є невід`ємною частиною даного договору. Залежно від товару, що постачається, зазначені документи можуть не містити інформацію про сорт, асортимент та інше. Специфікації (накладні) можуть містити також іншу інформацію про товар, у тому числі категорії насіння, їх схожість, вологість. Сторони вважають за можливе погодити в зазначених документах тільки ту інформацію про товар, яка їм необхідна. Якість товару відповідає сертифікату якості або іншому обов`язковому документу, вказаному у Специфікації (накладній).

У п. 2.1., п.2.2. договору встановлено, що покупець повинен прийняти товар виключно з етикетками і в упаковці, отриманими від продавця, і негайно інформувати продавця про випадки порушень. Кількість, найменування (номенклатура, асортимент, сорт) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній, що видана на підставі Специфікації або без неї.

Згідно з п. 3.1. договору покупець зобов`язується: самостійно сплачувати штрафні санкції, а також нести відповідальність за всі збитки, що виникли у нього внаслідок неправильного зберігання, транспортування або застосування товару (п. 3.1.1. договору); сплатити ціну товару, згідно з п. 4 (умови оплати товару) даного договору (п. 3.1.2. договору); прийняти і вивезти товар зі складу, який узгоджений сторонами даного договору, протягом трьох календарних днів з моменту отримання повідомлення про готовність продавця до передачі товару. Контроль за навантаженням, товару забезпечує продавець, якщо інше не узгоджено сторонами даного договору (п. 3.1.3. договору); забезпечити за власний рахунок протягом 20-ти днів з моменту доставки товару належне зберігання його на своєму складі у разі відмови від прийняття товару (п. 3.1.4. договору).

Відповідно до п. а) п. 4.1. договору ціна товару повинна бути повністю сплачена продавцю покупцем на наступних умова: якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар відповідно до вказаного графіка. Графік оплати товару може бути передбачений в окремому підписаному сторонами або їх представниками документі, який буде також невід`ємною частиною даного договору.

У п. 8.4.1, 8.4. договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання обов`язку, шо передбачений в пункті 3 даного договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитків, у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день, незалежно від провини. Нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем. Сторони вирішили збільшити строк позовної давності по стягненню неустойки, передбаченої у п. 8.4.1. цього договору до трьох років.

Згідно з п. 10.1., 10.2. договору даний договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або Специфікації (закінчення процесу узгодження всіх істотних умов даного договору) і діє до 31.12.2021. Якщо в останній місяць строку дії цього договору продавець не направить покупцю Заяву про припинення даного договору, дія даного Договору пролонгується на тих же умовах і на той же термін (період договору вважати календарний рік).

Додатком №1 до цього договору є угода сторін про використання факсимільного підпису.

У Специфікації № 0140701 від 14.07.2021 до договору постачання № 279-21-07від 14.07.2021 сторонами визначений перелік товару, що постачаються продавцем, загальною вартістю з ПДВ 668 693 грн. 10 коп. та строк оплати покупцем до 15.10.2021.

На виконання умов цього договору позивачем виставлений рахунок на оплату №140701 від 14.07.2021 на суму 668693 грн. 10 коп. та 04.10.2021 поставив відповідачу товар на суму 668693 грн. 10 коп., про що свідчить видаткова накладна №62 від 04.10.2021, яка, крім позивача, підписана відповідачем, із засвіченням підпису печаткою останнього.

15.12.2021 відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару в розмірі 120 693 грн. 10 коп., про що свідчить наявне у справі платіжне доручення №55 від 15.12.2021. Товар в сумі 548 000 грн. не оплачений відповідачем.

05.10.2021 між сторонами підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 05.10.2021, в якому відображено наявність заборгованості відповідача в розмірі 798 376 грн. 10 коп.

16.11.2021 між сторонами також підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2019 по 16.11.2021, в якому відображено наявність заборгованості відповідача в розмірі 798 376 грн. 10 коп.

24.07.2023 позивач направив відповідачу претензію, в якій вимагав сплатити суму основного боргу у розмірі 677 683,00 грн., неустойку у сумі 2 635 581 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 14 012 161 грн. 76 коп., корегування суми боргу з урахування індексу інфляції у сумі 261 299 грн. 79 коп., всього 17 586 725 грн. 55 коп.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав в частині правомірності стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 264 224 грн. 33 коп., інфляційних у розмірі 8 476 грн. 11 коп. та 35 163 грн.78 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Оскільки у даному разі рішення суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат, обставини щодо задоволення Господарським судом Одеської області позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ», м. Одеса про стягнення з відповідача суми основної заборгованості, судовою колегією, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не переглядаються.

Так, за доводами апеляційної скарги скаржник не визнає в повному обсязі суми штрафних санкцій та вважає, що така кількість штрафних санкцій не може буте застосована одночасно.

Судова колегія не погоджується з позицією скаржника, викладеною ним в апеляційній скарзі, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Нормами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов`язань.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що між сторонами у справі були укладені договори постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 та № 279-21-07 від 14.07.2021, згідно з якими позивач зобов`язався передавати товар у власність відповідача, а відповідач зобов`язувався прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму - за договором постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 до 01.02.2020 року, за договором постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 до 15.10.2021 року.

Оскільки відмова у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 236 671 грн. 48 коп. за договором постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 не оскаржена учасниками справи, то в цій частині суд апеляційної інстанції також не переглядає підстави такої відмови.

Відповідно до умов п. 8.4.1, 8.4. договору постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 за невиконання або неналежного виконання обов`язку, що передбачений в пункті 3 даного договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитків, у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день, незалежно від провини. Нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем. Сторони вирішили збільшити строк позовної давності по стягненню неустойки, передбаченої у п. 8.4.1. цього договору до трьох років.

Проте, позивачем в позовній заяві неправильно було здійснено розрахунок пені за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 18.09.2022 по 17.09.2023 з розміру, передбаченого договором, на загальну суму 981 850 грн., без врахування положень чинного законодавства щодо обмеження граничного розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, в зв`язку з чим, судом першої інстанції було правомірно здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені та задоволено частково позовні вимоги про стягнення пені з відповідача на користь позивача в розмірі 264 224 грн.33 коп. з відмовою в іншій частині.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового договірного зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, зроблений позивачем, погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що сума інфляційних втрат за договором постачання № 16-14ззр від 01.04.2014 за період з 01.10.2022 по 31.08.2023 становить суму у розмірі 8 476 грн.11 коп. та за договором постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 за період з 01.10.2022 по 31.08.2023 становить 35 163 грн. 78 коп., і є такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Відтак, зважаючи на відсутність оплати у повному обсязі з боку відповідача за спірним договором, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, викладеною у оскаржуваному рішенні по справі №916/4243/23 про стягнення з відповідача на користь позивача пені та інфляційних втрат, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір постачання № 279-21-07 від 14.07.2021 та договір постачання № 16-14ззр від 01.04.2014, виходячи з принципу свободи договору, зазначеному вище, сторони у справі прийняли на себе передбачені в зазначених договорах зобов`язання як щодо порядку виконання умов договору, так і щодо умов оплати за поставлений товар.

Доводи апелянта щодо невизнання в повному обсязі суми штрафник санкцій та посилання на те, що така їх кількість не може застосовуватись одночасно, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки чинне законодавство України не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо одночасного стягнення пені та інфляційних втрат, бо, як вже зазначалося вище, застосування такого виду штрафної санкції, як пеня, сторони в добровільному порядку передбачили в договорі, а інфляційні за своєю правовою природою не є санкціями взагалі, а є збільшенням суми основного боргу в зв`язку з простроченням виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації національної валюти України.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано обставини для зменшення розміру неустойки колегія суддів також відхиляє, виходячи з наступного..

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є можливим судом тільки при умові надання відповідачем відповідних доказів, які можуть бути підставою для такого зменшення або за клопотанням сторони, або за ініціативою суду у разі їх наявності в матеріалах справи.

В даному випадку колегія суддів зазначає, що в матеріалах господарської справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що останній звертався до суду з клопотанням про зменшення нарахованих йому штрафних санкцій, належним чином оформлене з доданням письмових доказів, відсутній відзив на позов, незважаючи на те, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі останній отримав 06.10.2024 року, а рішення по даній справі було постановлене судом першої інстанції 03.04.2024 року. Також таких належних доказів апелянт не надав і суду апеляційної інстанції для можливості розгляду такого питання взагалі.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, з огляду на таке.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

В той же час, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Отже, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для не застосування до боржника заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання ним основного зобов`язання, також незважаючи на те, здійснює він підприємницьку діяльність або ні.

Отже, враховуючи наведене вище, судова колегія зауважує, що саме лише посилання відповідача про те, що невчасне виконання зобов`язань сталося саме через форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявися форс-мажор під час виконання такого зобов`язання, до того ж, як вже зазначалося вище, такі обставини не звільняють відповідача від виконання ним своїх зобов`язань за договором, якщо сторони не домовилися про інше. Мова може йти тільки про можливість незастосування до відповідача відповідальності за таке невиконання при наявності для цього підстав, що в даному випадку не доведено відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

В даному випадку відповідачем не надано належних, допустимих та вірогідних доказів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції на підтвердження своїх доводів щодо наявності форс-мажорних обставин у нього, як підстави неможливості виконання ним його зобов`язань.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО ЕЛІТ», м. Одеса на підтвердження обставини правомірності застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені та стягнення інфляційних, як збільшення суми основного боргу в зв`язку з несплатою відповідачем поставленого позивачем товару є такими, що відповідають таким стандартам.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення в частині, яка переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року у справі № 916/4243/23 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємство «АГРОБІЗНЕС-2», с. Салгани Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року у справі №916/4243/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 року у справі № 916/4243/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, встановлені ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.10.2024 року.

Повний текст постанови складено 23.10. 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І.Ярош